Breaking News

Спорт Мамалига

Спорт

Футбольний чемпіонат «Євро-2012», який вперше торік провели в Україні, підніс на високий рівень імідж нашої молодої держави в Європі. Але був і 1980-й, коли репортажі з України й Буковини зокрема, транслювалися на весь світ. То був час ХХІІ Олімпійських ігор, які проходили з 19 липня по 3 серпня. Та перш, ніж відкрити їх, впродовж тридцяти днів тривала естафета олімпійського вогню. За цей час факелоносці пробігли майже 5000 кілометрів територією чотирьох країн: Греції, Болгарії, Румунії та Радянського Союзу.

 

З того часу чимало води спливло, та коли нині спілкуєшся з людьми, котрим пощастило нести олімпійський вогонь, відчуваєш, з яким теплом й ностальгією вони пригадують ті незабутні події. Хтось із них ніс олімпійський факел, інші брали участь у підготовці святкової програми, комусь випало висвітлювати ті заходи, а більшості пощастило бути очевидцями епохального спортивного видовища.

 

Колишньому десятиборцю-першорозряднику, головному редактору обласного держтелебачення Юрію Терону, викладачеві фізичного виховання ЧНУ, майстру спорту з легкої атлетики Олександру Громику, кандидату у майстри спорту, семиразовому чемпіону області з бігу на 1500 та 5000 м, кореспондентові газети «Радянська Буковина» Івану Агатію та голові обласного спортивного товариства «Авангард» Геннадію Слюсарєву, котрі взяли участь у традиційному редакційному «круглому столі», пощастило доторкнутися до олімпійського вогню – взяти участь в естафеті транспортування іскри священного полум’я, запаленого в Афінах, територією краю. Вони й поділилися емоціями та настроями тридцятирічної давнини.

 

…Стояли теплі липневі дні 1980-го. Головними повідомленнями на шпальтах центральних, українських і обласних газет була естафета олімпійського вогню. 7-го липня вона перетнула кордон Молдови з Україною в Новоселецькому районі, де Буковина урочисто прийняла естафету від молдовських сусідів. Траса протяжністю 192 кілометри пролягла через всю область. Між іншим, на згадку про визначну подію чернівецьку вулицю, якою несли олімпійський вогонь, назвали – «Московської Олімпіади».

 

А біля Валя Кузьмина на Глибоччині встановили знак Ведмедику-талісману олімпіади, який стоїть і досі.

 

Кандидат у майстри спорту з легкої атлетики Олександр Пасарюк у супроводі ескорту пробіг дебютний етап естафети прикордонним селом Мамалига Новоселицького району.

 

Відтак на різних відрізках бігли майстер спорту з марафонського бігу Василь Гаврилюк, дворазовий учасник олімпійських ігор Абрам Кривошеєв, школярка із села Іспас на Вижниччині Лідія Кудрик, троєборець Володимир Рихлицький, майстер спорту міжнародного класу Олексій Коломієць, майстер спорту з легкої атлетики, олімпійська резервістка Ольга Бибик-Сніцар… Серед бігунів, до слова, були не тільки спортсмени, але й відомі люди краю: журналісти, передовики виробництва, партійні функціонери та навіть голови передових колгоспів, доярки та робітники промислових підприємств.

 

– За півроку до події олімпійський комітет СРСР сформував обласні оргкомітети, – пригадує Геннадій Слюсарєв. – До нього входили працівники обласного, міського комітетів Компартії України, голови спортивних товариств «Динамо», «Беревісник», «Трудові резерви», «Спартак», «Авангард»…Ці люди й формували списки бігунів. А тоді треба було й потрібних людей занести до списків.

 

За словами Г.Г.Слюсарєва, його підопічні мали пронести вогонь від Новоселиці до в’їзду у Чернівці. Далі естафету перебирала команда, яку очолював голова міського комітету по фізкультурі і спорту Василь Палагнюк, закінчувалася вона на стадіоні «Буковина».

 

– Нашій команді визначили 21 етап, – продовжує Геннадій Георгійович, але запропонували 28 кандидатур. Коли зібрав людей, то збагнув, що окремі з них отой кілометр можуть і не пробігти. Приходжу зі своїми тривогами до міськкому партії і, зокрема, до Павла Каспрука і Едуарда Кузнєцова, які відповідали за організацію і проведення естафети, і заявляю: «Цих не можна брати на дистанцію, вони не пробіжать». У відповідь почув: «Ми не можемо змінити списки, це потрібні люди».

