Освіта Тереблече

Розвиток освіти в селі Тереблече

Керівник: Чупрун В.Л. – заступник директора  з виховної  роботи Тереблеченської ЗОШ

І-ІІІ ступенів

З історичних джерел ми дізналися, що ще до Австрійської влади на Буковини існували монастирські школи.
10 квітня 1813 року, Австрійською владою в Чернівцях був розроблений план розвитку початкової освіти на Буковині. Цей план пропонував відкрити 17 початкових шкіл, у різних буковинських селищах, серед яких було названо і село Тереблече, в якому проживало кілька німецьких родин. В цей час були нараховані 335 дітей шкільного віку в селах Тереблече,  Опришени та Стерче.
У 1816 році почала своє існування Тереблеченська школа – дев’ята  школа на Буковині і перша школа відкрита у румунському селі. Вона мала статус романо-католичної школи, під безпосереднім керівництвом романо-католичної церкви Сирета, колишньої столиці Молдавської держави. Тільки у 1863  році Тереблеченська школа перейшла до відомства Сиретьського Протопопства.
Будинок під школу, два гектара землі під сад та один гектар для сільськогосподарських робіт подарував селу сільський священик Пилип Ієремійович Дубеу. За це школа носила його ім’я до 1944 року.
Правою рукою священика та першим вчителем школи був Василь Цинтіла, автор першого румунського календаря.
Історичним джерелом і документальним свідченням цих подій служить звернення Цинтіли до Австрійського вельможі Франческа Карола від 3 серпня 1823 року, в якому він просить підвищення платні за вчителювання, так як у нього було сім діточок та жінка і жили вони вбого. На разі він так і не отримав жодної допомоги і помер в бідності.
Навчання було дуже складним, враховуючи той факт, що в одному класі навчалися діти з румунських, німецьких, польських, українських та єврейських родин. У 1823 році німці добилися відкриття окремого класу для своїх дітей, а решта так і продовжували навчатися разом. Відомо що у 1863 році в школі навчалися 38 учнів, а вчителем був Малаковський.
Переломним позитивним моментом для румунських дітей стало призначення Костянтина Стефана Ботезата на чолі школи у 1868 році. Уродженець Сирета вн отримав освіту у Відні.
Число учнів школи зростає за рахунок  дітей сусідніх сіл: Станешти, Поляни, Синівців, Опришан  де ще не існувало державних шкіл.
Згідно статистиці початкових шкіл Буковини 1894 року (червень) у Тереблечі на той час у румуномовній школі:
–    число дітей шкільного віку – 401, з яких 199 хлопців та 202 дівчат,
–    з них: 1 німець, 308 румунів, 5 українців, 87 поляків,
–    за віросповіданням: 87 – романо-католиків, 11 – греко-католиків, 302 – православних, 1-евангелик,
–    число дітей охоплених навчанням – 213, з них – 124 хлопців та 89 дівчат.
Вчителювали: Костянтин Ботезат, Костянтин Корвін – вчителі з загальних дисциплін, з релігії – Краус для романо-католиків та Іларіон Драчінський для православних, шкільний інспектор та голова – Дмитро Селескі.
У німецькій школі, створеній у 1874 році:
–    число дітей шкільного віку – 266, з яких 125 хлопців та 141 дівчат,
–    з них: 260 німців, 3 українців, 3 поляків,
–    за віросповіданням: 49 – романо-католиків, 3 – греко-католиків, 189 – евангеликів, 25 – мозаїків,
–    число дітей охоплених навчанням – 240, з них – 144 хлопців та 126 дівчат.
Вчителювали: Жакоб Петер Серфас, Валентин Скхвейтзер, Давід Хоффман, Краус, шкільний інспектор – Пхіліпп Сауер та голова – Жоханн Германн.
Порівнюючи статистичні цифри ми зрозуміли що з дітей, що належали до румунської школи не були охоплені навчанням 188 дітей – майже половина (!), а до німецької школи – тільки – 26. А це свідчить про те, що німці надавали більшу увагу навчанню, ніж решта мешканців села.
Із збільшенням числа дітей, росте потреба в просторішому  приміщенні та збільшенні числа педагогічних працівників. Так починають свою педагогічну діяльність у румунській школі молоді вчителі Євген Сіретян, Еміл Антоновіч, Євген Теліман та інші. Після 28 років директорства іде на відпочинок за пенсійним віком Костянтин Ботезат, а на його місце призначають Василя Солонара уродженця села Волока. З його ініціативи та за підтримки Жозефа Вотти, пишуться багато листів та прохань щодо будови нової школи. Врешті решт вони отримають згоду і формують комітет по будівництву на чолі з сільським головою Сергієм Головатим, священиком Теодором Полоником, вчителів Георгієм Братеану та Іоаном Цигира та сільськм господарем Дмитро Крецу. У 1912 році закінчується будівництво двохповерхової школи з цегли, що служить до нашого часу.
В новій школі у 1912-1913 навчальному році навчаються  350 учнів (343 румунів, 7 українців). Директором стає Георгій Братеану.
На цей час в німецькій школі навчалось 284 учнів (274 німців, 5 румунів, 4 поляків, 1 українець)
30 листопада 1912 року в румунській школі відкривається клас з польською мовою навчання  для 54 учнів поляків, класним керівником якого стає Жозеф Степковскі.
За даними реєстру  навчання на Буковині 1929 року, веденим інспектором  Емілияном Сахілеану, в 1929 в Тереблеченській школі навчались 364 учнів (204 хлопців, 160 дівчат).
