Остриця н

У Остриці завжди було жваве культурне життя. Цікавість до читання була поширена у селі. До І світової війни селяни читали народні книжки, а також такі як «Історія Олександра Македонського», «Життя Ісопа», «Календар на 100 років», книжки з казками, книжки про гайдуків, церковну літературу. Ці книжки позичали один у одного, збирались у довгі зимні вечори до когось, хто вмів читати.

Були деякі аматори, які мали навіть свої маленькі бібліотеки. Один з них – Іоніке Ісак був збирачем фольклору, якого регулярно відсилав до Сіміона Флореа Маріана з Сучави (згодом відомого фольклориста). У багатьох публікаціях Маріана знаходимо посилання на Іоніка Ісака з Магали. Інший магалянин, Тоадер Кельбя, мав багато книжок, сам складав народні вірші та балади.

У 1895 р. була заснована у остриці перша культурна спілка «Cabinet de lectură Trezivă», а у 1897 р. друга в Котул Остриця. Також у 1895 р. «Societatea Doamnelor Române» з Чернівців заснувала філію у Магалі. У 1902 р. була заснована «Banca Populară Albina» під керівництвом селянина Тоадер Кудла у Котул Остриця та «Banca tip Reiffeisen» під керівництвом селянина Никіти Аксанія.

Також у Магалі проводили культурну діяльность студентські спілки з Чернівці «Junimea» та «Dacia»

Також у Магалі була заснована спілка «Arcaşul», яка займалась фізичним вихованням, розповсюдженням народних традицій, заснуванням духових оркестрів т.і.

У 1895 – 1914 р.р. багато дітей селян з Магали навчались у Чернівцях. Під час І світової війни село Магала опинилася на лінії фронту, переходило з рук в руки, школа не працювала, культурне життя занепало.

З 1918 р. село Магала знаходилось у складі Румунії. Після війни культурне життя пожвавилось. У 1920 р. у Магалі була заснована читальня «Casa de Citire Principele Carol», кооператив «Prut» та відновлена спілка «Arcaşul».

У 1935 р. інтелектуал з Магали, лікар Іон Нандріш, який працював у лікарні у Чернівцях, заснував «Культурну спілку Буковини» – «Secţie a Societăţii pentru Cultură în Bucovina» . Секція цієї спілки була відкрита і у Магалі. Завдяки роботи цієї секції 24 жовтня 1937 р. у Магалі була побудована та відкрита «Casa Naţională» – тобто «Національний Дім». Він мав велику залу на 400 місць, 6 приміщень та підвал з маленькою електричною станцією.

У Національному Домі була бібліотека, яка швидко поповнилась різноманітною літературою, газетами, було навіть радіо. Одна кімната була відведена під музей. До нього селяни приносили різні старовинні речі, навіть бівень мамонта, який селяни знайшли у полі. На той час це був один з найбагатших сільських музеїв. Там же була майстерня з виготовлення перських коврів. Навчав селянок ткати коври армянин по прізвище Саріан. Було встановлено 22 ткацьких верстатів, на яких працювали 60 жінок. Коври були дуже хорошої якості, як свій знак мали літеру «М» у 4-х кутах. Також у Національному Домі були відкрити поварські курси для дівчат та жінок з Магали.

У вихідні дні та на свята у Національному Домі проводились конференції на яких з доповідями виступали інтелектуали з остриці, або з Чернівців. Після них показували театральні вистави, виступав хор, організували концерти.

Після приходу радянської влади, цей Національний Дім був перейменований у клуб, і був ним до кінця 70-х рр. коли був зруйнований, бо побудували новий Будинок культури. При радянській владі у ньому була бібліотека (працює з 1949 р.) кінозал, радіо т.і.

Новий Будинок культури працює з 1980 р. У ньому є простора зала для концертів, вистав, кіно, велика бібліотека, яка налічує понад 13500 книжок, відомий не лише на Буковині, а й у інших країнах танцювальний колектив «Mărgaritarul» («Перлина»), якій був заснований у 2004 р. Він виступав з концертами у Румунії, Польщі, Росії, Чехії, Словакії т.і. У 2005 р. був заснований ще один танцювальний гурток «Ghiocel» з дітей середнього віку, а у 2006 р. з дітей молодшого віку були створені ще 2 колективи – «Garofiţa» та «Rozmarin», які з успіхом виступають.

За останні роки культурне життя пожвавилось. У Будинку культури працюють 12 гуртків: сольний, танцювальний, народного співу, спортивний, шахматний, шашки т.і. Відомими по України і не тільки є брати – інструментисти на народних інструментах Гостюк Георгій та Михайло, які не раз виборювали призові місця на різних конкурсах, виступали навіть у палаці «Україна» у Києві.

