Home / Хотинський район / Рашків / Освіта Рашків

Освіта Рашків

Освіта

В минулому, особливо при царизмі та в період румунського панування в краї, освіті населення надавалось мало уваги. Гнобителям освічені люди не потрібні. Розвиток освіти та культури, національного самоусвідомлення гальмували шовіністичною, великодержавницькою політикою царського уряду. В школах, які подекуди відкривалися після приєднання до Росії, навчання велося тільки російською мовою. Це ставало значною перешкодою для засвоєння дітьми грамоти. Найбільш освічена частина населення – поміщики і духовенство (багатонаціональні за складом) – досить швидко русифікувалася. Але близькість і безпосередній зв’язок з Україною приносили певні позитивні наслідки. Окремі поміщики були добре обізнані з деякими питаннями української історії та культури. Краще становище в освіті було з приходом радянської влади, а потім незалежності.

Всі ці питання зацікавили наш загін «Пошук», який працює в школі уже 15 років. Ми вирішили дослідити розвиток освіти в селі Рашків. Спілкувалися із старожилами села, читали літературу, а також користувалися архівними даними, які брали у жителя села Рукшин Гайсенюка Якова Семеновича. Збираючи матеріали ми багато цікавого знайшли для себе. Сподіваюсь, що матеріал зібраний нами буде цікавий для багатьох інших. Адже знати історію свого рідного села, розвиток освіти в селі – священний обов’язок кожного, хто народився в селі Рашків, проживає в ньому чи походить звідси. Берегти все, що залишили в спадок наші пращури, примножувати те, що є, з вірою і надією дивитися в майбутнє. Деякі матеріали пропонуємо.

Село Рашків входило до Рукшинської волості. Надзвичайно складною була ситуація в галузі освіти. В Рашкові у вересні 1868 року було відкрито за статутом від 8 грудня 1828 року земське народне училище, яке мало власний кам’яний будинок. Навчали тільки хлопчиків, що проживали ближче до школи. Заняття розпочинались 15 вересня і закінчувались 30 квітня. Велись вони тільки російською мовою – цілкоковита русифікація.

В трьох школах (Рукшин, Рашків, Атаки) навчалось 58 хлопчиків і жодної дівчинки. В Рашкові за переписом налічувалось 1635 осіб, грамотних було лише 35 осіб, в школі навчалось 19 хлопчиків і жодної дівчинки. Серед жінок села не було жодної грамотної, не було дівчат і в школі. В Гордівцях грамотних не було зовсім. Школа в Рашкові, як і в усій волості та, навіть, і повіті, утримувалась за рахунок сільської громади. У 1888 – 1889 навчальному році всі народні училища в Хотинському повіті за успіхами поділялись на три категорії. За успіхами в роботі Рашківське училище віднесено до 2-ої категорії (всіх категорій було 3).

В статистичній відомості про стан народних училищ міста Хотина і Хотинського повіту за 1895-1896 навчальний рік записано, що в Рашківському однокласному народному училищі навчалося 50 хлопчиків і 10 дівчаток. Віросповідання: 59 православних і 1 католик. Сільського «сословия» 58, з міщанів – 1, іноземців -1. по національності малоросів, тобто українців 59, поляків і німців -1. при перевірці школи було присутніх 20 хлопчиків і 9 дівчаток (29 учнів). Закінчили школу із свідоцтвом 1 хлопчик і дві дівчинки. В школі працювала одна вчителька і один законовчитель (священник). В той час зошитів не було, писали грифелем на аспідних дошках.

 

В 1900-1901 навчальному році в Рашківському однокласному училищі по журналу нараховувалось 49 хлопчиків і 2 дівчинки. Всі православного віросповідання. 51 учень сільського стану і всі українці. Приміщення школи було вальковане, покрите гонтою, підлога дерев’яна. Училище в технічному і санітарно-гігієнічному відношенні не відповідає своєму призначенню. Висновок: необхідно побудувати нове училище на новому місці, садиба тут дуже мала. В 1904 році діяло народне училище, в якому навчалося 48 учнів. При Успенській церкві, яка діяла в селі, є школа грамоти. В 1911 році в селі була земська школа, в якій навчалося 65 учнів, а в церковно-приходській школі навчалося 30 учнів. В 1917 році через нестабільність на фронті (бої на Хотинщині) школа в Рашкові припинила свою діяльність. Захопивши Хотинщину в 1918 році, боярська Румунія почала наводити тут свої порядки. Насамперед це стосувалось роботи шкіл. Тут найбільш послідовно і цілеспрямовано здійснювалася румунізація, що зумовило катастрофічні наслідки. До 1928 року всі російські школи були закриті, вчителі звільнені. Нестача шкільних приміщень, дорожнеча книг румунською мовою, відсутність коштів у селян — все це прирікало дітей простого люду на вічну темряву. Навчання охоплювало менш ніж 50 % дітей. Водночас тих, хто його потребував, зростало. В початковій школі (Sсоlа ргіmаrа) в Рашкові уроки проводились тільки румунською. Вчителювали тільки румуни, які з презирством ставились до селянської малечі і часто вдавалися до фізичного покарання за порушення дисципліни та невиконання домашніх завдань. Навчання мало єдину мету: знівелювати у свідомості дітей поняття про рідну культуру, всіляко проповідуючи «велику Румунію». Силоміць – насаджувалась румунізація. Окупанти зобов’язували українців всюди користуватись тільки румунською мовою, забороняючи рідну.

