Духовність Поляна гл

Виконали: учні Глибоцької ЗОШ І-ІІІ ступенів,

члени гуртка“Етнографічне краєзнавство”
Глибоцького ЦТКСЕУМ
Керівник: Коваль Юлія Степанівна, вчитель українознавства

Глибоцької ЗОШ І-ІІІст. .

                             Миколаївська церква села Поляна
Глибоцький район насичений пам’ятками дерев’яної сакральної архітектури. В районі, зосереджені найбільш старі храми хатнього типу, який є характерним для Північної Буковини. Цікавим прикладом дерев’яної сакральної архітектури є Святомиколаївська церква села Поляна (рум. Роіеnі – Regal), збудована у 1618 році одночасно з дзвіницею. Ймовірно, що благословіння на будівництво цього храму видав митрополит Анастасій Крімка (15 червня 1608 року його було призначено митрополитом Молдовії з катедрою в м.Сучава .
Храм збудовано на невеличкому пагорбі, попередньо очищеному від дерев. Один з пнів було використано як престол у вівтарі. Однак, під час проведення ремонтних робіт через прогниття його було замінено на прямокутний.
Про найперших священослужителів інформації не збереглося. Відомо лише, що у II пол. 20 ст. отець Михайло (Воротняк) відправляв літургію спочатку в храмі, а з часу закриття храму – вдома. У 50-х роках XX ст. в ході атеїстичної пропаганди здійснювалась кампанія по “саморозпуску” релігійних общин і закриттю культових споруд. Така ж доля спіткала й Святомиколаївську церкву с.Поляна (з 1951 року по 1988 рік).
З розповідей старожилів відомо, що ключі від храму було віддано на зберігання Терицану Михайлу Івановичу – суворій за характером людині: його боялись і водночас поважали всі односельчани. Можливо, саме завдяки цьому надбання храму не було розкрадено, й сам храм не зазнав будь-якої шкоди. У збереженні святині відіграли немалу роль і Андривой Домніка Іллівна, Териц Марія Тодорівна та ще багато інших жителів цього села.
У 1988 році проведено ремонт в храмі й розпочались богослужіння. Під час відновлювальних робіт було укріплено храм бетонним фундаментом, перекрито дах бляхою поверх драниці, добудовано невеличкий коридор. Всередині стіни було обшито фанерою. Оновлено зображення іконостасу (на жаль, емалевою фарбою).
Починаючи з 1989 року настоятелем цього храму є Віктор Якимчук (1950 р.н.), помічником старости – Георгій Топор (1940 р.н.). Миколаївська церква с.Поляна належить до Української православної церкви Московського патріархату і налічує 393 прихожан.
Не зважаючи на деякі відновлювальні роботи, цей старовинний храм – справжня окраса буковинського зодчества козацької доби,- унікальність якого полягає в тому, що ззовні стіни залишились у своєму первинному вигляді.
Орієнтація будівлі – з північного сходу на південний захід. Побудовано церкву у формі корабля, котра мала нагадувати віруючим, що крізь море життя спроможна провести людину до небесної пристані лише Церква Христова. У вигляді корабля збудовано й Святомиколаївську церкву у Чернівцях, церкву Воздвижения Чесного Хреста в с.Верхні Синівці, Різдва Пресвятої Богородиці у Кут Баїнську та інше.
Будівля церкви складається з основної частини і прибудови до неї (1988 р). За планом основна частина являє собою сполучення трьох зрубів: головного (центрального, четвертина для молільників), гранчастого вівтарного прирубу зі сходу й невеличкого прямокутного прирубу із заходу для притвору.
Для зведення стін використано зрубну техніку: на укріплену камінням землю горизонтально вкладалися дубові бруси, котрі з’єднувались на кутах зарубками. Добре підібрані й оброблені вінці зрубу складали чудову фактуру стін, що створює враження вагомості, взаємної пов’язаності та міцності . Щілинки між брусами замащено розчином глини, вапна та конопляних волокон. Всі скріплення виконано за допомогою дерев’яних цвяхів . Вікна розташовані довільно, однак якомога вище від землі (фортечний тип). За формою вони прямокутні, причому колодки, що визначали висоту вікна, були розширеними доверху й донизу, що зумовлювало їх міцність. За розмірами вікна також були різними . Наприклад, східне вікно має розміри 66 см х 54 см (скло – 29 х 24), північне – 86 х 60 (49 х 30). Слід зауважити, що скло північного вікна збереглось ще від часів будівництва храму, воно товсте, мутне, зі своєрідними хвильками (не гладке).
З південного боку окрім вікна розташовувались двері. Під час оновлення храму перед входом до церкви було зроблено прибудову, старовинні вхідні двері замінено на нові. Однак, зберігся верхній брус, до якого на скобі кріпилися двері, й розглянувши якого можна зробити висновок, що двері були чотирикутні, а їхнє верхнє завершення не було багатокутним. Зберігся також і дерев’яний замок та круглий ключ з кружельцем.
