Традиції Просіка

Виконавці:  пошуковий загін гуртка «Юні туристи» Просіцької ЗОШ І-ІІ ст.
Керівник: Іонець Василь Георгійович

                                                                                          Українська  рідна  хата,
                                                                                          Рушників  у  ній  багато.
                                                                                          На  столі  там  хліб  лежить,
                                                                                          Ним  родина  дорожить.

З давніх-давен вишивка є одним з найбільш поширених видів народного  декоративно-прикладного мистецтва на Буковині. З технікою  вишивання в селі Просіка також знайомі з глибокої давнини.  Ці знання передавалися з поколінь у покоління .  Ручною вишивкою наші майстрині оздоблювали   не лише одяг, а  й  інші    вироби, необхідні в побуті: рушники, доріжки, скатертини тощо. Основними орнаментальними   мотивами вишивки , які складалися протягом століть в нашій місцевості, є геометричні фігури, образи рослинного та тваринного світу. За  старовинним повір’ям узори  символізували силу добра. На превеликий жаль , втрачено багато  старовинних   орнаментів , які віками   передавалися з роду в рід, як магічні  захисні обереги . Кружки ,зубці , ромби ,  зигзаги  давніх орнаментів нині  сприймаються нами як  абстрактні лінії.
А проте це була  складна  абстрактно – знакова система,  яка  давала  змогу пізнавати  навколишній  світ і навколишню дійсність.
У цілому мотиви ромба , хреста , свастики  належать до найдавніших. У трикутнику втілювалась ідея триєдності природи Всесвіту: небо, земля,  людина.
Цей   знак також символізує батька, матір та дитину.
Багатьом вишиванкам характерні:
а) рослинні мотиви: виноград(символ сімейної радості), калина (символ продовження роду), барвінок (символ немеркнучого життя), хміль (символ кохання).
б) тваринний світ: олень, лисиця, заєць, кішка, собака, голуб та інші.
Найбільша гордість майстринь села Просіка – це вишиті рушники.
Рушник. Скільки  він  промовляє  серцю  кожного з нас. Від  сивої  дав-нини  і    до  наших  днів,  в  радості,   і в  горі  рушники – невід’ємна  частина  побуту  наших односельчан .  Здавна  він  сприймався  як  один  із  оберегів  родинного  життя. Слово  «рушник »  супроводить  постійний  епітет « чисті » Це означає  не  лише  те,  що  вони  мають  зберігатися  у  чистоті… Чисті   рушники – це  символ  високих  естетичних,  етичних  ідеалів.  Видовжені  прямокутники  рушників  за  формою  нагадують  поля,  дороги. Засіяні зерном  орнаментів,  вони  певною  мірою  є  символом  долі,  життєвої стежки.
Рушник  на  стіні.  Давній  наш  звичай.  Його  можна  порівняти  з  піснею,  вишитою  чи  витканою  на  полотні.  Не  було,  здається,  на  Буковині  оселі,  котрої  не  прикрашали  б  рушники.  Хоч  би  яке  убоге  судилося  людям  життя,  а  все  ж  естетична  принада  повсякчас  знаходила  місце в  помешканнях.
Хата  без  рушників,  казали  в  народі,  що  родина  без  дітей.  По  тому,  скільки  і  які  були  рушники,  створювалась  думка  про  жінку,  її  дочок.  Ніщо,  здається,  так  предметно  і  наочно  не  характеризувало  жіночу  вправність,  як  ці  вимережені  рукотвори.
Вони завжди були на  людях, покривалися  мистецькими  барвами. Вишитий  рушник   створював  настрій,  формував  естетичні  смаки, був взірцем людської  працьовитості.
А  скільки  праці,  недоспаних  ночей  потрібно  було,  щоб  у  руках  у  неї  був  ось  такий  кусок  білого  домотканого  полотна.
Не було на селі жодної жінки, яка б не володіла технікою вишивання. Змалечку дівчаток навчали цієї чудотворної праці. З часом вони ставали справжніми майстринями. І сьогодні в нашому селі живуть деякі з них: Левицька  Домніка,
Тимофій Євдокія, Каланча Маргалина, Чоботар Вероніка.
В народі  кажуть «Вишитий  рушник – то  доля  людська». А й справді, він супроводжує нас від дня народження до самої смерті.  Для  того,  щоб  це  овести,   пригадаємо  різні  сторони  його  призначення.
