Духовність Хотин хот

Святопокровський храм Пресвятої Богородиці

    Наш Святопокровський храм побудований посеред міста, біля нього насаджений парк, де завжди гарно та затишно.

     Храм побудований у вигляді корабля. Це Продовгаста чотирикутна будова /38X18/. Вона втілює ідею, що світ – це житейське море, а Церква – корабель, на якому можна досягти тихої гавані – Царства Небесного. Церква Христова рятує від духовної смерті, від вічної загибелі, від царства зла – як Ноїв ковчег врятував від потопу, від смерті фізичної тих людей, які не відступили від Бога.
Храм збудований на кошти прихожан та величезну матеріальну допомогу Патріарха Всія Русі та єпископа Буковинського в 1864 році.
Сама побудова храму наповнена символами. Наприклад, храми завжди орієнтуються вівтарем на Схід. На схід сонця. Храм не має стелі, а завершується куполом, який символізує небо. Купол вінчає глава з хрестом. Хрест означає, що Храм християнський, що в храмі прославляється розіп’ятий на хресті Христос.
На храмі дві глави, що символізує дві природи Ісуса Христа – Бог і людина.
У східній частині храму влаштований вівтар, у західній, над входом у храм – дзвіниця – тобто вежа, на якій висять дзвони. Дзвони з чистого срібла – подарунок церкві від царя Миколая.
Храм розділяється на три частини : вівтар, власне храм і притвор.
Вівтарна частина храму влаштована на підвищенні. Середня частина храму відокремлюється від вівтаря іконостасом, іконостас уявляє собою дощату стіну, що прикрашена святими іконами, які розташовані горизонтально і в декілька рядів. Класична форма іконостасу, така ж знаходиться у нашому храмі, – п’ять рядів ікон, увінчаних Хрестом. Розташування ікон строго визначено. Праворуч від царських врат розташована ікона Спасителя, ліворуч ікона Божої Матері.
Весь іконостас оброблений сусальним золотом. На стінах храму стародавні фрески з Апокаліпсису.
В храмі багато стародруків. Всі богослужбові книжки дуже старі. Вони надруковані у давнину на слов’янській мові, яка є церковною мовою.
Благочестиві сім’ї завжди жертвували на храм гроші, коштовності, золоті хрести, дарили ікони робіт видатних художників. В храмі є, так говорять старожили, ікона роботи академіка Васильова – Христос Спаситель, яку подарувала сім’я, але фамілія не збереглася.
В храмі є кіот з святими мощами Анни Кашинської -великої княгині-інокині.
Після смерті свого благочестивого чоловіка та синів, які захищали православну віру від татар, вона пішла у монастир, де прийняла постриг. Через деякий час вона прийняла святу схиму. Після смерті її поховали в церкві. 200 років гробниця святої благовірної княгині Анни в древньому дерев’яному Успенському соборі пробувала у забвінні. Та ось, в 1611 році вона з’явилася болящому понамарю Георгію, назвала себе Анною та обіцяла зцілення, але сказала щоб духовенство достойно ставилося до її гробу та щоб запалили перед гробом свічку, «перед образом Спаса Нерукотворного».
Це явлення та чудове «зцілення привели до обретіння нетлінних мощей святої благовірної княгині Анни.
Після цього було багато чудес та зцілень, всього 26 у 17 столітті. В 18 столітті записано 40 чудес. Та тільки в 1890 році свята благовірна княгиня Анна була прославлена Церквою та причислена до ліку святих. Перед її прославленням було ЗО чудес . Як попали мощи Анни Кашинської до  церкви не знають навіть і старожили. І в церкві Святопокровській  багато чудес було від мощей святої Анни, Всі хто приходить з вірою і надією до її мощей отримують зцілення.
Біля церкви похований протоієрей Андрій Чегорян, який похований 22.12.1891 року.
В храмі служить мітронований протоієрей Анатолій – благочинний району, кандидат богословських наук. Він закінчив Московську духовну семінарію.
Кожної неділі він проводить воскресну школу, де навчає людей Закону Божому, відповідає на питання прихожан. Промови ведуться на української мові.
