Історія Топорівці

Серед населених пунктів Північної Буковини село Топорівці  – одне з найдавніших і найбільших за кількістю жителів. Місцевість, на якій воно розташовано, була заселена з глибокої давнини. Сюди людей привертала родюча земля, підвищений, але досить рівнинний  ландшафт, кришталеві джерела, струмки та невеликі річки.

Припускають,  що назва «Топорівці» походить від прізвиська феодала Топора, який тут проживав,  і саме про нього йде мова в грамоті від 1493 року.

За адміністративним устроєм село поділене на сім кутів. Загальна площа цієї території 4033,7 га. Кількість населення складає 4300, дворів – 1425.

Від часів заснування Топорівці перебували в складі різних держав.

Найдавніші поселення, сліди яких збереглися на околицях села, відносяться до Трипільської культури – ІV-ІІІ тисячоліття до нашої ери – урочище Добова, лівий берег річки Гуків. Кілька поселень існувало на території  Топорівців у час приналежності Північної Буковини до Галицько-Волинського князівства – урочище Пагари. За народним переказом, саме звідси бере початок нинішнє село.

У складі Молдавського князівства Топорівці були досить відомими на території Шипинської землі. 5 квітня 1412 року князь Олександр Добрий вперше згадав письмово про наше село у своїй грамоті.

Головним багатством топорівських селян була велика і мала рогата худоба. Кожний  господар  мав землю, сінокоси.

Після 1538 року, коли Молдавське князівство остаточно підкорила Османська імперія, людей почали закріпачувати. Саме в той час, в добу пізнього середньовіччя, орієнтовно в 1560 році була побудована церква Святого Пророка Іллі ( розміщена біля школи). Побудували її представники боярсько-княжої родини Барновських-Могил, яка  володіла Топорівцями. У цьому храмі побував Пилип Орлик 13 березня 1722 року, проїжджаючи з Галичини до Хотина. Він молився в церкві за об’єднання українського народу. Ця будівля – зразок кам’яного культового зодчества, історична, мистецька пам’ятка – брала участь  у проекті  «7 чудес Буковини», у якому церква визнана  цінною для області архітектурною   пам’яткою та ввійшла в число туристичних пам’яток Буковини.

У 1774 році Буковина була окупована. Відбувалися зміни і в Топорівцях.

Наприкінці ХІХ століття багато людей з села виїхали на заробітки до Канади та інших країн Америки, де гірко працювали, більшість у сільськогосподарській сфері. Історія села повторюється: зараз теж багато односельчан працюють за кордоном.

На початку  ХХ століття   національне пробудження українських селян Топорівців пов’язане з іменем відомого буковинського поета Григорія Воробкевича, брата Сидора Воробкевича, який тривалий час працював священиком у місцевій церкві.

У 1911 році за сприяння австро-угорських властей селяни почали будівництво нової церкви – Іллінської, яку спорудили до 1914 року. Архітектори були з Німеччини та Чехії. Також у цей час відбулося будівництво сільського   Будинку культури.

Не оминула Топорівці і І Світова війна. Через село проходила лінія фронту  між кутами  Колонія та   Заяр – Цибулі.

3 листопада 1918 року у Чернівцях відбулося Народне віче, у якому взяли участь жителі нашого села. Віче вирішило: «Хочемо до України!».  Але королівська Румунія окупувала наш край. Аж до 1940 року в селі панувала  тогочасна влада.

12 липня 1940 року в село Топорівці вступили радянські війська, котрі пробули тут до червня 1941 року. У 1941 році почалася  ІІ Світова війна. Повернулися румуни, які пробули в селі до 1944р.

У 1944 році цю територію звільнили від окупантів. Багато наших односельців загинуло у жорстокій війні, багато повернулося інвалідами. Цього року в село  прийшла радянська влада. Почався процес насильного створення колгоспів. Чинилися арешти й виселення топорівчан у Сибір та в інші табори…

У 1946-1947 роках  люди пережили  важкий голод.

Минули  роки.  У 1991 році село Топорівці  продовжує свою історію, але вже у вільній незалежній державі. Топорівчани і далі продовжують працювати на полях та садити сади, співати, танцювати, ткати і вишивати. Вони завжди пам’ятатимуть тих, хто захистив і захищає честь та славу нашого краю. А такі люди є у кожній родині.