Духовність Грозинці

 Дзвін

На церкві в селі Грозинці є надзвичайний дзвін. Звук його настільки своєрідний, що його не можна переплутати ні з яким іншим. Особливість його в мелодійності і незвичайній формі. Він ніколи не призначався для церкви, а навпаки… для війни. Це деталь, яка мала інше призначення. Він був сталевою частиною військових укріплень, які будувалися на підвищених місцях. Це одна половина верхівки дзоту, яка з допомогою ручних дерев’яних пристроїв поверталася на той бік, з якого загрожувала небезпека. Відливалася ця частина дзоту в бессарабських цехах, яких було два. Відливали його з різних снарядів та ядер, які знаходилися на полях та ярах після різних битв на бессарабській землі. На жаль, нічого не відомо про автора (військова таємниця, не визначений цех). Дзвін призначався для військових дій, а став символом віри Хрис­тової. Невідомо з якого місця і з якого дзоту хто його привіз. Відо­мо лише, що з усього села одної днини зібралися міцні хлопці і з допомогою міцних канатів, за проханням будівельників, по товс­тих дошках через головне вікно витягли на верх церкви дзвін і там закріпили.

Цвинтарі

У селі налічується шість цвинтарів.

Перший і найстаріший цвинтар – так званий цвинтар у долині, у куті Молдавському. Цвинтар – як для одного села – дуже великий. Спостерігаючи і вивчаючи кількість населення в різних століттях, за розмірами цвинтаря на підставі нових поховань можна стверджу­вати, що це один з найстаріших цвинтарів у цих селах. Його можна сміливо датувати 1000 роком. У старій частині не збереглося жод­ного старого кам’яного хреста. Випадково знайдено нижню части­ну одного хреста на всьому старому цвинтарі. Збереглася площа старого цвинтаря, де люди косять траву і до сьогодні.

Цвинтар Новий – на горі, яка є продовженням Лисого горба. На цьому цвинтарі збереглося п’ять кам’яних хрестів, чотири з них з написами, з яких дізнаємося, що цвинтар започаткований у пер­шій половині XIX століття. Цвинтар люди доглядають, і він має впорядкований вигляд.

Цвинтар біля теперішньої церкви – це справжній військовий цвинтар часів Першої світової війни, і ховали на ньому не окремо, а в спільну могилу – „траншею”. Цвинтар зберігся в доброму стані до сьогодні. От лише чому поховали набагато пізніше попа з дру­жиною на кістках військових – не зрозуміло. Цікаво би дізнатися, який розумник це дозволив?..

Цвинтар на горі Березовій відкритий за наполяганням попа Івана Болбочана для поховання віруючих не в попів, а істину Сло­ва Божого. Цвинтар зовсім новий і заслуговує особливої уваги і шанування, бо то був час, коли стали поділяти єдину віру на по­півську і людську.

Цвинтар у Бороховому яру для поховання євреїв, які прожива­ли на цих землях. Засновником цвинтаря був старий єврейський рід Буриків, який мешкав у селі Колінківці. За цвинтарем вів нагляд мешканець Гурінця, який не поважав самих євреїв через те, що вони дуже зрідка давали бідні подаяння за нагляд. Нині цвин­тар цей повністю знищений.

Військовий цвинтар

Військовий цвинтар у грозинському лісі започаткований дав­но, ще на початку XIX століття, коли на тих місцях поселилися вій­ськові російської армії, які охороняли кордон між Росією і Австрі­єю. На цих місцях, починаючи з 1812 року, не припинялося солдатське життя. У цьому лісі завжди знаходили склади зі зброєю та запасами харчів. Уся земля тут зрита окопами, існувало багато бурдеїв для солдат та офіцерів.

Перед Першою світовою війною в усіх кінцях доріг, що вели до лісу, були споруджені укрігшення з дзотами та охороною. Росії було добре відомо, що австрійська армія практично не воювала з 1849 року і не мала досвіду війни. Постріли у Сараєво 28 червня 1914 року могутнім відлунням прокотилися по всьому світі і викликали вибух одного з найбільших і найважчих воєнних конфліктів за всю історію людства. Зона Хотинського повіту стала прифронтовою. Простір між Прутом і Дністром став ареною битв між Австрією і Росією. Це означало, що між двома державами розпочалася справ­жня загарбницька війна.

На початку серпня 1914 року австро-угорська армія вторглася у прикордонні села Хотинщини. Це викликало занепокоєння у повітових керівників. Розпочався вивіз урядових установ до центру Бессарабії і до Кишинева, а також до Могилева-Подільського. Земські управи переводилися до Сокирян. А незабаром російські війська перейшли у контрнаступ і 2 вересня зайняли Чернівці. За осінь і зиму 1914-1915 рр. ситуація на хотинській ділянці Південно-Західного фронту стала швидко мінятися, і 20 жовтня 1914 року російські війська залишили Чернівці і відступили за річку Прут, де мали надію закріпитися. Минув час, і 28 листопада місто Чер­нівці було повторно зайняте, але не надовго. 17 лютого 1915 року війська знову відступили і залишили місто, це було пов’язано з пересуванням підрозділів російської 8-ої армії, яка своїм лівим флангом вийшла і зупинилася за річкою Прут в районі Новосе­лиці і базувала на Хотинщині велику частину своїх тилових служб.