Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
«Багатонаціональність села Тереблече,
як наслідок геополітичного розташування»
Виконавець: Мицак Людмила, учениця 9 – го класу
Тереблеченської ЗОШ І – ІІІ ступенів №1
Член гуртка “Історичне краєзнавство
Керівник: Боднарюк Анастасія Дмитрівна
керівник гуртка »Історичне краєзнавство»
Тереблеченської ЗОШ І-ІІІ ст. №1
від Глибоцького ЦТКСЕУМ
Історична доля села від заснування до захоплення території Османською імперією
Найдавніша частина історії села Тереблече повита пеленою мороку. Достовірних даних щодо дати заснування села немає. Існують кілька версій , які народ із покоління в покоління передає як найціннішу спадщину.
Легенди та билини можуть розповісти багато. Одна із найцікавіших оповідає, про те що село було засноване чабаном на ім’я Теребля, який буцімто спустився з гір та заснував перше тут поселення. Його брати Панцир та Тараша заснували сусідні села Панцир ( сьогодні с. Опришени) та Тарашани. Документальне підтверження цьому знайдено в літописі , що зберігається в місті Бухаресті в одному із архівів.
Існує ще одне припущення щодо походження назви та дати заснування села Тереблече. Слово «Терб» – це давньослов’янська назва місця вирубки лісу. Тож імовірно, що місцем заснуваня першого поселення було місце на якому вирубали ліс. Якщо вірити словам старожилів, то перші будинки були побудовані на місці де колись був ліс.
Остання версія яку б хотілося розглянути говорить нам , що назва села тюркомовного походження. Якщо проаналізувати дані то складається така картина : близько 1254 року у Східному Прикарпатті з’явилися татарскі орди під проводом Ногая, полководця великого монгольського хана Тимура Менгі , що підкорив Русь, Куманію та Болгарію. За відомостями , що надає нам опис Буковинського краю від 1890 року , зроблений німецькими колоністами Ногай заснував тут свою державу незалежну від монголів. Тому то і деякі місцеві назви мають татарське походження ( Тарашани , Тереблешти (Тереблече), Татарул, Дереглуй).
Щодо походження назви то є дані про те , що « Тереблече» походить від турецького слова «telebli» , що означає благородний , гарний . Поселення, мабуть, засноване в цей період , тому що північніше від села у лісі, за переказами, існували земляні вали , які місцеве населення називало « шанцями Собєського», оскільки тут, за переказами, король Собєський воював проти турків. За іншою версією, на цих валах жителі села захищалися від турків. На території села відомі знахідки , що підтверджують перебування тут татар. Знайдено ніж , що ймовірніше всього, мав релігійне призначення . За ознаками , що були на ножі він мав татарське походження . Про це свідчить напис на руків’ї ножа – «Корасу» зроблений кирилицею ,що дає нам змогу припустити , що власник ножа був знайомий із мовою населення , де побував. До того ж сам напис має кримське походження, у ХV-ХVI ст. в Криму відомо багато місцевих назв населених пунктів, що розпочиналися словом «Корасу».
Основні відомості , які ми можемо отримати – це свідчення селян та документи, що їх підтвержують.Перша достовірно відома згадка про село датується 1508 роком. Це грамота молдавського господаря , де згадується цей населений пункт. Точних даних щодо населення , яке проживало тут немає. Єдине , що нам відомо – це легенда в якій вказано, що в цьому регіоні здавна проживало ромуномовне населення . Як свідчить легенда , сотню років на території Буковини, Русі та Молдавії панували татари. Аж поки не зазнали поразки від польського короля Казимира в 1344 році . У цьому поході брав активну участь якийсь Драгош і його син Гюла-Сас. Народний переказ вважає його фундатором Молдавського князівства. Отже, за переказом , Драгош був людиною енергійною та розумною . на полюванні в Мармарошу він з кількома супутниками натрапив на слід тура. Йдучи цим слідом, він подолав високогір’я Карпат і дійшов до місцевості біля теперішньої річки Молдави. Біля Боурен (від румунського «bour» – тур) він наздогнав тварину, вбив її і спожив здобич розом із своїми товаришами .
