Історико-краєзнавчий портрет Чернівецької області історія краєзнавство традиції освіта культура Чернівецької області
Історія споруди сільської школи
У першій половині XIX століття шкіл у Бессарабії, як таких, не існувало. Школи були в містах: попівські і дяківські. Навчали одних лише хлопчиків. При церковних школах класи розміщувалися в сторожках, які існували при кожній церкві. Дітей навчали дяки і лише зрідка попи. Навчали дітей церковнослов’янською мовою. Був визначений термін навчання: один рік, два роки і три роки. Після закінчення цієї школи можна було вступати в училище, навчання в якому теж тривало три роки. Училища були різні: з виноградарства, садівництва, ремісницькі, швейні, торговельні і комерційні.
На готарі двох сіл – Грозинців і Бочківців – у кінці ХІХ століття на кошти односельчан було збудовано спільну школу, до якої прийшли навчатися хлопчики і дівчатка. При школі була всього одна кімната для навчання. Одні діти навчалися зранку до обіду, старші діти – після обіду і до вечора. Спочатку школа була однорічна, потім дворічна, а пізніше – трирічна. Але в одному класі не могли міститися три, тому довелося використати старе приміщення, яке знаходилося в центрі села. Отож, у Грозинцях з’явилося дві школи, і діти змогли навчатися до п’ятого класу. Четвертий і п’ятий класи були в одній кімнаті, і навчання проводилося завжди після обіду.
Перший клас писав на гранітових дощечках олівцем. Дощечка називалася табличкою. Графітова дощечка була вставлена в дерев’яну рамочку із закругленими кутами для зручності в роботі, і, щоб не чіпляла ткацькі нитки торбочки, в якій учень її носив. Кожен учень мав свою табличку, яка була розлініяна з одного боку в лінійку, а з іншого – в клітинку. Написане на дощечці можна було витерти чи виправити, витираючи олівець пальцем. Такі таблички проіснували до 1933 року.
У другому класі учні починали писати в зошиті, але спочатку олівцем, поки звикали до паперу, а вже потім чорнилом. Чорнило виготовляли самі з плодів бузини. Виходило дуже гарне чорне чорнило.
Для першокласників перший буквар був виданий на початку 1900 року, який дійшов до сільських шкіл, а також арифметика.
У 1914 році школу закрили. В школі жили вояки, які на той час воювали. І знову школа запрацювала в 1919 році, але вже в румунському спрямуванні. Все сказане стосується всієї Бессарабії, зокрема, Грозинців. На той час Хотинський повіт був у найбільш віддаленому кінці Бессарабії, і до сіл все приходило пізніше. Самі люди були зовсім неграмотні, рідко хто мав змогу навчати своїх дітей грамоті. Дітей в основному навчали обробітку землі, веденню господарства, примітивних сільських професій. Дітей віддавали в науку до шевців, бондарів, ковалів, каменярів та майстрів з виготовлення візків, коліс.
У с. Грозинці 1874 р. на кошти селян Грозинців і Бочківців відкрито 17 листопада 1874 року народну школу для двох сіл.
(Інспектор народних училищ Хотинського повіту, ф. 219, опис 2 од. зб. 10, арк. 101).
1886-1918 – початкова школа.
1918-1940 – школа румунського періоду.
1940-1947 – школа радянського періоду.
1947-1952 – семирічна школа радянського періоду
1952-1953 – середня школа.
1953-1959 – семирічна школа.
1959-1996 – неповна середня школа.
1996-2003 – ЗОШ І-ІІ ступенів
2003-2011 – ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Освіта. Журнал «Добрі Ради»
Перший журнал, яким користувалися мешканці села Грозинці, – „Добрі Ради” – практичний часопис, який вперше вийшов у передмісті Рогізна, в п’ятницю 5 вересня 1888 року. Для грозинських господарів цей журнал мав велике значення. Він приніс велику допомогу в багатьох напрямках: сільському господарстві, птахівництві, рибальстві, бджільництві. Ось назви статей одного номера, щоб уявити його зміст: „Панове господарі” – звернення редакції до людей. Увага до господарів, жіноча робота. Лист до приятельки. Кропива. Для пасічників. Для дому. Вісті торговельні. Приповідки. Для забави. Для уваги, жертви. Гра на скрипці і сопілці. Робота восени. Розмова в читальнях. Дорога до багатства. Для дому. Праця в Пилипівку. Робота в зимові М’ясниці. Садіть лози (виноград). Як належить поступати при покупці коней. Як садити дерева. Дещо про промисел і мистецтво. Лікування худоби. Закладайте найскоріше крамниці. Як робити розсадники. Про годування свиней. Про роботу навесні. Огірки. Пора збирання хлібів та ще багато різних новин та порад для успішного господарювання.
