Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
ПОШУКОВА ГРУПА ВАЛЯКУЗЬМИНСЬКОЇ ЗОШ:
Керівник групи:
Вчитель українознавства Валякузьминської ЗОШ І – ІІ ступенів
Котик Домніка Іллівна
Члени групи:
1.Чупак Ольга Михайлівна – завуч школи, вчитель біології.
2.Кирилюк Зінаїда Степанівна – вчитель української мови та літератури
3.Мельничук Крістіна Тодорівна – педагог – організатор
4.Галущак Юлія Вікторівна – вчитель початкових класів
5.Щербань Анастасія – учениця 9 класу
6.Репчук Яна – учениця 8 класу
7.Лодба Крістіна – учениця 8 класу
8.Гросу Софія – учениця 8 класу
9.Штирбу Марія – учениця 8 класу
10.Кіндрачук Петро – учень 7 класу
11.Тихон Олександра – учениця 5 класу
12.Флореску Петро – учень 5 класу
13.Дамян Руслана – учениця 7 класу
Село моє – для мене ти єдине,
Тут жили прадіди мої трудолюбиві,
Діди й батьки мої живуть,
І я на твоїх дорогах світ для себе відкриваю
В майбутньому своїм дітям заповідаю:
Село моє – для мене ти єдине !
Історія народу складається з цеглинок, які формуються на історії міст та сіл, а їхня історія тримається на історії родин та родоводів. Тому дуже важливо вивчати історію знатних родин кож-ного населеного пункту. Велике значення має для підростаючого покоління вивчення історії свого родоводу , адже ці знання допоможуть формувати їхнє майбутнє. Вміння бабусі дуже часто передається внучці, а професійні знання батька можуть удосконалю -ватися сином. В нашій країні існують сімейні музеї , в яких відтворюються професійні навички членів родини аж до 7 – 8 покоління.
Ми в своїй роботі опишемо декілька родин , які жили та живуть в селі Валя Кузьмин .Можливо ці родини не досягли найвищих вершин суспільства , але вони робили все необхідне, щоб їхні діти виросли справжніми патріотами нашого села, нашої країни. Вони, як ті маленькі бджілки, хоч мале та роблять діло.
Родина – це основа нашої нації , це творець і зберігач українського роду, культури, моралі, це джерело продовження роду. Не випадково,
мабуть і наш герб символізує триєдність – людини, родини, нації.
Є родини, які залишили яскравий слід в історії літератури, украї-
нознавства, науки, культури. Родини нашого села теж були причетні до формування історії та культури нашого народу. Перша родина , про яку поведемо розмову – це родина Кіндрачука Петра , учня 7 класу.
Родина Кіндрачука Петра Миколайовича
Ця родина своє коріння міцно пустила в землю , адже його прадіди народилися й жили саме в цьому селі, працювали на благо батьків –щини, виховували дітей в дусі християнської моралі.
По лінії батька:
Дідусь – Кіндрачук Троян Данилович , 24 вересня 1931 року народження, закінчив Валякузьминську семирічну школу, служив в армії. Після повернення з армії пішов працювати у колгосп, незабаром став бригадиром рільничої бригади. Одружився в 1958 році.
Бабуся Кіндрачук Вероніка Несторівна, 20 березня 1939 року народження, народилася в Коровії , закінчила Коровійську школи. Після заміжжя пішла працювати санітаркою у Валякузьминську лікарню. Пропрацювала аж до пенсії на одному робочому місці. Крім того вона ще працювала в колгоспі, виховувала трьох дітей , а ще в»язала, вишивала, вела особисте господарство.
Перша дитина – це батько Петра Кіндрачук Микола Троянович ,
18 травня 1959 року народження, закінчив Валякузьминську восьмирічну школу 1974 року, Коровійську середню школу в 1976 році. Навчався в школі добре. З 1976 по 1979 роки навчається в Чернівецькому житлово – комунальному технікумі, здобув професію техніка – будівельника. З 1979 по 1981 рік служив в лавах радянської армії. Женився на Невестюк Лукреції Аурелівні.
