Історія Ворничани

Історія

Де квітчасті луги, де шумливі ліси,
Й вольна пісня де лине в простори
Де живе вольний люд,серед чару й краси,
Що не зносить неволі й покори,
Де прибрались в садки,
Мов зелені вінки,
Розложисті села й хутори, –
Там свята є  земля,
Богом даний там край,
Україно моя, мій рідний то край.
І.Мінчук

Україна… Наш тихий земний рай, наша доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це мати, яку не вибирають, як і долю, бо Україна це пісня, яка вічна на цій Землі.
Україна… Буковина… Ворничани… Це три складові буття, які наповнюють єство кожного жителя мальовничого села Ворничани.
Так, справді, – село наше наймальовничіше, наймиліше, найрідніше, тому, що тут ми народились і живем, тут наші рідні, домівки, земля… Хвилюють вони ніжністю, безмежністю, лагідністю й викликають у душі почуття спокою, затишку. Немає нічого святішого у рідній стороні, ніж блакитне небо, золоті лани пшениці, дитячий сміх, і жменька чорнозему. Це земля наших дідів і прадідів.
Село Ворничани наймальовничіший куточок Хотинщини. Воно потопає у пахощів акаційового цвіту барвистого різнотрав`я, багатоголоссі пташиного співу. Так, нам, жителям села Ворничан, здається, що немає на Землі кращого краю, ніж наше рідне село, оповите трьома лісами, квітучими садами, голубими плесами ставків, березовим гаєм. А який чудовий ранок у наших рідних Ворничанах! Тільки зійде сонечко, як різнокольорові намистинки роси розсипаються по кущах, траві, квітах. Цю красу доповнюють бджілки-трудівниці. Повітря стає прозорим, а все навкруги виграє яскравими кольорами. Життя на селі кипить…
Жителі села привітні і лагідні люди, щиро зустрічають приїжджого, знають багато цікавих сторінок історії  рідної землі, а минувшину нашого краю ми повинні знати й переказувати  їх з  покоління в покоління.
Ворничани – це село немолоде. Ще в далеку сиву давнину між високими пагорбами розмістилось невеличке село Орличани! Топтали нашу землю турки і татари. Тому сталася страшна подія. Налетіли бузувіри на село,  вирубали малого і старого. Кілька людей врятувалось. Щоб вціліти, знайшли інше місце для поселення кілька кілометрів вперед. Тутт осіли, обжилися, так відродилось село. А назва трішки змінилась.
Певний час в селі була румунська влада, навчання у школі було на румунській мові, та все ж тут у Ворничанах жила українська мова, українські звиччаї та традиції.
Трагічною сторінкою історії села стала Велика Вітчизняна війна. Село окуповане румунами, встановлені жорстокі порядки, жителів, тобто працездатних чоловіків мобілізували до Румунії, як робочу силу в інтересах фронту. На щастя, 1944 року село звільнили від німецько-румунських загарбників і більше 100 чоловіків мобілізовавно в діючу Червону Армію. 46 воїнів загинуло, решта повернулися покалічиними війною.
1946-47 роки… Немає нічого страшніщого ніж голодна смерть. В селі починається епідемія тифу. Багато ворничанців  (скосила) хвороба. Голод не полишав живих, вони змушені були їхати на Тернопільщину наймитувати за кусень хліба, обмінюввати останню одежину на харчі.
Після голоду у 1948 році ввідбулася колективізація й утворився перший колгосп “Зоря”. Головою колгоспу було призначено Яковця Афанасія Філімоновичча. У 50-х роках ХХ століття в один колгосп об`єдналися два села – Данківці і Ворничани, колгосп було названо “Прапор Перемоги”, який проіснував до 1992 року.
У 1992 році в селі Ворничани утворилася окрема сільська рада та колгосп, який мав назву “Світанок”. Напрям господарства – зерно-буряковий з м`ясомолочним тваринництвом. Основні сільськогосподарські культури: пшениця, ячмінь, кукурудза, соя, цукровий буряк. На фермі було понад 1000 голів худоби, у машино-тракторному парку 20 тракторів, 16 автомашин, 4 комбайни та багато іншої сільськогосподарської техніки. Колгосп мав всього 1150га сільсьгоспугідь, в тому числі 900га орної землі.
За період Радянської влади село було радіофіковано (1954 рік), електрофіковано (1964 рік). В 1971 році побудовано новий клуб, 1980 році – новий магазин, 1986 році – будинок тваринника. Село Ворничани має автобусне сполучення з райцентром та обласним центрами.
Для покращення життя жителів села, для придбання товарів першої необхідності діє магазин Данковецького ССТ та магазин “Марина” приватного підприємця Сеник М.І.
У 2004 році село Ворничани одне із перших у Хотинському районі було газифіковано. А в 2007 році травень місяць для маленьких ворничанців виявився найщасливішим, було відкрито дитячу установу, яку чекали близько 15 років. Приваблює установа просторою ігровою кімнатою, кімнатою для відпочинку, дитячою убиральнею, ігровим майданчиком, квітниками. Придбано нові меблі для спальні, їдальні, роздягальні, а також машину автомат для прання дитячої білизни. Найголовнішим для дитячої установи є тепло, де температура досягає більше +20градусів. Депутат обласної ради Палій В.М. подарував дитячій установі телевізор та музичний центр, а директор товариства “Відродження 2007” Дідорук Б.П. забезпечує продукти харчування малюків.
У 2008 році сільльською радою було зроблено капітальний ремонт клубу: перекрито дах, замінено вікна та двері, відремонтовано зал фойє, підведено воду на ФАП.
У 2007 році в центрі села Ворничани біля пам`ятника загиблим воїнам побудовано капличку Присвятої Богородиці за пожертвування жителів села. Біля пам`ятника та клубу поставлені бетонні огорожі, розфарбовані в яскраві кольори сільськими майстринями.
Силами громади села Ворничани проведено капітальний ремонт церкви Пресвятої Богородиці, якій у 2009 році виповнилось 100 років.
Також у нашому рідному селі з 2009 року освітлюються майже всі вулиці, а в 2011 році проведено капітальний ремонт вулиць ім.Чапаєва, Шевченка, Новоселицької, а в 2012 році – поточний ремонт вулиці імені Гагаріна.
Не зупиняється наше село на досягнутому. Життя заставляє іти в ногу з часом, відшукувати старе і вивчати його, будувати сьогодення й дбати про майбуття.

Спішу в село – моє там джерело.
Моя наснага – щастя таємниця
Там день у травах світиться, іскриться,
І ясенове височить чоло.

      Тут проміння виблискує весело
І пахне на покосах конюшина,
Тут мій початок і моя вершина.
Спішу в село.

       В.Вихрущ.