Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Історія мальовничого села Волока
Керівник : Голунга Віорел Ілліч, вчитель історії та правознавства Волоківської ЗОШ
Виконала група «Юні історичні дослідники»
Поклітар Діана 11-А клас Мельничук Лоліта 11-Б клас
Остафійчук Аліна 11-А клас Токар Марія 11-Б клас
Салагор Каталін 11-А клас Салагор Крістіа 11-А клас
Вид на село з пагорба Буда
На Буковині, поблизу Чернівців, на річці Дерелуй знаходиться мальовниче село Волока – село, яке виховало багатьох відомих людей: вчителів, лікарів, вчених, інженерів, архітекторів, майстрів будівництва, діячів театру та культури, інструментальної музики, співаків народної музики,письменників, художників, скульпторів, священників, трудолюбивих робітників та селян.
Багато мешканців цього мальовничого села хотіли би знати, звідки йде його назва, звідки походить це слово і що воно може означати. Інші бажали б дізнатися, хто дав цю назву селу і чому саме ця, а не інша. На ці питання, дослідивши історію рідного села, ми спробуємо дати правильну відповідь.
Коли наші предки були змушені переселитися з Козміна, де вони жили здавна, і переселитися в те місце де зараз розташоване село, місце на той час ще не мало назви. Це була земля, де ще не проживали люди, в основному покрита лісом, лугами, галявинами або різними кущами. Деякі пагорби і долини в цьому місці носили різні назви, деякі з яких збереглися і на сьогоднішній день, такі як: Лісна, Бородач, Поєнь, Похорчук, Буда, Березва та інші.
Деякі з цих назв були слов’янського походження, що залишилися з давних часів співіснування наших предків зі слов’янами. Під час свого розширення на південь (Болгарія і Сербія), слов’яни осіли на ці землі. Цілком можливо, що частина з них змішалися з нашими предками. Так, ми можемо пояснити той факт, що в нашій мові є багато слів слов’янського походження, а також міст, гір, вод зі слов’янськими іменами: Богдан, Добре, казаніє, прєчістаніє, кулішєр, пранік, земнік, маслянка, вечерніє, ворнік, правіле, старостє, Бистриця, Черна, Красна.
Пагорб Буда
Змішання з населенням слов’янського походження мало місце і пізніше, після формування молдавської держави. Деякі прийшли і оселилися в північній Молдавії, інші були привезені сюди, а інша частина переселилася, коли Буковина та Галичинна об’єдналися тимчасово, в той час, коли вони перебували в складі Австро-Угорщини. Слов’янське населення, яке переселилося з цієї сторони складалося в основному з українців і поляк. Ми зупинимося детальніше на тому, в чому ми зацікавлені найбільше, а саме той вплив, який мали слов’яни на назву нашого села та його жителів.
Хородіштє Березва (вид з Березви на Грушівську церкву святих апостолів Петра та Павла)
Навкруги наше село межує зі слов’янських народами а саме: село Коровія, Великий Кучурів,Червона Діброва, Валя Кузьмин. Ці сусіди звикли здавна називати жителів нашого села “волохами”. Інші називали Волоку – “Волоска змеля” тобто країна (земля) волохів, як писав наш великий літописець Мирон Костін в книзі “З молдавського роду”. І слов’яни зі сходу називали дако-романів волохами. В слов’янській історіографії , територія населена румунами зазначена під назвою «Волохія». Так само, Дмитро Кантемир, відомий літописець і правитель Молдавії, зазначає в своїй «Хроніці», що румун називали волохами.
У багатьох книгах наше село називають Валахією, а жителів валахами. В німецьких книгах було зафіксоване як «Walachei». Зрештою, назва залишилася для півдня країни – Мунтенії, яку стали називати Валахія.
Найближчі та довколишні села Волоки мають багато українського населення, а в деяких населення змішане. Ці сусіди, слов’янського походження, називали наших предки теж «волохами» а село називали: Волоха (або Олока). Буква х зі слова Волоха була легко перетворена з часом в к для того, щоб легше вимовлялося , дійшовши до назви «Волока».
Таким чином, Волока або Волоха на думку сусідів означало місце або місцевість з волохами, тобто село де живуть волохи.
Жителі сусіднього села В. Кучурів називали жителів нашого села і оліченами. Цікаво відзначити, що в перші десятиліття ХХ століття, якщо волочан говорив румунською мовою до жителя села Кучурів або іншого українця і якщо той не розумів цієї мови, відповідав «Я не знаю по волоцьки», тобто “Я не знаю, як говорити волоцькою”.
Перед тим як наші предки осіли на місце, де сьогодні розташоване село, воно було порожнім, без назви. І саме з того часу, як село було заселене, сусіди дали назву Волока. Таким чином, сусіди охрестили волочан, з точки зору їх імен і назви села. Ця назва зберігається з того часу «Волока» – село заселене румунами, або румунське місце, тому що волохи були дако-римськиго походження , вже сформовані, підготовлені, одним словом молдавани, як називали їх на той час по всій Молдавській державі.
Волочани були молдаванами з верхньої частини Молдавії. На той час, Молдова мала свій престол в Сучаві.
