Видатні особистості Тереблече

Видатні особистості села Тереблече

Керівники: Кожокарь Олена Василівна – керівник етнографічного гуртка

Панчук Олтя тоадерівна – керівник гуртка “Юні туристи”

Виконавці: пошуковий загін гуртків

Іво Бобул народився 17 червня 1953 року в с. Тереблече Глибоцького району Чернівецької області в багатодітній сім”ї. У 1968 р, закінчив середню школу та вступив до ПТУ № 76 в м. Слов’янськ Донецької області. У 1969 р. взяв участь у конкурсі художньої самодіяльності між училищами, де завоював звання лауреата. У 1972 р. був призваний до лав Радянської армії. Під час служби їздив із концертами по військових частинах. Став лауреатом Конкурсу військової пісні.
На професійну естраду Іво Бобул вийшов 1979 року в складі сімферопольського ВІА Валерія Громцева «Море» (до того він навчався в чернівецькому музучилищі та співав у ресторанах). За рік повернувся на рідну Буковину  в чернівецькій філармонії співав з ВІА «Черемош», потім перейшов в ансамбль «Жива  вода» (де замінив Лілію Сандулесу). В 1983 році новий керівник філармонії Левко Дутківський зацікавився співаком і написав для нього цикл пісень («Зоряна ніч», «Якщо любиш, кохай», «Я побачив гори», «Мій край»), які досить оперативно були видруковані «Мелодією» на міньйоні. Потім довгий час Івана Бобула (як його тоді йменували) не було чути . У 1988 році його перевели в Тернопільську філармонію, де він й співав у супроводі ВІА «Віватон» та користувався лише регіональною популярністю.
До всеукраїнського слухача він повернувся лише в 1990 році з найвідомішою із своїх пісень «На Україну повернусь» Остапа Гавриша. На Бобула звернув увагу московський композитор Олександр Морозов і запросив у свій музичний центр, що тоді знаходився в Черкасах. Пісні «Старе джерело», «Рідна хата», «Голуба вода», «Місячне колесо» вивели Іво Бобула в лідери серед виконавців традиційної української естради. В Черкасах же й було знято перший відеоальбом Іво Бобула «Душі криниця». В 1991 році Іво повернувся до Чернівців і почав співати в парі з Лілією Сандулесу: «Берег любові», «А липи цвітуть», «Пломінь мого серця». В 1992 році Бобул перебрався під дах київського театру «Етюд». Щоправда співали вони тоді частіше в Америці, ніж вдома, в Україні. До 50-ти річчя співака лейбл Artur Records видав відразу три компакт-диски з відібраним доробком: «Емігрантка», «Тополина любов», «Небеса твоїх очей».
Іво Бобул взяв участь у багатьох конкурсах і фестивалях: 1980 р. – конкурс “Молоді голоси” (м. Тернопіль); 1982 р. – конкурс “На краще виконання пісень країн соц-співдружності” (м. Ялта); 1983 р. – Конкурс радянської пісні (м. Сочі).
Він став одним із найкращих співаків України. Багато пісень з репертуару Іво Бобула стали народними шлягерами: “Душі криниця”, “Місячне колесо”, “Якщо любиш, кохай”, “На Україну повернусь”, “Скрипалю”, “Одна єдина” та багато інших.
4 квітня 2004 року відбулась значна подія у творчому житті співака – великий сольний концерт на найпрестижнішій сцені Національного палацу культури “Україна”, під час якого були виконані найкращі пісні маестро.
Іво Бобул став дуже відомим серед молоді, коли гурт «Танок на Майдані Конґо» створив саркастичну пісню «Іво Бобул», де співака представлено у вигляді супергероя.
Співак продовжує свій творчий шлях концертною діяльністю, розширює репертуар новими піснями та проектами, радує численних слухачів своїм високим мистецтвом.
А на початку цього року Іво Бобул був членом журі , які прослухували кандидатів на участь в Євробаченні.
Відзнаки
За вірність та відданість пісні, за великий внесок в українську культуру був нагороджений:
1995 – званням «Заслужений артист України»;
1998 – званням «Народний артист України»;
2000 – іменною зіркою на Алеї Зірок (Чернівці);
2001 – Хрестом пошани «Закон. Честь. Мужність»;
2001 – орденом «Шахтарська Слава» III ступеня;
2002 – пам’ятною медаллю «10 років МВС України»;
2002 – орденом Миколи Чудотворця І ступеня Фонду міжнародної премії;
2003 – орденом Ярослава Мудрого V ступеня;
2004 – Хрестом пошани Святого князя Олександра Невського.
Іво Бобул, народний артист України, співак, композитор, лауреат багатьох фестивалів.

