Традиції Старий Вовчинець

Старововчинецькі колядки

Виконавець: учениця 9 – А класу
Старововчинецького ліцею
Карп’юк Ольга

Керівник: педагог – організатор
Карп’юк Світлана Василівна
конт. телефон 5 – 57 – 88

Своєю монографією я не відкриваю нічого нового, а лише поглиблюю ту працю, над якою чимало наших учених попрацювало.
Віки пройшли. Сталося багато ідеологічних та соціяльних змін. Ми дуже багато втратили найцінніших здобутків нашої ранньої культури – фольклору, звичаїв, дохристиянської віри та вірувань… Чимало до нас і дійшло, але воно пройшло крізь морок віків, затемнилося, наверстувалося, змінилося, а чимало й цілком, назавжди, зникло…
Оце все й примусило мене, вже декілька десятків років зосередити свою увагу на нашій ранній культурі…».  Однак, ми не знайшли у цій солідній праці колядок нашої місцевості.
У  зв’язку з цим протягом тривалого часу учні нашого ліцею проводили дослідження в межах нашого села. З цією метою ми використовували різноманітні методи і форми експедиційної роботи: зустрічалися з берегинями села  Буніховською Зіною Іллівною та Червінською Фрозією Іванівною, з колективом «Вишиванка», які також є збирачами народних пісень, колядок, народних звичаїв та обрядів; записували їх розповіді, фотографували, знімали відеофільми.
Члени експедиційного загону також опрацювали наукову літературу, у якій досліджується традиції та обряди, пов’язані з різдвяними святами, колядками та щедрівками. Робимо в своїй праці посилання на авторитетні думки, твердження відомих етнографів.
Пошукова, збиральницька робота, індивідуальні дослідження, узагальнення, систематизація матеріалів і стала основою нашої науково-практичної роботи «Старововчинецькі колядки».
Отже, метою і завданням нашим є на основі зібраних етнографічних матеріалів написати пошуково-дослідницьку роботу, у якій проаналізувати звичаї та обряди різдвяних свят нашого села, народне вбрання під час колядування та видати книжечку «Старововчинецькі колядки».

