Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Видатні особистості
В 1922 р. був призваний в ряди РСЧА і з цього часу все своє життя пов’язвав з армією. В 1930 р. його як одного з кращих командирів відправили до Ленінградської військово-технічної Академії Червоної Армії на хімічний факультет. В 1934 р. він закінчує курс навчання, одержує звання військового інженера артилерії і в чині підполковника відправляється у війська.32 роки віддав службі в Радянській Армії Костянтин Костянтинович Камінський . Перед війною він був старшим помічником, а потім заступником начальника відділу Головного Артилерійського Управління Червоної Армії. В 1941 р. брав участь в організації оборони Києва. Його відзначено сімома урядовими бойовими нагородами.В 1954 р. Костянтин Костянтинович пішов у відставку в чині полковника. Помер у 1965 р. в Москві. Славний бойовий шлях рядового учасника Хотинського повстання.
ЦВИК Юхим Іванович
(1898 -1941)
Активний учасник повстання, полковник Червоної Армії.
Загинув у червні 1941 р. в Білорусії
Біографічні дані учасника повстання Ю.І. Цвика, 1898 р. н., с. Рукшин
Народився Юхим Іванович в 1898 році. В 1910 році закінчив повний курс Рукшинського народного училища. В сім’ї було сім душ і про подальше навчання Юхим не міг і мріяти: треба було заробляти кошти для утримання братів і сестер. Батько його помер ще раніше, застудившись на митті цукрових буряків на Зарожанському цукрозаводі.
У 1913 році Юхим пішов з села шукати роботу, але не знайшов. Повертаючись додому, на станції Жмеринка він зустрів солдатів. Добровільно вступає у взвод трубачів 12-го Успенського Білгородського полку. Але незабаром його перевели в кавалерійський ескадрон.
3 початком Першої світової війни (1914 р.) юнак потрапляє на фронт, де зазнає всіх страхіть імперіалістичної війни. Вже у вересні 1914 року він легко поранений в голову та ще й захворів на малярію. Близько двох місяців перебував у госпіталі м. Київ. Після одужання закінчив навчальну команду при артилерійському полку Навесні 1916 року він знову потрапив на фронт близько міста Острог, де пробув до вересня 1917 року
Захоплення влади більшовиками в Петрограді захопило Ю. Цвика в Одесі. Деякий час бере участь у боях на півдні України. Звідти вирушає додому. Дібрався до Жмеринки. Тут він довідався, що Хотинщину захопили спочатку айстро-німецькі війська, а потім – румунські. У боях під Києвом Ю. Цвик знову поранений. Його вивезли в Курськ, а потім – до Москви, де він лікувався 9 місяців. Коли видужав, попро-сився на Україну. Нелегально прибув у Рукшин. Рукшинці саме готувались до повстання 1919 року проти румунських окупантів.
Коли спалахнуло Хотинське повстання, Цвик Юхим Іванович взяв у ньому найактивнішу участь. Він згуртував сільчан і з ними громив окупантів біля Долинян, у Кам’яному Яру, біля Хотина.
Після придушення повстання Юхим Іванович перейшов за Дністер і влився і бригаду Котовського. Вже у березні 1919 року він у 1-му Бессарабському артилерійському дивізіоні. Його призначили командиром гармати в артбатареї Просвіріна, в якій він перебував до 10 квітня 1920 року. 3 боями пройшов всю Україну У квітні 1920 року його відправили на курси перепідготовки командного складу артилерії в м. Київ (потім м. Конотоп). У зв’язку з наступом Врангеля курсантів відправили на фронт у Крим. Після завершення розгрому Врангеля Юхим Іванович повертається до навчання. У 1922 році курсантів Білгородської школи переводять в м. Київ у Вищу об’єднану військову школу ім. С.С. Каменєва, яку Ю. Цвик успішно закінчив у цьому, ж 1922 році.
Служба Юхима Івановича проходила у різних військових частинах успішно. Від командира взводу артилерії він дійшов до командира артилерійського полку в частинах 2-го кавалерійського полку 44-ї стрілецької дивізії (пізніше 96-а стрілецька дивізія). У 1935 році йому присвоєно звання полковника. Служба і далі йде успішно. В одній з військових характеристик читаємо: «Воля і енергія є у великій мірі.