Річка Молдова отримала свою назву від собаки Молди, яка за переказам втопилася в цій річці. Оскільки Драгошу сподобався цей край, він вирішив закликати своїх земляків переселитися з Марморошу й осісти тут. Вони вислали кількох розвідників, які оглянули місцевість і принесли додому звістку що цей край безлюдний і межує з кочівниками-татарами. Після цього вони звернулися до Угорського короля і просили в нього дозволу переселитися. Той задовольнив їхнє прохання і милостиво відпустив їх. Вони разом із жінками та дітьми перейшли через Карпати і прибули до місцевості де Драгош вполював тура. Тут вони вибрали Драгоша своїми проводи рем, або господарем. Отже, можемо говорити що автохтонне населення села мало молдавсько – ромунське походження. Як свідчать джерела масове заселення Буковини румунами відбувалося в ХІV-ХV ст. Перша згадка про село датована 1508р. а отже, можна висунути припущення що село було засноване трохи раніше і перша згадка занотована у грамоті свідчить про те що на той момент воно існувало як процвітаюче село. Отже, приблизною датою заснування можна вважати кінець ХV-поч. ХVІ ст. Великі значення має той факт, що село розміщене на перехресті етнічних шляхів. В цьому регіоні зосереджувалися політичні мотиви багатьох держав в поєднані із соціокультурними мотивами. Своєрідне «вікно в Європу», тому то і населення в цих краях було неоднорідне. Офіційно ці землі були у складі Молдавського князівства, яке було васалом Османської імперії.
Село в часи панування Австрійської імперії
В 1774р. після підписання Кючук – Кайнаджийського миру Буковину було передано імперії Габсбургів, яка з 1775р. року отримала політико-адміністративне оформлення під назвою – Буковинський дистрикт, а пізніше – коронного краю Буковина. Перехід Буковини з під володіння Османської імперії у склад Австрії мав принципово позитивні наслідки для її подальшого розвитку. Оскільки Австрійська імперія останньої чверті ХVІІІ ст. була великою європейською державою де склався типовий феодально-абсолютистський лад з проявами освіченого деспотизму. За своїм економічним розвитком імперія Габсбургів стояла вище Османської монархії. Приєднання Буковини до сильної Австрії мало й той позитивний наслідок що тут на півтора століття припинилися спустошливі війни, які раніше постійно приносили великі збитки місцевому населенню цілого регіону. До 1918р. північна частина Молдавського. князівства перетворилися в найдальший аванпост Габсбурзької імперії.
«Окраїна окраїн» величезною імперії стала зразковою провінцією монархії. На думку австрійського історика Єріха Цьольнера «мешканцем Буковини не було причини шкодувати про зміну державної приналежності». На час приєднання Буковини до імперії Габсбургів її територія (понад 10 тис. км. кв.) була досить нерівномірною заселена. Тому з перших років австрійського управління проявилася зацікавленість в інтенсивному освоєні краю. Сюди запрошували переселенців в першу чергу із Німеччини, щоб поширити кращий досвід землеробства та посилити в країні німецький вплив. Розглядаючи історію поселення на Буковині німців потрібно розмежувати середньовічний та новочасний період цього процесу. Середньовічна доба німецької колонізації починається з ХІV ст. і завершуєся в часи турецької навали приблизно з середини ХVІІ ст. Таким чином у даному регіоні виникали острівки німецького елементу. У північній частині Молдавського князівства перед її приєднанням до Австрії існували вже невеликі німецькі поселення в Сучаві, Сереті та інших селищах. Всього близько 75 сімей. Отже близько села Тереблече була відома німецька колонія м. Сереті, що безпосередньо зближує ці етнічні групи. Наприкінці ХVІІІ ст. З’явилася нова можливість для німецької колонізації, адже в краї відчувалася велика нестача робочої сили для обробітку землі, що лежала облогом . 17 вересня 1781р. був оприлюднений «Патент про переселення». Ним проголошувався пільги всім іноземцям, які побажають переселитися на територію Австрії патент створив грунт для початку широкої сільськогосподарської колонізації малозаселених земель, у першу чергу Галичини та Буковини. Він створив умови для притоку до Австрії насамперед вихідців з німецьких князівств, де спостерігалися аграрне перенаселення й надмірна експлуатація селян. 20 жовтня того ж року з’явився цісарський «Патент про віротерпимість», який усунув останню перешкоду для вільного в΄їзду числених переселенців з німецьких протестантських князівств – конфесійну. На Буковину німці прибували з двох регіонів Німеччини південно – західного із Рейнським Пфальцем, Баденом, Вюртембергом, Франкеном та Богемії. Пільги, що надавалися переселенцям були дуже значними і звільнення на 50 років від рекрутчини на 10 років – від податків, заміна панщини конвенціями (угодами) з помічниками, землю яких вони отримували в матеріальна допомога з боку держави свідчить, що з 1782року до кінця 30-х років ХІХ століття на Буковину переселилися 3 тис. осіб.
