Традиції Хотин хот

Маланка

 

Танець — один з найдавніших видів народної творчості. Українська національна культура багата і різноманітна, вона, як відомо, зберігає і накопичує енергію своєї нації.

Надзвичайно важливо зберегти для нащадків музичну культуру українців, багату жанрами, стилями, ритмомелодикою. Кожен регіон має свої особливості пісенної і танцювальної музики, багаті скарби народної творчості зібрані на буковинській землі.

На Хотинщині, після досить тривалої перерви знову започатковано відродження танцювального мистецтва  творчим тандемом педагогів Хотинської гімназії – Микитюк Людмилою Анатоліївною, заступником директора з виховної роботи та Борденюк Людмилою Анатоліїівною, хореографічним керівником колективу «Сяйво».

Створенню цього колективу передувала велика організаційна  робота Людмили Микитюк, заступника директора з виховної роботи, яка поставила перед собою завдання  створити у навчальному закладі колектив, творчість якого була б цікавою, яскравою і різноманітною.

Репертуар ансамблю нараховує понад 30 хореографічних композицій, постановку яких здійснила незмінний керівник хореографічного  колективу,     творчий   і   талановитий педагог Борденюк Л.А.. Вона зуміла організувати навколо себе дітей та зацікавити їх новими постановками, які припали їм до душі.

        Старший колектив складається із юної молоді, які є любителями народної творчості, великими пошановувачами історичної та культурної спадщини рідного краю.

В основу репертуару старшого колективу входять танці побудовані на колоритному місцевому фольклорі, записані у старожилів Бессарабії.

Одним із записів із історії місцевих традицій став опис Маланкування на Хотинщині, який прямо пов’язаний з організацією та проведенням танцювальних вечорів. Збір матеріалу для повного відображення маланкування  того часу проводився учасниками хореографічного колективу, який розпочався восени 2010 року. Юні дослідники спілкувалися з старожилами нашого міста, зокрема Петращук Євгенією Семенівною,  Болішевською Марією Миколаївною. Які в свою чергу з захопленням розповідали учням гімназії про часи їх юності та наперебій наспівували пісні, що співалися під час Маланки. Але допитливу молодь цікавили ще і танці та дійство обрядів, що здійснювалися під час Різдвяних свят.

У кожному селі району сценарій проведення Маланки хоч і небагато в чому, але все ж таки відрізняється. Маланка – це дійство, до якого готувались заздалегідь і дуже ретельно. Спочатку калфи (авт.. – голови Маланки, організатори Маланки) наймали музик, підбирали учасників, роздавали їм ролі, після чого складали списки дівчат, до яких планували прийти з поздоровленнями. Також до старшого калфи надходили замовлення і від сімей, що хотіли б прийняти Маланку у своїй хаті. Після того, як списки були складені, приймалось рішення, яким маршрутом вони будуть рухатись. Якщо замовлень багато, то поздоровлення проводилось у два дні. Кошти, зібрані під час маланкування, використовували на організацію танцювальних вечорів у вихідні дні. Частину суми могли віддати на потребу місцевої церкви. Щоб організувати танці, необхідно було оплатити роботу музик та орендну плату найнятого приміщення, яке могло б задовольнити велику кількість людей. Калфи відповідали за збір певної кількості грошей, тому з покоління в покоління передавались певні правила, що допомагали зібрати потрібну суму. Наприклад, дівчину, батьки якої не приймали

Маланку у своєму домі, ніхто не запрошував на танець, а присутні всіляко намагались принизити її гідність.

Проте в будинку, в якому найбільше заплатили, виконувався додатковий танець, а на „данцу” калфа привселюдно вшановував таку дівчину, та при найменшій можливості намагався підкреслити її осібність над іншими.Дівчину, що вперше приймала Маланку, в подалыному виводили на танець на одному з „данців”.

У досліджуваному регіоні, організовуючи Маланку, найчастіше вибирались такі дійові особи:

Маланка – юнак, одягнений у світлу сукню, на голові капелюшок з вуаллю, що закривала обличчя.

Офіцер – в акуратно випрасуваній формі, по-військовому підтягнутий. За основу брався мундир офіцера російського царського війська. Він ходив з Малайкою та першим запрошував до танцю дівчину або господиню дому, після нього з нею танцювали всі учасники.

Чорт – одягав вивернутий навиворіт чорний кожух, пообвішуваний ланцюгами та дзвіночками, з пришитим позаду хвостом, на голові маска з рогами. Під пахвою в нього був прив’язаний місяць-молодик; вихваляючись, як викрадав його з неба, він робив незначні збитки в хаті та лякав присутніх.

Коза – у вивернутому навиворіт світлому кожусі, з маскою кози на голові, вона теж робила збитки, наслідуючи звички тварини.

Також були і інші персонажі, що використовувались у тому чи іншому селі: солдата, цигани, євреї, гусари, Ірод, ведмідь і т.п.

