Культура Білівці

Кіріяк В’ячеслав Іванович

Живуть у нашому селі надзвичайно гарні, працьовиті і талановиті люди. Є серед них знані і менш відомі  науковці, доктори та кандидати наук, лікарі, педагоги, працівники культури, митці слова і просто хороші люди.

Ось таку невимовно багату, щиру душу має наш талановитий земляк Кіріяк В’ячеслав Іванович.

Минають віки, змінюються покоління, а місця, милі й дорогі серцю вічно живуть поруч.. Вони володіють чудовою здатністю полонити людське серце, допомагати в праці, оспівувати душевний біль.

Пісня – душа народу, незмінною супутницею стала вона й для Кіріяка В’ячеслава Івановича.

Успадкував любов до цього виду мистецтва В’ячеслав Іванович від своєї мами – Марії Данилівни – постійної учасниці місцевої художньої самодіяльності. Ще будучи учнем середньої школи В’ячеслав Іванович був активним учасником шкільних та районних пісенних конкурсів, фестивалів.

Тому й не дивно, що закінчивши Білівецьку середню школу, поступає в Чернівецьке культосвітнє училище. Там він пробує писати перші пісні.

А згодом була  служба в лавах тодішньої Радянської Армії. Служив він у Мінську, столиці Білорусі, де й мав змогу зустрітися зі своїм музичним кумиром- керівником вокальнео-інструментального ансамблю «Пісняри» Андрієм Мулявіним, який визначив його майбутню долю, вселив віру в силу його таланту.

Після служби Кіріяк В’ячеслав працює культпрацівником Білівецького Будинку культури, учителем Білівецької середньої школи. У цей час навчається на філологічному факультеті Чернівецького державного університету . Любов до музики й художнього слова злились воєдино в його душі. У цей час він стає членом спілки письменників в Хотинському районі.

Не міг залишитися непоміченим талановитий самородок. Згодом В’ячеслава Івановича запросили в Чернівці . Там він працював у філармонії, Будинку офіцерів, нині, уже кілька років поспіль працює художнім керівником  Чернівецького комерційного технікуму. Не полишає своєї творчої діяльності.

Відрадно, що серед багатьох талановитих імен Буковини світиться зіронька нашого земляка В’ячеслава Івановича Кіріяка. Він автор багатьох віршів та пісень українською та російською мовами. Серед них «Сад дитинства», «Лаутари», «Новорічна», які співає Ольга Добрянська та дует «Писанка».

Вірші В’ячеслава Івановича дуже гарні, ліричні, задушевні. А пісні облетіли не тільки нашу область, а й усю Україну.

Є ще одне своєрідне захоплення в цієї людини. Живучи в селі, він власноручно майстрував гітари: підбирав деревину для них, витесував, шліфував, вмонтовував потрібну фурнітуру. Одно, двогрифні, більші, менші, різних форм та кольорів гітари виготовив В’ячеслав Іванович. Їх було більше 10. І сьогоднішня незмінна супутниця його життя виготовлена ним самим.

Кіріяк В’ячеслав Іванович

Живуть у нашому селі надзвичайно гарні, працьовиті і талановиті люди. Є серед них знані і менш відомі  науковці, доктори та кандидати наук, лікарі, педагоги, працівники культури, митці слова і просто хороші люди.

Ось таку невимовно багату, щиру душу має наш талановитий земляк Кіріяк В’ячеслав Іванович.

Минають віки, змінюються покоління, а місця, милі й дорогі серцю вічно живуть поруч.. Вони володіють чудовою здатністю полонити людське серце, допомагати в праці, оспівувати душевний біль.

Пісня – душа народу, незмінною супутницею стала вона й для Кіріяка В’ячеслава Івановича.

Успадкував любов до цього виду мистецтва В’ячеслав Іванович від своєї мами – Марії Данилівни – постійної учасниці місцевої художньої самодіяльності. Ще будучи учнем середньої школи В’ячеслав Іванович був активним учасником шкільних та районних пісенних конкурсів, фестивалів.

Тому й не дивно, що закінчивши Білівецьку середню школу, поступає в Чернівецьке культосвітнє училище. Там він пробує писати перші пісні.

А згодом була  служба в лавах тодішньої Радянської Армії. Служив він у Мінську, столиці Білорусі, де й мав змогу зустрітися зі своїм музичним кумиром- керівником вокальнео-інструментального ансамблю «Пісняри» Андрієм Мулявіним, який визначив його майбутню долю, вселив віру в силу його таланту.

