Історія Крутеньки

Історія мого села

П Л А Н
1.    Моє рідне село.
2.    Версії походження села.
3.    Соціально-економічний розвиток села.
4.    Розвиток культури та освіти на селі.
5.    Пісні передані у спадок.

Моє село – моя земля,
Де перша пісня колискова.
Де сині й чисті небеса,
Й щира батьківська розмова.
Моя земля – земля батьків.
Земля нескорених дідів.
Полита кров’ю і слізьми,
Щоб ми щасливії були.

1.    Моє рідне село
У швидкоплинному ритмі сучасного життя рідко задумуєшся над історією свого села, рідко згадуєш його минуле. А знати і пам’ятати історію рідного села повинен кожен, адже лише знаючи її, можна краще оцінити, глибше осягнути нинішній день.
Крутеньки – чарівний куточок Хотинщини, з щедрими лісовими масивами, білосніжним весняним цвітінням і щедрістю осінніх садків. Село багате на красивих душею, працьовитих і щирих людей.
Крутеньки мають свою багатовікову і цікаву історію, свою долю і біографію, найважливіші віхи якої жителі села свято оберігають, передаючи з покоління в покоління. Найдавніша письмова згадка про село Крутеньки датується 1602 р. Ще й до тепер зберігся кам’яний хрест на якому викарбувана дата заснування села. Про те, що поселення тут існували ще задовго до утворення села яскраво свідчить і те, що на околицях села є пам’ятки раннього залізного віку(VII-VІ ст. до н.е.), а також знайдено і досліджено поселення часів трипільської культури. Саме дякуючи цим дослідженням було встановлено, що основним заняттям поселенців було скотарство і землеробство, адже цьому сприяли і клімат, і рельєф і вигідне фізико-географічне положення. Певні особливості у географічному положенні села є й сьогодні.
Крутеньки межують на заході з селами Данківці і Пашківці Хотинського району, на півночі з селами Лівінці і Михайлівка Кельменецького району, на сході з селом Балківці Новоселицького району, і на півдні з селом Ярівка. Таким чином село знаходиться на кордоні трьох районів. У рельєфі переважає горбиста та яриста місцевість, клімат помірно-континентальний – з м’якою зимою і теплим літом, кількість опадів у межах 450-600 мм протягом року.

2.Версії походження села

До 1952 р. Село називалось Торбуряни. Про походження такої дивної назви нам розповідає легенда, з якої випливає декілька версій назви села. Перші поселення в далекому минулому – були розміщені біля джерел води, поблизу «Турецької криниці» де зараз урочище «Глибокий яр». На ці поселення нападали кочівники. Поблизу поселення росли чагарники, дерева, густі бур’яни. Налякані нападами кочівників, поселенці тікали і ховалися в бур’янах. Коли нападники відходили, люди повертались до своїх помешкань. Таким чином вони ховались то в бур’яни,то з бур’янів. Звідси, можливо, і пішла назва Товбуряни. Але це не єдина версія щодо назви села, є ще декілька. За іншою версією походження назви пов’язане з іменем ймовірного власника даної території Толбуряна(документальних свідчень немає), за його прізвищем і назва села Толбуряни. Ну а за третьою версією припускають, що назва села пішла від сполучення слів “торба”, “рядно”. Так як місцеві ремісники ткали гарні торби з яскраво викрашеного рядна. Котра з цих версій найбільш правдива достовірно невідомо.

А в 1952 році жителі села виявили бажання змінити назву свого населеного пункту, так як вона нагадувала їм про важку минувшину та злиденне життя. Вони згідні були набудь-яку назву, тільки не Торбуряни. Таким чином у цьому ж році з’явилась нова назва села – Крутеньки. Структурно село поділено на кути. Територія з давнішими забудовами поділена на два кути: «Хаща» і «Козарія», а та частина що була забудована пізніше (друга половина ХХ ст.)утворила ще один куток села – «Нові Крутеньки».