Закінчивши підготовку костюмів, розподіливши ролі, старший калфа проводив репетицію, після чого всі вирушали за раніше наміченим маршрутом. Спочатку на подвір’я першої хати заходив із дзвінком старший калфа та запитував у господарів: ,Чи приймаєте ви Маланку?”. Якщо отримував схвальну відповідь, учасники, виконуючи пісню „Маланочка”, спочатку заходили на подвір’я, а після запрошення господаря – до хати. Після закінчення пісні калфа починав голосно „вінчувати” (вітати) присутніх. Якщо господар зустрічав маланкарів з калачами, промовлялись такі слова:

Калфа:                  Хлопці-молодці! Чуєте!?

Всі:                       Чуємо.

Калфа:                  Віншує нас пан господар цими калачами, а Бог щастям, здоров’ям.

Всі:                       Дай, Боже!

Калфа:                  Які ці калачі пшеничні, такий наш господар величний.

Всі:                       Дай, Боже!

Калфа:                  Перед панами, перед царями, перед людьми добрими.

Всі:                       Дай, Боже.

Господар вручав калачі, а якщо ще й пригощав присутніх, музики виконували мелодію «До порції».

Калфа:                    А можна у вас затанцювати?

Господар:      Танцюйте.

Після цього починався один із швидких танців. Офіцер запрошував дівчину, з якою по черзі всі учасники танцювали „Польку”. Маланка запрошувала господаря, а інші танцювали з „хатніми” (сім’єю господаря) „Сирбу”, „Скорого”, „Ганку” та ін. Чорт, покинувши танець, бігав по хаті, перевертав подушки, стільці, лякав дітей та робив інші збитки. Цигани танцювали та ворожили, випрошуючи гроші. Всі виконували свої ролі так, щоб викликати сміх у присутніх. Після закінчення першого танцю виконували „Пляс”. Це надзвичайно цікавий танець, що в різних селах виконувався по-своєму. Двоє учасників, тримаючи в руках одну хустку (за чотири кінці), танцювали перед дівчиною, яка кидала в хустку гроші. Інші учасники виконували основні рухи та присядки, плескаючи в долоні, приспівуючи куплети до плясу, які, в свою чергу, перебивались викриками та командами.

Щоб маланкарі більше часу танцювали в хаті, господарі попередньо розмінювали гроші, які потроху кидала дівчина в хустку. Таким чином. „маланкарі” танцювали до тих пір, поки дівчина не віддавала всю суму.

Якщо вона довго тримала танцюристів, то співали такі рядки:

Дівчино, рибчино, не бав же нас.

Що маєш, то дай, відправ же нас.

Хоч коцюбою, хоч лопатою,

Хоч тою дівчинов кострубатою.

Дівчина, рибчина, не бавила,

Що мала, то дала – нас відправила.

I коцюбою, і лопатою,

I тою дівчинов кострубатою.

Після отримання плати „маланкарі” з танцями та „віншуваннями” виходили з подвір’я; якщо заплатили багато, то міг виконуватись ще один танець. А в цей час калфа вже питав дозволу маланкувати в наступному будинку. Отримавши дозвіл, він повертався на зустріч „маланкарів”, клав гроші до каси та записував, хто скільки заплатив.

Учасники Маланки не зловживали спиртними напоями. Подарунки, які їм давали, вони брали з собою. Після маланкування накривали стіл підраховували зібрані гроші та пригощались до ранку. За сумою зібраних грошей вираховували, скільки танцювальних вечорів можна буде організувати. Дівчата, що приймали у себе Маланку, йшли на танці безкоштовно, а всі інші – за гроші.

На такі вечори дівчата приходили з батьками, які сиділи біля них на лавках. Якщо не було дівчат, яких уперше виводили на танець, першою запрошували ту, яка найбільше заплатила за Маланку. 3 дівчатами, які пускали Маланку до хати, перетанцьовували всі хлопці. Щоб нікого не забути (якщо дівчат багато), калфа брав стільки аркушів паперу, скільки було присутніх хлопців. Записавши на цих аркушах порівну прізвища та імена присутніх дівчат, він клав (складені вчетверо) папірці в шапку.

Хлопці по черзі навмання брали з шапки папірці і, спочатку, запрошували до танцю тих дівчат, імена яких там були записані. Проте ніхто не запрошував тих дівчат, батьки яких відмовились приймати Маланку. А якщо якийсь парубок вирішив запросити таку дівчину до танцю, то учасники Маланки зразу ж знаходили привід для бійки і виганяли такого хлопця з „данцу”.

Підготувавши театралізоване дійство МАЛАНКИ учасники хореографічного колективу представили свій виступ на обласному фестивалі Маланок, який відбувся у Чернівцях 15.01.2011 року на центральній площі міста та вибороли там почесне третє місце, за що отримали диплом та грошову винагороду. Пошуки самовдосконалення театралізованої вистави протягом року доли свої плоди,  і цього річ наші маланкарі були запрошені до Красноільська на такий фестиваль, де виборола вже друге місце. Крім «Маланки» у програмі хореографічного колективу “Сяйво”  фольклорні свята, записані із автентичних джерел Хотинського району, які уже давно полюбилися шанувальникам народного танцю і запальний “Пляс”, «Сирба», «Ганка», «Тропак», «Гордалянка» “Ойра”, і особливо  “Бесарабський скорий”.