На території села Тереблече з часу оголошення «Патенту про переселення» до Першої світової війни включно прибували німецькі колоністи. Першими прибуло декілька десятків сімей. Вони зайняли найкращі землі, пасовища та луги де розпочали свою діяльність. Неоднозначно було оцінено діяльність колоністів в селі. З боку місцевого населення не було помічено зацікавленості, тому поступово німецьке поселення відділилося від автохтонного. Про від’єднання німецької громади у складі румунських сіл -свідчать петиції населення до краєвого ландтагу в 1861-1886рр., що нажаль не збереглися. З такими петиціями зверталися громади не тільки в Тереблече, зафіксовані такі звернення і в таких селах, як Бадеуц, Сатулмаре, Арбора та Ауґустендорфу. З того часу на картах того періоду Німецьке поселення в Тереблече відоме , як Deutsch Tereblestie(Тереблече Німецьке) .
Німецьке поселення в Тереблече прилягало безпосередньо до румунського. З повідомлень , які нам залишили німецькі колоністи населення села на 1890 рік було досить значне: з1787року коли перші колоністи прийшли в село і налічували декілька десятків людей воно зросло до 1278осіб. Як повідомляв тодішній топографічний опис населених пунктів , що був зроблений німцями: населення, яке тут проживало займалося землеробством та тваринництвом . Особливої уваги заслуговує прекрасна порода коней, яку вирощували колоністи. Цей населений пункт був однією із квітучих німецьких колоній на Буковині. Через Німецьке Тереблече пролягала місцева залізниця Глибока-Серет. Щодо відомостей про інше населення, то з’ясувалося , що Румунське Тереблече знаходилося біля потічка за однойменною назвою – Тереблечінче і з’єднувалося доброю дорогою із загальнодержавним шляхом Чернівці- Серет. Населення Ромунського Тереблече на 1890 рік становило 2600 осіб. Населення цієї частини села складали переважно румуни, нечисленні німці та словаки. Щодо останніх то відомо, що словаки поселилися на Буковині за часів її входження до складу Австрії. Працювали словаки на солеварнях та на лісових угіддях. У 1890 році їхня кількість становила 536 осіб, а у 1910 році – 430. Словаки відзначалися своїм діловим характером, старанністюі невибагливістю. Сповідували словаки римо – католицьку віру. У селі Тереблече було зафіксовано 18 сімей цієї національної меншини. Єдині достовірно відомі згадки про словаків у селі Тереблече були зафіксовані 31 жовтня 1817 року у рапортіБуковинської окружної управи до Галицького намісництва з приводу скарги словацьких поселенців з Тереблече австрійському цісарю та у повідомленні про розгляд прохання словаків про постійне поселення в селах Красна та Тереблече.від 25 січня 1822 року. В цих документах позглядаються скарги словацьких колоністів. Особливо вони стосуються питання про порушення на місцях « Патенту про переселення». Це дає змогу припустити, що доля переселенців не була такою легкою, як здається на перший погляд.
Свідками тих подій в селі , що дійшли до нах днів є німецька кірха , як символ німецької культури, а також біржа праці , німецький банк та приватні будинки в селі .
Як вже зазначалося наша пошуково- дослідницька робота спрямована на виявлення «білих плям» в історії нашого населеного пункту. А отже, всі наші зусилля спрямовані на висвітлення подій тих часів з найвірогіднішої точки зору. Тому ми досліджуємо ту сторінку історії, що стосується періоду панування на українських землях поляків. В селі є жужу цікаві легенди , які розповідають як на тереторії нашого населеного пункту з’явилися поляки. Якщо вірити словам старожилів , то тереторія нашого села була під владою поляків ще за чаів Гетьманщини тоді наше село знаходилося у складі Речі Посполитої. Село стало вільним завдяки молдавському господарю Штефану Великому. Коли він прийшов на ці землі , то запитав людей , що тут проживали , хтоє їхнім господарем . люди відповіли , що вони належать польським панам і що ті знущаються над ними змушуючи нюхати землю і говорити , що пахне Польщею. Тоді Штефан повернув назад та зібрав військо велике і пішов проти них війною. Розгромивши поляків він запрягав їх у ярмо та орав ними. На тому місці де відбулося побоїще він посадив дубовий ліс і з того часу це місце стали називати Червона Дубрава( червона від крові поляків), нині там розміщене село – Червона Діброва.
Якщо говорити з історичної точки зору то поляки на Буковину потягнулися за німцями по приєднані Буковини до Австрії. Найбільша хвиля міграції поляків простежується після 1878 року. Поляки в селі є досить чисельною громадою , проте проживають вони розпорошено а не компактно, як в інших селах. Якщо простежити діалект поляків , що проживають у Тереблече ,то можна було б визначити з якої місцевості вони походять.