Тьотя Петра – Кіндрачук Марія Троянівна, 7 березня 1962 року народження, закінчила Валякузьминську ЗОШ в 1976 році, Коро -війську ЗОШ у 1978 році. Працювала на заводі «Кварц» оператором КП. Вийшла заміж зо Лодбу Івана Михайловича , народила та виховала сина Миколу.
Дядя Петра – Кіндрачук Петро Троянович , 25 липня 1964 року народження, закінчив Валякузьминську та Коровійську ЗОШ , служив в армії , женився та переїхав на постійне місце проживання в Америку. Там у нього народилося двоє дівчаток : Таня та Аня. На даний момент він являється членом діаспори нашого села.
По маминій лінії:
Прадідусь Невестюк Василь Ілліч працював в колгоспі.
Прабабуся Невестюк Варвара Семенівна теж працювала в колгоспі.
Після одруження , в них народилося 6 –ро діток.
Прадідусь Постолакі Лазор Константинович, 1914 року народження ,
був обраним першим головою сільської ради села Космин у 1944 році. Загинув в 47 році, його застрелили.
Прабабуся Постолакі Єлисавета Василівна , 1915 року народження, з 8 років повна сирота- тато загинув на війні , мати від хвороби. Незважаючи на це залишилася хорошою людиною, про яку згадують лише теплими словами.
Дідусь Невестюк Аурел Васильович, 1937 року народження, народився в багатодітній сім»ї – всього 6 дітей. Працював в колгоспі, а потім в радгоспі фірманом.
Бабуся Невестюк Феліція Лазарівна, 1940 року народження, в 7 років залишилася без батька. Закінчила Валякузьминську семирічну школу, потім навчалася на курсах медсестер. Пропрацювала все життя медсестрою у Валякузьминській лікарні. Народила та виховала 3- х дітей.
Невестюк Марин Аурелович, 1961 року народження. Випускник Валякузьминської та Корровійської ЗОШ. Має гарні дизайнерські здібності, має талант до роботи з деревом. Виховав двох дітей – Марину та Андрія.
Невестюк Ганна Аурелівна , 1974 року народження. Випускниця Валякузьминської та Коровійської ЗОШ .Закінчила Чернівецьке педучилище, працює в Коровійському ДНЗ. Виховує двох дітей – Юлю та Дарію.
Невестюк Лукреція Аурелівна, 8 листопада 1963 року народження, мати Петра. Закінчила восьмирічну Валякузьминську ЗОШ у 1978 році. Навчалася в Чернівецькому педучилищі, завершила навчання в 1983 році. Працює завідуючою Коровійським ДНЗ з 1991 року. Народила та виховує 3-х дітей: Наталю, Віру та Петра.
Проводячи пошукову роботу, ми зрозуміли те, що саме основне для кожної людини це те, що кожен має виконувати свою місію сумлінно, цілеспрямовано, чесно, лише це залишає гарний слід на землі.
Прабабуся Штефанович Домніка Іванівна (14.08.1912 – 05.03.2011 р.)
народилася в селі Валя Кузьмина в багатодітній сім»ї. Працювала в колгоспі імені Калініна. Народила та виховала 2-х дітей – Родіку та Трояна. Вона була дуже доброю людиною. Випікала все своє життя обрядові калачі для односельчан, кращих калачів ніхто не міг випікати.
Прадідусь Штефанович Петро Іванович (12.04. 1915 – 05.03. 2000р)
Народився в селі Великий Кучерів. Жив в Чернівцях. Працював в колгоспі імені Калініні бригадиром, головою сільської ради. Довгі роки пропрацював лісником у Валякузьминському лісництві.
В їхній сім»ї народилося двоє дітей:
Штефанович Троян Петрович –дядько Петра. В його сім»ї наро-
дилося та виховувалися двоє дітей : Марія та Василь.
Штефанович Родіка Петрівна, 17 вересня 1946 року- бабуся Петра.
Закінчила навчання у Валякузьминській ЗОШ, потім навчалася в Молодійській ЗОШ, згодом закінчила Чернівецький національний університет ім.. Ю. Федьковича. Працювала в Молодійській ЗОШ, а згодом перейшла працювати у Валякузьминську ЗОШ вчителем, де проробила до пенсії. Вийшла заміж за Булезюка Нестора Лазаровича.