 

Був виданий спеціальний указ, згідно з яким всіх дітей, народжених після 1918 року, примушувати записуватись румунами.

 

Дуже часто траплялось так, що замість кваліфікованих вчителів румунський уряд призначав на посади шкільних інспекторів агентів сигуранци, які нічого спільного з освітою не мали, а лише виконували функції нагляду.

 

У навчанні панували догматичні методи, зазубрювання текстів. Більшість дітей, провчившись рік-два, кидали школу. Чотири класи закінчували тільки одиниці з тих, хто вступив до школи. Відвідували її вкрай незадовільно. Але за учнів занесених до списків, які без причин пропускали уроки, батьки мали сплачувати штрафи. Мрія здобути середню освіту (не кажучи вже про вищу) було утопією.

 

За 22 роки румунського панування жоден рашківчанин не здобув навіть середньої освіти.

 

Підтвердженням цього є те, що з 1931 року вчителькою була Городенська, а з 1933 року – був румун Бірман і вчителька Городенська Олена. Вона вела 1-2 класи, а Бірман 3-4 класи. Школа займала одну велику кімнату. Класи виділялися рядами парт. Зранку навчала вчителька Городенська. Вчила 1-2 класи, але слухали всі; другу частину уроків проводив Бірман у 3-4 класах, проводив уроки Бірман на румунській мові, а Городенська на румунській, і на українській.

У 1934 році Бірмана замінив Коваль Микола родом із Бочківців. Він був завідуючим школою до 1940 року.

 

У 1934-1945 навчальних роках з учнів було відібрано двох хлопців: Довганюка Івана Касіяновича і Какаразу Никодима Павловича. Навчаючись далі із усіма дітьми вони пройшли індивідуальне навчання за 5,6,7 класи і закінчили 7 клас у 1937 році, здавши екзамени у Хотині.

 

У 1939 році 5 класів закінчили: Довганюк Петро Касіянович, Бурлака Никодим Савович, Клюс Василь Давидович, Мельник Микола Васильович.

 

В початкових класах викладали предмети: граматику, математику, географію, історію, румунську, боже слово.

 

У 5-7 класах добавлялись: зоологія, історія стародавніх віків.

 

Таким чином нестерпним був духовний і національний гніт румунських гнобителів у нашому краї. Здійснення румунізації завдало великої шкоди у навчанні сільських українських дітей. Бідність, чужа мова не давали можливості вчитися. Румунський період – один з найважчих періодів в історії нашого краю. Над мирними жителями постійно висіла небезпека бути приниженими, побитими, ув’язненими без будь-яких причин. Нестерпним був духовний і національний гніт. Населення не полишало надії на мирне розв’язання проблеми і возз’єднання краю з рештою українських земель.

 

28 червня 1940 року Хотинщина увійшла до складу УРСР. Важливі зміни відбулися в галузі освіти. За короткий час створено мережу шкіл, яка давала можливість усім дітям навчатися. Для педагогів організовано курси перепідготовки, відкрито три методичні кабінети, кущові методичні об’єднання. Влітку 1940 року шкільні приміщення відремонтували, завезли меблі, програми і підручники, канцелярське приладдя.

 

Енергійна робота проводилася з ліквідації неписьменності і малописьменності. По селах створювалися гуртки навчання грамоти. Створювалася мережа вечірнього навчання молоді, що працює. Але вражаючі кількісні показники часто приховували «показуху», приписки, які стали невід’ємними складовими нової системи. Усі освітні заклади підлягали надзвичайно суворому ідеологічному контролю, кадри вчителів підбиралися за політичною лояльністю, найменші прояви вільнодумства трактувалися як антирадянська пропаганда, і людей, запідозрених у цьому, негайно репресували. В селі відкрилась семирічна школа. За даними ДАЧО.763.1.35.1-20; 2.7. 1-13. в селі Рашків навчалось 373 учні. Вчителем працював Стеблівець, який мав педагогічну освіту. Коваль і Городенська, які працювали ще в румунській школі, залишились працювати також вчителями. Докорінно зазнала змін навчально-виховна практика. Школа запрацювала за новими підручниками. Учні вивчали предмети, які в румунській школі не викладали. Навчання велося українською мовою.

