Кожному з вас випадало вживати слово «вірити». Істотною особливістю віри є те, що вона не потребує доказів. Віра допомагає людині жити, вона сповнює силою й дарує надію.
Попри те, що традиційною релігією в Україні є християнство (його історія на наших землях сягає десятого століття), релігійне життя в нашій державі дуже розмаїте. Крім віруючих православної церкви, в селі є представники ЄХБ, свідків Єгови, п’ятидесятники та одна особа сповідує іудаїзм.
Обрядово-релігійна культура Буковини та Хотинщини належать до візантійської культурно-релігійної традиції. З поширенням християнства у нашому краї розпочинається будівництво храмів і церков, дерев’яних та мурованих. Церкви будувалися на пожертвування знатних осіб або на кошти парафіян. Ухвала про будівництво нашої церкви ХІХ столітті приймалися критором або загальними зборами парафіян. Під час останньої збирали також перші грошові пожертви. Ініціатором збирання таких грошових внесків нерідко були відомі й авторитетні у громадах люди.
Наша церква побудована в 1890 році, за переказами, на кошти досить цікавої особи – пана Чорного. За переказами, пан Чорний є нащадком сербського полководця Кара Георгія, який у 1820 році проживав на околицях Хотина, про що велася мова вище.
Перед початком будівництва церкви, громада мала подбати про те, щоб завчасно зібрати каміння для фундаменту майбутньої церкви. Каміння возили возами аж з Рябого яру. Коли парафіяни та церковний патрон пан Чорний та поміщиця М.Белінська зібрали достатню суму грошей, придбали під спорудження церкви належне місце, підготували необхідні матеріали (каміння, дерево) та замовили проект. Представники релігійної громади звернулися за дозволом на початок будівництва до духовних та цивільних властей краю.
Освячення місця під церкву входило до компетенції архієрея, але нерідко він делегував здійснення цього акту повітовому протоієрею або своєму посланцеві.
Місцевий священик розповідає, що старожили пригадували перекази своїх предків, нібито поміщиця власноруч перевіряла якість роботи. Коли будівництво храму було вже завершено і підготовлено до його освячення, патрон, громада, епітропство та священик ієрей Артем Нестеровський уклінно зверталися до консисторій, щоб єпархіальний архієрей дав благословення і дозволив освятити церкву в день, який парафіяни окремо обумовлювали. Артемій Нестеровський – священик Каплівської церкви ІІ половини ХІХ століття, працював сумлінно. Великий вклад вніс у будівництво нової церкви. Паралельно з цим працював у місцевій школі, викладаючи Закон Божий. В «Кишиневських Епархиальных ведомостях» зазначається, що: в школі навчалося 26 хлопчиків і 10 дівчаток. Школа знаходиться в добротному стані. Священик А.Несторовський викладає Закон Божий «задовільно».
І ось 9 жовтня 1890 року на свято Іоанна Богослова в Каплівці була відкрита і освячена церква. «Благословенние церкви одбулось властиим православной церкви» – храм парафіяни відзначають щороку, а особливо урочисто він проходить під час ювілею парафії.
Храм збудовано у східному стилі «бароко». Головною особливістю архітектурного стилю нашої церкви є простота і логічність композицій.
Особлива м’якість і пластичність архітектурних форм надають храму величності і краси. На церкві височіють п’ять блискучих куполів у формі «луковиця». Особливо красується в центрі найбільший купол за розмірами і розташований на найвищому місці. Найвище підноситься чотирьохгранна башта, яка символізує дзвіницю. Кількість куполів на церкві має свою символіку. Так, один купол символізує славу Глави Церкви Ісуса Христа. Два куполи означають дві суті в Ісусі Христі – Божественну і людську.