Пагорб «Дялул полонікулуй»
Думка про те, що назва села могла б бути пов’язаною зі словом волох, рибальські снасті, не має підстав, знаючи, що село не було заселене рибалками, оскільки там не було води, де можна б було рибалити, і люди не мали такої професії, як основної для існування.
Через село на півночі тече річка, із заходу на схід яка називається Олічка. Так її називають всі люди, це б означало за аналогією з назвою місцевості Волокуца, бо як ми зазначали зверху Волоку ще називали Олока, а людей – олоками. Так, через Олоку текла Олічка.
Пагорб Лісна
Як бачимо, Волоха була перетворена у Волоку, змінивши букву х з к завдяки тому факту, що Буковина була зайнята австрійцями в 1775 році, увесь цей час, майже півтора століття, село мало печатку Woloka, яку ставили в багатьох важливих актах. Як тільки оселилася в нас румунська адміністрація, назва села була написана вже через букву «к» – Волока, за румунською орфографією.
Волока – в 1774 році згадується , як одне із сіл, яке належало до монастиря Путна. У зв’язку з тим, що жителям Волоки було далеко їздити до Путни, щоб відвозити свою частку зібраного урожаю, між ними і монахами Путни був встановлений договір: волочани платили свій внесок грішми. Це дозволяло їм бути вільними. У часи приєднання Буковини до Австрії багато жителів села належали до монастиря Путна. Спираючись на архівні дані, село Волока почало своє існування з 1574 рок, в якому нараховувалось 53 домівки, та в яких мешкало 49 сімей.
Місцевість села горбиста. Кожен із горбів має свою назву: Лісна, Шкінка, Калічанка, Городіще, Похоря, Комора, Круча, Буда, Кліпина, Крівєц, Май, Березва, Дьялу Полонікулуй, Бородач, Козмін, Холма, Моачера, Татінілор, Шпакіу. У Волоці завжди було розвинуте сільське господарство і тваринництво.
Вид на волоківський ліс
А ще тут багато грибів і найбільша на Буковині дерев’яна церква …
Волоку Глибоцького району жартома називають весільним салоном розміром у ціле село. Про цей населений пункт за 12 кілометрів від Чернівців знають в Росії, Молдові, в Італії і Франції, ба навіть в Арабських Еміратах, бо місцеві майстрині шиють весільні сукні, не гірше за іменитих модельєрів.
Про те, що весільний бізнес є досить прибутковим, свідчать ошатні оселі та дорогі автомобілі місцевих жителів.
Однак до Волоки варто поїхати не лише аби придбати весільну сукню чи позаздрити на статки місцевих мешканців. Село має давню й багату історію, чарівну природу, у чому кореспонденти «Погляду» мали змогу переконатися особисто.
Уперше про Волоку можна знайти в оповідані Ігумена монастиря Путна Йосафа, який стверджує, що у 1488 році, одночасно з селом Коровія, на території села Великий Кучурів, виникло село Волока. З інших джерел про виникнення села можно прочитати у документі, виданому воєводою Петром Шкіопулом 30 березня 1575 року. У ньому визначено межі села Кучур: “… хай бере початок з боку Сторожинця на поляні Кріва через середину поляни і звідти до городища…. і на Тростянець… на річку Кам’яна і звідти до озера Бухуш…. і звідти вниз до річки і нижньої дороги біля Михальчі і звідти вниз до Козміна…. до річки за Волокою… і до річки за пасікою і звідти знову до річки Дереглуй”.
99% відсотків населення Волоки – румуни, 1% – українці, однак етнічних конфліктів тут ніколи не було.
Достовірний той факт, що людські поселення на території Волоки були значно раніше. Так, на одному із сільських пагорбів, котрий називається нині Городище, 1817 року було проведено розкопки. Археологи знайшли тут 8 срібних коштовностей VІІ століття. Зараз вони у Віденському музеї.
1775 року у селі Волока було 53 хати (нині 988 дворів). Прізвища селян походили від назв промислу, яким займався голова сім’ї, або від національності (наприклад, Іон Ротар – той, що виробляв колеса, Андрієш Рус – російська національність).
Сьогодні у Волоці проживає 3078 мешканців. Хати розкидані на численних горбах, кожен із яких має власну назву. Існує легенда про те, що один заможний чоловік не мав нащадків, а тому зібрав усе своє багатство і закопав. Так з’явилася назва пагорба Комоара (укр.- скарб).
До речі, до Волоки А9можна рушати на пошуки скарбів. Як розповідає учитель креслення місцевої школи Іван Олентерюк, молдавський воєвода Штефан чел Маре виграв битву з поляками неподалік від Волоки. Польський шляхтич, тікаючи від ворогів, утопився у болоті разом із каретою, у котрій було повно золота. За місцевими переказами, жителі Волоки неодноразово намагалися відкопати польське добро, проте так нічого і не знайшли. Кажуть, що давно, пізно вночі, на тому місці палало яскраве світло і було чути дивні звуки. Зате викопали кілька ставків, у котрих тепер розводять рибу. Поблизу села ліс, тому мешканці Волоки – завзяті грибники.