 

Стартувала наполеглива робота з підготовки факелоносців. Всі вони пройшли медичне обстеження, почалися тренування. Адже бігунові необхідно було пробігти один кілометр за 4,30 хвилини. Займалися в основному на стадіоні «Буковина». Замість факелів їм дали палки. Показували, як треба підняти й опускати руку, запалювати вогонь.

 

– Тут правильно говорили, що не всі бігуни могли подолати кілометр, – долучився до розмови Юрій Терон. – Але то були «потрібні люди», тому вони підтюпцем несли факел з вогнем 300-500 метрів, а вже фізично підготовлені спортсмени мали надолужувати згаяний час, долаючи по півтора кілометра. Бо вогонь мав прийти до стадіону «Буковина» з точністю до хвилини.

 

Всіх бігунів одягли в однакову спортивну форму білого кольору з олімпійськими кільцями на майках відомої японської фірми, ще раз провели інструктаж про правила передачі Олімпійського вогню і автобусом розвезли на етапи. На своїх «точках» з факелом у руках вони очікували появи попередника. Навкруг море людей, чимало міліції та працівників спецорганів. Спочатку для безпеки перед факелоносцями проїжджали два «КРАЗи», наповнені піском…

 

– З нетерпінням очікував неподалік від села Припруття на учасника, який передасть мені олімпійський вогонь, – пригадує Іван Агатій. – Дотик факелів – і спалахнув вогонь. Побіг. В душі були тривога і хвилювання, радість і гордість за те, що саме мені випала така велика і відповідальна місія – нести Олімпійський вогонь. Адже така фортуна випадає не кожному. Щастя і нині відчуваю за ті незабутні чотири хвилини уже далекого 1980-го.

 

– Мені випало щастя вносити олімпійський вогонь у місто Чернівці, – гордо каже Олександр Громик. – Його я перейняв у Юри Терона. В ескорті мене супроводжували 20 учнів СПТУ-3. В цей час моя дружина серед запрошених була на стадіоні «Буковина». Тоді, розповідала вона вдома, коментатор оголосив: «Олімпійську естафету прийняв Олександр Громик».

 

Коли черговий факелоносець передав вогонь, його забирав автобус і віз на стадіон, де для них був зарезервований спеціальний сектор. Як розповідали учасники «круглого столу», на стадіоні задовго до пронесення вогню працівники спецслужб неодноразово, буквально до сантиметра, перевірили килимову бігову доріжку. Через численні перевірки кут бігової доріжки трохи зсунувся. А спортсмени звикли ставати на кінчик доріжки, навіть не дивлячись на неї. Запалити чашу на стадіоні доручили призерці Олімпійських ігор в Монреалі зі стрибків у висоту Тетяні Цукановій. Коли спортсменка легким бігом понесла факел з вогнем у витягнутій руці трибунами, де нині знаходиться табло, несподівано зачепилася за кут бігової доріжки і… впала. Щоправда, факел утримала, він не загасився. Це бачили лише ті, хто був на стадіоні, бо по телевізору кадр із падінням вирізали. Звісно, у Тетяни після цього стався нервовий зрив…

 

Після урочистих заходів олімпійський вогонь зі стадіону під гучні оплески присутніх на стадіоні поніс чемпіон України з бігу товариства «Спартак» Володимир Рихлицький. Маршрут проліг через парк, а на виході він передав його іншому спортсменові, який доніс символ Олімпійських ігор до міської ради. Охороняв його чималий загін міліціонерів. Адже тоді деякі західні країни та Америка бойкотували Олімпійські ігри в Москві у зв’язку із введенням радянських військ до Афганістану. Остерігалися, щоби не трапилося непередбачуване. Вранці о 05.45 вогонь винесли з ратуші. А вже о 06.00 побіг перший факелоносець – дворазовий учасник Олімпійських ігор Абрам Кривошеєв. Незважаючи на ранню пору, тоді на Центральній площі зібралися тисячі чернівчан.

 

Зараз відомо, що спочатку планували маршрут до нашого міста від кордону з Румунією старою трасою. Пізніше спеціально для цього проклали нову: Порубне – Чернівці, яку «прорізали» через ліс. У селі Валя Кузьмин до цієї події спорудили готель і ресторан. Та, зрештою, маршрут проліг іншою трасою, – вирішили підключити ще й Молдову.

 

Колишні факелоносці бережуть факели, які їм залишили на пам’ять. Вони знаходяться в їхніх оселях на видних місцях. Ці люди горді, що їм випало щастя брати участь у цій події. Нині про них ветерани спорту вже розповідають внукам. При цьому цілком впевнено додають, що, незважаючи на бойкотування, Олімпійські ігри в Москві пройшли на високому рівні. Спорт переміг політичні амбіції.