Святу Трійцю – символізують три куполи. П’ять куполів — Ісуса Христа й 4 євангелістів. Сім куполів нагадують про сім таїнств і про сім Велетенських соборів. Дев’ять куполів вказують на дев’ять ангельських чинів, 13 куполів — Ісуса Христа і 12 апостолів. Буває, то будуються церкви з більшою кількістю куполів. Куполи обов’язково увінчуються хрестами. І ще хочеться підмітити одну особливість. Якщо старозавітні храми (скінія) будувалися так , щоб вхід був до сходу сонця, а Святеє Святих розмішувалось в західній частині. Це означало, що старозавітна церква очікувала появу Сонця Правди – Ісуса Христа. Православні храми будуються вівтарем до сходу Сонця » так як Господь Ісус Христос є для нас Схід, від Нього засяяло світло на вічне Божественне світло. В церкві є п’ятнадцять вікон, висота деяких сягає чотири метри. Через велику кількість та великі розміри внутрішня зала залита світлом, що надає, особливо у сонячну погоду, величавості, чарівності та божественного піднесення. Проте, за зауваженням місцевого священика, велика кількість вікон дещо спрощує акустичні можливості храму.
Внутрішнє оздоблення церкви відповідає канонічним правилам усіх церков. Шедевром внутрішнього оздоблення храму є іконостас, майстерно зроблений з дуба. Іконостас одноярусний, на ньому вміщено одинадцять ікон: «Спаситель», «Богородиця», «Тайна вечеря». «Богородиця на райських дверях», «Архангел Гавриїл на райських дверях» та інші. Внутрішнє оздоблення церкви відповідає правилам всіх церков.
Створення вимагало великого канонічним Іконостасу таланту і неабиякої майстерності, адже в ньому поєднувались живопис, архітектура та різьблення.
Перші ікони не збереглися. Найдавнішими є ікони 1909 року. Найдавніша з них ікона Преподобного Серафима Садовського подарована церкві жителями Каплівки Юзьком Григорієм, Іващуком Іваном та Дудком Григорієм. Висота Ікони три метри. А Пелагія Савчук та Марія Варвус пожертвували ікону Первосвященика і архімандрита Стефана. Величаво і майстерно виконана ікона Іоанна Богослова. Ці ікони збереглися до цього часу в первинному вигляді.
Цікава історія ікони «Святителя Миколая – чудотворця». За переказами старожилів цю ікону подарував житель Каплівки, який довгий час перебував на службі царській армії. Солдатська муштра і військові походи дуже виснажили нашого героя і він у відчаї звернувся з молитвою до Бога і Миколая-Чудотворця, пообіцявши за допомогу пожертвувати церкві ікону. Великою радістю і здивування для солдата стала звістка на другий день про його демобілізацію.
Повернувшись додому він поспішив виконати свою обіцянку перед Богом.
Стіни в храмі 8 років назад розписано олійними фарбами.
З опису ми бачимо, що храм у Каплівці – неабияка архітектурна та історична пам’ятка України. Жителі Каплівки з шаною ставляться до культових споруд. На території храму поховано священика і його дружину, які певно брали активну участь у будівництві храму, Це могила ієрея Артемія Несторовського, який помер в 1896 році у віці 69 років. Знаходиться тут могила і місцевої поміщиці Груні. В нашому селі збудована капличка при сприянні Сухаря А.І. та місцевого священика Шкварчука В.В. Внутрішнє оздоблення здійснив місцевий художник Тісногуз А.М., чеканне карбування належить Юзько І.П.
Церква – це не тільки пам’ятка історії та культури – це храм Божий, сільська святиня. Це найзручніше місце для примирення людей із Богом. В церкві відправляється свята літургія (служба ), під час якої приноситься безкровна жертва. Потім в церкві виконується таїнства хрещення, вінчання та сповідь, миропомазання та масло освячення священство.
Тут же звершуються обряди: похорон, панахида, різні молебні.
Одного разу до священика завітали гості. Вони довго веселилися, аж раптом господар запитав: «Де живе Бог?». Ті засміялися і відповіли: «Що за дивне запитання? Чи ж Всесвіт не є повний Його слави?». Але священика не задовольнила така відповідь. Він похитав головою і сказав: «Бог живе там, куди ми дозволимо йому ввійти».
І це є найважливіше у нашому житті – дозволити Богові увійти, а тоді вже йти з ним. «Стою при дверях і стукаю», – каже Господь у Біблії.
Чи відчинимо Йому сьогодні двері своїх сердець?