Видатні особистості Чорнівка

1. Родина Гурмузакі в історії села Чорнівки

Свідчення про перших власників Чорнівки знаходимо у першій згадці про село від 5 квітня 1412 р. Там йдеться про те, що господар Олександр Добрий за “праведну та вірну службу” дарує Жюркові Драгоцеску два села, а саме Володівці та Верхню Чорнівку, з межами, що були встановлені з давніх-давен. Свідчення про наступних власників села у період середньовіччя, на жаль, фрагментарні. Зате достеменно відомо, що від кінця ХVІІ по ХІХ ст. маєток Чорнівка належав великій боярський родині Гурмузакі.

Гурмузакі та Чорнівка тривалий час були в центрі культурного та політичного життя Буковини. Одним із помітних представників цієї родини був Доксакі Гурмузакі. Він народився в Хородешті, край Дорохой, 1782 року. Був сином медільничера Костянтина Гурмузакі та Руксанді, які жили в Молдові. В 1804 році переїжджають на Буковину, в маєток Чорнівка, яка знаходилась у володінні родини з 1680 – 1690 років. 1810 року Доксакі одружується з Іляною (Ілінка) Мургулець, дочкаою великого румунського боярина з Михальчі. Подружжя мали 12 дітей, з них 7 дітей, які стали дорослими: Костянтин, Єудоксіу, Георгій, Олександру, Миколає, Єуфрозіна, Єліза.

До 1825 року Доксакі Гурмузакі споруджує новий боярський палац, навколо якого посадив парк з рідкісних порід дерев. У володінні має 1500 “фалчів” орної землі та 1500 фалчів лісу.

У листопаді 1820 року протопресвятитель Чернівців Іоакім Войєцький проводить ревізію в Чорнівці й інформує про церкву та боярський дім у напрямку Топорівців. Стара церква Чорнівки була з дуба, “стара та мала”, з дерев’яними стінами, стовпи яких почали гнити. Дах церкви був старий так як і огорожа навколо споруди. Цвинтар був огорожений плотом. Сторож, який охороняв боярську садибу вночі, дбав і про церкву.

Доксакі Гурмузакі будує в центрі села новий будинок-палац, а також кам’яну церкву. В “ревізійному” протоколі від 1824 року священик села Микола Магяр повідомляє, що стара церква знаходиться в такому ж жалюгідному стані, як і раніше, а взамін цього боярин Доксакі Гурмузакі побудував нову церкву, з каменю, “з високим куполом над ганком” в якому були розташовані дзвони. Церква ще не була закінчена: відсутні штукатурка, софіти, а також не мала огорожі.

Боярська садиба та церква були завершені 1825 року й освячені 6 листопада єпископом Буковини Ісаєм Балашеску.

На території церкви знаходяться пам’ятні хрести з такими написами:

1. 1.“Під цим каменем спочиває раба Божа Роксана Гурмузакі, медільнічерниця, яка померла в хаті свого сина, Чорнівка 12 серпня 1818 року”.
2. 2.“Під цим каменем спочиває раб Божий Іордаке Мургулец, стольник, який закінчив життя тут, у хаті свого зятя, Чорнівка 25 жовтня 1818 року”.

Неподалік від могили Іордаке Мургульця знаходиться металева огорожа, в якій є два кам’яні хрести та чотири могили:

1. 1.“Тут спочивають раби Божі Доксакі Гурмузакі, великий двірник Молдови з своєю дружиною Іляною, яка померла 17 січня 1858 року у віці 62 роки. Доксакій, який помер 1 квітня 1857 року, у віці 75 років”.
2. 2.“Тут спочиває барон Араміс Петріно, власник Чорнівки, народжений 1816, помер 1 лютого 1891 року, та баронеса Єуфрозина Петріно, уроджена Гурмузакі 1819, померла 14 лютого 1819 року”.

Єудоксій Гурмузакі помер 1874 року. Він був маршалом Буковинського сейму, істориком-любителем, фундатором великої колекції, яка нараховувала 600 історичних документів. Ця колекція носить його ім’я. На його прохання на могилі не було покладено пам’ятного каменя, лише простий дубовий хрест, який пізніше зник. 1934 року було огороджено місце, де похований Єудоксій Гурмузакі та піднятий великий дубовий хрест-трійця, що служить до сьогоднішнього дня як символ родини Гурмузакі.