Ініціативний і рішучий, вдумливий, вимогливий до себе і підлеглих. Завжди спокійний і витриманий, дисциплінований і наполегливий. Користується авторитетом серед командирів і підлеглих. Великий практик, оволодіває знаннями».
У 1938 році Ю.І. Цвик – викладач Одеського артилерійського училища. У 1940 році – на фронтах радянсько-фінської війни. Не раз відзначався нагородами. У 1923-му командир корпусу Г.Котовський нагородив його іменним золотим годинником за зразкову підготовку батареї до стрільби, а в 1928 році – за відмінні стрільби – срібним портсигаром. У 1938 році Юхим Іванович одержав медаль «XX лет РККА».
У 1923 році одружився з громадянкою Клавдією Василівною Силяковою (1902 р.н.), уродженкою с. Демидово Ногінського району Московської області, яка навчалася на 4-му курсі робфаку Житомирського інституту
У 1932 році отримано наказ: всім комуністам здати наявні у них цінності. Але золотого годинника
Ю. Цвик ще раніше продав, щоб купити дружині чоботи та інші речі. Ю. Цвика звинуватили у при-ховуванні годинника і виключили з партії.
У Рукшині після 1919 року він побував тільки один раз наприкінці 1940 року.
Коли в 1939 році почалася Друга світова війна, Ю.Цвик зі своєю частиною потрапив у Польщу (м. Білосток). У цей час він займав посаду начальника артилерії 4-ї танкової дивізії. Тут його і захопила Велика Вітчизняна війна. Відступаючи з військами дивізії, він пропав у лісах Білорусії в 1941 році.
ЄРЕМЕЦЬКИЙ
Кузьма Степанович
(1889-1922)
Керівник Рукшинського загону повстанців
Народився в сім’ї церковного псаломщика в 1889 році. Після закінчення народного училища в Рукшині батьки віддали його в Хотинський міський ліцей, де він закінчив тільки 2 класи. Засобів продовжувати навчання не було.
Одружився на сільській дівчині. Після призову в армію служив у м. Тифлісі у місцевій артилерійській команді. Старожили згадували, що у нього на погонах була одна личка. У 1913 році повернувся додому і став займатися землеробством.
Але почалася Перша світова війна. Кузьму Степановича знову призвали до війська і відправили на фронт. Саме тут в окопах імперіалістичної війни він переконався в несправедливості існуючого ладу Революційні події в Росії, невдоволене бродіння серед солдатів проти панівних класів привели Кузьму Степановича в ряди народних борців проти гнобителів і загарбників за справедливість. У період револю-ційних подій 1917 року він перебував у Петрограді. Навесні 1918 року він повернувся додому, і односельчани обирають його секретарем волосного правління.
Події розвиваються бурхливо: спочатку на Хотинщину прибули австро-угорські, а потім – румунські війська, які окупували наш край. Грабежі всього цінного з одягу, взуття, худоби, цінностей, жорстоке покарання за непокору окупантам, насильства – все це викликало народний супротив. Чоловіки частіше стали збиратися у групи і домовлятися про спільний виступ проти окупантів, запасатися зброєю. У Рукшині створився підпільно повстанський комітет, який очолив К.С. Єремецький. Він мав тісний зв’язок з підпіллям у Хотині. Брав участь в екстреному земському засіданні в Хотині як представник Рукшинської волості (спільно з Сильвестром Боднарюком), на якому розглядалося питання про майбутній устрій на Хотинщині після відходу звідси австро-угорських військ.
Виступ рукшинських повстанців проти румунських окупантів відбувся в ніч на 23 січня 1919 року Загін повстанців на штурм моста в Атаках повів Кузьма Степанович. Коли повстання стало масовим, він очолив Рукшинський полк.
Рукшин, Недобоївці, Зарожани, Клішківці… село за селом переходили в руки мужніх повстанців. Але сили виявилися нерівними.