3.Соціально-економічний розвиток села
Основне заняття жителів села, як вже згадувалося, – сільське господарство. Найбільш розвинутими галузями були землеробство, тваринництво і садівництво. Тільки незначна частина селян займалася домашніми промислами: гончарством, деревообробкою. Найбільш поширеним було ткацтво. Але щоб ткати, потрібна була пряжа, її пряли з льняного і конопляного волокна, а також з овечої вовни і козячої шерсті. Прядінням займалися тільки жінки у вільний час від сільськогосподарських робіт різними веретенами, прядками, поодинці чи клакою(гуртом). Із виготовлених ниток, а також додаючи бавовняних при допомозі дітей ткали у хатах із глибокої осені до ранньої весни на простих верстатах (кроснах). З неї виготовляли натільну білизну, хустки, рушники. Крім того, чоловіки з волокна плели шворки. З овечої і козячої пряжі, пофарбованої рослинними барвниками, виготовляли хатні речі.
Знаряддя праці були примітивними, внаслідок чого земля давала низькі врожаї. Проте найважливішим фактором неврожайності було неправильне застосування сівозміни: сіялось поспіль декілька років те, що користувалося найбільшим попитом (пшениця, жито, ячмінь і найбільше – кукурудза, як основна продовольча культура). Запровадженню правильних сівозмін перешкоджала консервативна традиція в селі: восени і навесні перетворювати поля у пасовиська. Багато орендарів маєтків дбали, у першу чергу, про свої прибутки, а не про піднесення сільського господарства.
Ускладнювала землеробство надмірна роздробленість землеволодінь на дрібні нивки, розкиданих в різних місцях, що відбувалося, в основному, внаслідок поділу батьківської спадщини між нащадками. Адже ділили (по справедливості) кожне батьківське поле різної якості на відповідні частки (парцели), потім при новому поділі між наступними поколіннями наставало нове дроблення, внаслідок чого окремі нивки ставали неймовірно вузькими. Розширення посівних площ велося, у значній мірі, за рахунок скорочення лук і пасовиськ, що обмежувало можливість випасу селянської худоби. Це змушувало селян залишати надовго поля восени і навесні під пасовиська, що ускладнювало, а то й унеможливлювало зяблеву оранку, осінні посіви і утримання озимини у доброму стані.
Скотарство велося у селі примітивно, не рідко без приміщень, з використанням низькопородної худоби. Посилений вивіз кращої худоби, особливо молодняку, призводив до того, що в селі залишилася худоба гіршої якості, у тому числі й на розплід.
Йшли роки, життя в селі змінювалося. ХХ століття принесло чимало змін.
Чимало крутеньківчани пережили за свою історію.  Це панщину і поневолення чужинцями, народні повстання і війни, важку щоденну сільську працю і сподівання на щасливе майбуття. Село вписало в історію боротьби за свободу і щастя народу не одну героїчну сторінку, серед них і грізний січень дев’ятнадцятого року.
Записано з вуст старожила села Крутеньки Стрижибороди Леонтія.
„Пригадується такий випадок: «Приїхав до нас Чернівецький театр їм. О.Кобилянської з виставою Степана Снігура „Полум’я”. На сцені вирували пристрасні події початку ХХ ст. А коли спектакль, закінчився, до артистів, спираючись на ціпок, піднявся сивоголовий повстанець Арсеній Йосипович Обершт. Подякував артистам, а народному артисту П.Міхкевичу (він виконував роль селянина Руснака) потис руку обняв і сказав:
– Отак воно й справді було. Били тоді “зайд”, аж «дрантя з них сипалося”.
Йшли роки, але жити краще не ставало. До крутеньківчан як і до інших жителів Північної Бесарабії долітали чутки про «нове життя», що його за Дністром будувала Радянська влада. Та обставин за яких можливо б було возз’єднатись з основними українськими територіями не було. Ще довгих двадцять років панували тут румуни. А в 1939 році в зв’язку з початком Другої Світової війни, і, як наслідок, Радянсько-Німецьким договором ці території ввійшли до складу СРСР. Недовго тривало довгоочікуване щастя, адже в 1941 році розпочалась Велика Вітчизняна війна. Мирне життя перервав віроломний напад фашистської Німеччини. І всі мрії та сподівання на прекрасне майбуття змінилися окупацією, на цей раз румунсько-німецькою. До березня 1944 року крутеньківчани терпіли гніт окупантів, але дякуючи вдалим діям Радянської Армії у цьому ж році село було звільнено.
Новою владою було оголошено мобілізацію населення та призов до лав Червоної армії. Крутеньківчани жваво відгукнулися на цей заклик, адже щиро бажали звільнення від фашизму. Звісно, не всім судилося повернутися з полю бою…
Згадка про участь односельців у Великій Вітчизняній війні – священне місце в центрі села: на гранітних плитах висічено 122 прізвища крутеньківських хліборобів, які не повернулися з фронту. А над ними стоїть пам’ятник скорботної матері. Поруч могила військового пілота Якова Омеляновича Кошуби, який у перші дні війни повторив подвиг Гастелло: на палаючому літаку кинувся на фашистів.
Тут завжди чисто. З ранньої весни до пізньої осені, цвітуть запашні квіти, сюди приходять дорослі і діти. За чистотою і порядком доглядають внуки і правнуки героїв війни – учні нашої школи. В день святкування ювілею заснування села 2002 року, в пам’ять загиблих воїнів-односельчан, біля пам’ятника встановлено і освячено хрест.
Новітня історія села продовжилась у повоєнні роки. Це і створення сільської ради на селі, яку очолила Горобчук Єлизавета Василівна, і створення колективного господарства ім. Кагановича, яке очолив перший голова колгоспу Василь Степанович Дробко. На їх плечі ліг основний тягар по відбудові села та покращення добробуту жителів. Ці люди змогли надихнути односельчан на спільну працю та трудові здобутки, плоди яких примножувалися з роками молодими поколіннями.