Нажаль проблема заключається в тому , що польська говірка в процесі еволюції трансформувалась в особливий діалект , який залежить від того з якою національністю спілкуються поляки . Можливий варіант- польсько-румунська говірка а можливий і польсько-українська говірка. Як свідчать джерела можна припустити , що в село поляки прибували із Чадецького округу , що на Словаччині, де переважає словацько-польський контакт.
Панування на тереторії краю Румунії
Строкатість населеня цьго села завершують події після Першої світової війни. Відомо , що після впровадження румунського панування на тереторії краю сюди переселилася ще деяка кількість румунів , але найбільш цікавою є інформація про те що кількість румунів «збільшилась» за рахунок перепису населення в наслідок фальсифікації документів про народження . Цей процес відбувався у всіх населених пунктах на Буковині.
Ми проаналізували багато джерел і з’ясувалося , що на тереторії села проживали декілька сімей єврейської національності. Відомо , що євреї почали переселятися на тереторію краю за деякими превілегіямии. Зазвичай вони за сприяння влади займалися торгівлею та лихварством , в деяких випадках вони працювали лікарями та у судовій системі .
Остання подія , що вплинула на національну неоднорідність відбулася 7 серпня 1940 року, коли тереторію краю окупувала радянська влада. Тоді розпочався процес радянізації кай . внаслідок чого сюди почався приплив українського та російського населення. Згодом міграційна політика припинилася на час війни і знову поновилася після 1945 року.
З огляду на події, що пройшли по території краю , можна сказати , що ми в цілісності не можемо з’ясувати як проходив їх перебіг, але головний чинник у формуванні національного складу населення села –це геополітичне розташування. Сам регіон Буковини протягом віків змінював політичну та державну приналежність. Наша дослідницька робота має на меті виявити , скільки національностей населяли село, і як формувався національний структура села. По результатам проведеної пошукової роботи ми з’ясували , що на тереторії села проживали люди таких націонольностей: румуни, німці, поляки , словаки , євреї та українці . Таке сторкате населення в селі було зумовлене розташуваннм села та перебігом подій , що стосувалися його. З усіх перелічених національних меншин , що проживають в селі найкраще досліджені : румуни та поляки . Всі інші національні меншини на сьогоднішний момент не проживають в селі. Причини , які спонукли їх до цього достеменно не відомі, але можемо припустити , що німецьке населення, яке проживало на тереторії села, покинуло його у зв’язку із Другою світовою війною, відомо, що під виглядом німецького населення село покинули ще декілька сотень людей не німецького походження, можливо , вони в такий спосіб рятувалися від настигаючого нещастя.
Як повідомляють старожили єврейські сім’ї жили , як і всі не дуже заможно але й не бідно. З приходом на територію села румунської влади , ці люди були звинувачені у зраді та жорстоко розстріляні на березі потічка , що знаходився на тереторії сучасної школи – інтернату.
Про прибуття до села укераїнського населення ми знаємо, що з встановленям у краї радянської влади сюди направлялися люди із східних районів на роботу. Багато хто залишився на постійне місце проживання , дехто проживає тут і зараз .
Так помалу вимальовується етнічна картина маленького села розташованого на кордоні із Румунією. Цікава історія і мальовнича природа цього населеного пункту з давніх-давен манила людей , що зараз проживають рука об руку та обмінюються цікавими традиціями, досвідом поколінь. У співдружності та взаємній повазі до сьогоднішнього дня в цьому селі проживають люди , які сповідують різні віри та мають різні національні традиції. Але об’єднує їх любов до єдиної Батьківщини.
Література:
1. Буковина. Загальне краєзнавство. – 2007рік 285, 309-312с.
2.Добржанський О.В. , Масіян Н., та ін. 2Нації та народності Буковини у фондах Державного архіву Чернівецької області 1775-1940 рр.»– « Червона Рута» , Чернівці 2005 р.153-155 с.
3.Горук А. Національно-культурний рух поляків на Буковині( др. пол. ХIХст.- 1914р.). Чернівці: Зелена Буковина, 2005.- 250с.
4. Добржанський О.В. Бажаємо до України . Одеса : « Маяк» 2008. – 228с.
5. Ботушанський В.М., Сайко М. М. Німецька сільськогосподарська колонізація на Буковині ( кінець ХVIIIст. – поч. ХХст.). З історичного минулого Буковини.-Чернівці, 1996. – с. 44.
6.Шманько О. Р.Ф. Кайндль- дослідник старожитностей Буковини( Р.Ф. Кайндль. Вікно в європейську науку. – Чернівці : Прут. 2005. с. 355-357.