Історія Каплівка

Село моє. Рідна сторона. Земля рясно уквітчана, зелено закосичена. Село моє… Край смутку і краси, радості і печалі. Розкішний вінок з рути і барвінку, над яким сяють яскраві зорі. Скільки ніжних слів придумали люди. Щоб висловити свою любов до краю, де народились і живуть. В житті кожної людини є місце, яка їй найближче і найдорожче – це її батьківщина. Це місце, де вона народилася, звідки походять її коріння. Тому дуже важливо для нас знати історію свого села, ким були і чим займались наші діди і прадіди. У глибину століть сягає історія нашого народу. І чим більше минає часу, тим яскравіше ми її уявляємо. Пізнати історію рідної сторони, де народився і виріс священний обов’язок кожної людини. Тож і ми вам повідаємо коротеньку історію нашого села Каплівка.

Історії давня сторінка

Урочище, схоже на чашу,
Відоме з далеких віків..,
Тут тиверці – пращури наші
Ховались від лютих вітрів.

І згодом навколо кринички,
Куди всі стежини звело,
З’явились хатки невеличкі,
Котрі об’єднались в село.

Село те за Кам’яним Яром
Форпостом було Хотина…
Блищав ятаган яничара,
Котилася полем війна.

І коні летіли, мов птиці,
І плакала гірко вдова…
І біля святої каплиці
Пом’ятою була трава.

Не всі повертались в домівки,
Де гріло родини тепло…
Від слова «каплиця» – Каплівка
Отримало назву село.

І гнізда тут вили лелеки,
Й боролось добро проти зла…
Й русини в часи небезпеки
Ставали на захист села.

Історії давня сторінка…
Чого тільки тут не було?
… Від слова «каплиця» – Каплівка
Отримало назву село.

Географічне положення села Каплівка.

Село Каплівка Хотинського району Чернівецької області засноване в 1420 році. Назва села походить від слова капличка. Розміщене воно в 6 км від міста Хотин на правому березі Дністра. Координати його 48° 23′ північної широти і 44° 10′ східної довготи.
В центральній місцевості Прут – Дністровського межиріччя, де розміщене Хотинське підвищення. Рельєф місцевості горбистий. Місцевість багата мінеральними, будівельними матеріалами. Особливо є високоякісна глина, пісок, невичерпані запаси вапняку.
Клімат має виражені риси континентального клімату. Середня температура липня +20°, сума опадів цього місяця становить біля 70 мм, зима триває 4-5 місяців. Середня температура січня -5,6°. Літом опади випадають часто у вигляді злив. Ґрунти вилужені опідзолені чорноземи. Рослинність лісостепова. Ліси збереглись лише на горбистих місцях. В лісах переважають граб, дуб, липа та інші.
Степові ділянки розорені, степова рослинність збереглася лише на узліссі, по горбах, на схилах ярів.
Типовими представниками є зубчатки, копиль та ін.
Тваринний світ досить багатий і різноманітний. Водяться зайці, лисиці, косулі, багато є гризунів(миші, щурі, тушканчики), зустрічаються їжаки, кроти.
Постійно живуть дятли, ворони, сороки, горобці.

Історія виникнення села.

Народне повір’я говорить, що назва села пішла від каплиці, спорудженої для захисту джерела, яке пробилося на поверхню за 6 км від Дністра. Чиста, смачна вода вабила до себе мандрівників. Одні йшли далі, іншіосідали тут жити.

Хоч землі й не кращі для господарського використання, зате поруч Хотин – місто, в якому розвивались ремесла і торгівля, Дністер, по течії можна добратися до самого Чорного моря.
Зараз при в’їзді в Каплівку збудована нова капличка під керівництвом отця Василя на кошти підприємця Сухаря Анатолія Івановича та прихожан.
За даними істориків, вперше назва Каплівка згадується в писемних джерелах 18 століття.