                                                    Святий вечір. Різдво.
Сядемо до столу всі на Святий вечір,

сяйво загориться в кожному вікні:
І в селі у нашому, і в краю далекім – там,

де б’ється серце нашої рідні.
Та й засвітим свічі там, під образами, – кому відсіяли зорі голубі.
Але їхня воля, їхня віра з нами, нас не покидає в щасті і журбі.
То ж нехай колядки, близькі і далекі на Різдво Христове злиються водно.Як навесні в парі зоряні лелеки із чужих вернулись на своє гніздо. Буніховська З. І.
Різдвяні свята –  в нашому селі, як і по усій Україні, одні з найбільш важливих родинних свят. Кожна сім’я і словом, і ділом старалася створити у своїй оселі атмосферу затишку, багатства, щастя й миру. Святого вечора чекають  у кожній сім’ї, йому раді діти та молодь. Ще задовго до Святого вечора парубки створюють групи колядників, так звані коляги, і вечорами вчаться колядувати. Вчаться колядувати заздалегідь і діти.
Щоб детальніше знати, як проходили свят-вечори у нашому селі, які колядки та щедрівки щедрувались ми завітали у гості до Буніховської Зіни Іллівни і попросили її пригадати, як вона колядувала в дитинстві, як святкували Різдво в її роду.
«Готувалися до цих свят задовго. – розпочала свою розповідь. Перше, що треба було зробити – це побілити хату. Якою б чистою вона не була, перед Святим вечором її білили – велике торжество потребувало оновлення. Після прибирання оселі ретельно мили стару ступу (пристрій для товчення зерна), засипали в неї розмочену водою пшеницю. Товкли по черзі. Сушили, віяли, а згодом варили її в печі в глиняному горщику. І хоч хату вже прикрасили рушниками, поставили ялинку, та залишалася робота з вечерею. Готували дванадцять пісних страв, «бо у Ісуса було 12 апостолів». Це пшениця піхана (кутя), узвар з сушених яблук, груш, сливок, біб, гриби, вареники, риба, голубці. Вся вечеря обов’язково має бути пісною. А перед Святим вечором був великий піст, коли навіть маленькі діти не куштували скорому, бо «Матір Божа, чекаючи дитини, увесь цей час постила у молитвах».
Я дуже чекала шостого січня, Різдвяного свят-вечора! – продовжує вона.  Тато приносив до хати оберемок сіна, – не сіно, а запашний букет польових квітів. Кликав дітей гарно розносити його по столі. (Сіно у Святвечір набирало особливої чарівної сили, бо Матір Божа народила Спасителя на сіні, у яслах…Коли його збирали давали трохи їсти корові, «аби відьми не могли забрати молоко», навесні клали під квочку, «би не було порожнього яйця»…). На сіно клали зерно – щоб був урожай гарний, гроші – щоб у хаті трималися і позичати їх не доводилося, часник – від злих духів, цукор – щоб у хаті панувала злагода. Потім мама застелює білу скатертину, би чистим було життя увесь рік перед Христом. На неї кладе два калачі, які лежать на столі протягом усіх різдвяних свят, як символ достатку, глиняні миски і горщики з пшеницею, узваром та іншими стравами.
Все довкола огортається чарівним затишком, передчуттям чогось радісного, очікуваного, навіть втаємниченого. Стихає гомін у селі, вікна осель сяють привітно, закінчуються останні приготування до Святої вечері. Мама запалює лампадку біля образів і свічку на столі. Ставить на стіл ложки, для тих, кого немає в живих з родини.
Мама брала миску, в яку ставила різних страв, неодмінно вкладала горнятка з пшеницею і узваром, все покривалося вишиваною серветкою і несла вечерю добрим сусідам, близькій родині, за упокій душі померлих родичів.
І коли заясніє на голубому небі перша зірочка, родина збирається за традиційним столом. Приїжджають до матерів діти звідусіль, усіх огортає почуття особливої близькості, задушевності, невимовної зворушливості й урочистості події. Така ж зоря, мабуть, світила над Вифлиємом і дві тисячі літ тому, коли з явився на світ  Ісус Христос.
Потріскує віск свічки, сріблиться оклад на образах… Всі ставши на коліна, тихим лагідним голосом вимовляють молитву «Отче наш». Бабуся читала молитву, яка оберігала дім і людей від злих духів, та молитву-похвалу Богові.  Затим всі сідали.  Після цього розпочиналася вечеря. Перш за все всі ложки потягнулися до пшениці. Треба спершу покуштувати саме її. Це тому, що пшениця зіграла головну роль у спасінні Христа. Коли Матір Божа утікала від Ірода побачила вона хлопця Василя, який сіяв пшеницю. «Сьогодні сієш, а завтра меш жати» – сказала юнакові Божа Мати. Про це говориться в колядках:
«…Тікала полем, тікала ролем
Хлоп пшеничку сяв
Ой сій же, сій же, молодий хлопче,
Завтра будеш жать.
А за нев, за нев, лютий цар Ірод
На конику гнав.
Тай по дорозі надибав хлопця,
Хлоп пшеничку жав…».

або у колядці «По цілім світі сталася новина», яку записали у Буніховської Зіни Іллівни. Колядку цю навчила її бабуся. Це були 40 – і  роки.
По цілім світі сталася новина
Пречиста Діва /2р. породила Сина /2р.
Як породила /2р. я в пилини вповила
Зелене сіно /2р. в яслах положила /2р.
Вона поміж газду /2р. на пшеничку рати
Ци ни йшла суда /2р. Пречистая Мати? /2р.
Ой ішла, ішла, /2р. як буйний вітер віяв
Тогди я цису /2р. пшениченьку сіяв /2р.
Стала жидова, /2р. як у поли билина
Чуд їм сизі став /2р. від Божого Сина /2р.

