Культура Бочківці

Етнографічний музей

«Берегиня»

Кожен народ, кожна культура прагне до розвитку, до самовдосконалення, прагне передати, зберегти свої знання, здобутки для наступного покоління, а нащадки зі вдячністю збирають той досвід по краплинці і зберігають у своїй скарбниці. Такою скарбницею є музей. Музе́ї (від дав.-гр. τὸ Μουσεῖον — «дім Муз») — культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам’яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини.Основними напрямами музейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам’яткоохоронна робота. За своїм профілем музеї поділяються на такі види:

---

історичні

---

археологічні

---

краєзнавчі

---

природничі

---

літературні

---

меморіальні

---

мистецькі

---

етнографічні

---

технічні

---

галузеві тощо.

---

На основі ансамблів, комплексів пам’яток та окремих пам’яток природи, історії, культури та територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, можуть створюватись історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Останнім часом зелений туризм на Київщині пропонує відпочинок у формі екскурсій до музеїв-садиб старовинного побуту з повноцінним харчуванням. Щоправда це ще молодий напрям туризму, і дещо поступається можливостям карпатського регіону з його гірськими, культурними, та готельними принадами.

Музеї є юридичними особами, крім тих, що створюються і діють при підприємствах, установах, організаціях, навчальних закладах.

Щороку 18 травня святкується Міжнародний день музеїв, у який деякі країни проводять Ніч музеїв.

На території, відведеній для музею, забороняється діяльність, що суперечить його функціональному призначенню або може негативно впливати на стан зберігання музейного зібрання, а також інша діяльність, яка є несумісною з діяльністю музею як закладу культури. На цій території згідно з статутом музею може бути виділено зони:

заповідна — для зберігання і охорони найцінніших історико-культурних комплексів і окремих об’єктів;

експозиційна — для стаціонарного демонстрування великогабаритних музейних предметів і використання в культурно-пізнавальних цілях;

наукова — для проведення науково-дослідної роботи;

рекреаційна — для відпочинку та обслуговування відвідувачів музею;

господарська — для розміщення допоміжних господарських об’єктів.

Музей  духовного відродження «Берегиня», що знаходиться в Бочковецькій ЗОШ І-ІІ ступенів,  розповідає історію села, про те, чим воно жило від пори свого заснування.

Тиверці-давнє племено, яке проживало на території нашого села; за історичними джерелами, село Бочківці засноване у 1652 р. Розміщення села нетипове. Згодом наші предки започаткували своє ремесло – виготовлення бочок, звідси і назва – Бочківці.

В центрі села розміщена церква, побудована у 1886 році. По цій же вулиці знаходиться школа, становлення якої починається з далекого 1887 року. Є в нашому селі люди, які золотими літерами вписані в історію села: український композитор, хоровий майстер, псаломник Свято – Михайлівської церкви протягом 52 років – Володимир Мегик. Він автор цілого ряду релігійних ліричних творів, аранжувань та партитур.

Мигик Петро – буковинський художник, мистецтвознавець, педагог, редактор, професор, людина високих моральних критеріїв, один з провідних носіїв української мистецької культури.

Чимало пісень нашого села виникненням своїм завдячують саме нашим жителям. Швець Дарії Антонівні, співучому роду Молдаванів.

Саме наші Бочківці дали світові оксамитовий голос оперної співачки Київського державного оперного театру Галини Мойсової. Визначна в Італії, Японії, Аргентині, Галина з нашого села вийшла на велику сцену столиці. А Тетяна Шевчук дарує свій чарівний голосок людям, будучи в чернівецькому театрі „Голос” вона – студентка Малої дитячої консерваторії. Франція, Румунія, Польща – ось місця перших творчих маршрутів нашої землячки.

Викладач Київської сільгоспакадемії Молдован Любов Василівна шанована земляками за те, що починала свою трудову ланковою молодіжної ланки. Ще і тепер йдуть до неї жителі села Бочківні за порадою і нікому Любов Василівна не відмовляє.

Руснак Борис Артемович – викладач вищої школи, заступник голови обласної ради виходець з нашого села.

Тетяна Валентинівна Швець – буковинська поетеса – прославила наші Бочківці дивосвітом своєї поезії. І головний архітектор міста Чернівці – житель нашого села Кишлярук В’ячеслав Васильович проектує місто майбутнього.

---

Етнографічний музей «Берегиня»

         Музей-кімната духовного відродження «Берегиня» знаходиться на території Бочковецького НВК.  В етнографічному музеї нашої школи ми маємо можливість побачити те, чим жили наші предки, відчути атмосферу їх побуту, щоб потім зберегти і повернути втрачене з роками, відродити національну свідомість, гордість за свій народ.

