Освіта Малинівка

 Я складаю шану рідній школі

У думках, мріях, діях і піснях,

Ти стоїш в житті на видноколі,

Як маяк, що визначає час.

Земній уклін тобі, о школо – мати!

Всім мудрим вчителям усіх часів.

Клянемось в душах вічно зберігати

Той доброти вогонь, що в вас горів.

Тече і тече в глибину століть загадкова дорога історії…

І кожна її ниточка пов’язана не лише зі селом, батьківським порогом, але і зі стінами рідної школи, де проходять найяскравіші роки життя. Тому ми вивчили історію розвитку школи в нашому селі, ознайомились з життєвим і творчим шляхом випускників, які прославили її ім’я далеко за межами нашого села. Розвиток школи з 1812 – 1918 рр. В цей період згідно мирного договору між Росією та Туреччиною територія між Прутом та Дністром переходить Російський Імперії. На території Малинівки вперше з’являється парафіанська школа у 1869 році. В перші роки існування, уроки велися у домівках селян. 1894 році була збудована кам’яна школа у центрі села, яка була складена з 2 кімнат. Частіше за все вчителі не були мешканцями Малинівки тому була необхідність у житлі. Жили вони частіше за все у приміщенні школи чи у домівках селян. У 1896 -1897 рр. у школі навчалися 40 учнів з яких екзамен здали тільки 6 учнів. 1908 – 1909 навчались 53 учня ( з них жодної дівчини), екзамен здали 2 учня. У 1913 році у школі навчались 45 учнів. У цей період у початкових класах вивчались наступні предмети: • Читання • Арифметика • Граматика російська • Риторика • Історія Росії • Географія • Теологічна граматика У школі працювали вчителі: Закону Божого Основні вчителі Вчитель музики Вчитель гімнастики Школа в період з 1918 – 1944рр. З 1918 року наше село переходить під владу Румунії. Починається реорганізація навчання, підвищується заробітні плати вчителям. 26 липня 1926 року був прийнятий закон про обов’язкову початкову і середню освіту, згідно якого було введено обов’язкова 7 – річна освіта. Школи переходять на викладання румунської мови, що дало можливість підвищити рівень знань учнів. У 1935 році до будівлі школи була зроблена добудова, де проходили уроки труда. Не дивлятьсь на нововведений закон про обов’язкову середню освіту і навіть на штраф 200 – 300 лей, більшість дітей все одно не відвідували школу. Перш за все це було пов’язано із: • Матеріальна ситуація селян була доволі низька, діти іноді не моли навіть що одягнути. • Необхідність працювати вдома, щоб прогодуватись. • Низький рівень культурного розвитку. За допомогою „книги відвідування” Динівецько – Малинівської школи за 1929 року відомо: кількість учнів дівчата хлопці шкільного віку 156 164; записались 63 129; відвідували школу 45 112. У школі вивчали: • Читання • Арифметику • Закон Божий • Природознавство • Географія • Фізика • Труд • Музика • Історія • Гімнастика та ін. 28 червня 1940 р. на території нашого села прийшла влада Радянського Союзу. Основна політика яких була ліквідація безграмотності. Були сформовані недільні школи та школи читання. У 1941 – 1942 рр. політика знову міняється. Нова політика надала початковим класам безкоштовні підручники. Розвиток школи у 40 – 90 рр. ХХ ст. ( радянський період розвитку школи) У вересні 1944 р. починаються уроки у школах. Більшість вчителів не місцевого походження, евакуйованих у Румунію, була замінена знову прибулими зі східних регіонів вчителями. Спочатку школа була розміщена у діючий при румунів, а також по хатах.

У 1947 – 1948 р. р. школа була добудована кількома класними кімнатами. У цій школі малинівчани навчались май же 40 років. Зі спогадів старожилів нам стало відомо, що у післявоєнні роки були відсутні підручники та шкільні приладдя. Писали чорнилом з бузини або горіхового листя на окремих листках, або на полях та між рядками газет. Учні були дуже бідно вдягнені. Верхній одяг ( сардак – suman ) був з домотканого сукна. Більшість учнів взували постоли. Книги носили в полотняних торбинах . Діти брали їжу з дому: зерна підсмажені на плиті, кусень холодної мамалиги, хто приносив малай – вважався сином заможних батьків. Школу відвідувало багато учнів – переростків, які через воєнне лихоліття не змогли своєчасно отримати освіту. В тій же час багато дітей не відвідували школу через хворобу, відсутність одягу і взуття, зайнятість у господарстві вдома. У більшості з сімей був відсутній батько і на плечі учня звалювалась ціла низка побутових турбот. Також стримувала цей процес ментальність селянина, який не відчував раніше практичних мотивів для навчання. Згідно спогадів мешканців нашого села Сандуляка Порфирія Семеновича та Карабулі Івана Дмитровича у 1946 школа була початковою. Працювали лише три вчителя: Коваль Василь Григорович, Коваль Агафія Миколаївна, Телепенко Лідія Іванівна.