Село Остриця перспективне і має велике майбутнє.

 

 

 

 

 

Художник Пурич Степан Костянтинович

Закінчив Ліцей мистецтв ім.. Репіна м. Кишинів, Художню Академію мистецтв ім.. Григореску м.Бухарест, вищу іконописну школу при Румунській Патріархії (1000 творчих днів).

Дружина – Пурич Дойна Олександрівна. Закінчила Педагогічний інститут м.Бельци.

Син Хорея – Вище художнє професійне училище м.Чернівці, університет ім..І.Крянге м. Кишинів, відмінник живопису.

Син Костянтин навчається в професійно – технічне училищі, захоплюється музикою: рок, класика. Займається грою на гітарі. Пише музику: сплав року з класикою.

Художники працюють у Візантійському стилі: це древня школи іконопису. Фарби роблять самі по древнім рецептам, знають багато секретів, використовують натуральні мінерали, напівцінні подрібнені камені:

кіноварь (1 гр = 1 гр золота)

лазуріт

ауропігмент

глауконіт т.і.

На скло наносять: порошок каменю + жовток збитий ложкою, 1 крап. олії льону, трошки води та квасу (або вина, або пива – вони придають краскам живості, яскравості) все це перетирається курантом (скляний конус). Це надзвичайно цінні фарби.

А позолота – це сусальне золото – 24 карата, яке накладається на «подушку» з натуральної козячої шкіри, спеціальним ножем вирізається потрібна форма і «лапкою» переноситься на підготовлену основу. Це дуже кропітка, відповідальна робота, яку може виконати лише професіонал, після багаторічної практики. І наші митці – саме такі.

Митці займаються розписами храмів, вікон, іконостасів. Вміння, талант художники не тримають у секреті, вони навчили високому мистецтву своїх синів. І навіть відкрили школу іконопису «Одігітріа» (із др..грец. – «путеводительниця » – ікона на якій Матір Божа вказує на свого Божественого сина як на Спаситнля). Ця школа була відкрита по благословенню високопреосвященного Онуфрія, Митрополита Чернівецького і Буковинського у 2000 р. На сьогоднішній день в школі навчаються 21 учень. Така школа в Україні – єдина. Вже 2 роки підряд вони беруть участь у міжнародному конкурсі «Ікона дитячої душі», організованому Міністерством культури Румунії і Румунського Патріархією, де зайняли Гран – Прі.

Деякі діти працюють разом із своїми наставниками, деякі – працюють самостійно. Як приклад, одна учениця працює в майстерні Лаври Святого Олександра Невського в Санкт – Петербурзі, інша – в Свято – Флорівському монастирі м.Києва, ще один учень працює в Румунії в монастирі Доротел.

Навчання в школі – безкоштовне, термін дії навчання залежить від успіхів навчаємого. Учні починають з нанесення основних фарб, а закінчують малюванням ліків святих.

Паралельно в цій школі працює вчитель – наставник майстер по дереву, в якого учні отримують навики художньої різьби по дереву.

Митці ще полюбляють працювати і в інших стилях. Пан Степан полюбляє малювати пейзажі, краєвиди рідної місцевості, фото. Хорія захоплюється фламандським та голландським живописом: натюрмортами, любить працювати над мариністичними темами. А молодший Костя – графік, карикатурист, абстракціоніст.

Власна бібліотека вражає: тут і румунська класика, російська класика, література з педагогіки, психології, філософії, релігієзнавства, велика колекція альбомів про різні стилі живопису, а ще багато ікон, які підтримують дух мистецтва в цій оселі.

Майстерів запрошують працюють такі країни: Молдова, Румунія, Австрія, США (Філадельфія), Греція, Чехія т.і.

 

 

Музикант Попичук Дмитро Георгійович

Народився 15 листопада 1939 р. в селі Магала.

В 1963 р. закінчив Київську консерваторію (нині Національна музична академія України імені Петра Чайковського) у Марка Геліса. Перший випускник консерваторії по класу цимбал, довгі роки працював там викладачем, виховав цілу плеяду музикантів (серед них народний артист України Георгій Агратіна).

Від 1959 року працював солістом Ансамблю пісні Держтелерадіо УРСР, Державного українського хору імені Григорія Верьовки. Від 1992 р. працював в Державній капелі бандуристів України (нині Національна заслужена капела бандуристів України імені Георгія Майбороди) диригентом оркестрової групи. Художній керівник фольклорного ансамблю «Козаки»

26 листопада 1993 р. став заслуженим діячем мистецтв України – за значний особистий внесок у розвиток музичного мистецтва і культури, внеску професійну майстерність.

8 жовтня 1998 р. став народним артистом України – за вагомий особистий внесок у розвиток національного мистецтва, вагомі творчі здобутки.