Традиції Турятка

  ХРЕСТИНИ
                     (із слів бабусі Ортанки записала Струц Наталя)

Звичайний перебіг подій такий: коли дитина народилася вночі або рано – вранці, батько одразу йшов до священика омолитвувати новонародженого, запрошував кумів і повідомляв родину. А тим часом мати доглядала за немовлям.
Відбувалися родини на які сходилося, як правило, дуже вузьке коло гостей.
По родинах, того самого дня відбувалися хрестини, пов’язані з більшим обідом, на який запрошували більше людей. Бувало, що хрестини не завжди проводилися одразу після хрещення, а через тиждень або й через півроку.
Перш  за все увага приділялася дитині: хрестять її, піклуються про її майбутнє та радість, що прийшов на світ новий нащадок. Все супроводжувалося піснями:
Цей мішочок золотий борзо розмережу
Та   най  росте дівчинка, як біла береза,
Я     беру    мукички,  буду    просівати,
Та   най   дівчинка буде,  як  земля     багата,
Ця  мукичка  ляже в бляшку  колачами
Та най буде дівчинка  лише з  богачами.
Близько до червінку ті  бляшки складаю,
Та наша дівчинка ніц си не зваляє.
  Співанка
Ой нанашку, відтворяйте  боріфташку,
Бо в боріфташці є гроші, на черевички хороші.
На черевички жайворові, наш нанашко гоноровий.

Приготування до хрещення. Перед хрещенням несе баба дитину  до священика обмолитовувати.  Перед тим дитину загортають у батькову сорочку, кладуть на кожух, щоб була щаслива. На  поріг кладуть ніж і сокиру,  щоб уберегти дитину від уроків.
Із хрещенням пов’язаний обряд давання імені дитини.   Із слів народу відомо, що ім’я дитини вибирають родичі, однак дуже часто покладаються на волю священика.   В народі кажуть, що ім’я новонародженому вибирає батько.
Із  вибором імен  пов’язано багато звичаїв. У нас переважно дають ім’я святого, в день якого народилась дитина.
Інколи  називають на честь свояків чи добрих знайомих, навіть, якщо ті вже померли.  Буває по – різному: дехто дає ім’я батька, матері або знайомих. Ще  частіше  називають іменем діда.
На імена буває мода, крім того, кожне село має  своїх святих, на честь яких охрещують дітей. Улюблені імена дуже часто переходять із покоління в покоління у родині й потрібен якийсь надзвичайний  випадок або новий приплив моди, щоб   застосували інші. У нас найчастіше  зустрічаються імена Іван і Микола у чоловіків та Марія і Ганна у жінок. Родичі одразу просять священиків дати певні іменая.   Священик впроваджує нові імена, які приймаються, або навпаки викликають супротив населення.  Під час вибору імені з  календаря намагаються не дуже вертатися назад і звертають увагу на те, яке ім’я гарне й популярне. Буває, що при виборі імені   вибирають імена володарів, папи чи інших славетних людей. Дуже поширене  вірування, що коли дитина хвора, необхідно просто змінити їй ім’я,  таким чином можна вигнати демона, що спричинив слабість чи нещастя.
Щоб дитина не хворіла є ще один звичай продавати. Як дитя занедужає, щоб хтось його купив. Той, хто купує дитину, дає матері 2 – 3 копійки і вішає на шиї  хрестик.
Ім’я у нас дають під час хрещення, як і в інших християнських народів.