4.Розвиток культури та освіти на селі

У центрі села є нічим особливим не примітний будинок, хіба що на перервах з його дверей висипають десятки галасливих хлопчиків і дівчаток, заповнюючи дитячим гамором усе навколо. Це школа. Хтозна коли збудована, вона реконструювалася та добудовувалася. Довгий час директором школи був Борис Гнатович Бондаренко, непосидючий і енергійний, депутат районної ради, який зробив багато для розвитку освіти на селі. Саме його зусиллями було збудовано новий двоповерховий корпус школи, завдяки якому діти навчаються в одну зміну. На сьогоднішній день школа потребує чималих капіталовкладень, яких постійно бракує. Але держава повинна дбати про такі невеликі навчальні заклади як в Крутеньках, розвиваючи освіту на селі.
Колектив учителів майже всі крутеньківчани. Значній частині їх, колись ця школа дала путівку у життя.
Із стін Крутеньківської школи вийшло багато прекрасних людей, які є гордістю нашого села. Це Обершт Віктор Данилович – підполковник, марко Віктор Георгійович – офіцер, Безпалько Руслан Іванович – кандидат біологічних наук, Молдаван Петро Павлович – очолює лікарню на Хмельниччині, Брюхівський  Анатолій Євгенович – очолює лікарню на Івано-Франківщині, Дулевич Віктор Олексійович – полковник, командир дивізії, Стижиборода Дмитро Тодорович, Краснюк Микола Олександрович,
Горобчук Раїса Миколаївна, Марко Василь Якович, Краснюк Ірина Петрівна – лікарі, Марко Семен Єремійович – начальник залізничної станції, Марко Юрій Миколайович – старший науковий працівник Хмельницького історико-краєзнавчого музею та багато інших.
Нині в селі Крутеньки 483 господарські двори, мешкає 1163 особи, з них пенсійного віку 450, дітей шкільного віку 118, За підсумками перепису жіноче населення домінує над чоловічим. Різниця становить 150 осіб.
Крім школи на території сільської ради розташовано ФАП, дитячий садок „Сонечко”, будинок культури, бібліотека, магазини, торгівельні точки приватних підприємців, відділення зв’язку. Громадськістю Крутеньок збудовано капличку в центрі села утворено нове кладовище. На базі будинку культури діє філіал музичної школи, де працює викладач Віктор Васильович Горобчук, колишній випускник музичної школи, який пройшов пекло війни в Афганістані.
Традицією в селі є відзначення урочистих свят: маланка, Міжнародний жіночий день 8 Березня, свято Перемоги, день обжинків, день Незалежності України.
Колись це робилося простіше, легше – був свій колгоспний хор. Якому ось-ось мали присвоїти почесне ім’я народного. Ним керував досвідчений хормейстер Валентин Костянтинович Ковальов. На сучасному ж етапі майже всі заходи відбуваються завдяки активній діяльності школи.
Дійсно важливим центром поширення освіти на селі є наша сільська бібліотека створена у 1951 році при клубі. Фонд бібліотеки становив 850 примірників. В даний час бібліотека знаходиться в приміщенні будинку культури, який відкрито в 1974 році, на даний час бібліотечний фонд становить 13850 примірників. Бібліотека простора, світла, створено всі умови для праці, відпочинку жителів села.
У першій половині ХХ ст. найбільшим чинником впливу на розвиток культури та освіти на селі була церква, адже світогляд та моральні якості людини зароджувались на релігійних баченнях. А румунська влада дуже мало приділяла уваги розвитку освіти. Найосвіченішою людиною на селі, людиною, якій всі довіряли, і в якій завжди шукали розради – був священик. А храмом де люди очищалися, – була і є Свято-Миколаївська церква, розташована в  центрі села.
Особливістю кожного села є його мова, зі своєю говіркою. Були, та й досі частково зберігаються  особливості у мові та вимові наших предків та сучасників. Наприклад: «хороми» – вхідна частина до хати, «ціп» – знаряддя праці для обмолоту зернових, «цебер» – дерев’яне відро, «натина» – каша з щовником, «бариш» – хустина на голову, турпан – велика хустка, полумисок – середньї глибини керамічна тарілка для гарячих страв.
Пісня! Вона серце народу, його душа, його крила. Витворена народом пісня, пахне травневими дощами, синіми льонами, материнськими руками. Народна пісня! Вона як цілюще джерело – живить кожного із нас. Пісня згуртовувала людей у найважчі часи, ділила радість і смуток, робила нас духовно-багатими.