31 грудня 1867 році Георге Гурмузакі продає Чорнівку Петру Петріно за два будинки у Відні, оцінені в 1530000 флоринів. А 4 травня 1892 року Олександру, син поета Дмитрія Петріно, продає Чорнівку за 6550 флоринів Бернарду Розенштоку з Галичини, який був орендатором маєтків Буковини. Розеншток закриває православну Святомихайлівську церкву в селі, але програє всі судові процеси в Чернівцях, в 1894 році у Львові. Від 1899 року церква села Чорнівки переходить у власність громади.

Панський двір Гурмузакі був зруйнований в серпні 1914 року російським військом, а в 1917 австрійські вояки використали тверді частини зруйнованої споруди для укріплення доріг. Між 1914 та 1940 років окремі будинки та майно, що залишились у веденні родини Гурмузакі, було передано університету для користування студентам.

Чорнівка ніколи не була великим селом. З давніх-давен тут мешкало декілька сотень душ. В 1828 році в Чорнівці було 142 родини 1 879 душ. Пізніше в 1834 році – 173 родини і 906 чоловік. В 1840 році чисельність родин досягло 175 із 886 особами.

В 1910 році Чорнівка мала 2507 жителів та 511 господарств. Боярські землі ще з давніх-давен складали більше ніж 1200 га орних земель та 1800 га лісів.

Протягом багатьох років Чорнівка була у володінні родини Гурмузакі, яка відіграла велику роль у політичному та культурному житті Буковини. Тут півстоліття проживав старий господар Доксакі Гурмузакі. Його палац в Чорнівці довгий час був гостинним кутком для багатьох видатних людей. Також з Чорнівки взяли політ його діти: Константин, Еудоксія, Георге, Александру, Некулай Еуфрозіна та Еліза.

Минуле Чорнівки не відоме так як минуле інших сіл Буковини. Причина цього в тому, що під час русько-турецької війни 1768-1774 рр. документи маєтку були загублені. Про це говориться в повідомленні радника господаря Молдови Штефана Лука в 1872 році, власника Чорнівки того часу. Тому історія села не є повноцінною на цей період.

З тих знайдених документів, які стали відомі, можемо контактувати, що в ХУІІ столітті Чорнівка била власністю великого логофета Матеяша Гаврілаша. Із заповіту, написаного ним, ми взнає­мо, що 4 березня 1652 року він розділяє село між своїми дітьми: Іереміею, Іляною та Александрою. Остання отримала верхню Чорнівку та половину нижньої Чорнівки. Вона була одружена з державним скарб­ником Іордакієм Контакузіно і тому найбільша частина села дісталась у володіння родини Контакузіно.

Доксакі вирішив побудувати в центрі села нову боярську садибу та нову церкву. В “ревізійному протоколі” від 1824 року, підписаному священиком села Миколаєм Магіоран, в якому повідомляється, що церква з Чорнівки знаходиться в тому же жалюгідному стані як і раніше, але замість тої, ” з доброї родини бояр Доксакі Гурмузакі побудував іншу церкву “кам’яну з високою башнею”, в якому були розташовані чотири дзвони. Але нова церква ще не готова, відсутня штукатурка та стеля, також не упорядкована територія церкви. Літом 1825 року церква, як і боярська садиба ще не була готова. Всі роботи були завершені в жовтні місяці 1825 року. Для того, щоб освятити по старому звичаю, Доксакі звертається 1 вересня 1825 року з листом до єпископа Буковини Іспія Балошеску, якому повідомляє, що освячення боярських палат відбудеться 6 листопада 1825 року, а два дні пізніше буде освячення храму Чорнівки. Взнавши про те, що єпископ на той час має їхати з інспекцією по Чернівецькому повіту, Доксакі просить його, щоб той 6 листопада прибув на освячення споруд. Єпископ Балошеску, у відповідь обіцяє приїхати в Чорнівку, щоб освятити боярську садибу та церкву.