Куми. Недарма кажуть: «З таким  чоловіком треба куматися, щоб не лаятися».  Зважають також і на достаток кума, бо його  багатство дарує щастя дитині й забезпечує її майбутнє. Бідні люди – це буває дуже часто, беруть дуже багатих людей в куми, щоб отримати гарний дарунок.  У нас ще зберігся старий звичай не відмовляти батькам – «від хреста гріх відказатись».
У куми  вибирають  передусім свояків, котрих люблять та поважають. У куми вибирають двох людей, тобто чоловіка і жінку з однієї сім’ї,   вік і стан не має значення.
У нас є такий звичай, що якщо є ще одна дитина, яка народилася то можна вибирати ще одних кумів.
Куми стають після хрещення  членами родини і  перебирають на себе обов’язок  піклуватися про дітей на  випадок смерті батьків.
Крижму дарують всюди, згідно з релігійними приписами. Крім того, заведено давати хліб або бублики, подекуди   й гроші.  Обдарування хрещеників – це  зазвичай, поширено в усьому  світі цей звичай.   Як  дарунки використовують  також спеціальне печиво й одяг.
Кумів просить у нас, як правило сам батько, тільки коли нема батька, йде баба  або хтось із родини. Кумам приносять у дарунок хліб і сіль.
На Україні заведено просити одну пару. У  багатих часто буває дві й три, запрошуються і 15 пар. Зважають на те, щоб куми жили між собою згідно за вимогами церкви. Навіть за столом їм заборонено разом сидіти; їй заборонено також віддаватися грішному коханню, бо це шкодить дитині і їй не принесе добра.
Кумам заборонено  одружуватись, проте цього ніхто не  дотримується. «Кум з кумою повинні жити, як брат з рідною сестрою». Навпаки, моральні стосунки між кумами дуже часто вільні. Народні пісні свідчать, що такий стан  панував  уже в ХVІ столітті й був досить звичайним. За те й уміщують в пеклі розпусних кумів.
Тому батьки  новонародженого вибирають в куми  людей дуже обережно і ставляться до цього серйозно.
Щоб  зробити хрестини, потрібні калачі, їх давали   хрещеним  батькам. Ті приходять   з свічкою, нижча половина якої  загорнута у крижму. Крижма має бути перев’язана червоною стрічкою, яку  в’язали до кочажки на Йордана. З – під крижми, навкруги, витикаються зелений  барвінок, щоб у  вашої дитини було гарне квітуче життя.
Кумів має бути двоє. Бо хрестити – це вводити дитину в Христову віру, присвячених її душу Богові. А хрест має  чотири кінці. В куми брали найчесніших, найсправедливіших,  найдобріших аби була чесно, доброю, справедливою дитиною, яку будуть хрестити, бо все від хрещення батьків переходить до неї.  Ми уже знаємо: наші бабусі – прабабусі дуже  вірили у слово: як скажеш – так і буде.  Отож як  бралися сіяти муку на калачі, які на хрестинах дають хрещеним батькам, то родина ставала позаду кухарки та й  співали:
Мукичка біленька, ситечко дрібненьке,
Най росте нам хлопчик, як дубок бравенький.
Цю мукичку білу будем просівати, най росте наш хлопчик,
Як цісар багатий, до пальців мукичка силіпи.
Най сиверне хлопчик, як до войська піде.
Тістечко біленьке у блєшки складаю,
Най росте наш хлопчик, та й най силу має.

Кухарка пече калачі,  родина допомагає готувати різні страви,  куми мають прийти прямо до церкви. А молода чесна і справедлива жінка збирає малятко, щоб піднести до хреста. І тут  маля супроводжує співачка. А тому коли жінка з дитиною має стукати за поріг, усі співають:
Йди,  дитинонько,  до хресточку тай пантруй свою крижмочку,
Щоби чиста, як  папірчик, щоби ти ще  вздріла вінчик,
Божий Ангел, схорони те, та й додому доведи те,
Щоби крижма  всилувалась – життя твоє не здавалось.

Повернувшись із церкви,  пригощались.  Всі  давали  подарунки і співали:
Дякувать вам за дари, такі файні, як те й ви,
Які мали,  такі дали, такі нам сисподобали..
Хрестинами називається обід на честь новонародженого, який відбувається у всіх без винятків християнських народів. На хрестинах, окрім свояків,  присутні й запрошені гості. За звичаєм потрібно приносити подарунок. Дарують переважно борошно, горох, сушню і яйце.    Приносять миску муки, костюм на дитину, коробку цукерок, гроші та ін..
Колись хрестини  справлялись дуже урочисто, доки дозволяли обставини, а тепер вони тривають не довше одного дня.  В давнину на столі лежали: молоко, вінегрет, малай, голубці, студень, зяма.    А тепер є все,  що душа бажає: салати різні,  хліб, шашлики, голобці, фрукти, різні солодощі.  Куми й гості кидають гріш до купелі або кладуть його дитині в колиску.
Одразу після хрестин заборонено дитину купати – це щоб не змивати свяченої води. Через деякий час мати відвідує кумів із подарунками.
Хрещення  відбувається  у церкві, вдома роблять   тільки в окремих випадках, коли не сподіваються, що дитина  довго житиме. Хрест, усталений християнською церквою,  як символ очищення дитини й прийняття її церквою. Дитину, в нас хрестять, застосовуючи поливання водою і ще прийнято занурювання під час хрещення.
Дитину тримає найстарший кум. Наш обряд хрещення не обходиться й без численних забобонів. Їх  так багато, що вбачає в них залишки давньої віри: все відбувається під час хрещення має містичне значення і віщує дитині щастя або нещастя.    Передусім  добрі вчинки кумів мають добре  впливати на  майбутнє дитини. Вважають, який кум, така й дитина: вимагають від кума не лише  душевної , а й тілесної чистоти.    День Хрещення має особливе значення, оскільки від цього залежить доля дитини;  тому українці обирають для цього неділю. Чхання дитини під час хрещення вказує на довге життя й добре здоров’я.
Крик або плач – добрий знак. Зі  свяченою водою та  миром пов’язано чимало вірувань. Перед хрестом і по хресті, тобто коли беруть дитину від матері і коли повертають  кажуть: «Забираємо у вас  нехрещене, принесемо хрещене» або «беремо поганина, принесем хрестиянина», по хресті кажуть: «ми у вас брали народжене, а вам даємо  молитвенне і хрещене».
Разом з охрещеною дитиною всі повертаються додому. Зазвичай намагаються повернутися так само  швидко, як і прийшли.
Прийшовши додому, кума передає дитину матері, намагаючись ще раз убезпечити її перед уроками, провістити їй щасливу долю, а матері  плідність. «Най  росте здорове та щасливе» і  засвічують свічку.
Крижма повинна бути з білої гаси або з білої простинні. Крижма для того щоб куми витягли на неї дитя з води. Куми, коли купають дитину, кидають стрічку з крижми у воду,  миють нею. Також  гроші  кидають для  того, щоб дитина не хворіла, і була багата. Дві баби беруть ванночку і виносять на подвір’я, а куми беруть  свічку, ідуть за бабами.    На  подвір’ї бабусі сідають на ванну і нікому не віддають, поки їм не заплатять. Кума   пригощає бабусь і всіх запрошують  гостей за стіл, танцюють, дарують.    Гості йдуть до столу, баба приносить дитину кумі і гості дають гроші.  Баба  забирає дитину з грошима і несе мамі, а та рахує бігом гроші, щоб дитина бігом навчилась говорити. Батьки  несуть колачі кумам, щоб  викупити дитину.