5.    Пісні передані у спадок
Крутеньківчани – співочий народ. Від покоління до покоління передаються прекрасні співанки, колискові, обрядові пісні. Ось декілька із них:
коло млина яворина

Коло млина яворина,
Коло млина кладка.
Я з нелюбом говорила,
А за милим гадка.
Іде гадка за гадкою,
Одна за другою,

Третя гадка,
мій миленький,
Розлука з тобою.
Аби-м була така красна,
Як та зоря ясна,
світила би-м миленькому,
Ніколи не згасла.
Світила би-м миленькому
Світила, не згасла,
Якби він йшов до другої,
За хмари би-м зайшла.
Ой відтворені ворітечка,
Треба їх заперти,
Кого люблю, не забуду
До  самої смерті.

ОЙ КУВАЛА ЗОЗУЛЕНЬКА
Ой кувала зозуленька
В лісі на горісі.
– шануй мене мій миленький,
як ластівку в стрісі
Як не будеш шанувати,
Не будеш на мати,
Бо я тобі не наймичка
Йти в поле орати. (2)
Бо я тобі не наймичка,
Але господиня,
Куди підеш, звідки прийдеш
— Хата не пустиня.  (2)
Породила мене мати
Коло сіяночки,
Коби-м така до роботи,
Як до співаночки.  (2)
Коби-м така до роботи,
Як співати вмію,
Тримав би-сь ня мій миленький
Лишень про неділю.  (2)

ОЙ ПОПЛИВ ЧУМАК
Ой поплив чумак
На той бік бурлак,
Воли йму ся розболіли,
Сам чумак заслаб.
Ой заслаб, заслаб,
Під возом лежить,
Хто минає, не спитає,
Що його болить.
Болить чумака
Серце й голова,
Бідна ж моя головочко,
Чужа сторона.
Прийшов до него
Рідненький отець:
Ой синку мій, чумаченьку,
Отут ти й кінець.
Прийшла до него
Рідненька мати:
Ой синку мій, чумаченьку,
Меш погибати.
Прийшов до него
Ріднесенький брат:
—  Ой братчику-чумаченьку,
Я сему не рад.
Прийшла до него
Рідненька сестра:
Взяла воли з сімох мажів,
Додому пішла.
А воли ідуть,
Вирикуючи,
Та все свою газдинечку
Викликуючи.

Розповідь про село була б не повною, якби не згадати турботу про солдатських вдів, інвалідів Великої Вітчизняної Війни, одиноких, пристарілих, вчителів-пенсіонерів волонтерським загоном «Милосердя». Можливо не все вдається зробити щоб полегшити їм життя, побут, але навіть те, що зроблено заслуговує на увагу.
Це короткий екскурс у історію села, яку потрібно досліджувати, вивчати і добре знати, кожному, хто народився і виріс у цьому селі, хто шанує його предків та з вірою і надією дивиться в майбутнє. Адже з історії таких невеликих сіл, як Крутеньки, складається велична історія нашої Батьківщини.

Квітучі й чисті.
Веселі, врочисті –
Такими Крутеньки були
Садами шуміли,
Піснями дзвеніли…
Тепер вже далеко не ті.
Хатинки пустіють,
Подвір’я німіють
Так тихо і сумно кругом.
Мов зла чарівниця
Розправитись хоче
Із нашим маленьким селом.
В нас люди трудящі,
Для мене – найкращі,
Та думка хвилює одна :
Бабусі хворіють,
Їх діти – старіють,
А молоді майже нема.
Хтось в Чернівцях науку штурмує,
Дехто просто працює.
Може в місті вже й пару знайшли,
Але із села все одно вже пішли.
Тож стоять хатинки
«І так їх багато!»
Мов свідки біди мовчазні
До вікон сягає любисток і м’ята,
Сонях як гість при вікні.
Хтось тут народився,
Невтомно трудився
З життям розпрощався на вік
А дехто покинув рідненьку хатинку
І з села за кордон аж утік.
Летять мов лелеки в країни далекі,
Лишають дітей і батьків,
А вдома чекають, щодня виглядають
Таких матерів і синів.
І вже на чужині у когось родина,
І прибутки щоденно ростуть.
А отчі хатини немов берегині,
Їх мовчки очікують тут…