Після служби Кіріяк В’ячеслав працює культпрацівником Білівецького Будинку культури, учителем Білівецької середньої школи. У цей час навчається на філологічному факультеті Чернівецького державного університету . Любов до музики й художнього слова злились воєдино в його душі. У цей час він стає членом спілки письменників в Хотинському районі.

Не міг залишитися непоміченим талановитий самородок. Згодом В’ячеслава Івановича запросили в Чернівці . Там він працював у філармонії, Будинку офіцерів, нині, уже кілька років поспіль працює художнім керівником  Чернівецького комерційного технікуму. Не полишає своєї творчої діяльності.

Відрадно, що серед багатьох талановитих імен Буковини світиться зіронька нашого земляка В’ячеслава Івановича Кіріяка. Він автор багатьох віршів та пісень українською та російською мовами. Серед них «Сад дитинства», «Лаутари», «Новорічна», які співає Ольга Добрянська та дует «Писанка».

Вірші В’ячеслава Івановича дуже гарні, ліричні, задушевні. А пісні облетіли не тільки нашу область, а й усю Україну.

Є ще одне своєрідне захоплення в цієї людини. Живучи в селі, він власноручно майстрував гітари: підбирав деревину для них, витесував, шліфував, вмонтовував потрібну фурнітуру. Одно, двогрифні, більші, менші, різних форм та кольорів гітари виготовив В’ячеслав Іванович. Їх було більше 10. І сьогоднішня незмінна супутниця його життя виготовлена ним самим.

Кіріяк В’ячеслав Іванович

Живуть у нашому селі надзвичайно гарні, працьовиті і талановиті люди. Є серед них знані і менш відомі  науковці, доктори та кандидати наук, лікарі, педагоги, працівники культури, митці слова і просто хороші люди.

Ось таку невимовно багату, щиру душу має наш талановитий земляк Кіріяк В’ячеслав Іванович.

Минають віки, змінюються покоління, а місця, милі й дорогі серцю вічно живуть поруч.. Вони володіють чудовою здатністю полонити людське серце, допомагати в праці, оспівувати душевний біль.

Пісня – душа народу, незмінною супутницею стала вона й для Кіріяка В’ячеслава Івановича.

Успадкував любов до цього виду мистецтва В’ячеслав Іванович від своєї мами – Марії Данилівни – постійної учасниці місцевої художньої самодіяльності. Ще будучи учнем середньої школи В’ячеслав Іванович був активним учасником шкільних та районних пісенних конкурсів, фестивалів.

Тому й не дивно, що закінчивши Білівецьку середню школу, поступає в Чернівецьке культосвітнє училище. Там він пробує писати перші пісні.

А згодом була  служба в лавах тодішньої Радянської Армії. Служив він у Мінську, столиці Білорусі, де й мав змогу зустрітися зі своїм музичним кумиром- керівником вокальнео-інструментального ансамблю «Пісняри» Андрієм Мулявіним, який визначив його майбутню долю, вселив віру в силу його таланту.

Після служби Кіріяк В’ячеслав працює культпрацівником Білівецького Будинку культури, учителем Білівецької середньої школи. У цей час навчається на філологічному факультеті Чернівецького державного університету . Любов до музики й художнього слова злились воєдино в його душі. У цей час він стає членом спілки письменників в Хотинському районі.

Не міг залишитися непоміченим талановитий самородок. Згодом В’ячеслава Івановича запросили в Чернівці . Там він працював у філармонії, Будинку офіцерів, нині, уже кілька років поспіль працює художнім керівником  Чернівецького комерційного технікуму. Не полишає своєї творчої діяльності.

Відрадно, що серед багатьох талановитих імен Буковини світиться зіронька нашого земляка В’ячеслава Івановича Кіріяка. Він автор багатьох віршів та пісень українською та російською мовами. Серед них «Сад дитинства», «Лаутари», «Новорічна», які співає Ольга Добрянська та дует «Писанка».

Вірші В’ячеслава Івановича дуже гарні, ліричні, задушевні. А пісні облетіли не тільки нашу область, а й усю Україну.

Є ще одне своєрідне захоплення в цієї людини. Живучи в селі, він власноручно майстрував гітари: підбирав деревину для них, витесував, шліфував, вмонтовував потрібну фурнітуру. Одно, двогрифні, більші, менші, різних форм та кольорів гітари виготовив В’ячеслав Іванович. Їх було більше 10. І сьогоднішня незмінна супутниця його життя виготовлена ним самим.