Навчальна програма цього часу включала наступні навчальні дисципліни: читанка, вправи на розвиток пам’яти, інтуїції, творчості,  аріфметика,  релігія, спів,  фізичні вправи, рукоділля для дівчат та ручна робота для хлопців. До оцінок за навчання враховували і оцінки за поведінку та відвідування.
За роки свого існування Тереблеченська школа була духовним центром, джерелом світла і натхнення  для багатьох поколінь. Про це свідчить заснування у 1898 році читального залу «Просвітитель» у стінах школи, метою якого було навчання та виховання населення, збереження традицій ті звичаїв народу. Також у 1928 році відбулося відкриття культурного центру «Ієремієвич – Дубеу», члени якого проводили читання, інсценізації та прослуховування прозових та поетичних творів, з метою підвищення просвітницького рівня населення.
10 червня 1940 року 33 випускників школи отримали атестати про закінчення семикласної школи.     Цього ж року,  Буковина входить до складу Радянського Союзу (28 червня),   в наслідок чого, відбувається еміграція німців та закриття німецької школи.
І в румунській школі сталося багато змін після встановлення  радянської влади: вчителі, що працювали до того, втекли до Румунії, а новопризначені вчителі були росіянами та українцями. Діти, не знаючи ні російської ні української мови, припинили ходити до школи.
Тільки за рік до закінчення Другої Світової війни, у вересні 1944 року,  і повернення старих педагогічних працівників, школа відновлює свою діяльність. У 1953 році відбувся перший випуск вже середньої школи у кількості дев’яти випускників. Багато учнів отримали якісні знання у стінах Тереблеченської школи і більше 50 з них були нагороджені золотими та срібними медалями.
Дослідивши історію Тереблеченської школи, можна з упевненістю сказати, що на посту директора школи не було ніколи жодного випускника школи, уродженця села, але директорами інших шкіл стали тереблеченці Григорій Ауріте – в Молодійській школі, Лука Булига – в Калафіндештах, Валерія Попеску – у Чирешелі,  Аурел Німіджан – у Тереблеченській школі –інтернат (вже №1). Список директорів після 1944 року додається.
Список директорів Тереблеченської школи після 1944 року
1.    Михайло Шарпіло: 1944 – 1950
2.    Ілля Білоус:   1950 – 1953
3.    Григорій Бурага:   1953 – 1957
4.    Іван Сташеску:     1957 – 1965
5.    Костянтин Фагурел:  1965 – 1970,   1972 – 1997
6.    Євген Мітран:  1970 – 1972
7.    Георгій Постевка:  1997 – 2006
8.    Василь Врабій з 2006
До початку 80-х років XX століття у Тереблеченській школі здобували середню освіту (9-10 кл.) діти з глибоцьких, стороженецьких та герцаївських сіл: Верхні та Нижні Синівці, Буковці, Поляні, Кам’янки, Чудей, Тернавки, Карапчиві та інших. Число учнів у 1975-1976 навчальному році досягнуло 640 учнів, з яких більше ста з інших сіл. Проживали ці учні в залишених біженцями домівках, і тільки у 1977 році було здано у експлуатацію приміщення інтернату, при директорстві Костянтина Фагурела.
Зараз ця будівля стала другім корпусом  школи, в якій навчаються початкові класи, працює бібліотека, актовий зал, кабінет праці, група продовженого дня та шкільна їдальня.
У роки функціонування Тереблеченської школи, як середньої та загальноосвітньої, працювало багато талановитих педагогів, як Володимир Шова – Заслужений вчитель України та поет, Дмитро Мігоряну, Єміл Звинка, Костянтин Пасере, Остап Букатар, Белла Грінберг, Іон Акірій, Віоріка Жупин, Аврелія Лазер, Георгій та Софія Поляк, Евгеній Редко, Михайло Кудрявський,  Дмитро та Тетяна Мельничуки, Микола Сокач, Евгенія Чокобок, Марія Коломієц, Евгенія Телепенко, Микола та Олена Скрипкар, Аурелія Циганчук, Олена Сокач, Домніка Хаука, Елена Сташеску, Ніна Грицкан,  Емілія Мунтян,  Валерія Скрипкар та інші.
Впродовж двох століть Тереблеченська школа випустила з своїх лав майбутніх академіків, докторів наук, винахідників, педагогів, поетів та письменників, медиків, журналістів, політичних та громадських діячів. Взагалі вищу педагогічну освіту здобули близько  200 випускників школи, більше 30 – вищу медичну освіту. Служителями православної церкви стали випускники Василь Павлюк, Валеріян Сташеску, Дмитро та Георгій Кожокар, Микола Прек та Віорел Солопов, архімандритом монастиря Путна став Теофіл Патраш
Кандидатами наук стали Діна Стругару, Дойна Булбук; докторами наук  –   Евген Ботезат, Георгій Німіжан, Октавіан Сандул,  Теодор Олоер, Микола Білецкій, Василь Зотик, Раду Процюк, Сіміон Білецкій, Михайло Патраш; письменниками-публіцистами –  Філімон Русу,  Ісідор Сокачіу, Теодор Русу, Пантелеймон Сокачіу, поетами –  Георгій Л. Німіжан, Аспазія Мунте, Дмитро Гринчук,; винахідниками Дмитро Русу; директором ГЕС «Залізні ворота» на Дунаї став Григорій Сандул; співаками –  Іво Бобул, Володимир Стратулат та Михайло Грицкан;  художником-карикатуристом Іон Кожокару та багато інших.
У 2006 році наша школа святкувала своє 190-річча. На цьому святі було запрошено її відомих випускників, представників районної та обласної держадміністрації та посла Румунії. 12 вересня 2008 року був наданий в експлуатацію новий спортивний зал.

Список використаної літератури:
1. Іон Крецу «Tereblecea: un sat la margine de ţară», Cluj-Napoca, 2010
2. Історія міст і сіл. Чернівецька область, Київ, 1969
3. Шова В.П. «Кровавий путь», Чернівці, 2000