Володимир Стратулата. Батьки Володимира  Орест Стратулат та Олімпіада Казакова ті побравшись не мали де жити в селі Тереблече, оскільки крім Ореста, в сім ї ще було одинадцять дітей. Тому молода сім я  була змушена поїхати на заробітки в м. Донецьк, де 11 січня 1958 року народжується їх син Владимир. Назбиравши трохи грошей, вони повертаються в рідне село, де купляють стареньку хату на краю села. Оскільки, молода мама Олімпіада виросла в місті (Люберци, Ростовська область), вона не змогла прижитись в селі і через два роки, забравши сина з собою, поїхала в Москву. В Москві, невідомо за якими обставинами, вона віддає маленького Владимира в дитячий будинок. Орест Стратулат  живе три роки не знав нічого за свою жінку та сина і з часом жениться на Верджинії Постеука з сусіднього села. Лише в 1961 році до нього через сільську раду приходить лист, від деякого московського воєнного, з проханням дозволити усиновити його сина. Орест зичить гроші в усіх родичів, їде в Москву і забирає сина додому. З часом їх родина збільшується ще на трьох дітей.
В 1965-1975 роках Владимир вчиться в середній школі рідного села. Побавчиши в учня хороші вокальні здібності, дирекція колгоспу «Заповіт Ілліча» рекомендує його на навчання в культпросвітницьке училище, забезпечивши стипендією. Тут він вчиться з 1975 по 1979 рік, з перервою (1977-1978), коли проходить військову службу. Після випуску декілька років працює в Будинку Культури села Тереблече, на посаді директора. За час його керівництва оживає і розвивається культурне життя, з концертами приїжджають популярні оркестри, серед яких «Lаutarii» з Кишенів зі своїм солістом Миколаєм Сулаком. Саме зустрічі з цим співаком змусили Володимира повірити в свій талант і назавжди присвятити себе музиці, народним пісням. Миколай Сулак подарував йому дві пісні «Tinerete, tinerete» та «Stii, maiсuta,-i vina tatei», які з часом стали першими піснями з його величезного репертуару.
У весь цей час Волаодимира не покидає думка про його маму. Він не звинувачує її ні в чому, він пробачив давно усе і дуже хоче з нею зустрітись. Для цього він пише багато  листів, дає оголошення в найпопулярнішій газеті Радянського Союзу «Известие». У відповідь отримує понад 3000  листів, в одному з яких, деякий Микола Богатирьов з с. Івделі Свердловської області написав, що він являється чоловіком Олімпіади. Коли Володимир приїхав в Івделі ,то дуже сильно розчарувався. виявилось, що це село з лісами і п ятьма     в язницями, а чоловік ,який написав ,уже дванадцять років перебував в одній з цих в язниць і писав такі листи для розваги. В цих краях Стратулат познайомився з деякими  людьми , які виявилися земляками  з сусіднього села Синівці, вони працювали на будівництві і запросили Володимира до себе. Він погодився, оскільки лишився без копійки в кишені. В 1983 році під час роботи на будівництві спів Владимира почув військовий командувач і запропонував йому долучитись до служби, обіцяючи посаду директора клубу казарми. Через два роки його посилають на навчання у військову школу в місті Волгоград. Після повернення до військової частини продовжує працювати на тій самій посаді. Через два роки його підтримують при вступі на заочну форму навчання до Інституту Культури і Мистецтва в Хабаровсь, який закінчує 1992 року. Після розпаду СССР продовжує працювати в рядах прикордонної служби України, до пенсії (1999р.) в  КПП «Вадул-Сірет».
В надії знайти свою маму Володимир бере участь в телепередачі «Жди меня» (2003р.) в Росії, «Surprize-Surprize» в Румунії, але безрезультатно. Проте, він не залишає надії, що можливо колись її знайде. Мамі він присвячує багато з своїх пісень, одна з яких «Mama scumpa, mama draga».
Перебування в рідному краї зміцнює ще більше любов Володимира до народної пісні. Ще на той час , коли був військовим службовцем,  завжди шукає можливість десь виступати. Співпрацює з оркестрами «Martisorul» (Чернівці) Миколая Хакмана, «Izvora?» (Новоселиця) під керівництвом Володимира Шеремета, з художнім ансамблом «Ciprian Porumbescu» (Румунія) та народним оркестром «Rapsozii Boto?anilor» (Іоан Кобила). Разом із оркестрою Чернівецької Філармонії «Plai» випустив альбом пісень «Mergind pe drumul vietii mele». Надзвичайним успіхом був виступ Володимира на TVR «Etno» в Бухаресті. В газеті «Zorile Bucovinei» за 7 жовтня 2009 року була надрукована стаття з цього приводу «Drag imi este sa  traiesc, sa petrec s i sa iubesc». У 2011  року Володимир Стратулат написав  і виконав  ще одну пісню «Тереблече , Тереблече». Ми горді ,  що в нашому селі живе такий співак і бажажмо щоб він знайшов свою маму.