Господарські  рушники  були  буденними  й  святковими.  Саме  слово  « рушник »  має  первинне  призначення – для  витирання  лиця  та  рук.
В  оселі  кожної  господині  рушниками  прикрашали  ікони,  вікна,  портрети,  сімейні  фотогалереї  родоводу.  Їх  розвішували  просто  на  стінах,  кілках,  над  вікнами  і  над  дверима. Ці  рушники  виконували  роль  оберегів  для  відведення  сил  зла. Вийнявши  з  печі   запашний  хліб  зі  скоринкою,  накривала  його  рукодільним  дивом.
В  давні  часи  кожна  мати,  виряджаючи  сина  до  армії, давала  йому  в  до-рогу  вишитий  рушник,  як  оберіг.
На  релігійні  свята  господиня  накривала  стіл  вишитими  рушниками  навхрест,  а  на  них  викладала  посвячені  в  церкві  харчами – це  був  пасхальний  стіл.
Є  таке  повір’я,  що  якщо     міцний  дах  оселі,  то  й  людям  під  ним буде  до  ладу.  Отож,  коли  будують  дах,  на  верхівці  зав’язують  рушник.
Чільне  місце  посідають  рушники в нашому селі під час  різних  обрядів.  Хрещення  дитини – це  благословення  Боже.  Після  купання  новонародженого  заповивають  у  рушники,  немов  відкриваючи  дорогу  в  життя.
Цінним  є  вишитий  рушник  на  весіллі.  Слід  пригадати, що  весілля  починається  зі  сватання.  Дівчина,  якщо  давала  згоду  на  одруження,  перев’язувала  рушниками  старостів.  Вінчальних  батьків  в  день  весілля  перев’язували  довгими,  красивими,  багато  вишитими  рушниками,  щоб  їх  можна  було  легко  віднайти  серед  інших  гостей.  Також  рушниками  перев’язували  дружбів  та  дружок.  В  день  весілля  молодята  стають  на  весільний  рушник – на  життєву  свою  доріжку,  якою  мають  пройти  з  високим  почуттям  відповідальності  пе-ред  суспільством.  На  таких  рушниках   зображені  голуби,  голівками  один  до  одного.  Вони  сидять  в  основі  дерева,  що  є  символом  нової  сім’і.
До  обрядових  рушників  належать  і  ті,  з  якими  людину  проводжали  в  останню  путь.  Такі  рушники  на  називають  ритуальними. Ними  перев’язують церковний  хрест,  інші  прапори,  поминальні  свічі. Прикрашають  рушниками  ікони  в  церквах.
Хліб – сіль,  піднесений  на  вишитому  рушнику,  ми  називаємо  гостинним. Прийняти  рушник,  поцілувати  хліб – символізувало  духовну  єдність,  злагоду, глибоку  пошану  тим,  хто  виявив  їх. Цей  звичай  пройшов  вік  і  став  доброю  традицією  і  в  наш  час.
                        Рушник,  що  мати  вишивала,
                                             Пісні  співаючи  мені,
                                             Надовго  я  запам’ятала,
                                             Висить  він  в  хаті  на  стіні.
                                             Висить  рушник,  а  роки  йдуть –
                                             Вже  почала  я  вишивати,
                                             А  рушничок  матусин  нам
                                             Завжди  оселю  буде  прикрашати.
Рушник …  Він  пройшов  крізь  віки,  він  і  нині  символізує  чистоту  почут-тів,  глибину  безмежної  любові  до  своїх  дітей,  до  всіх,  хто  не  черствіє  душею. Він  щедро  простелений  близьким  і  далеким  друзям,  гостям.  Хай  символ  цей  завше  сусідить  в  нашій  добрій  оселі  як  ознака  великої  любові  й  незрадливості,  ніжної  материнської  пісні,  яка  кличе  нас  до  рідного  порога.
Чимало часу минуло з тих днів, коли з’явились перші стібки ручної вишивки,
а вони й досі викликають в наших серцях гордість та естетичне задоволення.

Виконавець: Ніколаєску Микола

Керівник: Лазурка Марія Орестівна

Легенда про Просіку

Просіка… Легенда розповідає що в прадавні часи на місцевості, де зараз розташоване мальовниче село, росли дрімучі ліси . Люди боялися ходити через непрохідні стежини.
Зібралися вони громадою і вирішили прорубати «просєку».
З часом люди почали будувати свої оселі по обидва боки дороги. А село стали називати Просіка.