Історія Припруття

З давніх-давен для кожної людини дорогим і святим є той край, де вона народилась, де минуло її дитинство. «З чого починається Батьківщина?» Батьківщина для кожного починається з батьківської хати, материнської пісні, з дороги, якою йшов до школи, з букваря, шкільних друзів. Все, що з дитинства оточує нас, що ми любимо і чим живемо, навіки залишається в пам’яті, збагачує наш духовний світ, формує громадянина, майбутнього захисника Вітчизни.

Нам пощастило, ми живемо в чудовому краї. Ніхто не залишається байдужим відвідавши наше село.

Ми живемо на Буковині. Це мальовничий край, який приваблює своєю красою, могутнім голосом гірських річок ллється музика гір, вливаючи ту любов, яка пронизує нас до глибини душі і відтворює прекрасні почуття. Багато бачила,багато пережила наша земля за свою історію. Ця історія що дійшла до нас зі стародавніх переказів і пісень, писемних джерел, сповнена драматизму одвічної жорстокою боротьби волелюбного народу проти численних завойовників. З давніх-давен люди оселялись на території нинішньої Буковини. Про це свідчать стоянки первісної людини на березі Прута.

Село Припруття розташоване на лівому березірічки Прут за 9 кілометрів від районного центру. Через Припруття проходить залізницяЧернівці-Київ і Чернівці-Одеса і асфальтована траса Чернівці-Київ і Чернівці-Кишинів.

Вперше село згадується у грамоті воєводи Штефаніци у 1523 роціІснують декілька версій, стосовно походження назви нашого села. Колись село називалось Легучень. Наші бабусі розповідають про те, що на території нашого села колись скрізь росла рослина «легуштян». Цю рослину використовували для готування борщу. Інша версія що тут прживав боярин Легучанський, який дбав про своє село. На його честь назвали село.

Верше територія села була заселена ще в кам’яну добу, але в письмових документах згадується з 1754 року. В ІХ-ХІ століттях село входило до складу Київської Русі. Після розпаду Київської держави територія села, як і вся Північна Буковина, ввійшла до складу Галицького, а пізніше – Галицько-Волинського князівства. Згодом землі грабувалися татарськими ханами та турецькими яничарами, хазяйнували на ній австрійські барони і румунські бояри. Післяросійсько-турецької війни 1768-1774 рр. село потрапило під владу Австрії. Першими поселенцями були втікачі. Якщо з Кам’янця (Хмельницького, Києва) ваш шлях лежить у Чернівці, винеодмінно проїжджатитмете через це село.

Населення села становить 2600 чоловік. За національним складом переважають молдавани.Через село не раз проходили турецькі, татарські, польські та інші війська. На його території мали місце кровопролитні бої. Зокрема, у 1885 році тут проходив кровопролитний бій між польською армією під командуванням Яблонського і турецькими  яничарами.
На початку XVIII століття власником села Бояни разом з нашим селом стає Іон Нікульче -молдавський письменник-літописець, державний і військовий діяч, побратим Дмитра Кантеміра.

Іон Некульче, автор «Літопису країни Молдавії від Дабіжи-Воде до другого перебування господарем Костянтина Маврокордата» залишив вагомий слід в історії Буковино-молдавських земель, і в історії села зокрема. Пам’ятник земляку – політичному та військовому діячеві, видатному письменнику-літописцю встановлено в центрі села Бояни.

Свого часу Припруття входило до села Бояни і підпорядковувалась одній сільській раді. Перша назва –”Лехучень”

Із приєднанням Буковини до Австрії починається розвиток села. Особливу роль в цьому відіграло прикордонне розташування села. У 1780 році в Боянах вже існувала дерев’яна церква, 5 млинів, 2 корчми, заїжджий двір та винокурня. З 1817 року відбуваються щотижневі ярмарки, а з 1818 року в Боянах шіст разів на рік проводяться великі ярмарки, на які з’їжджаються торговці з Галичини, Бессарабії  та Молдови.

У 1820 році у Мареле Боян (так тоді називалося село) будується перша румунська школа, на той час дерев’яна.