Культура Сучевени

Вишивка у селі Сучевени

Вагомим елементом матеріальної культури будь-якого народу є народні ремесла, досвід та майстерність яких передаються з покоління в покоління.
З давніх-давен однім із улюблених занять жінок була вишивка. Хочеться розповісти про вишивання у нашому селі.
Чимало матеріалів надруковано про румунський національний одяг, що уособлює самобутність нашого народу. Вишиваючи та оздоблюючи його майстерні докладають не тільки зусиль та уміння, але й вкладають й свою душу.
Отже і в наш час, коли вдягають національні костюми на весіллях, храмових святах, хрестинах навкруги все ніби світлішає, створюючи святковий настрій. В давнину дівчата, які збирались заміж, повинні були підготуватись до цього: вони повинні були вишити сорочку для себе та свого нареченого, декілька рушників.
В нашому селі й досі збереглося традиція вишивати сорочки для різних подій у житті: храмів, весіль, похорон (поховань).
Жінки похилого віку старанно бережуть вишивану сорочку, в якій були вдягнені на своєму весіллі, хочуть щоб їх поховати в цій сорочці.
Сорочки викроювали з домотканого полотна, що мала в ширину не більше як півметра.
Вишивали різнокольоровими нитками з бум бак  та шовку. Чоловічі сорочки оздоблювали вишивали здебільшого білими або чорними шовковими нитками.
Жіночі – виділялися яскравістю, витонченістю, для їх вишивки використовували нитки білого, червоного, коричневого, чорного, блакитного та зеленого кольорів. Святкові
вишивали сорочки бісером.
Оздоблювали сорочки тоненьким мереживом на плечах, комірі та подолі.
Білий комір символізує надію, довіру, чесність, порядність.
Червоний – любов, щастя, віру.
В нашому селі на сорочках вишивали здебільшого квіти-фіалки, що мали різнокольорові пелюстки. Ці чарівні квіти символізують любов та вірність. Пелюстки фіолетового кольору означають сум та журбу; жовтого – подив, білого – сподівання, надію.
Крім сорочка жінки вишивали наволочки для подушок, простирадла, скатертини. Такі вишивані речі збереглися до наших днів. Особливою популярністю користувались й вишиті кептарики ( як жіночі так і чоловічі ), а також кожушки, на яких вишивали рослинні орнаменти ( здебільшого дрібненькі квітки та листочки ).
Вишивати на шкірі було надзвичайно важко ( хоч вона попередньо була видублена ), але це потребувало копіткої роботи. Для такого виду вишивки майстрині використову вали спеціальні голки та наперстки. Зазвичай, вишивкою оздоблювали комір, талію, плечі та маленькі кишені.
Не так давно з’явилися жіночі кептарики, які кроїли з делікатного тканого полотна білого кольору. В таких кептариках жінки йдуть до церкви. На них візерунки вишивали тонкими шерстяними нитками різних кольорів.
На жаль, в нашому селі майстринь, що займаються вишивкою, дедалі стає все менше й менше. Тому вишитій одяг свято зберігають у кожній оселі.
Вишиті сорочки, кептарики, а також скатертини, простирадла, серветки є безцінною скарбницею матеріальної культури румунського народу, бо увібрали в себе не тільки умілість майстринь, але й тепло їхньої душі, такі неповторні речі є доказом невтомної праці та прагнення до вдосконалення.В селі Сучевени живе й трудиться Лупаштян Домніка, яка є справжньою майстринею – вишивальницею. Вона вишиває жіночі та чоловічі сорочки, оздоблюючи їх неповторними візерунками різних кольорів та відтінків, використовуючи білосніжні мережива, надаючи кожній вишитій речі урочистості. Останнім часом майстриня надає перевагу вишивці одним кольором. Вишиває бавовняними, шовковими нитками, а також бісером.
В цій різноманітній гамі кольорів, вишиваних мотивів, мережаних деталей складається враження, що небо і земля дали згоду на процвітання такого вида народного ремесла, що не забувається й не втрачає своєї актуальності й по сьогоднішній день.
Наш обов’язок – зберігати вишивані речі, як найдорожчий скарб, пишатися майстерністю жінок – вишивальниць, які докладають свої уміння та досвід, роблячи кожну вишивану річ неперевершеного й неповторного.

Виконавець: Амарій Олена Іллівна

        Фольклорний колектив

              ” ЦАРАНКУЦА”
(Сучевенської сільської ради Глибоцького району)

Фольклорний колектив “Царанкуца” заснований у 2000 році, з ініціативи завідуючої клубом Козачук О. П. У той час всі підготовчі роботи проводилися у приміщення

сільської ради оскільки у клубі проводився капітальний ремонт.
Щороку фольклорний колектив “Царанкуца” приймає участь в оглядах – конкурсах фольклорних колективів на сценах району та області .Колектив “Царанкуца” один з кращих фольклорних колективів Глибоцького району. У 2004-2006 роках колектив брав участь у творчому звіті району на обласний сцені.
У липні місяці 2006 року колектив виступив з програмою у

Румунії, повіт Ботошани комуна М. Емінеску.
Також, колектив “Царанкуца” постійно виступає на різних благодійних акціях , “Милосердя” у Глибоці, день інваліда у м.Чернівці.
У грудні 2006 року та у серпні 2008 року брали участь у фестивалі народних меншин України у м. Київ. Також у вересні 2007 року у
м. Миколаєві на фестивалі національних культур «Дружба».