Легенда про дівчину Турятку
(з розповіді бабусі Марії записала  Наталя Гуштюк)

Давно – давно, коли в нашому лісі були величезні звірі тури, жила собі дівчина. Звали її Турятка. Була вона гарна, як сонечко.  Весела, як пташка. А роботяща… робота кипіла у її вмілих руках.
Кохала дівчина молодого легеня. Вже й старостів навесні чекала.
Та тут на наш край напали чорні воїни – турки.
Сподобав один з них прекрасну дівчину. Піймав і хотів забрати у свій край. Та не хотіла вона покидати рідну землю, коханого хлопця.
Стала тікати. А той воїн скочив на коня і вже от-от доганяє. Схопив її за довгу косу і відрізав кривою шаблюкою. Дівчина впала та піднялась і далі побігла. А де впала її коса – розцвіли квіти. В народі їх називають «падиволос».
Біжить дівчина. Та знову наздоганяє її воїн.
А це вже вони на високому березі, у Чорногорі.  Там її коханий, він  оре земельку. Як побачив парубок, що за дівчиною женеться турок – біда. Вступився за кохану. Зчинилася бійка. Та не рівні були сили. Чорний воїн – на коні та ще й озброєний.  Заміг він на любого, покотилася голова з парубоцьких плечей.
І тоді, бачачи, що вже не зможе врятуватися і нікому за неї вступитися, дівчина кинулася з Чорногори вниз. І…пропала.  А це місце назвали в її честь Туряткою.

                                         Легенда про Чорногору
(з розповіді бабусі Олени записав  Олару Микола)

Є в нашому селі гора Чорногора. А чому її так назвали? Не знаєте? То послухайте.
Наше село почало своє існування із урочища Селище, якраз під горою. Пан дозволив вирубувати ліс і поселятись на нових місцях. А за це заставляв людей тяжко працювати на себе.
От жила у ті часи одна сім’я:  батько, мати і семеро синів. Крепкі були хлопці. Одною рукою могли вола підняти. І закохався один із них у панську доньку. Та теж до нього не була байдужа, хоч батько був проти.
Наказав пан: «Якщо хочеш взяти мою доньку в жони, то викорчуй ліс на горі за три дні!»
–    Добре!  Взявся парубок до роботи! Все навкруг тріщить. Викорчовує ліс і тішиться думкою про наречену.
Працював день, другий.  Не сідав, не відпочивав. Третій  вже закінчується. А роботи ще є…Прийшла дівчина його провідати. Принесла попоїсти. Не зміг він їй відмовити. Присів, поїв, водички попив. І зморив його сон. А дівчина коло нього. Поклала голову його собі на коліна. Заспівала і сама незчулася – заснула.
Почув спів пан. Прийшов подивився скільки дерев викорчував парубок і стало йому страшно такого зятя сильного мати. Та ще й донька його не слухає, зустрічається з лісорубом… От його зла думка й скорила. Вбив він їх обох. А сказав, що це брати зробили. І тоді зібралася вся сім’я  на горі. Заплакали, заголосили. І розступилася гора, і забрала всіх до себе.
Відтоді й називається вона Чорногорою. А вниз із гори стікають малесенькі ручаї: два більші – це батько й  мати, а  із них –  сім маленьких, вузеньких – їх сини.