Традиції Пашківці

Традиції

Створенню сім’ї у народі завжди надавалося надзвичайно великого значення. Відповідно до цього формувалась весільна обрядовість – своєрідна урочиста драма, що супроводжувалась іграми, музикою, танцями, співами, набуваючи характеру народного свята.
У структурі весільної обрядовості знайшли відображення народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. У ній простежується міжпоколінна спадкоємність, котра зберегла різноманітні часові нашарування. Найдавніші з них набули рис архаїчності, оскільки їх первісний сенс не відповідав новим соціальним умовам. Різні весільні дійства, що зберігалися до початку ХХ ст., а в окремих випадках трапляються і сьогодні, – свідчення давньої форми шлюбу: діалог старостів про куницю та мисливця, взаємний обмін подарунками сватів, виплата грішми за молоду – своєрідний відгомін давнього звичаю укладати шлюб на основі купівлі-продажу.
Українська весільна обрядовість поділялась на три цикли: передвесільний, власне весілля і післявесільний.
Починалося все із сватання. Перед тим, як засилати старостів до дівчини, хлопець домовлявся із нею про сватання. Для сватання обирали 2-х або 3-х поважних мудрих чоловіків з його роду, які добре знали традицію сватання. У хаті молодої старости на запитання батька молодої: «А що ви за люди і звідкіля вас Бог приніс? Чи здалека, чи зблизька? Може ви охотники які?». Старости відповідали: «Про куницю красуню-дівицю, яку вони розшукують чи купують». По закінченні розповіді ставилося конкретне запитання: «Кажіть же ділом, чи віддасте, чи нехай підросте». Якщо не було згоди, то батьки молодої відповідали, що ніяка куниця не забігала на подвір’я, а молода виносила гарбуза. Коли ж батьки молодої давали згоду на одруження, то молода виносила рушники, якими перев’язувала старостів, а молодому давала «заліг» (килим). Після цього старостів частували, пригощали. Цього вечора і домовлялися про договір.
Договір свідчив про початок весілля. Це було перше офіційне побачення молодого й молодої. Договір відбувався в молодої, куди приїхали батьки, родичі молодого і вінчальні батьки. Сходилися подруги нареченої, її родичі та сусіди. Всі сиділи і пригощалися. Під час цього ритуалу батьки молодої розпитували батьків молодого і вінчальних батьків про дари, які вони б бажали отримати від молодої. На договорі визначали число і місяць весілля. На знак згоди випивали «могорич». Сватання, договір і весілля проводили і проводять зараз у вільний від польових робіт час, щоб не було під час посту. Після цих усіх церемоній дівчина і хлопець вважалися зарученими і вже не мали права відмовлятися від шлюбу.
Весілля завжди справляли у неділю. Перед весіллям у п’ятницю починали шити вінок у молодого молодому (який прикріплювався на весільну квітку на грудях), а в молодої – на вінок на голові. Для вінка використовували барвінок, який через дірку калача ножицями різали дівчата (дружки). Головне щоб барвінок рвали у різних місцях, лише не дозволялося на цвинтарі або на тому подвір”ї де раніше був покійник.. За стіл у гаражі сідали свашки, щоб шити вінок. Рвали вони листочки і кидали у свячену воду, яка була в тарілці поряд із двома калачами на столі. Ці листочки брали з цієї води і червоною ниткою шили на білу повісму (смужка з нитчастої тканини). Шили так, щоб не було видно повісми. Через певну відстань робили 4 квіточки із листочків (листочки клали навхрест, і на цьому місці пришивали 4 червоні китички. У суботу ввечері продовжували шити вінок а в неділю рано закінчували. Коли шили вінок то співали таку пісню:
Сумна то та суботонька сумний день,
Сумувала молоденька цілий день.
Чого ж вона сумувала таки так,
Що на її голівоньці зацвів мак.
Куди ж, ти моя дочко, ходила?
Що так твоя голівонька зацвіла.
Я ходила, моя мамко, у вишневий сад
Там повіяв буйний вітер увесь цвіт упав.
Візьми його, дочко, та й стряси,
Та на своїй голівоньці не носи.
Та хай тепер, мамко моя, вітер віє,
Та вже з моєї голівоньки цвіт не звіє.
Під час пришивання китичок до вінка співали:
Ви червоні, ви китиці,            / 2р.
Сумні мої вечорниці.
Бо вже ж по вас не ходити    / 2р.
Парубочків не любити.
Бо вже ж по вас находилась  / 2р.
Парубочків налюбилась.
На весілля просять з калачами, обв’язаними у хустину, у четвер і п’ятницю, частину меншу – в суботу. Обов’язково на воротах кладуть прикрашений вінок із ялинки, який висить майже тиждень .
У суботу вечором молодий з дружбами йшов до молодої за ширинкою. Прийшовши, сідали в гаражі( палатка) за стіл, де вона йому через стіл клала під ремінь платок з тороками (ширинку). Цей платок їй принесуть в неділю із ситом, щоб вона його поклала на шию і груди як покривало, яким їй покриють голову в неділю ввечері, після того, як вінчальна матка  зніме вінок.