Багато поколінь пройшло через стіни нашого музею, який виховує високі духовні і моральні цінності, збагачує уявлення про життя наших предків. Саме діти відіграли важливу роль  у створенні нашого музею. В музеї зібрано чимало унікальних експозицій . Є речі звичайні, прості, але все це частинка нашої історії.

Перша експозиція нашого музею називається «Ремесла наших предків». До найдавніших ремесел нашого села належать гончарні вироби. Експозиція знайомить нас з глечиками різної форми. В них тримали молоко та інші продукти харчування. Серед них є і макітри, і бутлі для вина. Ці експонати чарують нас своєю простотою, і водночас древністю. Також є тут кухоль, кавуш, кавуш для соломахи, маслянка, сільнички.

В цій експозиції присутні декоративні кружки, на яких зображені різноманітні малюнки ручної роботи. На них можна побачити сюжети з казок, процес колядування, свято Івана Купала, коли дівчата пускали вінок по воді, який мав би піймати суджений та ін..

Серед глиняного посуду були присутні як розписані тарілки так без малюнка. Посуд без графічного зображення, який називали простим, служив в повсякденному побуті, а розписаний – для прикраси господи та на свята. Наприклад, в нашій експозиції ми звернемо увагу на тарелю діаметром 35 см, що грає зеленим і коричневим кольорами на жовтому фоні. Певно, ця тарілка була прикрасою господи і гордістю хазяйки. Предмети посуду, що з глини – важкі та об’ємні. Деякі з них мають масу від 500г до 1кг.

Також в нашому музеї можна знайти вироби зі скла: чарки, чарочки, сифони, бутелі, графини, бутелі (півоко) та ін.. Від сучасного скляного посуду вони відрізняються міцністю і товщиною скла. Поряд розташований скляний посуд обплечений лозою – це скляні бутлі різного об’єму, в яких зазвичай зберігалися спиртні напої: горілка, вино та ін..

Посуд із дерева теж займав значне місце у побуті наших односельчан. З дерева виготовляли майже все, що і з глини, ті ж ложки, кружки, чарки, миски, макогони, сільнички та ін..Такий посуд також можна розглянути в нашому музеї.

Не було в селі господи, в якій не було предметів побуту, за допомогою яких випікали хліб. Це діжа, діжечка, батилев, кочерга та ін..

Колись село Бочківці асоціювалось в сусідів з бондарством, бочкарством, від цього село і отримало свою назву, тому і наш музей не може оминути цього ремесло. Звичайно, розміри приміщення музею не дозволяють показати відвідувачам всього розмаїття результатів бондарського ремесла, та тут можна побачити невеличкі бочечки з різним обрамленням.

Наступна експозиція – «Одяг наших бочківчан». На святковий день наші предки носили одяг з білого тонкого домотканого полотна. На буденний день використовувалось грубе домоткане полотно, яке називається самонаше. Здавалося б, звичайнісінька собі сорочка. Але скільки праці потрібно вкласти селянину! Спочатку селянин сіяв коноплі (прядиво по-бочковецьки). Потім ці коноплі микали, в’язали в горстки (такі тоненькі пучечки). З цього приводу у Бочківцях збереглось прислів’я: „Дівчина, як горсточка”. Потім коноплі мочили, після цього сушили на сонці, били батилевом, потім – терлицею. Про це в Бочківцях теж є приказка: „Швидка, як терлиця”. Потім обробляли дергівкою, відділяли повіско окремо, клоччя окремо. З повісма ткали тонке, ніжне полотно, а з клоччя – грубе домоткані рушники, буденні сорочки, налавники, кадрелі, мішки, торби. Виникає запитання: як вони збереглися такими білими до цього часу. Справа в тому, що бочківчани використовували особливий спосіб відбілювання: золення. В зільницю ставили речі для золення, зверху сипали чистий попіл. Все це заливали окропом і прикладали важким каменем. Після цієї процедури одяг ставав на диво білосніжним, мабуть позаздрили б і „Ас” і „Ваніш”…  Для повного введення відвідувачів музею в курс справи, в музеї створено манекенів і вдягнуто їх в одяг, який носили наші предки; жіночий манекен одягнений в довгу білу сорочку, горботку. Жінка підперезана поясом. На голові хустка – павун, одягнена в традиційній формі навкруг шиї. Поверху сорочки вбраний кожух. Взуття – жіночі черевички – румунки. Головним аксесуаром жінки був хрестик і буси.

