Духовність Колінківці

Найдавніша згадка про церкву відноситься до середини ХVІІ ст. В той час український народ під керівництвом Богдана Хмельницького боровся проти поляків за звільнення своєї батьківщини. На підмогу українцям молдавський князь Василь Лупу відправив декілька загонів молдован. Серед них був і житель села Колінківці Сидір Урсу. Ці загони стояли в осаді Львова у 1648 році. 1654 року Сидір повернувся до рідного села. На знак подяки за участь у цій компанії йому виділили землю, на якій у 1656 році була збудована дерев’яна церква. У ній проводив богослужіння піп Сільвестрій. Відомостей про духовне життя того часу, на жаль, не збереглося.
Вдалося знайти відомості про існування іншої церкви. У 1787 році на південному заході села була збудована дерев’яна церква (зараз там нова сільська лікарня). Прослужила вона довго, але в другій половині ХІХ ст. через пожежу згоріла.
У другій половині ХІХ ст. священик Колінковецької парафії Ф. Павловський порушив питання про будівництво нової церкви перед громадянами села, а для його вирішення пише листа в Кишинівську консисторію з проханням дозволу на будівництво. У 1876 році консисторія дала дозвіл на будівництво церкви. Патроном будівництва був призначений Ф. Павловський. Збудована церква з піщаника, який привезено з колінковецького лісу, а саме з урочища Голяк. Будувалася вона з 1882 р. по 1892 р. Освячення церкви відбулося у 1893 році в день Вознесіння Христового. З того часу вона одержала назву Колінковецька православна Свято-Вознесенська церква. Щороку у день Вознесіння Христового (за 6 тижнів після Великодня) село відзначає храмовий день церкви. Першим панотцем був В. Полянський.
У 1978 році до Колінковецької церкви єпископом Варламом направлений священик Іван Біволару. Він закінчив Одеську духовну семінарію у 1970 році, а в 1987 році Московську духовну академію. З 1978 року і по сьогоднішній день працює у Колінковецькій парафії. Володіє багатьма мовами. Гарні успіхи отримав у богословських науках, має відмінні успіхи у релігійній службі, ревносний проповідник християнської віри. Авторитетна і шанована людина у селі, гідний учасник пасторальних конференцій. Обізнаний та твердо знає теологічні задачі. Парафіяни села з повагою ставляться до нього. Нагороджений митрополитом київським та всієї Русі-України Володимиром. У 2000 році церковний комітет отримав грамоту.
Старожили села пригадують, що ще у 1890 році, коли церква була на стадії будівництва, на великі свята окремі жителі пішки відправлялись до Почаївської та Києво-Печерської Лавр помолитися.
5 випускників Колінковецької школи здобули професію священика, в тому числі і митрополит Кишинівський та всієї Молдови Володимир.
Поруч з церквою з 1893 року знаходиться цвинтар. Це найбільший цвинтар у селі, йому більше 100 років. Найдавніший цвинтар, за словами старожилів, знаходиться на півдні в урочищі Лунка. Про це свідчить кам’яний хрест. Другий цвинтар знаходився на місці, де нині знаходиться сільська лікарня. На центральному цвинтарі розташовані братські могили загиблих у Першій світовій війні. Збереглися кам’яні хрести, на яких викарбовано прізвища загиблих. Серед них пам’ятний хрест донському козаку М. Демидову, який їхав у перші дні війни з донесенням до штабу, але був убитий на кордоні в урочищі Табун.
Свято-Володимирський чоловічий монастир. Кругом типовий буковинський ліс. Основна порода – бук. У лісі багато граба, берези, ялини, сосни; зустрічається модрина, дуб. В урочищі Козачий яр є велика ділянка вікових дубів. Влітку в лісах багато ягід та грибів. Нерідко можна зустріти косулю, дикого кабана, лисицю, зайця, білку, велику кількість гризунів та різних птахів.
Ми підійшли до грандіозного архітектурного комплексу – Свято-Володимирського чоловічого монастиря.
Будівництво монастиря має свою історію. 2 квітня 1996 року до Колінківців приїхав митрополит Кишинівський та всієї Молдови Володимир (уродженець села Микола Васильович Канторян). Під лісом, на цьому місці, де сьогодні стоїть монастир, зібралось багато жителів села, щоб вирішити питання про його будівництво. Перед жителями виступив митрополит, який розповів про свої плани. За планом увесь комплекс монастиря передбачає будівництво собору, адміністративного будинку, готелю для приїжджих, лікарні для хворих і немічних, гаражу, пекарні, цеху з переробки молока. Увесь люд підтримав ініціативу. І почався процес збору коштів та необхідних документів. Проект монастиря складений інженерами проектного інституту Кирилом та Ларисою Мурашками.
У березні 1997 року розпочалося будівництво монастиря. Перший камінь у фундамент заклали Ігор Козуб та Євген Томаш. Першим настоятелем був призначений Микола Харатеску. Будували монастир два брати Микола та Петро Козуби. У 2001 році настоятелем монастиря став отець Паїсій. 26 вересня 2004 року відбулось освячення монастиря. Щорічно 28 липня в монастирі святкують храмове свято (на честь князя Володимира – хрестителя Русі-України).

Капличка Української Православної Церкви Московського Патріархату, побудована у 1998 році на кошти сільчан. Освячена в 1999 році. Організатором будівництва був Віктор Володимирович Томаш. Основним спонсором був настоятель монастиря села Банчени Герцаївського району Михайло Жар.