На святкування освячення панського двору та церкви Доксакі, звичайно запросив багато відомих осіб з Молдови та Буковини, підготував безліч приємних несподіванок для своїх селян.

Доксакі Гурмузакі купує ще один дім в Чернівцях від Жакомо Логотетті. Цей будинок був побудованій Леоном Імбаултом, старостою Чернівців. Доксакі придбав цей комплекс в 1812 році за 4000 флоринів.

У палатах у Чорнівці та в будинках Доксакія у Чернівцях знаходили притулок політичні діячі, біженці з Молдова та Ардялу в 1821-1848 рр. У Чорнівці гостювали Арон Пумпул, Андрей Шагуна, Г.Баріціу, Васіле Александрі, Міхай Когелнічану та інші відомі постаті румунського культурного і суспільного життя того часу.

Годувати та утримувати велику кількість гостей та політемігрантів вимагало великих видатків. Доксакі Гурмузакі все більше і більше позичав грошей. Давали про себе знати і старі борги. Борг 2813 флоринів 9 кр. зробленій у 1815 році, Доксакі виплачує лише у 1828 році. Іншу суму в 1400 флоринів – у 1829 році. В 1824 році якійсь Іоан Мавроматі (можливо це один з майстрів-будівельників) подає в суд Доксакія Гурмузакі за суму 300 турецьких піастрів, контракт від 7 грудня 1823 року. Останній був змушені платити суму в двохтижневий термін. Великі суми грошей Доксакі був винен різним крамницям у Чернівцях. Утримання будинків з багаточисленними гостями з’їдали великі суми грошей.

Так, в 1833 році Ганц Іосеф Скнірк, господар крамниці з Чернівців, доносить на Доксакія Гурмузакі в суд за борг в1104 флоренів. У цього ж господаря Доксакі позичає в 1837 році суму в 67436 флоренів. Чорнівський боярин обіцяє повернув ці дві суми не пізніше квітня місяця 1840 року. Але ці борги були повернуті лише в 1845 р.

В парфумерії Розіни Скнірк заборгував суму в 1666 флоренів. В 1837 році зобов’язується сплатити суму протягом трьох років. У фірмі Людовіка та Антона Мікулі Доксакі позичає суму в 2715 флоренів. Ці кошти були повернуті лише в 1842 році. Тут також в 1840-1841 рр. він набирає різних речей на суму 2418 флоренів і повертає гроші в 1842 році. Таким, чином внаслідок великих затрат по будівництву Чорнівки та утримання гостей фінансовий стан Д.Гурмузакі не можна назвати квітучим. Ці та інші фінансові клопоти змусили Д.Гурмузакі 2 серпня 1845 року позичити у економічному домі з Відня суму в 30000 флоренів під 5% з погашенням щоквартально.

Доксакі не мав можливості повернути позичену суму. Ослабши від років та справ він пише 1 червня 1850 року заповіт, залишивши маєтки своїм дітям: Константану, Еудоксію, Георгею, Александру, Ніколаю та Елізі. Еуфрозіна – дочка Доксакія та Єлени, яка була одружена з бароном Петру Петріно з Ружніци, що в Бессарабії, отримавши в 1846 році свою частку маєтку в грошах, не висловлює ні­які претензії до батьківських володінь. Чорнівка та будинок в Чернівцях переходять, як маєток нерозділений у колективне володіння згаданих братів та сестер.

Діти були зобов’язані виплачувати батькам на проживання 5000 флоренів, щоквартально по 1250 флоренів. Після смерті одного з бать­ків сума зменшується наполовину. Потрібно сказати, що діти взяли на себе обов’язок повернути борги в сумі 30000 флоренів, зроблені Доксакієм раніше у Відні. Син Константан отримавши суму 5702 фло­ренів та 500 дукатів плюс 6% віддає своєму батькові в 1849 році в час коли Доксакі приймав та дбав про біженців з Молдови. Діти виплатили і інші борги на суму 28047 флоренів 53 кр., які заробив батько під час революції 1848-1850 рр. В 1350 році Доксакі та Єлена Гурмузакі переїжджають з Чорнівки до Чернівців. Батько помирає в 1857 році, мати в 1858 році. Докcкі був людиною розумною та енергійною.