Повстанці відступили за Дністер, де створили 2-й Бессарабський полк, який брав участь в громадянській війні. У 1920-1922 роках Кузьма Степанович працював на заставі в с. Ісаківці (кажуть, політруком). Загинув від випадкової кулі від пострілу вартового на кордоні. Роз-повідають, що у сільському клубі йшла вистава драмгуртківців для солдатів і сільських жителів, на якій був і К.С. Єремецький. Він пішов перевірити, як несуть службу прикордонники. На одному з постів вартовий вимагав назвати пароль. Кузьма Степанович недочував ще з фронту (служба в артилерії) і не назвав пароль. Вартовий вистрілив і смертельно поранив К.С.Єремецького. Його доставили в комендатуру с. Жванець, де він і помер. Хоронили його з великими військовими почестями недалеко від застави в Ісаківцях.
Вдома, у Рукшині, довго проживала його дружина з двома дітьми: Никифором і Тетяною.
КАМІНСЬКИЙ
Костянтин Костянтинович
(1902 – 1965)
Учасник повстання
Син сільської вчительки, яка багато зробила для освіти рукшинців, К.К Камінськи й народився в 1902 році. Зростав і вчився в Рукшинській школі, по закінченн якої вступив до Хотинської гімназії. Це був період, коли Хотинщину з благословення Антанти окупували румунські загарбники. Добре бачив знущання румунських солдатів над селянами повіту, страждання народу. Він добре розумів, що довго так не буде, що народ боротиметься за волю і свою незалежність.
Коли почалося Хотинське повстання, в січні 1919 року, Костя, не задумуючись, став на бік народу. Спочатку ніс патрульну службу по місту, а коли повстанцям стало важче, попросився на передову під Недобоївці. Може, саме тут у нього виникло бажання стати людиною, яка захищає завоювання народу. Пізніше у автобіографії він напише: «Перше бойове хрещення одержав у складі партизанського загону рукшинських селян».
Повстання придушено. Разом з іншими повстанцями Костя відійшов за Дністер. У 1920 році закінчив Кам’янець-Подільську гімназію, деякий час вчителював у селах Поділля. У листопаді 1922 року він добровільно вступає в ряди Червоної Армії. 32 роки віддав військовій службі, 20 з них працює в системі Головного артилерійського Управління Радянської Армії. Службу починав курсантом Одеської артшколи. У 1930-му його як одного з найкращих командирів відправили на навчання до Ленінградської військово-технічної Академії Червоної Армії на факультет хімічно-вибухових речовин і пороху У 1934 році закінчує курс навчання, одержує звання військового інженера артилерії 3-го рангу і відправляється у війська. Але його як спеціаліста вибухових речовин вже в 1935 році переводять помічником військового представника артуправління РСЧА. У 1939 році він вже військовий інженер 2-го рангу і старший військовий представник. Перед війною був старшим помічником, а потім заступником начальника відділу Головного Артилерійського Управління Червоної Армії.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, К.К. Камінський багато зробив для організації виробництва боєприпасів наземної і земної артилерії. Кожний новий вид вибухових речовин «проходив» через його руки для випробування. I, звісно, його рішення відігравало неабияку роль в організації випуску вибухових речовин. Для перевірки якості вибухових речовин не на полігоні, а у бойових умовах, його командирують на фронт. У 1941 році він брав участь в організації оборони під Києвом.
У 1942 році К. Камінський – інженер-підполковник, а 1947 року – інженер-полковник. Виконує обов’язки інспектора інспекції Управління замовлень і виробництва набоїв для артилерії Головного Арти-лерійського Управління Червоної Армії.
Останні роки працював у відділі технічної літератури цього ж Управління, а потім очолює 2-й відділ Управління. Саме тут багато працював над створенням навчально-технічного кінофільму «Снарядьі и взрьіватели» для військ. Працював багато і невтомно. Про це красномовно свідчать атестації, які є в особовій справі К.К. Камінського. В одній з них читаємо: «Вимогливий до себе і підлеглих. Свої рішення твердо і рішуче проводить у життя, чим забезпечує виконання в організації цих заходів. Багато працює над підвищенням своїх технічних знань. Свої висновки про випробовування продукції дає на основі ретельного вивчення і аналізу проведених випробувань і цим дає можливість промисловості швидко ліквідувати недоліки в роботі».