Коли підходиш в храмі до ікони Покрови Пресвятої Богородиці, то завжди згадуєш. Було це в місті Царгороді, 903 році. На столицю напало вороже військо. Опинившись у безвихідному становищі греки щиросерде благали Пресвяту Богородицю врятувати їх. Божа Матір вислухала гарячі молитви стривоженого народу і видимим способом виявила опіку над ними. У Влахернській церкві, що стояла над Чорним морем, з’явилася Матір Божа під час Літії в оточенні святих ангелів, пророків й апостолів і серед молитви розпростерла над благаючим її допомоги народом свій омофор, на знак того, що бере народ під свою опіку і збереже його від нещастя, побачили це чудесне явлення святий Андрій Юродивий та його учень святий Епіфаній, які молилися за охорону міста від ворожого нападу. Коли Божі слуги розповіли все присутнім у церкві людям, вони зі сподіванням на опіку Божої Матері розійшлися, сповненні радості, по домівках.
Незабаром після того з’явлення грецьке військо перемогло і прогнало загарбників. На спомин про цю подію царгородський патріарх установив свято ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ МАРІЇ, що його й ми перейняли від греків і досі святкуємо 14 жовтня.
Свято Покрова серед нашого народу святкується особливо урочисто. Загальновідомим є також акафіст, де часто повторюються такі зворушливі слова : «Радуйся радосте наша, покрий нас від всякого зла чесним Твоїм омофором.» Омофором /покровом/ називається довга широка смуга тканини, прикрашена хрестом, яку носять єпископи під час богослужіння. Омофор оперізує їх рамена і звисає додому. Омофор знаменує собою особливу благодать Божу, якою наділений єпископ, те, що він турбується про всяку людину.
Існує легенда, що на місці величезного храму ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ стояла маленька дерев’яна церква ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ звідки йшли козаки на бій, де приймали присягу, гаряче молилися перед боєм.
Всі знають, що козацтво пішло з Запорізької Січі, яка складалася переважно з простих людей, але обов’язково з християн. Всякого, хто хотів вступити в Січ, питали: «В Бога віруєш?» Коли отримували відповідь: «Вірую», то казали: «Ану перехрестись та «Отче наш… скажи».Від того, як такий бажаючий стати козаком хрестився, можна було бачити чи він дійсно є православним, бо до унії І католиків козаки ставилися ворожо, оскільки вона була справою польського уряду, який не тільки тіло, але руйнував і саму душу нашого народу і чинив утиски православним.
В ті часи приналежність до Православної Церкви вважалось за ознаку національну. Коли православний – то українець.
Коли ж почались утиски православної Церкви, то козацтво рішуче виступило на її захист. В цей тяжкий для Православних час на чолі козаччини став славний гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, пам’ятник котрому стоїть в Хотині на кручах Дністра. Він відкрито взяв Православ’я під свій захист.
Під охороною три тисячі найдобірнішого козацького війська знаходилися висвячені ігумен Михайлівського монастиря в Києві Іов Борецький і ще 5 єпископів.
Король Сигизмунд ІІІ був дуже невдоволений цим. В 1648 році вибухнуло повстання під проводом Б.Хмельницького, яке піднімалося в першу чергу під гаслом: «За віру Православну, за свободу українському народові, за скасування унії!»
Всі ці події переживало також і містечко Хотин. Під час Хотинської війни православні священики відправляли у військах молебні.
Козаки перед боєм молилися Цариці Небесній, щоб Вона Сама захистила їх.
В 1675 році 50000 військо Нурредина, султана татарського, йшло мстити за поразку військ при Хотині. Вони спалювали все на своєму шляху та вбивали всіх жителів. Військо підійшло до Почаєва. 23 липня 1675 року татари пішли на штурм Почаївського монастиря. Ченці служили акафіст ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ .Лиш почався молебень, як на небі з’явилася Сама Цариця Небесна зомофором в руках .покрила монастир і всіх людей. Поряд з нею летіли ангели. Татари стали пускати в них стріли, але поражали самих себе. Багато татар стало ченцями того монастиря. Військо було розгромлено.
Згадка про цю подію зберігається в народі і сьогодні.