Біля нього завжди була його дружина, яка в усьому його підтримувала. Він знав, що лиш через невтомну працю він зуміє об’єднати всі частини маєтку Чорнівка, залишаючи її своїм нащадкам цілою, як справжній господар і дбайливій батько.

 

2. ВОЛОДАР ЧОРНІВКИ МЕДЕЛНІЧЕР КОНСТАНГИН ГУРМУЗАКІ

Радник господаря, отримавши через господський суд маєток Чорнівка в 1765 році, в тому ж році продає село. По законам країни того часу він об’являє всім своїм близьким ро­дичам про свій замисел. З його родини ніхто не з’явив бажання купити маєток, тому він звертається до свого двоюрідного брата Констянтина Гурмузакі, сина Гурмузакі Кирсе і Єлени, народженої Лука.

К.Гурмазакі дає згоду Петербурга, де знаходився, на купівлю села і виплачує Штефану Лука 1000 леїв вартість маєтку.

Державний скарбник Штефан Гурмузакі брат Константина доставав суму і купівля-продаж здійснилась.

В 1765 році Чорнівка переходить у власність меделнічера К.Гурмузакі. З цього приводу Штефану Гурмузакі брат Константин доручає всі старі документи стосовно Чорнівки Не довго після купівлі-про­дажу села почалася російсько-турецька війна 1768-1774 рр. Штефан Гурмузакі, лякаючись росіян, міняє місце проживання декіль­ка разів, губить доручені йому документи стосовно минулого Чорнівки.

Коли Константин повертається з Константинополя, не звертає увагу на відсутність документів.

В свою чергу Штефан Гурмузакі пише 12 липня 1784 року декларацію про те, що документи стосовно Чорнівки загублені і він підтверд­жує той факт, що вказаний маєток дійсно являється власністю його брата Константина Гурмузакі. Після вияснення, хто по праву є влас­ником Чорнівки назріває інше непорозуміння з братом. Матеєм Гурму­закі володарем маєтку /Васиів/ з Буковини. Він був піс­ля брата Штефана володарем Чорнівки. Справа в тому, що брат Кон­стантин залишає Чорнівку у веденні брата Матея тільки для збору доходів. Австрія, окупувавши Буковину, створює комісію для під­твердження власності володарів земель та маєтків. Така комісія прибула і а Чорнівка 8 червня 1782 року, де потребувала документа, які підтверджують прало власності. На призначений день ні володар ні його замісник Матей Гурмузакі не з’явились. Замість останнього прибув Васіле Іановіч примар /сільський голова/ села Васілеу, пред’явивши уповноваження, написане Матуєм Гурмузакі датоване 25 квіт­ня 1782 року за підписок адміністратора у їзду Нямц. Іановіч не пред’являє ніяких документів, але повідомляє, що Чорнівка є влас­ністю Матея Гурмузакі, яку останній купив від свого діда Штефана Дуки.

Представлений документ Іановичем був від 15 березня 1765 року в якому йшла мова про перехід Чорнівки від Штефана Стурзи до Штефана Луки. Австрійська комісія була здивована не пред’явленням доказів, що маєток Чорнівка належить до родини Гурмузаків.

Друга половина, нижньої Чорнівки, перейшла у спадщину до Іляни. Невідомо, чи Іляна довгий час керувала своєю половиною маєтку, можливо через деякий час її частина перейшла також до родини Контакузіно.

З цього часу документи стосовно Чорнівки відсутні. Коли вони з’явилися знову, маєте. вже був власністю родини Лука. Можливо Штефан Лука, старий господар, купив село на початку XVIII століття. Його син Міхалаке Лука. поклав в залог Чорнівку в 1741 ро­ці раднику господаря Сандулу Стурзі за суму.500 леїв, а Сандула Стурзи, син Стефеніце, володів Чорнівкою протягом 24 років. Штефана-Луки син Міхалакі запросив в 1765 році повернення Чорнівки, звернувшись з позовом в державний суд на Штефаніце Стурзу.