Дах з чотирма простими скатами у два рази більший від зрубу. Спадаючі кути підпираються виносними консолями, котрі при схрещуванні з’єднуються врубками, утворюючи формосплетіння, що нагадують крила ангела. Вкритий дах був місцевим покривним матеріалом – дранкою, та після ремонту дах було перекрито листами нержавіючої сталі. Вінчають дах три хрести. По краях на невеличких банях розташовані ковані чотирикутні хрести із подвійних металевих прутів без будь-якого заповнення міжконтурних площин. Кінці хрестів закінчуються трьома дугами. На середині двоспадового даху розташований невеличкий простий бляшаний хрест, повернений на південь, ймовірніше його встановлено під час перекриття даху.
Дзвіниця розташована окремо від церкви і являє собою двоярусну споруду: перший ярус – вхід на територію церкви, другий – власне дзвіниця, тут знаходяться два дзвони та тока. Дзвони було встановлено ще гіри побудові дзвіниці. Для дзвіниці було обрано каркасний тип конструкції стін. Стіни складаються зі стовпів, які встановлено в нижній зрубний вінець (підвалини). Стовпи розміщено по кутах будівлі й проміжках стіни на віддалі, для міцності на кутах зроблено розкоси. Заповнено каркас дошками (вертикальне розташування). Дзвіницю, як і церкву, вкрито бляхою. Дах являє собою чотири простих скати однакової величини, маківку яких прикрашено невеличкою вежкою, що завершується хрестом. Хрест дзвіниці дещо відмінний від тих, що прикрашають церкву. Це чотирикінечний хрест із подвійних металевих прутів без заповнення міжконтурних площин; кінці завершуються однією дугою, кожна з яких прикрашена трьома тюльпанами. А основа хреста доповнена фігуркою півмісяця, що є символом переваги християнства над мусульманською вірою. Кінці півмісяця також закінчуються тюльпанами.
Біля церкви збереглися поховання священиків 18-19 століть. В західній частині подвір’я знаходиться кам’яний хрест з надписами, які на жаль, розшифрувати не вдалося.
Святомиколаївська церква села Поляна упорядкована за зразком старозавітного храму – має три частини: вівтар (пресвітерія), середня частина (неф або нава) і притвор („бабинець”).
В притворі, або, так званому „бабинці”, фундамент стін дещо виступає, утворюючи такі собі лавки , на яких, як виняток, дозволяється сидіти хворим і стареньким, а це переважно бабусі, звідси й назва. „Бабинець” має прямокутну форму, рівну дерев’яну стелю. Стіни прикрашені іконами: Діви Марії Богородиці, Великомучениці Варвари, Ісуса Христа, Миколая (над входом до притвору). Тут же знаходиться дерев’яна скриня, де зберігаються старовинні сакральні речі: потир (чаша) виготовлений з олова, хрести різної форми, срібна дарохранильниця (скринька, у якій зберігаються святі дари на випадок причастя хворих) у вигляді невеликої церкви з трьома банями, ризи (виготовлені з грубої не парчової тканини, форма крою – грецька).
Вхід до середньої частини храму (нави) зроблено у вигляді арки. На відміну від притвору, нава має квадратну форму. Є також вікна: з південного та північного боку. Свод (стеля) є спільним для середньої частини храму та вівтаря і має припідняту випуклу форму – своєрідне піднесення. Така форма підтримувалася за рахунок двох дуг, які опиралися на балки, що були своєрідною межею між земним та небесним. Балки прикрашено візерунком – скісним зрубом, який було виконано сокирою.
Якщо стіни після проведення оновлювальних робіт втратили свій первинний вигляд, то свод та балки лише набули білого кольору, форма ж залишилася незмінною.
Посередині храму, вгорі на стелі, висить коване панікадило, вкрите позолотою,прикрашене вишитими хустинками з китицями.
Посередині храму знаходиться тетрапод у формі тумби, на ньому розміщено храмову ікону Св. Миколая. Цікавим є аналой, вирізьблений з суцільної частини дерева, йому близько 500 років. Вражає розписом та яскравістю фарб трікер. Для його розпису використано буковинський орнамент.
Про високу майстерність тутешніх майстрів свідчить оздоблення підсвічників (різьба по дереву, дерев’яні китиці ).
Стіни середньої частини храму прикрашено скорцами та образами. Особливо цінною є Плащаниця Господа Ісуса Христа (1829 р.). Окрім сучасних хоругвів, збереглися у храмі й старовинні. Особливістю яких є не лише більш цупкіша матерія, але й розміщення тримача ( не посередині, а збоку).