Місцеві краєзнавці стверджують, що рік народження села – 1420. Пошуки тривають. Може, незабаром відзначать і день заснування. За архівними даними село засновано 1756 році.
Археологи ж цілком достовірно віднайшли на околицях Каплівки 3 колишні поселення архаїчних культур – трипільської (3 тисячоліття до нашої ери), та черняхівської (2-6 століття нашої ери).
Дана місцевість, як і вся наша область споконвічна слов’янська земля, яка входила до складу Київської Русі, а після розпаду Київської держави перебувала в складі Галицько-Волинського князівства.
На початку 12 століття дана територія була захоплена турецькими яничарами, які понад 250 років грабували місцеве населення.
Проте, населення села разом зі всім українським народом, протягом віків вело героїчну боротьбу за своє національне визволення.
Отже, небезпідставно ходять легенди про участь каплівчан в Хотинській війні 1621 року в складі місцевих формувань героїчних запорозьких козаків та в Ставчанській битві проти тих же турецьких загарбників, разом з російськими воїнами.
А це уже факти ближчої історії.
У жовтні 1917 року селяни Калівки розгромили поміщицький маєток.
Землю поділили між собою.
Не примирились селяни і з румунською окупацією, коли в 1919 році Хотин піднявся на смертельний бій із загарбниками, каплівчани зразу ж виступили на допомогу повстанцям, фронтовики зі стріх повиймали гвинтівки, селяни – вила і сокири.
Коли ці рядки прочитає людина, не обізнана з історією Бессарабії і Буковини, то може подумати, що Каплівка – це поселення якоїсь військової касти. Все війни і війни. Ні, тут споконвіків живуть мирні, добрі люди: хлібороби і тваринники, будівельники і ремісники.
А до зброї вони завжди брались тоді, коли над країною нависала небезпека. І часто-густо село потрапляло у вогненну, криваву круговерть.
Одразу за селом – поле. На ньому люди дбайливо вирощують пшеницю і кукурудзу, цукрові і кормові буряки, картоплю, городину. З ранку до вечора не вщухає тут гуркіт тракторів.
У березневі дні 1944 року по цих гонах теж рухались машини, тільки бойові. Вибухали снаряди міни, свистіли кулі. Гриміло могутнє “Ура” атакуючих рот.
Йшла битва за визволення Буковини. Попереду був Хотин, перетворений гітлерівцями у важливий опорний пункт на Дністрі. Каплівка опинилася на цьому шляху.
Радянські війська в тяжкому бою вибили гітлерівців з села і розмістили тут штаб 133 стрілецької дивізії Другого Українського фронту. Саме цьому факту в селі надають особливого значення.
Читач має право подумати: ну і що такого? Багато було дивізій, корпусів, армій.
І кожна частина чи з’єднання мали свої штаби. Сьогодні в одному селі чи місті, завтра – в іншому. Це справді так.
Але хочеться привернути увагу зовсім з іншого боку. Як свято шанують в Калівці своїх визволителів з-під фашистської окупації, і в загалі, як шанують тут ветеранів Великої Вітчизняної війни.
У свій час Ольга Мусіївна Топоровська з чоловіком Топоровським Броніславом Валер’яновичем організували гурток юних слідопитів.
Їх справу продовжувала Марія Степанівна Чобан. Вели пошук. Тривалий, наполегливий. Установили зв’язки з колишніми бійцями і командирами 133 стрілецької дивізії. Одночасно шукали і своїх односельчан, які пішли на війну, і не повернулися, а слід їх загубився у тому страшному вирі.
Настав час, коли результати пошуку можна було показати людям.
– Та тут експонатів на цілий музей – захопилися керівники села.
– А що як справді відкрити музей бойової слави? – запропонувала Марія Степанівна.
І ось в один з травневих днів, коли відзначалося свято Перемоги в центрі села зійшлися сотні сельчан, щоб взяти участь у відкритті музею.
Фронтовики наділи ордени. Приїхали гості – визволителі. Та найбільшим сюрпризом для колишніх воїнів 133 стрілецької дивізії було те, що музей розмістили в будинку, де тоді, в 1944 перебував їхній штаб.
Обережно, ніби в свою далеку, обпалену війною юність, через поріг старенького будинку ступали фронтовики. Вдивлялись у пожовклі від часу фотознімки, ледь упізнаючи себе. Приїжджі згадали і командира дивізії полковника Володимира Білодіда, який не дожив до Перемоги, відважного командира ударного 681 полку Павла Білонова, нині генерал-лейтенанта (за Каплівку і Хотин одержав звання Героя). А ось і гільза снарядна. В ній земля, полита кров’ю бійців дивізії. Цю реліквію надав музею син комдива – Віктор Білодід. Тоді, під Каплівкою, він командував Артилерійським підрозділом. В мирний час дослужився до полковника. Не дожив 3 місяців до відкриття музею…
Так, це було свято зі сльозами на очах. У пам’ять про тих , хто не повернувся з кривавих полів війни, споруджений обеліск. Відкритий він був у 1984 році 9 травня в сорокаріччя визволення Каплівки.
Все село зійшлося на цю подію. Учні одягнені по святковому з квітами,
сивочолі ветерани, втомлені життям вдови, літні і молоді люди, усі в цей
погожий день прийшли віддати шану і почесть загиблим воїнам.
З хлібом-сіллю зустрічають Білодіда, сина загиблого полковника, командира 133-ї стрілецької дивізії, що визволяла Каплівку. Все село з увагою слухає спогади про батька славного воїна-визволителя.

Каплівка – село українське. А от центральну вулицю нарекли іменем двох людей різних національностей: українця-односельця і узбека.
…Їх у розвід групі було дванадцять, і всі різних національностей. При форсуванні Дінця узбек Ніяз Якшибаєв зробив лише кілька кроків, звільняючи українську землю. Його, пораненого, врятував від смерті командир групи Мефодій Дудка з Каплівки. То було в сорок другому році. На Сандомирському плацдармі, через два роки, Ніяз винесе з поля бою пораненого Мефодія. Так бойова дружба скріпиться кров’ю. Друзі підтримували зв’язок і після війни. Мефодій Дудка працював рибоводом у Каплівці, Ніяз Якшибаєв – бавовнярем у далекому Узбекистані. Листувались. А коли узбецький побратим приїхав до друга на Україну, каплівчани на своєму сході назвали вулицю іменем Дудки-Якшибаєва. Так узбек одержав каплівську прописку. Хотілося б, щоб назавжди не забули господарів цього будинку – Никифора Васильовича Мегеру та його дружину Ірину Тимофіївну, які, чим могли, допомагали визволителям.
Окремий стенд – про односельців. На чільному місці кавалери ордена Слави. У Мефодія Дудки їх повний бант – всі три. Григорій Скрипник заслужив два ступені. Чимало можна дізнатися і про інших ветеранів-односельчан.
Тут в музеї можна зустріти матеріали про каплівчан-чорнобильців, які брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Серед них Урсов Василь Семенович, Меренюк Василь Никифорович Веренчанський Петро Степанович, Юзько Михайло Йосипович та наймолодший серед них Юзько Юрій Михайлович, який нині вже покійний.