Господар країни Грігоріє Александру Чіка створює комісію в складі чотирьох бояр, в яку входить і двірник Лупу Балш, які постановляють, що бояри Стурзи вирулили за 24 роки володіння Чорнівкою, заложені гроші. Рахуючи доходи за маєток в рік 50 ле­їв, за 24 роки бояри Стурзи отримали суму 1200 леїв. Борг в 500 леїв з нарахуваннями склали суму 1000 леїв. Таким чином правитель Молдови Грігоріє Александру Чіка 15 березня 1765 року постановляє, що маєток Чорнівка переходить у володіння Штефана Луки, так як доведено його правоту. В цьому же документі сказано, що доходи з маєтку до 13 січня 1765 року залишити за Стефаніци Стурзою, а після цього терміну – Штефану Луки. В 1775 році Стефоніце Стурза звертається з скаргою до господаря країни на Штефана Луки, так як цей не розрахувався з ним, як бу­ло записано в наказі господаря. Г.Ал.Чіка доручає боярам Ласкаракі. Розжовану, великого сигара та Енакі Канта, великого двірни­ка розглянути цю скаргу. В грудні місяці цього ж року, після роз­слідування та суду, господар Молдови вирішує раж і назавжди закрі­пити за Штефаном Луки власність села Чорнівки і дану справу в майбутньому не розслідувати. Це рішення господаря датоване січнем місяцем 1776 року поклало крапку у довгих скаргах між даними боярами.

 

3. ДОКСАКІ ГУРМУЗАКІ ПРИКРАШАЄ ЧОРНІВКУ

Багато різних страждань та нервових потрясінь переніс Доксакі Гурмузакі, щоб нарешті стати власником цілої Чорнівки. Навість його брати, бачучи які важкі судові процеси з мамою Руксандою несе Док­сакі, добровільно віддають йому свої частини маєтків. Важче було з сестрою Настасією, яка ще тримала 1/3 маєтку своєї частини та 1/12 Чорнівки, яка належала її після смерті матері. Настасія була одру­жена в 181 році з бояром Васілем Васілко з Луковіце /Луківці/. Вона свою 1/3 маєтку віддає у власність свому чоловіку. Цей, 13 квітня 1811 року дає в адміністративне ведення 1/3 частину Чорнівки Штефано Васілко, мотивуючи тим, що останній має більше знань і зможе краще дбати про Чорнівку, яке майже зношене самовільними та неправомірними діями Дорофтея Гурмузакі. Вказано ще на те, що Васіле Васілко живе далеко від Чорнівки і не може керувати нею.

Після одруження сестра, одружився і Доксакі. Його дружина була Ілінка, дочка столніка Іордакія Мургулец, володаря маєтку Міхалча.

Він 8 листопада 1811 року пише листа до Чорнівки де віддає пів села Міхалчі / а саме 1/2 села Кам’яна, що складає 1/4 частини всієї Міхалчі/ своїй дочці Ілінці та зятю Доксакі. Через деякій час Доксакі та Єлена /”іноді зустрічаємо ім’я Єлена замість Ілінка – це одна і та ж людина/ віддають своє право на власність стосовно маєтків Кам’яна та Міхалча подружжям Васілю та Настасії Васілко. Взамін вони віддають свої частини Чорнівки 1/3 та 1/12.

Після смерті матері Руксанди Доксакі стає повноціннім володарем Чорнівки, якщо не рахувати, що дружина Єлена була записана, як співвласниця. Але і вона 12 вересня 1830 року передає право власності на свого чоловіка Доксакія.

Село Чорнівка висловлює велику вдячність Доксакію Гурмузакі. Він подарував і мешканцям чудову церкву, побудував боярську садибу навколо яких посадив розкішній парк. Раніше була у селі церква /вона існує і сьогодні/ та боярський будинок на краю села в сторону Топорівців. Під час “квартальної ревізії” яку проводів Іохім Войуцкі протопросвітитель Чернівців в листопаді місяці І820 року констатував, що стара церква Чорнівка є з дерева /дуб/ “стара та маленька” з дерев’яними стінами, стовпи яких почала гнити. Покриття теж старе, а навколо церкви огорожа була в поганому стані. Цвинтар не мав ніякої огорожі лише був загороджений плотом з верби. Сторож, що сторожував боярську садибу, вночі сторожував і церкву.