Дідусь Булезюк Нестор Лазарович, 22 жовтня 1938 року, в селі Коровія. Працював інженером на птахофабриці «Зоря» до пенсії.
Прадідусь Булезюк Лазор Миколайович, 1905 року народження, працював на залізниці Воював, 5 років був на засланні на Кубані.
Мати Флореску – Булезюк Марина Несторівна , 14 травня 1971 року народження, вивчилася на медсестру та працює в залізничній лікарні.
Дочка Марини – Галущак Юлія Вікторівна працює вчителем початкових класів у Валякузьминській ЗОШ. Як ми бачимо, професія бабусі перейшла до внучки.
Народилася Каспрук Анна Іванівна на Тернопільщині в селі Більче Золоте Заліщицького району 4 серпня 1954 року в сім»ї колгоспників. Тато Іван працював трактористом, а мати Катерина працювала в ланці ланковою. Дід Михайло по лінії матері був завфермою. Бабуся Аня з боку матері також працювала в колгоспі ланковою. Дід Іван з боку батька був багачем, але під час розкуркулення став рядовим колгоспником. Бабуся Параска з боку батька була домогосподаркою. Жіночий рід цієї родини постійно захоплювалися рукоділлям : пряли, в»язали, ткали , але найбільшою радістю для всіх була вишивка. Мабуть, тому маленька Анна змалку вишивала , переймала від бабусі та матері таємниці майстерності.
В 1961 році Анна пішла в перший клас у місцеву школу, яку закінчила в 1968 році. Після цього вона поступила в текстильний технікум Володимирської області. По направленню з технікуму вона потрапила в Чернівецьку область на фабрику «Восход» – ткачихою. Саме тут вона зустріла свою долю – Риб»юка Івана, жителя села Валя Кузьмина .
Побралися вони 1975 року, в 1976 році народилася дочка Людмила , а в 1980 році народилася друга дочка Оля. З 1983 року вони переїжджа -ють на постійне місце проживання в мальовниче село Валя Кузьмин. Пані Анна порівнює наше село із раєм на землі .Коли говорить про наше село, у неї на очі навертаються сльози. Вона одного разу тяжко захворіла, їй зробили надзвичайно важку операцію, лікарі не гарантували одужання. Коли пані Анна прийшла додому , вона почала одужувати, саме на подвір»ї їхнього обійстя росте маленький сквер грабовий, вона сідала між цими гарними деревами та вишивала, це надавало їй сил. В кінці городу бере початок Валякузьминський ліс, іноді гриби ростуть на межі, тільки збирай їх у кошик. Коли до неї приїзджають рідні та друзі, вони не можуть налюбуватися місцевими краєвидами.
Доля склалася так, що пару років пані Анна провела в Італії, де їй довелося прожити 5 довгих літ. За цей час улюблена справа не покидала її, тільки знайдеться вільна хвилина, вона швиденько бралася за голку. З Італії вона привезла немало цікавих візерунків.
Пані Анна любить у вільну хвилину також в»язати шпицями, а також пише вірші, в яких свою душу розкриває. На даний момент її
вишиті роботи милують око в Америці, Татарії, Італії, Іспанії.
Нині Анна Іванівна знаходиться на заслуженому відпочинку , залюбки вишиває та допомагає дочці Ользі оздоблювати
весільні наряди. Дочка Людмила подарувала матері двох онуків: Дениса – 2000 року народження та Крістіну – 1997р. Дочка Ольга народила дочку Каріну – 2004 року.
Ми, учні Валякузьминської ЗОШ , провели пошукову роботу , збираючи відомості про народних майстринь села для роботи «Де вічний пошук, там межі немає..»
Досліджуючи роботи пані Анни ми дійшли думки, що саме в її роботах зберігаються традиційні орнаменти, які побутують у нас на Буковині та на Поділлі – це геометричні та рослинні орнаменти.
Милують око чоловічі та жіночі сорочки, рушники та серветки , з любов»ю вона відноситься до сімейних реліквій – вишитих речей.
В творчому доробку пані Анни є вже 100 робіт, які зберігаються у неї, а також розлетілися як ми вже говорили по світу.
