Культура Топорівці

Національне вбрання топорівчан
Народне вбрання – це вияв святкового і урочисто піднесеного, це історична спадщина. Коли ми його зберігаємо, то це не відсталість, а глибоке почуття до вірності традицій.
Такої краси немає ніде на світі. Якщо вдивитися на таке вбрання, то можна побачити в ньому розкішний вінок барвистих квітів.
Тут і рута, і хрещатий барвінок, яскраві чорнобривці і червона калина, тут виграє своєю зеленню колір розкішних садів, виблискують сяйвом ясні зорі і ніби пропахлі вітром колоски золотої пшениці.
Ці квіти – наші обереги, окраса  життя, це символ нашої землі і, нарешті, це історія нашого народу.

Історія виникнення
Великою популярністю в області та за її межами користується танцювальний колектив села. Створив його і був першим керівником Заслужений працівник культури України Тодор Іванович Подорожний.
Учасники танцювального колективу прославили себе здавна.
Ще в 1947 році вони були учасниками Республіканського огляду художньої самодіяльності.
У 1960 році цей колектив на республіканському огляді завоював звання самодіяльного Народного ансамблю танцю.

У 1964 році колектив нагороджений Дипломом І ступеня і удостоєний великої урядової нагороди Грамоти Президії Верховної Ради України і Грамоти ЦК ВЛКСМУ.

Більша частина репертуару топорівських танцюристів зафіксована на кінострічці.
У 1940 році в селі працювала знімальна група Київської кіностудії на чолі з відомим кінорежисером Ю.Солнцевою, яка створила фрагменти для кінофільму “Буковина – земля українська”.

Тут було знято більшість кадрів з народного життя: обряд весілля, народні танці та пісні.

Перший колектив (Т.Подорожній перший зліва)

м.Київ, 1989 р.
Зустріч з членами “Спілки композиторів України”.

Сьогодення
Сьогодні ми повертаємось до джерел народного буття, до традицій і звичаїв, до історичного минулого. Бо історія минулого – це життя близьких предків. Все, що ми маємо в мистецтві фольклору – це заслуга наших попередніх поколінь: їхнє життя, всі невдачі та успіхи. Уже покійна К.Ілащук, засновник фольклорного гуртка 1981 р. , була найстаршою учасницею. Вона любила народну пісню душею і серцем, берегла і передавала найцінніші елементи обрядів молодим учасникам. Навіть декілька своїх годин перед відходом у потойбічний світ, вона присвятила пісні, скликавши своїх сусідів до себе в хату. Шанувала і любила ця жінка мистецтво, як святу церкву.

Гурт “Вишиванка” гостював у Польщі та Німеччині. Також бере участь у всіх обласних та районних заходах.
Сьогоднішня праця з фольклором набирає нової форми, де поєднується традиційно-минуле з сучасним.
Досить почути та побачити виступ колективу, як одразу перед очима в усій своїй красі постає наше село. Доля такої етнографії – прекрасна і невмируща
Стоголосе село з його безкраїм співочим морем, крилата народна пісня, яка є носієм співочих традицій. У колективі займаються люди-однодумці, для яких творчість – це зразок традицій.
Україна тільки крокує до суверенітету, але така пісня зібрала навкруг себе сотні глядачів, котрі зі сльозами на очах відчували, що наша країна буде суверенною державою.

Емілія, Олександр та Василько Нагірняки
Сольний спів
Ти чарівна пісне, ти всесильна.
Ти такою будеш через сотні літ.
Українська пісне, вчить тебе дитина,
Щоби пам’ятати свій
могутній рід.
Потяг до музики в цих хлопців з’явився ще в дитинстві. Навчалися вони володіти інструментами в дитячій музичній школі, згодом і в  Чернівецькому  культурно-освітньому училищі, де здобули собі освіту фахівців.
Українська естрада набирає сили, і глядач сьогодні дає високу оцінку живому акомпанементу, а також співу, який звучить в оригіналі.
Народна пісня – це людська душа, це відкриття вічного і безкінечного. Вона ніколи, як і хліб насущний, не вийде з моди нашого сущого життя.

Щаслива сім’я Нагірняків, бо хоч єдиним порухом, але причастилися до джерел пісенності.

Ой, там, на товчку, на базарі
жінки чоловіків продавали.
Тай я свого поведу…

Художнє читання
Тернисті дороги поезії, то пишетеся все у мандрах, то в казематах, то під самотнім сонцем, то поза межами рідного краю. Але написані рядки поетами стають дорогими для цілого народу. А наші декламатори несуть віщі і вічні слова життєвим шляхом.