Михайло Грицкан. Народився 8 березня 1966 року в с. Тереблече Глибоцького району Чернівецької області в сім ї Василя та Ніни Грицкан. Вже в 3 роки батьки помітили талант і неординарність в характері сина. З 1973 року по 1983 рік навчаться у середній школі в рідному селі. Жодний концерт, який проводився не проходив без участі Михайла. В 10 років батьки віддали його до музичної школи по класу аккордіон. Після закінчення школи Михайло вступив до Подільської Аграрної Академії, де став солістом ВІА факультету. Після другого курсу була служба в армії (1985 р.), де він створює ВІА «Шторм». У 1990 році закінчив навчання. Сім років працює головним агрономом на фабриці «Калинін» в Коровії. Починаючи з 1997 року стає приватним підприємцем з широкою сіткою комерційних установ. На протязі всього часу він глибоко захоплюється музикою.
У дитинстві щасливий випадок дав можливість Михайлу побувати в м. Одесі на концерті Володимира Висоцького. Після концерту, він з великим інтересом слухав пісні Висоцького і дивився фільми з його участю. 25 липня 1980 року звістка про смерть його кумира стала великим потрясінням в його житті. Коли Михайло виконував пісню Висоцького «Коні вибагливі», несподівано для себе друзі помітили схожість тембрів голосів і манеру виконання Михайла з Висоцьким. І зараз Михайло на концертах з задушевно і талантиво
З 1985 року, Михайло щорічно 25 січня в день народження або 25 липня, в день пам яті, їздить на могилу Володимира Семеновича Висоцького вшанувати його пам’ять. В.Висоцький відіграв велику роль в житті Михайла і надихнув його на творчість. Починаючи з 2006 року він почав займатися музикою професійно. Приємний голос, репертуар підібраний з особливою любов ю і особливий сценічний образ принесли йому популярність та багато фанатів не тільки в Україні, а й за її межами. Свою любов до пісні він передав, також своїм трьом донькам : Валерії, Юлії та Ірині. Під час цьогорічних програм він взяв участь. Взяв участь у програмі міняю жінку. А у програмі Голос Країни журі замітили що він вже є состоявжим співаком і бажали йому здоров я і натхнення бо ця програма не для нього. В феврале 2011г. виішли в світ одразу  два компакт-диска «ЛЮБЛЮ ТЕБЕ» и «БЕЛАЯ МЕТЕЛЬ».
Проект Першого Національного канала України к 20-й річниці Незалежності  України презентує  концерт Михаїла Армаш-Грицкана «Разом співаймо друзі…».
Концерт проводився  20 травня  в 19.00 в м. Чернівці, в «Літнім театрі» Центрального парка культури і відпочинку їм. Т. Шевченко.
Гостями концерту бкли: продюсер, сценаріст-Нікита Висоцький ( син В.Висоцького), народні  артисти України и Росій, Наталія Сумская, Владимир Талашко, Степан Гіга, Ольга Добрянськая, заслуженние артисти України Владимир Бистряков, режиссер Олександр  Баширов, актриса Оксана Сташенко, музыкальний продюсер Першого  Національного канала Влад Багинский такаж Іво Бобул і  інші зірки  єкстради і кіно.

