Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Виконали: пошуковий загін Нижньосиньовецької ЗОШ І-ІІІ ст..
Керівник: вчитель початкових класів Унгурян М.І.
Народження і хрещення на Буковині
Перша «таємниця» людського життя є народження. Про своє народження людина ніколи не буде знати нічого, вона є свідком і дорого-показником до кращої долі 
тільки для інших, в тому числі для своїх дітей. «Румуни з усього світу вважають, що доля кожної людини знаходиться в руках парки, які замишляють добробут всіх», так само, як вірять і у «добру і лиху хвилину», а ця суміш первинних традиції та християнської традиції, з якими людина зустрічає новий паросток життя, це категорично підтверджується у викли¬ку долі: «Господи Боже! / Пришли парку, / Хай приходять всі веселі, / Веселі та щас¬ливі, / Із підноса куштувати / Й дитині до¬бре наділяти, / Щоб мало в житті працюва¬ла, / А багато й добре жила «.
Є в цих закликаннях велике «мовлення ритмічності», знак успадкованості і шаманізму, як і в дивній формулі закликання, наявний також християнський духу. 
У всій своїй структурі, традиція шаманська, провокує, спричиняє «добру хвилину» через дивні виклики, здавалося б, позбавлені метафор, але багато невимовні.
Народження. Незважаючи на невеликі місцеві особливості, відзначається в усіх селах Буковини, румунських і українських, однаково, елемент православного хрещення об’єднує прадідівську практику, під тією ж яскравою аурою щастя вічності.
«Про новонародженого і в наші дні присутні забобони, що парки передбачають, з моменту приходу на світ, вік, який проживе, коли помре, якщо у нього буде хороша чи погана доля. До 1944 року жін¬ки народжували вдома, іноді на польових роботах. Медичних працівників було дуже мало, чи зовсім їх не було. При народженні була присутня, так звана «королівська аку¬шерка», яка, як правило, була жінка похи¬лого віку, кмітлива в акушерстві.
Мати новонародженого дарувала акушерці хоча б один рушник. В даний час жінки народжують 
в лікарнях. «Акушерку» називали першу жінку, яка «хрестила» через поклоніння матері дитини.
Весільний батько, який вінчав батьків мав обов’язок хрестити першу дитину.
Для хрещення, куми приготовляли свічки, загорнуті в 5 метрів тканини, щоб хрещеник мав для сорочечок. Діти були хрещені через 2-3 тижні після пологів, традиція, яка триває до цих пір. Якщо це був хлопчик, його хрестив кум, якщо була дівчина, то її хрестила кума.
Після народження сусіди починали приходити до «народженого», з цією нагодою робились такі промови:
«Раді вас бачити
В добрий і щасливий час
І ще краще б тобі було,
Від нині і до віка!
Але із чим ви вихвалюєтеся?
Можливо не хочете його нам показати?
Чи дівчинка чи хлопчик,
Хай будуть на поміч вам,
Хай живе вам дитина
І ви щоб жили
Багато щасливих років».
Дітей хрестили, як хрестять і тепер, у 2-3 тижні після народження, сільським священиком, у церкві. Під час хрещення, куми (хрещені батьки дитини) збирають «на грудях», тобто на грудях дитини гроші. Даються ще й молоді тварини: ягнята, поросята і т.д. На наступний день після хрещення робилися купання, де брали участь тільки жінки і «королівська акушерка», яка мала головну роль.
В корито з водою ставили всі види ароматних квітів, а обов’язково мав бути й васильок, щоб життя дитини було приємним; а також ще ставили і одну копійку, щоб мала щастя добре заробляти. Копійки брала акушерка, це будучи її право. Воду, де купалася дитина, виливали в чисте місце, під дерева або під квіти в саду, а жінки співали:
«Зелене листя васильку,
До на’рік-другу (дитинку),
І щоб виросла як дуб,
Щоб мала щастя-возом!».
Раніше, у нас, був звичай, щоб через деякий час батьки дитини несли калачі кумам, звичайно, якщо уже відбулись «хрестини» і зібрали на грудях.
Повинні були нести чотири калачі великі. Один калач повертався тому хто приніс його.
І робилась така промова, коли посвящались калачі:
«Просимо, беріть і не сердьтесь,
Ану, поклоніть куме,
Ваших кумів,
Чотири калачі,
Але ваші калачі трішки замалі,
Але ваша воля велика».
Промова при збирані грошей на грудях дитини звучала так:
«Добрий вечір Вам, чесні гості й господарі,
Та особливо Вам куми!
Раді Вас знайти здоровими і веселими,
Хай принесу Вам вашого сина,
Бо такий звичай!
Від кумів, щоб був початок
Прошу кумо,
Даруй твоєму хрещеникові,
Що серце хоче
І що вашій душі сприяє».
Вважається, що хрещені батьки, все життя є духовними батьками дитини.
Робота пошукової групи «Дзвіночок» учнів 8 класу
Керівник пошукової групи: Лерка Отілія Ів.- педагог-організатор Нижньосинівецької ЗОШ І-ІІІ ст.
Легенда села Синівці
Легенда розповідає, що перша документована звістка про існування Синівців датує з 1492 р., коли молдавський воєвода Штефан Чел Маре ( Стефан Великий ) подарував цій місцевості дерев’яну церкву разом із священиком на честь перемоги в одній із війн з турками ( в цілому він побудував і подарував 49 монастирів і церков на честь 49 перемог, одержаних над турками ).
Звідки назва «Синівці»? Існують різні версії походження назви села. Одні кажуть, що це зв’язано із сіном і сінокосами, які були в достатку на території Буковини. Інші – що назва походить від румунського слова “ saniuta” ( саночки ). Назва , у всякому випадку відповідає навколишньому середовищу. Природа щедро обдарувала наше село чарівними місцями , високими пагорбами , які покриті зеленню та лісами, широкими полями , прозорими водами, родючими ґрунтами.
Але Синівцям випала доля всю свою історію бути «на краю», на межі, на кордоні.