Костянтин Костянтинович жив і діяв так, як веліла совість чесного трудівника. Коли в 1954 році інженер-полковник К.К.Камінський через хворобу пішов у відставку, то всю свою енергію спрямував на виховання підростаючого покоління, особливо кадрів для армії.
Батьківщина високо відзначила бойові і ратні подвиги К.Камінського. Він був нагороджений орденами: Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни I ст., Червоної Зірки, Знак Пошани; медалями «За оборону Москви», «За перемогу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «800-річчя Москви», «30 років Радянської Армії».
29 травня 1965 року перестало битися серце К. Камінського.
Гайсенюк Яків
Семенович
Народився 2 квітня 1931 року в с. Рукшин Хотинського району Чернівецької об-ласті в багатодітній селянській родині. Перші 5 класів закінчив у селі, де навчання було румунською мовою. Після звільнення Буковини в 1947 році закінчив сім класів Рукшинської семирічки на «від-мінно» і одразу продовжив навчання в Хо-тинському педагогічному училищі, яке за-кінчив з відзнакою 1951 року Педагогічну роботу розпочав у Грозинецькій СШ вчителем математики. 3 20 грудня 1951 і по 23 листопада 1953 року перебував у лавах Радянської армії, де закінчив курси офіцерів запасу. 3 1 січня 1954 року працював у Рукшинській СШ директором вечірньої школи сільської молоді, вчителем історії.
3 листопада 1968 року і до виходу на пенсію – заступником директора школи з виховної роботи. У 1960 році закінчив історичний факультет Чернівецького державного університету. Був лектором, пропагандистом, агітатором. За сумлінну роботу нагороджувався грамотами районних і обласних організацій, іменним годинником і значком «Відмінник народної освіти», медаллю «За доблесну працю на честь 100-річчя з дня народження В.І.Леніна».
У 1970 році обладнав музей історії села, зал бойової слави. Написав історію Рукшина до книги «Історія міст і сіл УРСР. Чернівецька область» (1969 р.), три уроки в зб. «Історичне краєзнавство в процесі виклдання курсів історії УРСР та СРСР» (1989 р.).
У 2000 році спільно з професором ЧНУ В. М. Ботушанським надрукував статтю «3 історії поземельних товариств Хо-тинського повіту Бессарабії в кінці XIX – на початку XX ст.ст.». (зб. «Питання історії України», т.5, Чернівці).
У 2005 році надрукував історію Рукшина «Рукшин і рукшинці».
2001 року написав історію Красної церкви м. Хотина.
2005 р. – стаття «Джерела до вивчення історії с. Рукшин» в зб. ЧНУт.1.
2008 р. – стаття про голодомор 1946-1947 рр. в книзі «Національ-на книга пам’яті жертв голодоморів 1932-1933 рр. і 1946-1947 рр. в Україні. Чернівецька область».
2008 р. Подано 5 статей до книги «Звід про пам’ятники області».
2010 р. вийшла друком історія сіл району «Хотинщина моя».
2010 р. Представлено до друку матеріали про осіб, які зазнали політичних репресій, до книги «Реабілітовані історією».
10 березня 2010 рокуЯ. Гайсенюк рішенням XXII сесії Хотинської районної ради V скликання удостоєний звання «Почесний громадя-нин Хотинського району» і видано посвідчення № 3.
Яків Семенович – автор 130 газетних, 30 наукових статей у різних виданнях. Має нагороди як учасник війни (сім медалей). Учасник 3-х міжнародних конференцій.
Одружений. Дружина – вчитель-пенсіонер. Син працює в міській раді м. Чернівці. Дочка – вчителька Рукшинської ЗОІП І-ІІІ ст.
Я.С. Гайсенюкта поетІ.Б. Бурмей обговорюють творчі плани. 2006 рік.
Яків Гайсенюк виступає перед
депутаталли після вручення
посвідчення почесного
громадянина Хотинщини