А завтра Ірод Василя питає «Чи не бачив тікаючої матері із дитям?»
«Бачив, – відповів, – коли сіяв,  а тепер ось жну…» Від сіяння до жнив багато часу, значить їх не впіймати, вирішив Ірод і повернувсь. Відтоді пшениця має головне право на столі.
Вечеряючи, в кожній мисці залишають хоча б одну ложку страви для душ померлих родичів.
Прислухаємось до рипіння снігу на вулиці: хто сьогодні буде до нас з вечерею? Говорили тихо-тихо, тільки наприкінці свят-вечора дідусь просив нас пощебетати по-пташиному, щоб птиці плодилося багато в господарстві, помукати, похрюкати, щоб худоба велася, що всі діти робили з великим задоволенням.
Спочатку колядують у себе. Потім у найближчих родичів, нарешті у далекої рідні. На Різдво ітимуть уже до чужих…
…Переглядаю те, що колядувалося, а може народилося у моєму селі. Що хвилювало моїх предків, як вони прагнули виразити те?.. Домінуюча
роль – Бог предвічний народився, славімо його!
«Бог предвічний народився
Прийшов десь із небес,
Щоб спасти люд свій ввесь,
І утішився.
В Вифлиємі народився:
Господь наш, Христос наш
І Пан наш – для всіх нас
Нам народився»…
А далі – прагнення відобразити оту незміримо велику подію.
Цю колядку мене навчила моя бабуся Сидоряк Марія Василівна.

«Темнесенька нічка
Всю землю накрила
Там Пречиста Діва

По світу ходила /2р.
Прийшла Божа Мати
До першої хати.
«Пане господарю,
Прийміть ночувати» /2р.
Перший газда каже:
У двір не пустити.
У двір не пустити,
Брами зачинити /2р…»
Колядують дорослі і діти, парубки і дівчата, літні люди, йдучи від хати до хати, зичать господарям усяких гараздів.
«…Просим тебе, Царю, небесний Владарю,
Даруй літа щасливії, сего дому господарю.
Сему господарю, і його газдині
Щоби вони дочекали нарік цеї днини.
Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився,
Щоби цей пан – господар нічим не журився»,
або
«Ой ти Царю-Царю, небесний Владарю,
Даруй щастя і здоров’я цьому господарю /2р.
Цьому господарю і його газдині
Щоби нарік дочекали різдвяної днини /2р.»
Першими йдуть колядувати діти, радіючи копійкам і солодощам. Ходять вони із «звіздою». «Звізду» роблять з дерев’яної обичайки й тоненьких дощечок – шалівок. Декорується вона кольоровим папером, тканиною, стрічками. Посередині образок «Народження Христа», всередині 3-вольтова лампочка, що живиться від батарейки, за рахунок чого «звізда» світиться.
У християнських колядках розповідається про народження Ісуса Христа. Про це ми дізналися від аматорського колективу «Вишиванка», де і записали цю колядку.                      «Ой у місті в Вифлиємі
Стало чудо по всій землі /2р.
Діва Сина породила
Усю землю звеселила /2р.»
Вечір не безкінечний, а треба поздоровити всіх родичів – далеких і близьких, друзів, товаришів. Бо ж говорять: скільки колядників завітає до хати – стільки добра, щастя…

Краще, щоб першим прийшов колядувати хлопець. Ще добре, коли поріг переступають «іроди».
На свят вечір колядували увечері. А вранці усі ішли до церкви, на день народження Ісуса. Після служби починався Різдвяний обід – скоромний. Тепер на столі з’являвся холодець, ковбаса, сало…  Тепер уже не згадувалося сумних історій, веселилися усі, селом котилася коляда.
Що колядували наші прабабусі та прадіди? Що хвилювало їхню душу і виливалось у спеціальну коляду?
Сповіщали, що народився Син Божий, і закликали радіти, славити його. Старалися у дійстві представити оті події:
«Від Сходу сонця, до сходу сонця три царі ідуть
Свому Синови, наймилішому дарунки несуть…»,
Тому і сповіщають:
«Вчора із вечора /2р.
З високого неба /2р.
Прийшла нам новина /2р.
Породила Діва Сина /2р.

Цю колядку записали у Червінської Ф. І. Від стареньких людей можна розучити десяток колядок. А розучити їх – це ступати твердо ногами у той час, де закладалося наше коріння, бо людина має корінь, як і всяка деревина.
                                                                        

                                                                      Василія
Дзень-дзелень сьогодні свято, заливаються дзвінки.
На подвір’я в кожну хату вже ідуть колядники.
Починають віншувати і так складно, до ладу.
Не скупись, госодар хати, подавай на коляду.