Вишиває вона здебільшого акриловими нитками, матеріал на якому вона вишиває різноманітний – від домотканого полотна до сучасної канви. Техніка виконання – косий хрестик, лічильна гладь, художня гладь.
Своє вміння вона прийняла від своїх предків, з любов»ю передає його своїм рідним та знайомим.
Друга майстриня , до якої ми завітали в гості – це пані Валентина.
Народилася Валентина 9 серпня 1968 року в сім»ї Пауловича Георгія
Лазаровича – 19 липня 1943 року народження.
Мати – Паулович –Стратой Марія (Маріора) Флорівна – 23 квітня 1948 року народження.Батько працював листоношею , а мати працювала техпрацівницею в одній з обласних шкіл, а також працювала в колгоспі.
Бабуся, з боку матері- Стратой Домніка Василівна – 11 травня 1923 року народження, працювала в колгоспі , у вільні від роботи години вона ткала , в»язала та вишивала.
Дідусь з боку матері- Стратой Флоря Танасович – 9 червня 1916 року народження, працював до пенсії листоношею в рідному селі.
Дідусь з боку батька- Паулович Лазор Миколайович – 1920 року народження, виїхав в Румунію і там прожив залишок свого життя , все життя він пропрацював на румунському заводі ковалем.
Бабуся з боку батька- Паулович – Великоголова Віоріка Іллівна – 22 вересня 1922 року народження, працювала в колгоспі, виховувала дітей, постійно ткала, пряла та вишила людям в селі на бартерній основі, адже в домі потрібно було мати всього: і піч розтопити, на стіл щось покласти і щось одіти.
В сім»ї Пауловичів виховувалися ще двоє дівчат та троє хлопців:
Паулович Оксана Георгіївна (Грінчак) – 6 квітня 1979 року народження, виховує на даний момент трьох маленьких дітей.
Паулович Альона Георгіївна (Писарюк) – 6 лютого 1982 року народження, виховує чотирьох дітей, надзвичайно любить рукоділля.
Паулович Анатолій Георгійович – 25 травня 1974 року народження, виховує двох дітей, надзвичайно любить випікати торти, тістечка.
Паулович Михайло Георгійович – 1 вересня 1985 року народження, працює в органах правопорядку, навчається, любить спорт.
На жаль, третій син Валерій помер у віці 21 рік.
Валентина на даний момент виховує сина Валентина – 14 лютого 2000 року народження, учня 5 класу, який надзвичайно цікавиться археологією.
Старший син Олександр – 15 серпня 1986 року народження, женився та зараз виховує дочку Юліану – 18 листопада 2007 року народження, сина Олександра – 21 жовтня 2009 року народження.
В доробку пані Валентини зараз нараховується понад 50 – т різноманітних виробів – картин, килимів, доріжок. Вишиває вона нитками ДМС та акрилом на канві. Техніка вишивання – косий хрестик.
В сім»ї Марії Петрівни 23 травня 1961 року народилася донеч-
ка , яку назвали Домнікою , бо народилася вона на Зелені свята , а
ця неділя на молдавській мові називається Домініка Марі , саме то-
му її назвали Домнікою.
Росла дівчинка в працьовитій сім»ї, де з раннього дитинства вона
мала змогу бачити, як її мати постійно щось творить, ніколи не
сидить без діла. В їхню хату постійно хтось приходив за порадою
або за тим , щоб замовити якусь роботу. Дівчинці це дуже подоба-
лося. Змалку вона почала просити маму її навчити рукоділлю , спо-
чатку їй , як і кожній дитині не все вдавалося , але з часом все стало на свої місця.
В 1968 році Домніка пішла до школи. В школі навчалася добре ,
сумлінно виконувала всі поставлені завдання . В 1976 році закінчила Валякузьминську основну школу на відміннно і пішла в Коровійську середню школу, яку закінчила в 1978 році. Того ж року вона вихо-
дить заміж.
Життя Домніки Іллівни , на жаль, складається нелегке. Вона веде
боротьбу за життя своїх новонароджених дітей. 8 років життя
вона боролася і таки добилася здорової дитини. Маша народилася
1984 року , радість повернулася до Домніки Іллівни.