Відроджена Свято-Миколаївська церква.

Жителів міста Хотина, особливо парафіян Свято-Миколаївської церкви, давно цікавить питання: хто і коли пбудував їх храм? Це питання за-цікавило і нас ,отож почали збирати дані про цю церкву, яку в народі ще називають «красною» (мабуть, від слова «красива»).Хотин, було повітове місто. В ньому привертали до себе увагу дві старовинні споруди: Свято-Миколаївська церква і фортеця. Про церкву ще на початку XIX століття протоієрей Маховський написав: «Соборна Хотинська кам’яна Миколаївська церква, коли і ким побудована і за якого царювання, про це він (протоієрей) не має в церковному архіві ніякого акта і найменших відомостей, але за народними переказами, як пояснив йому позаштатний старий колишній священик церкви Никифір Криковський, ця Божа обітель побудована нібито спільно з тутешньою Хотинською фортецею якоюсь грецькою царівною Софією, і з того часу пройшло вже понад 450 років. Тобто церква споруджена десь в XIII ст. Розглянемо деякі архівні матеріали, які збереглися у записах цього тому. Свято-Миколаївська церква м. Хотина знаходиться в тому районі міста, який три століття тому був передмістям цитаделі на Дністрі, теперішня вулиця Кутузова (колись вона була Миколаївська) і всі маленькі прилеглі до неї вулички були тоді центром самого Хотина. Тепер вони опинились на околиці, а тоді це був звичайний міський посад біля фортеці. Місто із своїми вузькими, вимощеними каменем вулицями тісно прилягало до фортеці, де в лиху годину ворожого нашестя жителі мали можливість знайти порятунок. За народними переказами, саме ця частина міста мала відновити зв’язок з фортецею через підземний хід, який йшов з лівої частини вівтаря Миколаївської церкви в цитадель фор¬теці: тепер цей підземний кори¬дор вже засипаний землею і сама підлога піднята більше, як на сажень (2 метри 13 см). Раніше в церкву потрібно було спус¬катися по сходинках, але на по¬чатку XX століття рівень підлоги вже був на одному рівні з зовнішньою землею.Члени археологічної групи, які проводили обстеження в червні 1917 року, вважали, що цей переказ слід вважати правдивим, якщо взяти до уваги, що між цитаделлю фортеці і Миколаївською церквою є особливий зв’язок. Справа в тому, що цитадель призначалася для захисту Хотина, значить, будувалася господарем міста, і цей зв’язок був не взагалі з фортецею, а з цитаделлю, з тими людьми, які були господарями цитаделі, самої найдавнішої і самої міцнішої частини фортеці. Значить, це були люди православної віри — християни. Звідси випливає висновок, що Миколаївська церква будувалася людьми слов’янського походження десь в XIІ-XIІІ ст., саме в той період, коли серед східних слов’ян ширилась і міцніла християнська віра і для справлення своїх духовних потреб їм потрібні були храми, Звичайно, що керувати будівництвом, виділяти кошти могли греки, які тоді вели жваву торгівлю і по Дністру. Про наявність купців, представників різних націй, у Хотині є багато свідчень. У 1896 році священик Григорій Бінецький завів літопис Миколаївської церкви м. Хотина, з якого пізніше отець Константин Байдан зробив витяг про все, що було відомо про давність споруди церкви. В ньому сказано, що в церкві відсутні будь-які систематичні відомості про неї. Втрачені навіть такі важливі документи, як сповідні відомості, церковні описи і клірові відомості. Наявними були лише метричні записи з 1808 року, клірові відомості за 1846 рік (останні клірові відомості ведуться вже з 1862 року). Отець К.Байдан записав, що саме тому доводиться вико-ристовувати розповіді старожилів парафії Миколаївської церкви. Архітектура храму, оточуюча місцевість, старі, вже зруйновані бруківки та інші дані говорять про те, що Миколаївська церква побудована років 450 тому, а може, і більше.
У 1893 році під час ремонту церкви виявилось, що стіни її багато разів перебудовувалися, причому матеріал для цього використовувався в різні часи різний. В стінах знаходили кладку цегляну і кам’яну, причому камінь був різних порід і не однакової обробки. Зустрічався під час ремонту і обгорілий, що свідчить про те, що церква пережила колись пожежу. В 1896 році, коли почались записи в літопису, в живих були ще столітні прихожани, але і вони не пам’ятали, щоб церква горіла. Значить, слід думати, що пожежа була в попередніх століттях.
На початку XIX століття, в 1806 році, Миколаївська церква знаходилась ще в центрі Хотина і була соборною. Старі бруківки турецької роботи свідчать, що саме тут була головна частина міста. Церква являлась єдиною кам’яною будівлею. Вона ще зберегла свою стару форму: сама споруда продовгувата, з великим півколом на сході для вівтаря і двома малими півколами в кліросі. В середині має два півкуполи, які розділені між собою аркою. Вікна побудовані амбразурою. Товщина стін понад два-три аршини (аршин дорівнює 71 см), дзвіниця невелика, спочатку вона була дерев’яна, а тепер кам’яна.
За часів турецького панування в церквах Бессарабії не вели метричних записів. Вперше вони запроваджені в 1808 році. В Миколаївській церкві збереглася метрика за 1808 рік, коли Бессарабія спільно з Молдавією і Валахією становили один екзархат під керівництвом знаменитого екзарха Гавриїла Бодоні-Банулеско.
Ці дані свідчать про те, що православні християни навіть за панування в Бессарабії турків мали в селах і містах свої храми і своїх священиків.
Ця памятка належить до рідкісної в українській спадщині групи триконтових храмів, що своїм походженням сягають у традицію Афонського центру християнських монастирів.