Іановіч, як людина неусвідомлена у цих справах, не зміг пояснити. як і звідки родина Гурмузаків була володарем села. Тоді член комісії Александру Ілескі доповідає, що Штефан Лука стає володарем Чорнівки внаслідок судового процесу з родиною Стурза, який ще не закінчився. Одним з аргументів, представлений государю щодо влас­ності Чорнівки був на користь Константина Гурмузакі, що останній “є добрим оратором, є найсильнішим ніж Лука і тому поклав руку на цьому селі”. Ясно, що між цими боярами було велике непорозу­міння. Не Матей, а брат Константин купив в 1765 році Чорнівку від Штефана Луки. Помилка була втому, що створена комісія, вписала ш перевірені словесні докази та об’явила Матея Гурмузакі, як володаря Чорнівки. Після судового процесу все стало на свої місця – меделнічер Константин Гурмузакі – володар Чорнівки.

 

4. КОНФЛІКТ МЕДЕЛНІЧЕРА КОНСТАНТИНА ГУРМУЗАКІ З

ГРАФОМ ЖАКОМО ЛОГОТЕТІ

 

Прибувши на Буковину, Жакома Логотеті, живе у свого земляка Леона Імбаулт в селі Ширівці, яке розташоване між Садагурою /Садгора/ та Черпалкою. Походження цього чоловіка і досі не відоме, але як нас інформують документи родини Логотеті, Леон Імбаулт був фран­цузом, а народився в Акарнанії, що в Греції. Він виріс між 1721-1726 рр. в монастирі Капуцинів з міста Пера. Вийшов на службу в 1733 році в французьку амбасаду в Константинополі, пізніше змі­нив місце роботи на посаду драгомана на острові Грета, а в 1735 році був на такій же посаді в Мореї.

В 1745 році Л. Імбаулт прибув до Молдови і з 1768 року був дип­ломатичним агентом за кордоном молдавського господаря. Пізніше він доходить до чину Чашника та старости Чернівців. На цій посад він проводить обмін свого майна з монастирем св.Спірідона з Ясії в кількості 6 хатів з крамницями та 500 леїв, отримавши взамін маєток Шіреуць, який був подарований Іоаном Кантакузіно великим офіцером монастирю.

Л.Імбаулт ще мав маєток у Чернівцях поблизу церкви св.Параскеви. де він будує велику боярську хату, яка існує і по сьогоднішній день. Пізніше цей дім стане власністю Доксакія Гурмузакі – місце зустрічі та гостинним кутком біженців відомих людей з Молдови та Ардял під час заворушень 1821 та 1848 рр. Дружина Леона Імбау називалася Андрієна або Анна Андрієна, народжена, можливо Вузін. Їхня донька Катаріна / єдина їхня дитина/ була одружена 6 серп­ня 1775 року в Чернівцях з графом Жакомом Логотеті. Л.Імбаулт помирає в 1780 або 1781 року, а Катаріна, його донька. в 1785 році. Вона мала з Ж.Логотеті шестеро дітей: Леон, Іосиф, Аліос, Франчіск, Марія та Сюзана.

Андрієна Імбаулт, вдова Леона, не маючи сил керувати великім май­ном, дарує його в 1785 році своєму зятю Жякомо Логотеті. Від цього часу Жакомо стає володарем Шіреуц і починається непримирима боротьба з меделнічером К.Гурмузакі. Ж.Логотеті забороняє користуватися дорогою, яка веде до Шіреуц і ні К.Гурмузакі, ні мешканці села Чорнівки не могли добратися, ні до Садагури, ні до Чорнівського лісу.