У 1946 – 1952 р.р. директорами школи були: Коваль Василь Григорович, Килимник Якоб Мєндєлєйович . У 1953 році директором школи стає уродженець с. Керстенці Хотинського району, учасник Великої Вітчизняної війни Бурак Василь Іванович, який працював у нашому селі до 1963 р. У 1955 році в школі працює педагогічний колектив з 18 вчителів. Серед них: Кіріяк Іполит Іванович, вчитель математики, Селезньова Іна Дмитрівна, вчитель російської мови, Шерлер Людмила Матвіївна, вчитель математики, Кройтор Мина Яковлівна, вчитель румунської мови, Липецький Василь Мартинович, вчитель фізкультури та Гладун Борис Олексійович, вчитель історії, Еписова Тамара Карпівна, вчитель історії, Телепенко Олена Василівна, вчитель французької мови, Бурак Василь Іванович, директор школи, Димитращук Траян Григорович, Шерлер Людмила Матвіївна, вчитель математики, Гладун Фома Іванович, заступник директора, вч. матем. Лише троє з них були місцевими: Руссу Віра Михайлівна, вчитель біології, Руссу Марія Миколаївна, вч. початкових класів, Руссу Марія Іларіонівна, вч. образотв. мистецтва. У 1957 р. 40 учнів закінчили середню школу та отримали атестат зрілості. „ Це був найкращий клас у моєї педагогічної практики. Вихованці здивували мене допитливістю, прагненням до знання ”,- згадує класний керівник , вчителька математики Людмила Матвіївна Шерлер, яка пише нам з Канади. Серед випускників першого випуску: Георгіца Аурєл Зинов’євич, викладач Чернівецького Національного Університету, Динту Григорій Михайлович, доктор фізико-математичних наук, доцент Технічного Університету Молдови ( 196 – 1995 р.р.) Винту Василь Григорович, вчитель фізики, Мамалижська СШ (70 р.), Динту Аурел Георгійович, завідуючий Динівецької дільничної лікарні ( 70-80 р.р.). У 1957 – 1959 р.р. в наший школі здобули середню освіту 82 учня. У наступні роки ( 1960-1990) Малинівську восьмирічну школу закінчили 261 учень.

Педагогічний колектив школи оновлюється новими іменами. Більшість з них вихідці нашого села, або з ближніх сіл. Очолювали педколектив наступні директора: 1963 – 1964 – Патраш Лідія Зіновіївна, 1965 – 1974 – Стримбу Петро Федорович, 1974 – 1975 – Петрович Микола Петрович, 1975 -2003 – Продан Георгій Васильович. Закон про загальну середню освіту виконувався. Учні продовжували навчання у середніх навчальних закладах, Динівецькій, Боянській, Мамалижській середніх школах. Турботу держави про школу було відчуте і в Малинівці, як і у всіх школах Радянського Союзу. У 1987 році в селі відбулась радісна подія – відкрила свої двері типова нова школа , яка була побудована колгоспом „Дружба народів” ( голова колгоспу Федір Олексійович Капрош). У 70 –х роках почала працювати шкільна їдальня. Були відкриті групи продовженого дня для учнів початкових класів. З 1978 р. почали поетапно отримувати підручники безкоштовно. Виховна робота здійснювалась через піонерські та комсомольські організації. Вона була різноманітною за формою, але її зміст мала наступні напрямки: трудове, патріотичне, інтернаціональне, атеїстичне та фізичне виховання. Учні 60-90 р.р. виховувались через працю. Тому постійно допомагали колгоспу „ Дружба народів” у зборі врожаю. В 80-ти роки брали участь у літніх трудових чвертях. Працював у школі табір праці та відпочинку. Проводилась робота на виконання Продовольчої програми: збір різнотрав’я, вирощування і здача державі кролів. Патріотичне виховання проводилась також у різноманітних формах: „Ленінські уроки”, походи по місцям бойової та трудової слави радянського народу, конкурс політичної пісні тощо. Інтернаціональне виховання проводилася через клуб інтернаціональної дружби, який організовував екскурсії, зустрічі, пере писку з ровесниками з других республік Радянського Союзу. Велась постійна робота з розвитку спорту: здача нормативів ГТО, БГТО, воєнна – спортивна гра „Зарніца”. Продовження школи – це її учні: Тома Людмила Сергіївна, доктор соціологічних наук, директор департаменту інвестиційного соціального фонду Молдови, Георгіца Василь Миколайович, доктор медичних наук, викладач Кишинівського медичного Університету, Руссу Порфирій Михайлович, доктор медичних наук, завідуючий відділенням Інституту онкології ( м. Кишинів), Кіореску Сергій Пентелійович, підполковник медичної служби, учасник бойових дій в Афганістані, Динту Григорій Іванович, прокурор Генеральної прокуратури Молдови, Паламарчук Геннадій Іванович, доцент, кандидат технічних наук, полковник, м. Санкт-Петербург, Житару Андрій Георгійович, художник, член Спілки художників Радянського Союзу, Паламарчук Ксенія Григорівна, народна художниця , Сандуляк Валерій Григорович, полковник медичної служби, м. Екатерінбург, Винту Віктор Васильович, менеджер управління електричними мережами м. Кишинів, заслужений електрик союзу незалежних держав, Винту Анатолій Васильович, член асоціації художників – вітражистів, м. Львів. Цій список продовжується прізвищами вчителів, медичних працівників та представників інших професій, які чесно виконували та виконують свої обов’язки. Школа в період незалежності За період незалежного існування Української держави наша школа знову у 1991 р. приймає статус середньої.

Протягом останніх 20 років отримали середню освіту та атестат зрілості 317 учнів. З них: * закінчили школу з медаллю – 24 учня; * отримали вищу освіту – 40 випускників ( 19%); * отримали середнє спеціальну освіту – 41 ( 13%); * стали : вчителями – 40; медичними сестрами – 28; юристами – 10. На даний момент директором школи являється Шмаін Ф.Ю. , педколектив складається з 25 вчителів з яких 3 мають звання старшого вчителя і один вчитель методист.