Церква святого Олександра Невського

Пам’ятка належить до одного з останніх будівельних періодів в еволюції споруджень комплексу Хотинської фортеці. Церква побудована у 1830-1832 рр. для російського військового гарнізону за проектом архітектора Штауберга в стилі неокласицизм, характерного для культових споруд ХІХ ст.
У 1854 році, в роки Кримської війни, фортеця готується до осади. А в жовтні 1855 року Хотинська фортеця, що втрачає свою оборонну значимість, “Величайшим повелением упраздняется” і передається в цивільне відомство. Фортечні споруди були передані в відомство Бессарабського обласного управління. Вірогідно, в цей час церква Олександра Невського набуває статусу приходської з передачею їй під приходську школу будівлі колишніх ремісничих майстерень.
Розквартировані в Хотині війська розміщалися в фортеці до 1877 року. З архівних джерел залишається невідомим чи була церква на цей період військовою. Наступні історичні події не внесли значних змін в існування і статус приходської церкви аж до її закриття.
У 1991 р. у церкві був влаштований іконостас. На початку ХХІ ст. виконані зовнішні розписи. Зараз використовується за первісним призначенням.
Церква розташована на спеціально спланованому майданчику, майже в центрі південної частини Нової фортеці. У ХІХ ст., разом з мечеттю з мінаретом утворювала домінанту південної частини території Нової фортеці. За функціональною типологією – сакральна споруда (церква).
Габаритні розміри – 11,92 х 24,49 м.
Церква безстовпна, однокупольна. Прямокутна в плані і складається з апсиди, орієнтованої на схід, центральної нави та притвору.
Стіни споруди кам’яні, тиньковані. Над західним входом у площині західного фасаду влаштований фронтон, що спирається на чотири пілястри. Північний та південний фасади прикрашені півциркульними нішами, аркові фрамуги яких по контуру декоровані круглими розетами в квадратних нішах.
Підлога в інтер’єрі кам’яна. Сходи до дзвонів влаштовані у північному приміщенні притвору, виконані з металевих конструкцій.
Над західним притвором здіймається об’єм дзвіниці, прямокутний в плані зі скісними кутами, перекритий грушеподібним куполом. Центральна нава перекрита півсферичним куполом з південними слуховими вікнами та маківкою. Дахи над бабинцем та апсидою двосхилі. Дахове покриття – оцинкована бляха.
Довкола пам’ятки влаштовано кам’яну відмостку.
У стилістичному плані – пам’ятка доби класицизму.