Шова Володимир Пентелейович – заслужений учитель України поет, лауреат премії ім. Ольги Кобилянської. Народився 12 листопада 1981року. В селі Верхні Синівці Глибоцького району в селі селянина Шови Пантелія Георгієвича. В 1941 році був депортовані Казахстан разом з мамою з чотирма дітьми. В 1947 році додому повернулися лише троє сирот: Володимир, Марія та Василь. Мати, бабуся і молодший брат Іонол назавжди залишились в степах Казахстану. Батько Пантелей і дід Георгій також не вернулись зі сталінських лагерей  смерті. В 1948 році поступив в п’ятий клас Тереблеченської семирічної школи. Після закінчення школи з відмінним атестатом добрі люди влаштували його в дитячий будинок №7 міста Чернівці та на навчання в Чернівецьке педучилище. З 1954 по 1957 служив в лавах Радянської Армії. В 1957 році закінчив останній курс педучилища і був направлен на роботу, в рідну Тереблеченську школу учителем молодших класів.З 1958 по 1964 роки вчився заочно в Чернівецький університет і став викладачем географії.
Сорок років життя він віддав улюбленій роботі. Обладнав найкращий в районі та області географічний майданчик, водив дітей в турпоходи по рідному краю, виконував різні громадські доручення.
В 1988 році за сумлінну працю та досягнення в навчанні та виховній дітей Міністерство освіти України присвоїло йому почесне звання Заслуженого вчителя України. Враження  від пережитого у своєму житті спілкування з природою під час туристичного походів, зустрічі з хорошими Людьми розбудити в нього потяг до поезії, до художнього слова і він став писати вірши.
В 1999 році вийшов в світ перша збірка поезій  «Осенние цвіти»під редакцією Григорія Шевченко. В 2000 році вийшла з друку автобіографічні спогади «Кровавий путь» видавництво Чернівецького філіалу «Книга Пам’ять України» редактор Іван Фостій. В 2001 році була надрукована друга поетична збірка «Пагорь под секирой папала» під редакцією Олександра Возняк.
В 2005 році вийшли з друку вибрані твори поета під назвою «Вершина». В 2006 році за вагомий внесок в галузі літератури та вихованні дітей рішенням Глибоцької районної ради та Глибоцької районної державної адміністрації Чернівецької області Володимир Шова наполегливою працею підкоряв свої життєві вершини і виріс від сина «ворога народу» до заслуженого вчителя, поета та лауреата премії Ольги Кобилянської