У неділю рано йшли з ситом. У звичайне сито, обв’язане хусткою з тороками, клали молодому сорочку, а молодій покривало (ширинку). З музикою від кожного з молодих свашки, рідні, друзі і сусіди несли сито пританцьовуючи. Якщо зустрічалися на дорозі то вклонялися і йшли далі. У будинках молодих віддають принесене, а у сито їм кладуть дрібне солодке (цукерки, печиво,горіхи) і, танцюючи, йшли назад. Йдучи з ситом, співали:
Ото ,йду, ото йду, як сокирка по льоду.
Таки своєму миленькому за наймичку не буду.
Як я тобі за наймичку, то ти мені заплати.
Як я тобі за газдиню по селу ж ня не суди.
Потім свашки сідали за стіл дошивати вінок. Золотили його (пришивали жовту фольгу). Батьки молодої, беручи шитий вінок, який свашки клали на калачі, платили їм гроші за пошиття і платочками в руках клали молодій на голову після розчісування.
Для цього обряду в гараж заносили стілець з подушкою, на який сідала молода чи молодий. Грала дуже сумна музика. Починали чесати молоду (молодого). Всі присутні плакали разом  з батьками. (вінчальні батьки були зазвичай у молодого).Чесали молодих тато, мама, брати, якщо е дід і баба. Всі по черзі чесали тримаючи гребінець у носовій хустинці, а свашки співали:
Сідай, моя дочко, на стілець
Проси у свого татка гребінець
Розчесати русу косу під вінець.
Сідай, моя дочко, на стілець
Проси в своєї мамки гребінець
Розчесати русу косу під вінець
Сідай, моя дочко, на стілець
Проси в свого брата гребінець
Розчесати русу косу під вінець
Сідай, моя дочко, на стілець
Проси в своєї сестри гребінець
Розчесати русу косу під вінець
Сідай, моя дочко, на стілець
Проси в свого діда гребінець
Розчесати русу косу під вінець
Сідай, моя дочко, на стілець
Проси в своєї бабки гребінець
Розчесати русу косу під вінець
По закінченні батьки носовими хусточками клали вінок шитий на голову молодій, а зверху куплений вінок з фатою. На шию ставили платок (ширинку). Усім весільним у цей час прикріплювали на груди весільні квітки. Дружки, піднімаючи молоду із стільця, старалися швидше там сісти, щоб скоріше вийти заміж. Дружки і ватажели, йдучи через простелений  тканий налавник виводили молоду на подвір’я. При виході стояли батьки з хлібом, в який було вставлено копійки з сіллю. Молода вклонялася по черзі до кожного з батьків, цілуючи хліб і їх. Грала музика і молоду виводили на подвір’я. При цьому мама заходила в круг танцюючих і посипала всіх житом, щоб добре і щасливо жилося. Йдучи з музикою до церкви, молоді вклонялися зустрічним людям. При зустрічі молоді вклонялися один одному і разом з усіма весільними йшли до церкви.
Протягом ХІХ ст. вінчання поступово стає традиційним весільним обрядом,  набуваючи магічного, символічного та побутового характеру. Неділею назад молоді були в церкві на сповіді. Тепер священник їх вінчає, законює вином і дорою (символ крові і плоті Ісуса Христа). Під час вінчання молоді присягаються перед Богом жити в дружбі, допомагаючи в біді і горі один одному. Обов’язково молоді перед весіллям повинні розписатися у сільській Раді або в ЗАГСі. Після вінчання молоді йдуть кожний додому. По дорозі малі сільські хлопчики, дівчатка або дружби чи ватажели переливають дорогу молодим. За це їм молоді дають гроші. Переливати може будь хто. Прийшовши додому, мама і тато знову зустрічали молодих в гаражі з хлібом-сіллю, які їм вклонялися і цілували їх. Молоді з дружками і ватажелами заходили за стіл. Сходилися тепер на весілля усі гості. Сідали за стіл. Пригощалися холодцем, борщем, голубцями і бабою печеною. Тепер на холодне готують 10-20 страв, 5-6 – на гаряче, торт. Виходили з-за столу і танцювали. На протязі останніх 10 років традиційно, коли ще гості всі за столом сидять, то від молодої дружки несуть молодому ляльку, стрічки, віночки і повітряні кульки для того, щоб молодий прикрасив цим усім машину, на якій він буде їхати за молодою. Несучи це в гараж і танцюючи кругом столів у молодого 3 рази, вони віддають це йому, а він їм дає за це гроші, з якими вони знову танцюють, вихваляючись. Колись молодий їхав на прикрашеному коні, дружби теж на конях, а всі решта весільні – на возі, або санях взимку. Їхали і співали таку пісню:
Тай куди їду все з погір’я     \2р.
До дівчини на подвір’я.
А дівчина, як це вздріла        \2р.
За тисові столи сіла.
Розпустила русу косу,           \2р.
Заплакала карі очі.
Не жаль мені русу косу         \2р.
Лиш жаль мені дівочої краси.
Бо уже файно не вберуся        \2р.