13 січня, святкували Маланку. Як тільки звечоріє маленькі колядники ходили щедрувати з дзвіночками. Цікавим є те, що коли хлопчики з дзвіночками гейкали під вікном, де є маленькі діти, які ще не розмовляють, щедрувальників запрошували до хати, просили дзвіночка, в який наливали трішки води і давали випити дитині, щоб та почала скоріше говорити і голосочок був дзвінким, як дзвіночок.
Тепер уже не колядувалося, а щедрувалося, :  тобто – поздоровлялось та добрим людям щастя і радості щедро бажалось.
Найпоширенішою була щедрівка, яку я записала від свого дідуся Сидоряка Василя Георгійовича.
Ой чінчіку-васильчіку
Посію тебе в городчику /2р.
Буду тебе шінувати
Три рази на день поливати /2р.
А в суботу русу косу
А в неділю оптикати /2р.
Пізніше вночі старші хлопці ходили гейкати. Село умовно ділилося на чотири групи (чотири коляги: сільська, кушнірівська, надсеретська, глюжинська), що зберіглося і по сьогоднішній день. Учасники коляги обов’язково переодягалися в калфу (старший, той, хто збирає гроші), діда, бабу, циганів, лікарів, тощо. Гейкали у дівчат, тільки з дозволу господаря. При гейканні один з колядників бив гарапником (довгим батогом),
інший «тягнув бугая». (Виготовлявся бугай у вигляді бочки з телячої шкіри; шнурок, за який тягнули був з волосу кінського хвоста. Коли тягнули за цей шнурок видавався звук гудіння.
Гейкали, величаючи господаря, господиню. Наші бабусі та дідусі знали най різноманітні варіанти виконання, і тому, де господар був роботящий, відзначали його вміння, а де лайдакуватий, віншувалася жінка.
Добрий вечір, добрий вечір, пане господарю
Ви вже спати полягали, а ми ще високу гору не орали.

Гоніт мой хлопці! Гей! Гей!

Пішов Василь на високу гору (на Глюжу),
Розорав на двоє, на троє на четверо.
Посіяв яру пшеницю.
Вітер віє, сонечко гріє
Росичка паде, пшеничка, як з води росте.

Як бачимо, простий народ з великою душею, старався довести все до гарного чіткого порядку. Щедрівки відбивають усі турботи, якими жили наші предки та їхню чудесну пісенну душу.

14 січня – перший день Нового року, день Святого Василя.
Посівальники зранку ходять від хати до хати посівати. Господаря та всіх у хаті вітають з Новим роком, Василем, зичать щастя, здоров’я, благополуччя, щоб вродило жито-пшениця, а в господарстві був гарний приплід. Сіяти ходять тільки хлопчики. Зерно після посівальника збирають і віддають
курям – «щоб добре неслися».

 