Не зважаючи на всі негаразди вона постійно щось робила: то вишивала, то шила , то в»язала , то читала. Домніка Іллівна до сих
пір вірить в те , що саме улюблена справа рятує людину від душевних потрясінь , від тих негараздів з якими людина зустрічаєть-
ся на своєму життєвому шляху.
В 1987 році Домніка Іллівна починає свою трудову діяльність у
Валякузьминській сільській бібліотеці. І там вона не покидає улюблену справу , збирає навкруг себе однодумців , проводить різну по-
шукову роботу , організовує масові заходи , везе свої роботи на різноманітні виставки.
В 1992 році вступає до Чернівецького культурного училища , яке
закінчила 1994 року на відзнаку. Того ж таки року переходить працювати у Валякузьминську шкільну бібліотеку. Улюблена справа постійно її супроводжує , разом з тим вона свої знання старається передавати нам, підростаючому поколінню.
Понад усе Домніка Іллівна любить вишивати хрестиком. В її доробку сотні вишитих речей , серед них килим , серверки , доріжки ,картини. В 2005 році виставка її робіт була представлена в Чернівецькому краєзнавчому музеї на один місяць.
До 50-річчя від дня народження Володимира Івасюка Домніка Іллівна вишила панно , яке зайняло 2-ге місце на обласному рівні.
Життєве кредо нашої вчительки : «Ні дня без прочитаної стрічки та хоча би миттєвого доторку до мистецтва».
Котик Марія Дмитрівна народилася 24 квітня 1984 року . Правнучка Анни Семенівни перейняла від усіх поколінь максимум вміння.
Змалку вона проявляла здібності до мистецтва. Вона швидко навчилася вишивати та в»язати , навчилася читати всі необхідні схеми.
Іноді було навіть приємно спостерігати скільки терпіння та посидючості в ній проявлялося.
На даний момент вона знає більше , ніж сама Домніка Іллівна . Звичайно мама радіє за успіхи своєї доньки.
ВИСНОВОК
Хто не знає свого минулого,
Той не вартий свого майбутнього.
Максим Рильський
Ніщо не звеличує людину так , як праця. І ніщо інше, крім праці,
не здатне по – справжньому звеличити людину , не зважаючи ні на її
вік , ні на характер , ні на вдачу. Цим словам судилося стати крила-
тими. Важко встановити , хто сказав їх першим, можливо саме тому їх приписують різним авторам.
Саме творча праця стала основним життєвим кредо всього роду.
Людське життя… неповторне і звичне , радісне і сумне , сповнене глибоких переживань , солодке , як мед, і гірке , як полин , саме таким
був життєвий шлях всього роду Сарафінчанів , але любов до твор-
чості допомагала їм постійно .
Життя – це таємниця , проте кожен повинен реалізувати себе , свої можливості , свою суть , пройшовши всі етапи , запрограмовані його віковими особливостями : людина повинна пройти молодість , зрілість, залишити спадщину , тобто посадити дерево, збудувати дім,
виростити дитину та передати їй свої знання та вміння.
Цей рід старався свою спадщину передавати з покоління в поко-
ління , та ще й примножуючи та збагачуючи його.
Людина смертна, Ми йдемо в небуття, але, разом з тим, людина й
безсмертна. ЇЇ безсмерття в тому , що вона змогла вкласти в своїх
дітях , чому вона їх змогла навчити.
То ж творіть , дерзайте, захоплюйтесь і дбайте про те , що ви залишите для своїх нащадків.
Не забувай ні на хвилину свого призначення, Людино!
Бо якщо станеш забувати , то будеш ти нічим ставати.
Бо як забудеш – всохнуть ріки, на світ народяться каліки,
А опромінені тополі підуть собі степами голі.
Бо якщо станеш забувати, тоді себе не врятувати,
Бо віра вмре, надія згасне , своє їм»я забудеш власне.
Забудеш їм»я свого роду , і їм»я батька, і народу,
Забудеш знати і уміти, і рідну мову розуміти.
Використана література:
1. Мінченко Т.А., Препеліца Д.М.
Українознавство. Українська культура. 8 клас.- Чернівці,2008.- 328 с.
2.Матеріал зібраний учнем 7 – го класу Кіндрачуком Петром.
3.Матеріал зібраний учнем 5-го класу Флореску Петром.