Та з ким хочу не зійдуся
Колись і тепер відбуваються такі далі дії при приїзді молодого за молодою. Перед ворітьми молодого хлопці із села і весільні не пускають на подвір’я, вимагаючи від нього вадрового (горілки і калача). Він їм це дає. Тоді в’їжджає на подвір’я з всіма своїми гостями. Свашки виносять з хати молодої колись налавники і скорци, а тепер – коври, і покривають машину, а колись – коня, танцюючи 3 рази кругом. За ці дзестри (дари) молода вимагає від нього грошей. Він їй дає гроші і вона з ними танцює навколо машини. Потім міняють калач. Дружки танцюють в колі, а хлопці-ватажели заходять в коло, вітаючись за руку з кожною дружкою і домовляється про обмін калача. Ті, хто домовилися, виходять з кола, забирають носову хустинку, якою був зав’язаний калач, і міняються калачами. Даний калач лупають на кусочки і роздають людям.( Такий колач називається біганим).
Колись молодий приїжджав за молодою, що сонце ще не зайшло, а тепер десь від 22:00 до 24:00 год. І музика грала колись від суботи з обіду аж до вівторка, а тепер – в неділю і понеділок з 12:00 год.
Потім всі гості молодого сідали за стіл їсти, а її гості танцювали. Молодий не сідає, бо йому дуже твердо. Він вимагає від молодої принести подушки. Вона йому несе одну, буває дві і три. Потім дружки, танцюючи по подвір’ю, заводять молоду за стіл до молодого. Але біля нього сидять ватажели, які не пускають її до нього. Він плотить їм гроші, тоді вона сідає біля нього. А ватажели беруть дві палки, кладуть від неї платок з плечей (ширинку) на них, танцюють до пари, намагаючись їх покрити. Але дружки хусточками відмахують ці палки, не допускаючи цього. Все ж таки їх покривають і матка вінчальна обв’язує молодих цим покривалом, а вони там цілуються. Колись молодих обв’язували перевеслом. Потім молодих дарують рідні і весільні різними подарунками і грішми. По закінченні цього дійства, вінчальний батько рахує гроші і дари, повідомляючи про дану кількість дарів і грошей присутнім.
Дружки знімають з молодої вінок і кладуть по черзі собі на голову, танцюючи під музику. Голову молодої покривають цим платком. За покриванням голови в народі казали: «Як молода пов’язалася платком, то вона вже жінка, вже господиня». Брали всі дари молодих на воза або в машину, і всі поверталися до молодого. У молодого давали колись їй вечеряти: буряк, курку, вишні, яблука, гріс.  Було дуже весело і цікаво. Тепер цього немає.
Рано встає молода і замітає, а їй кидають сміття, щоб вона знову замітала. Молода мусить за це їх пригостити, щоб більше не смітили. В цей час молодій приносять від неї сніданок і всі, хто допомагає – сідають за стіл.
В понеділок на обід самі рідніші разом із молодими, які несуть в руках по пару калачів у хустках, щоб запросити вінчальних батьків на весілля другий день, йдуть до них, там їх пригощають. Потім усі танцюють. Повертаючись назад до молодого, батько іде з графіном горілки, матка – з медом і тортом, а дружби несуть дари для молодих, які по приході вивішують у гаражі навпроти місця для батьків. Батька і матку перев’язують червоними стрічками. Всі танцюють по дорозі, ведучи батьків до молодого. Молоді одягнуті у те, що їм подарували у неділю тато й мама. На вечір сходяться на весілля всі запрошені гості. Матка сидить за столом і ріже торт, калач намащує медом. Цим всім пригощають весільних.
Люди приходили на весілля в понеділок колись з куркою під пахою. Пізніше несли горілку, пшеницю, макарони або хліб. Тепер цього не несуть. Тільки в неділю несуть коробку цукерок, хто хоче. А дарують молодих тепер по приходу на весілля. В понеділок до молодого, коли всі гості сидять за столом, від молодої приходять переодягнені родичі: у молодого, молоду, батька, матку, козу, лікаря, дружку, фотографа і танцюють в гаражі. Щоб веселіше було, у тачці привозять молоду. Всі веселяться і сміються. Цей обряд і залишився тепер. Коли сидять за столом, то матка колись просила води у фіни. Та їй носила і носила, бо в цю воду всі смітили. Це зараз не збереглося. Виходили з-за стола і всі танцювали. По закінченні весілля, фіни вели колись батьків додому. Зараз цього немає. У вівторок приходили всі запрошені на вечерю до молодого, так звану поправку. В середу всі приходили запрошені до молодої «на хлібини». Ця традиція збереглася і до нині. Так проходило в Пашківцях весілля.
Власне, весілля відбувається зараз у скороченому вигляді. Немає зараз такого обряду, як пошиття вінка, не йдуть за ширинкою, із ситом не йдуть, не їдуть за молодою на прикрашених конях, а їдуть на шикарних іномарках. Тільки збереглися такі весільні атрибути: хліб із сіллю, рушник, калачі, покривало, нагрудні квітки. Хліб є неодмінним атрибутом і урочистого обряду одруження – основного акту санкціонування шлюбу та освячення сім’ї.