 

З початком Великої Вітчизняної війни в село повернулись румунські окупанти. Замість української школи знову відкрили Sсоlа ргіmага (початкову). Директором школи був Коваль, вчителем – Городенська, але повернувся і румун Бірман. Всі українські та російські книги палили. Замість школи підлітків щонеділі окупанти ганяли хлопців на «інструкції» (муштру), готуючи їх до служби в румунській армії. Цей процес тривав до березня 1944 року, коли румунські солдати і чиновники втекли з села. На зміну їм прийшли німці. Але й вони не затримались тут довго – під натиском радянських військ відступили.

 

Після їх вигнання рашківчани почали відбудовувати навчальні приміщення, уточнювати списки дітей шкільного віку. З березня 1944 року по 13 червня 1944 року директором і організатором школи був Довганюк Іван Касіянович. За парти сіли не всі учні шкільного віку. В 1-4 класи посадили 32 учні, а в 5-7 класи -78 учнів. Школа стала семирічною. З 1 вересня 1944 року директором був Гіль Яків Йосипович. Вчителями було призначено Гіль Ангеліну та її сестру Іванну та Курявенка Георгія.

 

В 1953-1954 роках була добудована друга половина школи.

До 1955 року школа була семирічною. З 1955 року школа була реорганізована у восьмирічну і була до 1986 року.

 

Велика радість прийшла в придністрянське село Рашків в 1986 році: до свята знань приурочилося ще одне – відкриття новозбудованої восьмирічної школи.

Ось вона красуня в центрі села яскраво вписалась в ансамбль будинків, споруджених за останніх кілька років. Відкриття нової школи – це ще один доказ про дальший розвиток народної освіти, про дітей – майбутню зміну. Змінився статус школи, вона стала дев’ятирічною. З 1988 року статус школи змінився, школа стала середньою.

Директорами школи в різні періоди були:

 

Ясинський Олексій Петрович – 1945-1950р.р.

 

Гіль Яків Йосипович – 1950-1959р.р.

Курявенко Георгій Михайлович – 1959-1960р.р.

Малайдах Микола Кирилович – (24.01.1961 – 18.11.1961р.р.)

Поляк Галина Антонівна – (18.11.1961- 1964)

Будзан Микола Панфілович – (1964 -1967)

Степанкевич Микола Йосипович – (1967-1969)

Різник Яків Григорович – (1969-1972)

Піц Анатолій Трохимович – (1972-1986)

Пізняк Ганна Олександрівна –(1987-2007)

Швець Тамара Іванівна – (2007 і нині)

 

 

Із зміною статусу школи на середню було введено посаду заступника директора школи. В 1988 році заступником директора школи була призначена Карнасєвич Яніна Борисівна, а з січня 1991 року – Івасюк Марія Семенівна. Заступниками з виховної роботи були: Рокочук Єлизавета Олександрівна – 1988-2006 роки; Шишова Світлана Миколаївна – 2006-2009 роки; Рокочук Лариса Михайлівна – 2009-2011р.

 

Восьмирічну школу закінчили 513 учнів. Дев’ятирічну – 65 учнів.

 

За період існування середньої школи з 1988 року в Рашкові було 22 випуски, випускниками стали 298 учнів, з них 30 медалісти (21-золота, 9-срібних). Випускники отримали міцні знання і продовжують навчання у вищих та середніх спеціальних закладах. Носіями знань учнів є 24 вчителі школи. 22 з них з вищою освітою. 6 відмінників освіти, 1 вчитель-методист, 7 старших учителів

 

В школі вчителів вищої кваліфікаційної категорії 14, вчителів І кваліфікаційної категорії 4, вчителів II кваліфікаційної категорії 2, спеціалістів 4. 20 вчителів школи є її випускниками. Кожен вчитель має своїх послідовників у роботі.

В школі створено і працює спортивний зал, бібліотека, дитяча світлиця, музей історії села «Берегиня», дитячо-юнацька організація «Веселка», літературна студія «Первоцвіт», екоклуб «Наддністряночка». Учні школи є призерами ІІ та IIІ етапів Всеукраїнських олімпіад. Школа гідно показує себе на районних оглядах, в конкурсах юних знавців української мови імені Петра Яцика.

 

Прекрасними фахівцями педагогічної ниви гордиться наша школа. Вчителі мають багато послідовників у своїй роботі. В школі працюють династії вчителів: Рокочук Єлизавета Олександрівна, Рокочук Лариса Михайлівна, Рокочук-Кисельова Наталя Михайлівна; Пізняк Ганна Олександрівна, Пізняк Людмила Володимирівна, Пізняк Світлана Павлівна.

 

Випускники школи здобули різні професії і працюють у всіх галузях народного господарства: в промисловості та сільському господарстві, на транспорті, в освіті, медицині, культурі, торгівлі, зв’язку, в будівельних організаціях, чимало працює в органах влади, правопорядку. Школа пишається своїми фахівцями.