Вівтар від середньої частини церкви відділений іконостасом. Вівтар являє собою Святеє Святих, куди мають право входити тільки священнослужителі, й тому як найсвятіша частина храму знаходиться вище на 1 сходинку від інших частин храму. У вівтарі знаходиться престол – освячений чотирикутний стіл прикрашений двома одіяннями. Первоначально престол мав круглу форму, оскільки являв собою стовбур дерева. На престолі знаходиться антимінес, євангеліє, хрест, дарохранительниця і дароносиця. У цій частині храму зберігається дикирій, трикирій, кадильниця та інші атрибути необхідні для проведення богослужіння. В правому боці вівтаря розташовано ризницю, де окрім риз зберігаються церковні сосуди та книги (Євангеліє, Часослов, Акафисник, Требник, Служебний збірник, Октоїх та інші). Особливу цінність становлять три книги, назву та вік яких визначити, на жаль, не вдалося (відсутні перші сторінки). Однак в одній з них є зроблено надписи румунською мовою та зазначено роки – 1736, 1738. Оправа – дерев’яна, обтягнута шкірою.
Зберігається у вівтарі напрестольний хрест (1860 рік). Виготовлено його з липи, всі кінці прикрашено дугами та тюльпанами. Хрест не оновлювався, фарби та зображення збережено в початковому вигляді.
Іконостас храму дерев’янний, оздоблений різьбою та позолотою, складається з кількох рядів. В іконостасі є троє дверей. Найбільші ворота розміщено по центру їх називають Царськими; вони складаються з двох частин вирізьблених у формі переплетень гілок вкритих позолотою, вгорі ворота увінчано дерев’яним хрестом. Також Царські ворота прикрашено зображеними на них іконами: Благовіщення Пресвятої Богородиці і чотирьох євангелістів.
Праворуч від Царських воріт розміщено ікону Спасителя, ліворуч – Божої Матері. На бокових, так званих південних та північних, дверях зображено архангелів Михаїла та Гавриїла. Першою іконою праворуч від ікони Спасителя (не рахуючи південних дверей ) є храмова ікона – образ Св. Миколая, ліворуч – Івана Сучавського. У другому ярусі (над вратами) розміщено ікони дванадесятих свят, у третьому ряді – ікони апостолів, четвертому – ікони пророків. Над Царськими – Тайна вечеря (слід зауважити, що лише ця ікона залишилась у первинному вигляді, решта образів іконостасу було оновлено емалевою фарбою). Обабіч ікони – колони з візерунками, а саме віночок з лаврового листя. Над Тайною вечерею – Господь Содержитель. Цей образ прикрашено вирізьбленою рамкою та різьбленими колонами. Посеред четвертого ряду – Бог Отець ( образ у формі перевернутого серця, а обабіч – гілки). Завершує іконостас хрест з розп’яттям та статуї Матері Божої й Марії Магдалени.
Особливістю іконостасу Миколаївського храму є похиле розміщення його верхньої частини (оскільки висота приміщення не дозволяла вертикальне розміщення хреста, іконостас було подовжено своєрідним нахилом).
Основа іконостасу бетонна, прикрашена іконами на Євангельські теми. Слід зауважити, що всі ікони оздоблені яскравими рушниками, котрі виготовили майстрині села.
Як бачимо, Миколаївський храм с.Поляна є традиційним українським дерев’яним храмом, який, як і більшість буковинських дерев’яних церков, зі своїм великим дахом й простим окресленням стін без оздоблення нагадують відомі молдавські храми 15-16 століття у Сучаві , Сучавиці, що зумовлено тісним пов’язанням історичної долі Буковини з життям Молдавії та її архітектури.Тут збережено чимало цінних старовинних речей. І не лише речей. Здається, що тут зупинився час: прихожани ревно бережуть звичаї та традиції, богослужіння відбувається „ як колись”.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ
1. Буковина: історичний нарис. – Чернівці: Зелена Буковина, 1998. -416 с.
2. Вечерський В.В. Втрачені святині. – К.: Техніка, 2004. – 312 с.
3. Протоієрей Серафим Слобідський. Закон Божий: Підручник для сім’ї та школи. -К.-2003.-С .557-563.
4. Данилюк А. Скарби народної дерев’яної архітектури України.// ж. „Краєзнавство. Географія. Туризм”, №6 – 2004. – С 18-21.
5. В.Басняк. Ковані хрести буковинських дерев’яних храмів XIII – XIX ст. // г. Крайова освіта., 2004, – С.6.
6. Пастернак Н. Я „прочитати” іконостас.// г.”Молодий буковинець”, № 2 за 6- 13 січня 2000 р. – С-6.
7. Глибоцьке благочиння у 2000 році від Різдва Христового: Довідник. – Глибока, 2000. -С. 34-35.