Цей журнал дав новий поштовх у сільському господарстві. Журнал сприяв багатьом мешканцям змінити напрямок свого життя. Журнал читав дяк по п’ятницях після обіду. Цією наукою скористалися розумні, і з часом вони стали багатими і знатними. Пізніше журнал читав учитель по неділях і суботах. Так прокладена дорога до села Колінківців і одержання цього журналу змінили життя для багатьох односельчан і багатих сіл Хотинського повіту.
Вперше у Грозинцях першим вищу освіту у селі одержав Василь Павлович Білик, який усе своє життя віддав найгуманнішому – освіті дітей і просвіті народу. Багато разів кожного року він читав лекції для простих людей на різні теми, але не політичні.
Народився в селі Грозинці (1912-1981рр.) Ананій Іванович Волощук – заснував у селі секту баптистів у 1928 році. Ця людина була прикладом для тих, хто його знав, а знали його всі: від дорослих до дітей. Він ніколи не проходив мимо, навіть малечі, щоб не привітатися і не запитати (в дітей) чий він, де тато, мама, чи здорові і що дитина їла сьогодні. Своїх дітей йому Бог не послав, і тому всю свою любов віддавав чужим дітям. Іноді купляв дрібненьких цукерок – льодяників, які називали „бомбони”, і пригощав дітей. Коли ішов по вулиці, діти бігли за ним, проводжаючи. Дорослі, зустрічаючи його, після привітання просили сказати, котра година. Він гордовито виймав (з маленької кишені жилета) кишенькового годинника на ланцюжку і, поглянувши на нього, відповідав. Багато односельців уперше бачили справжній годинник, бо Ананій єдиний у селі на той час (до 1940 року) мав його. Перший будинок-зібрання був побудований у дворі Ананієвого молодшого брата Василя. У 1928 році вперше була заснована секта Адвентистів сьомого дня (суботників), побудований молитовний дім, який заснував Трохим Снігур. У порівнянні із сектою Ананія, вона була меншою.
Перший фотограф села – Пилип Гавриш. Це була дуже розумна людина з роду і кута Гавришів. Освіта в нього була три класи сільської школи, але все життя навчався сам. Дуже добре розумівся в математиці, любив комерцію і торгівлю, а також садівництво і бджільництво.
Перший коваль – Семен Запотічний. Навчив майстерності ковальства Феодосія Хащевого і свого брата Сергія.
У селі жив один-єдиний церковний монах – Мойсей, який у кінці XIX ст. навчав дітей у церковній школі з однорічним терміном. Потім монах одружився. Мав сина Прокопа.
У селі була січкарня для різання паші на січку. Приводили її в рух волами або кіньми. Господар січкарні – Василь Миколайович Гончар. Знаходилася вона на Житарії на самому розі, по лівий бік на горбі дороги до гори Березова. Користувалася великою шаною у людей, лише не у тварин, котрі були запряжені в січкарню.
У селі проживали і гарно працювали п’ятеро ковалів, які володіли своїми приватними кузнями: Семен Запотічний, його брат Сергій, Хащовий Феодосій на прізвисько Вовк, Леонід Коваль, Олексій Продан.
Назви місцевостей у селі Грозинці та в лісі: Трачка, Березова, Поляни, Цвинтар, Малинська дорога, Таборський потік, Савчина, Голяк, Косованка, Тривки, Мочари, Підтурія.
Перший лікарем Грозинецької лікарні був Святенко. Він же керував і будівництвом лікарні, яке здійснювалося виключно на пожертви селян. У кого не було що пожертвувати, добровільно приходили на будівництво лікарні і працювали безкоштовно. По господарській частині Святенку допомагав Білик Микита Арсенійович, народжений у 1888 році, який сумлінно виконував свої обов’язки завгоспа, за що односельці глибоко його поважали. І коли у Святенка народилася донька, Микиту запросили в куми. Протягом всього будівництва Білик працював безкоштовно.
З «Корчми» в освітянській храм
Директор школи А.І. Мойсов
Належні умови для всіх? Звичайно, бажано. Та перейти з «Корчми» в освітянський храм – це знакова подія.
-
2003р. – перша черга школи, а це – 14 класних кімнат, кабінет директора, учительська, кабінет секретаря, завуча з навчально-виховної, виховної роботи, психолога. Та школи ще немає – є перша символічна стрічка майбутнього навчального закладу.
-
2004р. – за частину державних коштів (100 тис. грн.) та коштів меценатів, спонсорів, спортивного загону села (28 тис грн.) на світ з’являється спортивний зал, снарядна, кімната фізруків.
-
2005р. – 100 тис. грн. бюджетних грошей, 12 тис. гривень батьківських коштів і ми презентуємо харчоблок (обідній зал на 108 посадкових місць.