Іон Крецу – журналіст, вчитель і перекладач. Народдився 2 червня 1938 року в селі Тереблече.
Випускник ЧДУ, філологічного факультету, спеціальність – румунська мова та література (1960).
Був вчителем у рідній школі і в селі Ровенськ, Луганської області, директор вечірньої середньої школи села Тереблече, інспектор Глибоцького відділу освіти.
Починаючи з 1 квітня 1967 року був журналістом і головою культурного відділу, літератури і мистецтва обласної газети «Зоріле Буковіней»,  до пенсії –  2004 року.
Член національного об’єднання журналістів України і член національного об’єднання професійних журналістів Румунії.
Засновник (1989) організації для румунської культури «Mihai Eminescu» м. Чернівці.
Співпрацював з Чернівецькими статтями до газет Конкордія, Лібертатя кувинтулуй, Кувинтул лібер (Румунія), Кувинтул роминеск (Канада), Орігіні (США).
Особливий співпрацівник з постійною рубрикою в газеті Край Ноу (Сучава, Румунія).
Приклав неабиякі зусилля для появи книги Icoane de dor (1997)i роману Băiatul drumului (2000) Василія Постєвка.
Коавтор до монографії Станвецького фольклору.
Перекладач віршів,  російських і українських письменників, а також деяких шкільних  підручників з історії та географії України.
Лавреат Премії Буковинських письменників (Сучава, Румунія).

Евгенія Чокобок народилася 14 жовтня 1936 року в селянській сім’і села Будінець, Сторожинецького району.
Її тато помер коли їй виповнилося 5 років. Разом їз мамою переїжджають жити в село Тереблече, Глибоцького району.
Закінчила ЧДУ, викладала румунську мову та літературу у селі.
Написала книжки: «Сльози Буковини» (Lacrimile Bucovinei), Моє Дороге гніздечко (Cuibuşorul meu cel drag).Вірші: Versurele cu piper, Cuibuşorul meu cel drag, Limba noastră cea română, În veac aceste nume, Un buchet de floricele, Dor de mamă.
Lacrimile de dor – це сльози всіх румун які вибрали тернистий шлях Сибіру. Ці вірші переповнені простотою і щирістю. Готуються до видання ще дві книжки.

Георгій  Леон  Німіжану – народився 3 січня 1938 року селі Тереблече. Поєт, член спілки письменників  Румунії та Буковини, з 1996 року.
Після закінчення армії на флоті (3 роки), поступив на факультет фізичної культури Яського університету ім. Alexandru Ioan Cuza, який закінчив з відзнакою по країні у 1965 році.
Основна професія: вчитель фізичної культури, I категорії.
Його робота була зарекомендована у Бухаресті як бібліографічний матеріал, завдяки якому він представляє сучасний, активний метод
методичної організації уроку і методики розвитку фізичних якостей учнів в загальній школі.
Сімейний стан: одружений з вчителькою румунської мови Лівією Німіжан, має двох дітей.
Перший літературний дебют – у газеті Tribuna Sibiului від 3 серпня 1968 року з віршем Vârste incandescente. Співпраці: з альманахом Ţara fagilor, Concordia, Bucovina literară, Zorile Bucovinei. Культурний ініціатор та організатор літературного руху „Zilele revistelor culturale din Transilvania şi Banat”. Засновник газети „Caietele de la Mediaş”.

Використана література:
1. Евгенія Балан-Шородок « Cuibuşorul meu cel drag », « Lacrimile Bucovinei».
2. Владимир Шова «Кровавый путь»  – «Книга Памяти Украины», Черновцы – 2000, 67 с.
3. Владимир Шова  « Осенние цветы (стихи)», районна друкарня, 1995 – 80 с.
4. Владимир Шова   « Пахарь под секирой палача», Чернівці 2001 – 24 с.
5. . Владимир Шова  « Вершина», Черновцы «Зелена Буковина» 2005 – 216 с.
6. Ion Creţu „ Tereblecea un sat la margine de ţară”- România, 2010 – 312c