Для вирішення цього питання К.Гурмузакі приходять до Чорнівки та до Чернівців. 18 серпня 1788 року він пише скаргу до Чернівців, що “граф Логотеті закриває дорогу” і просить дати наказ… щоби той відмовився від цієї непристойної справи і щоб дорога була відкритою, як було з давніх-давен”. Комісар барон Дік, призначений по цій справі, виясняє ситуацію і наказує, щоб дорога була вільною. Через два роки в 1790 році К.Гурмузакі знову звертається до комісії та до його Величності, щоб це питання стосовно дороги було розглянуто в суді. В цей час і мешканці сіл, розташованих біля Шіреуц, 18 листопада 1790 року .подають скаргу до Адміністрації Буковини з поясненням, що “дорога є в пам’яті наших батьків, дідів та прадідів як стара дорога”, а граф Логотеті, володар цих земель, закриває її без ніякої правди”. Селяни просять адміністрацію жати наказ про вільний хід до Чорнівської дороги, яка веде до Садагури. В цьому ж році К.Гурмузакі приїзжає до Чорнівки, чекаючи з нетерпінням кінця цього процесу. Бачучи, що процес триває дуже довго, він уповноважує бояра з Топореуц /Топорівка/ Манолея Потлог, щоби цей захищав його інтереси в суді, так як він не може бути присутнім на суді із-за поважних причин.

Вдень 9 лютого 1791 року було призначено засідання судового процесу Комісаром був пан Плессінг, службовець Адміністрації Буковини, сек­ретарем був призначений інший службовець на прізвище Дучілович. Як тільки розпочалося засідання, Логотеті відхиляє Манолея Потлог, замісника К.Гурмузакі мотивуючи це тим, шо Потлог є його ворогом. Логотеті говорив сердито і багато, показуючи комісії неповагу до присутнього бояра: “цей чоловік, говорить Логотеті, є моїм ворогом з’їв мене і всю мою родину і знову поспішає з’їсти мене, він є прок­лятий селянин”.

Потлог в свій захист говорить, що Логотеті не вартий його нарікати. Тоді Логотеті почав ще дужче нормуватися і більш брудними словами накинувся на Топореуцького бояра: “Якби мав ніж, розпоров би йому черево”. Для більшої переконливості Логотеті кричить: “Я є граф”. На це Потлог каже: “Так, ти граф, але хто знає, що ти за торгаш про­пащий”. Тоді Логотеті схвачує стілець і кидає його в апопента. Той піймавши стільця, підходить до знервованого “італьянця” і між ними зав’язується жорстока бійка, під час якої вони перевертають стіл, з яким сиділи ці двоє засідателів з імперської комісії. Останні, не маючи можливості працювати, об’явили засідання закрите.

7 березня 1791 року було оголошено рішення суду де:” дорога знову стає вільною, граф Логотеті не має права закривати цей маршрут”.

Можливо ці події і дали поштовх Доксакію Гурмузакі побудувати нову дорогу на Садагуру, яка і сьогодні існує.

 

5. ГЕОРГЄ ГУРМУЗАКІ, ВОЛОДАР ЧОРНІВКИ

З двох старших синів Доксакія, Костянтин залишив Буковину і жив Молдові, а Еудоксій був вченим і тому вони не мали змоги дбати про Чорнівку. Маєток залишився в веденні Георгія, який і переходить жити в Чорнівку для її адміні­страції. Турбота за господарством є одна з причин чому Георге так поспішне залишає Чернівецьку редакцію газети “Буковина” яку передає у введенні брата Александра.

Бачучи, що брати Гурмузакі керувати маєтком колективне їм не вдасться вирішили всі віддати свої частини боргу Георгію. Згода була укладена 16 лютого 1854 року Костянтин віддає свою частину за 800 дукатів, Александру за 9.000 дукатів або 54.000 флеронів з уплатою за 5 років, Ніколай теж віддає свою частку за таку ж суму, так згодилася і Еліза, одружена з Стурзєю. Еудєоксій здає свою частину майна 23 грудня 1855 року за 7000 дукатів.

Таким чином Георге став володарем всієї Чорнівки. І для пога­шення всіх боргів в наслідок придбання батьківського маєтку й він робить позичку з релігійного фонду з Чернівців в сумі 60.000 флоренів. Георге деякий чає керує самими маєтком Чорнівки. А в 1857 році він здає її в оренду євреям Лазару Фінкелстеіну та Іакобу Скапіру на термін з 1857 року до 1363 року за річну суму в 16.000 флоренів. Рік пізніше, І. Скапіра вихо­дить з оренди і передає права угоди Фінкелстеіну.