                                                 Другий Святвечір. Водохреща.
Напередодні Водохреща святкується другий Святвечір, Йордан. Це також коляда. Цілий день люди нічого не їдять – постять. Коли засяє вечірня зоря, сідають вечеряти. На вечерю, як і на перший Святий вечір, подаються лише пісні страви.
Уже з самої коляди знаємо, що Йордан – це річка. В ній Іван Хреститель хрестив Ісуса Христа, про що говориться в коляді:
Йордане ріко, спіши ладитись,
Се ж бо приходить Господь хреститись /2р.
У тілі йде Він на твої струї
І від Іоанна услуг требує /2р.
Ти ж о, Іоане, зволь мя хрестити,
Так бо нам треба правду сповнити /2р.
Відтоді, у знак пам’яті про цю дію у ріках освячується вода. Рано-вранці процесія із церкви вирушає до найбільшої у селі річки. З криги вирубують хрест, а над хрестоподібною ополонкою служиться молебень. Освяченої води набирають у глечики і прийшовши додому окроплюють нею усе, п’ють свяченої води, священник опісля із свяченою водою обходить хати й освячує їх.
Йорданська вода, яку приносили додому, зберігалася аж до наступного року. Її пили хворі, а вмочивши кропильце з васильку, освячували у господі усе.
Оскільки виконувався обряд хрещення люди роблять трійци (крижми), з якими ідуть до церкви.
Про це говориться у коляді, яку записали у Буніховської З. І.
Ой на річці на Йордані /2р.
Купали трійци три ангелі /2р.
Взяли трійци попід крильця /2р.
Та й злетіли до небесся /2р.
А небесся сивтворили /2р.
Христу Богу сивклонили /2р.
Вінчуймо ми, вас, Святим Йорданом,
Святим Йорданом, Святим Іваном /2р.
Вінчуймо ми вас шєстім, здоров’їм,
Щєстім, здоров’їм та й віком довгим /2р.
У другий Святвечір можна колядувати різних колядок, за винятком маланкувальних. Бо коляги вже не ходять, хлопці не перевдягаються.
Найчастіше виконуються такі колядки:
Ой на річці, на Йордані
Пречиста Діва Сина купала /2р.
Як купала, вповивала
Й у чинчіків запитала: /2р.
Ой чинчики-васильчики
Охристіт ви Сина мого /2р.
Напередодні свят Івана (20 січня), Василя (14 січня) Іванам, Василям ставлять ялинки на їх День Ангела. (Фото 10).

Джерела написання
1.    Список використаної літератури
1.    Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні,- Київ.: -«Обереги»,- 1994.
2.    Маковій Г. Затоптаний цвіт, – Київ.: – «Український письменник», 1993.
3.    Павлюк С. П., Горинь Г. Й. Українське народознавство, Львів.: – «Фенікс», 1994.
4.    Маковій Г. Золоте віно з бабусиної скрині, Чернівці., 1993.
5. «Старововчинецькі колядки».

   Інформанти
1.    Червінська Фрозина Іванівна, 1927 р. н., с. Старий Вовчинець.
2.    Буніховська Вержинія Іллівна, 1934 р. н., с. Старий Вовчинець.
3.     Жовтюк Домка Георгіївна, 1938 р. н., с. Старий Вовчинець.
4.    Сидоряк Василь Георгійович, 1932 – 2009р. р., с. Старий Вовчинець.
5.    Сидоряк Марія Василівна, 1936 – 2004р. р., с. Старий Вовчинець.
6.    Делегація із комуни Киндешть Ботошанського повіту.

Керівник: Передерко Катерина Авраамівна
Виконавці: Передерко Дмитро, Качуляк Олександра

 

                   Походження назви села Старий Вовчинець
Згідно легенди назва села Старий Вовчинець пов’язана з паном, що володів селом більше ніж 300 років тому. Прізвище цього поміщика – Волчинський, а отже і назва села – Вовчинець. Перші домівки були збудовані на куті Босна, де ріс густий ліс, у якому водилося чимало вовків – це можливо також вплинуло на становлення назви села. Село непомітно виросло, незабаром неподалік розрісся ще один населений пункт Вовчинець і наші сельчани доповнили назву свого села прикметником «старий». Так і з’явився Старий Вовчинець.

                 Поховання сина Богдана Хмельницького
Центральною дорогою села крокуємо до сільського кута, що зветься Горішнім, тому що розміщений він на підвищенні. Тут ви почуєте легенду про одне із

найзагадковіших місць Старого Вовчинця – Могилу. Існує думка, що отримала свою назва цю місцина через те, що тут поховано одного з синів Богдана Хмельницького – Зіновія. Під час одного з Молдавських походів (1651-1652р.р.) Зіновія було поранено. Поверталося Богданове військо додому цими місцями, і везли вони з собою важкопораненого юнака. Тут вони розбили табір, щоб відпочити, так як місцина підійшла їм за всіма параметрами – з цієї височини добре проглядається вся навколишня територія, вода – поряд та й дров вдосталь, бо неподалік росте ліс. Тут життя молодого хлопця і погасло. Далі везти померлого не було сенсу, так як на дворі стояла спека, тому і вирішили поховати його тут. Ця версія не має ніяких документальних підтверджень, але серед місцевого населення вона досить поширена, і всі схильні цьому вірити.