Чоловіча модель одягу складається з традиційної білої сорочки та таких же штанів. Підперезаний чоловік поясом. На голові – кучма, або шапка – бурмарія, а в спекотну днину солом’яний капелюх. В музеї зібрана ціла колекція капелюхів різних видів плетення. На ногах постоли або юхтові чоботи. А в холодну погоду згодиться манта чи сардак.

Дівчата і жінки носили хустки. В Бочківцях кажуть: „Скільки в хустки тороків, стільки в дівки женихів”. Кожна хустка по-своєму красива. Але відрізняються орнаментами, розмаїттям кольорів. Такі хустки носили дівчата, молодиці, більш старші жінки.

Жінки носили сорочки гаптовані (цирковані циркою), вишиті хрестиком.   Гама   кольорів   найрізноманітніша.   В музеї можна   побачити   чоловічі  сорочки, які чудово збереглися.  Одяг прикрашали киптарики або лейбики, які мали не тільки естетичний характер, а й зігрівали душу і тіло. В музеї представлені речі не лише призначені для дорослої людини але й дитячі.

Трохи згодом люди навчилися обробляти вовну і ткали вже вовняні вироби скорци, кутарі вовняні налавнаки, забирані і незбирані палатарі: – ці різновиди вовняних виробів ми тримаємо у музейній кімнаті.

Рушники, рушники…  Прислів’я каже:  „Тримай хату, як у віночку, а рушник – на кілочку”. В нашому музеї представлено зразки вишивок, вишиті рушники хрестиком, гладдю. Особливо любили односельчани вишивати бісером. Оце все рукотворне багатство газдиньки складали в скрині. Кожна дівчина на видання заміж мала свою скриню з сестрами(приданним). В нашому музеї знаходиться  скриня датована 1850 роком, а інша-1900 роком.

Жодну хату нашого односельчанина колись неможливо було уявити без ткацького верстата. Чи то була хата багача, чи то бідняка, в кожні ткали. Серед предметів, що відносяться до ткацтва в нашому музеї є бедро різої довжини, чесало,човник, праник, сукало, веретено і самий ткацький верстат у зібраному стані. Для наочності в нашому музеї показано результат праці за ткацьким верстатом: налавник(килим) на стіну, на якому зображені великі квіти червоного кольору  з яскраво зеленими листочками, а по краю можна побачити квіти блакитного, оранжевого, фіолетового кольорів. А на стіні музеї, ніби в чиїсь господі, висять картини, також виткані на подібних верстатах. Зазвичай в Бочківцях зображали квіти,птахи, краєвиди.

Пізно ввечері, після важкої виснажливої днини, селянин звертається до Господа: дякує за прожитий день, просить сили для дня завтрашнього. Ікона займала найпочесніше місце в господі селянина. У нас є кілька ікон, датованих різними роками.

Для формування у людини високих духовних цінностей у сільській хатині завжди знаходилася Біблія – щоденна настільна книга, яку теж можна знайти в нашому музеї. А ось перед вами декоративні тарелі 1800 – 1850 р., оздоблені візерунками. Такі тарелі завжди були окрасою дому в нашому селі. Їх вішали на стіну, ставили на підвіконні та інших видних місцях.

Особливим обрядом в житті односельчан був весільний обряд. Отже, і весільна сукня, і весільний віночок, квітка, вироблені з воску, – важливі аксесуари цього дійства. А закріплювала любов обох сердець весільна обручка, яка теж має місце в нашому музеї.

У кожній селянській хаті дихала затишком і теплом піч. А цікаві малюнки – візерунки на печі служили своєрідним оберегом.

Є в нашому музеї і старовинне ліжко, що зроблене із дерева і відрізняється від сучасних ліжок твердістю, а замість матраців слугували килимки(веретки).

Під стелею музею висить дитяча люлька, в якій виколисала мати наших прадіду сів бабусь.

Господині у побуті користувались такими предметами: коритом, крушком, кавушом, ложками і т. п. Господарю ставали в пригоді такі речі: жорновий камінь, коса, кліщі, ножиці, серп.

В нашому музеї зібрана колекція з сими старих прасок, які відрізняються одна від одної формою та зручністю ручки і важать кожна близько 2 кг і більше.

Давні, пожовклі від часу фотографії в обрамленні займають почесне місце в музеї. Ці люди відійшли у вічність, залишивши нам оці музейні речі, серед яких Біблія, «Кобзар», календар 1934 року, лампадка, перо з посудиною для чорнила, окуляри, печатки, скриньки для коштовностей. На нижній полиці знаходиться зброя з часів першої світової війни, каска, солдатська фляга, кайдани, ножі.