Село не було довгий час в власності Георгія Гурмузакі. Він 31 грудня 1867 року продає Чорнівку зовсім Інвентарем Петру Петріно. Цей в свою чергу віддає Г.Гурмузакі два будинки в Відні /вул. Воллзеіле № 787 вартістю 650.000 флоренів та по вул. Жосефстадт № 15 вартістю 880.000 флоренів. За цими будин­ками лічилось великі суми боргів, яких Георге погашає. Крім цього, останній отримає ще суму в 500.000 флоренів австрійської валюти.

Родина П.Петріно походила з Греції. Прибула на Буковину в період австрійської окупації. Ця родина була власником маєтку Урекешті /нижні/ з Молдови, бувший маєток Іанкула Бадш та маєток Владник на Пруті Ясівський уїзд. В Бессарабії вони мали п’ять маєтків, прибувши до Буковини, брати Хрістодол Іоан та Апостол Іоан Петріно купують від боярина Теодора Мустяце маєток Вешкеуць /Вашківці/ на Черемоші та 1/4 маєтку Волока на Черемоші, яким раніше до 1805 року були власністю великого логофета Ніколае Руссета.

Внаслідок згоди від і8І6 року Хрістодол повертається в Молдову, а Апостол залишається на Буковині.

Петру Петріно, син Хрістодула придбає між 1830-1835 роках від Ніколая Казіміра маєток Ружніца з Бесарабії, Бельцкий район, Петро Петріно був одружений з Еуфрезімю, дочкою Доксакі Гурмузакі, вони були батьками поета Дімітрія Петріно 1867 році Петріно продає маєток Ружніца Іоану Бібері і поселяється в Чорнівкі.

Новий господар дбає добро про село та церкву побудовану Доксакієм. Він в 186б році реставрує церкву, з допомогою художників привезених з Відня були зроблені всі художні внутрішньої роботи.

П.Петріно дарує церкві дорогі речі. Реставрація церкви тривала два роки, А 30 січня 1870 року вона була освячена знову. Епіскоп Євген Гакман звертається до П.Петріно з шаною і вдяч­ністю за проведені роботи.

Через десять років в 1880 році, П.Петріно знову дарує церкві дорогі речі на суму 18.000 флеренів. В 1691 році П.Петріно помирає і маєток Чорнівка переходить до свого сина Александра. Він продає село 4 травня 1892 року за 655.000 флоренів Бернарду Резенштоку, бувшому орендатору з Галіції.

Отже, Чорнівка була багато років в володінні родини Гурмузакі, яка зіграла велику роль у політичному та культурному житті Буковини.

Тут проживав півстоліття Доксакі Гурмузакі, його замок в Чорнівці довгий час був гостеприйомним кутком для багатьох видатних людей, зокрема Арон Пумнул, Андрій Шагуна, Г.Баріціу, Васіле Александрі, Міхай Когелнічану.

Він подарував мешканцям чудову церкву, побудував дворянську садибу, яка стала школою в по нині навчаються діти, посадив розкішний парк з рідкіних порід дерев, а також мав тісні зв’язки з посольствами Австрії та Молдавії.

Майстрині з Чорнівки надсилали імператриці Австрії вовняні скорци, тобто родину Гурмузаків з Чорнівки на Буковині знали і поважали ще в
1833 р. В імператорському домі.

До 1825 р. Доксакі Гурмузакі підіймає новий боярський палац. Чорнівка стає в 1821-1848-1849 р. Центром політики і культури 4 провінцій – Буковини, Бессарабії, Трансільванії, та Молдови.

24-25 травня 1847 р. Виступив з концертом Ференц Лист. Працюючи над документами, які стосуються історії села Чорнівки, його людей натрапила на цікаві матеріали, що мають відношення до життя і діяльності українських письменників Дмитра Яковича Макогона і його доньки Ірини Вільде. У звіті початкової школи с.Чорнівки до крайової освіти Буковини написано: “У трьохкласній школі було 344 дитині і працювали вчителі – Грегірчек Людмила, Макогон Дмитро, Семенюк Микола…”