Культура Малинці

Культура

Кожна сфера життя та діяльності людини характеризується певним типом культури. Культура — це складна цілісність, яка включає в себе знання, вірування, мистецтво, мораль, закони, звичаї, здібності і звички, що набуваються і досягаються людиною як членом суспільства.Культура притаманна всім спільнотам і кожній людині зокрема і розглядається насамперед як духовний зміст історичного розвитку людства у різноманітних проявах. У ній відтворюється історія людства в її потенційності і вільному розкритті людських сутнісних сил.

Сільський клуб, в якому вирувало культурне життя зараз має такий вигляд.

 

Такий вигляд має на даний час недобудований Будинок культури.

 

 

При сільському будинку культури працював духовий оркестр,  хор та ВІА “Веселі ритмачі” під керівництвом Татарина В.В. Вони неодноразово були призерами районних та обласних конкурсів.

 

Сільські культурні заходи:

 

Щонеділі в селі відбувається –  Базар (Ринок,Ярмарок).
Вже склалося доброю традицією з давніх часів відвідувати наш базар, де можна придбати товари широкого вжитку, продукти харчування, електротехніку, будівельні матеріали, меблі , ВРХ, свині, птицю, а також корм для них.
Місце проведення: с.Малинці – с.Клішківці
9 жовтня проводиться День села (Храм).
Церква в селі була освячена на свято Івана Богослова 9 жовтня 1887 року. З тих пір в цей день відзначається в селі храм. В кожній хаті господиня готує святковий стіл, запрошуються друзі, знайомі, родичі з інших регіонів. В цей день проводиться святкове богослужіння в церкві. Ввечері в селі влаштовуються танці, що мають назву «Данець», ігри , гуляння.
Місце проведення: Центр села. Клуб.
7.01 – 19.01

Святкування різдвяних свят.
В ці дні в селі відбуваються масові гуляння. На Різдво – колядують, на Маланку люди перевдягаються в різних персонажів і ходять по селі щедрувати. Ці дні проходять дуже весело, люди їх чекають і з задоволенням святкують.
Місце проведення: По всьому селу.

 

Криниця-журавель. 

 

Одним із джерельних див села Малинці є криниця-журавель.

З давніх-давен українці шанобливо ставилися до річок, озер, джерел, криниць. Берегли їх, бо вода в житті людей, тварин, рослин відіграє величезну роль. Безцінним даром природи є прісна вода, що знаходиться в земних глибинах. З водою починається життя і закінчується. Люди знаходили джерельце, навколо нього копали ямку і пили ту воду. Але ці копанки швидко замулювалися, й люди почали обкладати ямку камінням, колодками. Але були такі місця, де вода проходила глибоко під землею. Почали люди шукати воду. Майже у кожному селі був чоловік, який знав цю справу. Він брав два вербові прутики і обстежував ті місця, де ріс най густіший спориш. Якщо листочки на прутиках тягнулися вниз, то можна на цьому місці копати криницю.

Криниця – символ Батьківщини, сили, багатства, родючості, святості, чистоти, краси, вірності, безсмертя народного духу, розлуки, туги, високої духовності.

Як же її оздоблювали? Нижня частина криниці називається цямринням. Його будували з гладенького каменю. Верхню частину викладали з колод. Могли робити «журавля» з дубових колод, щоб міцнішим був.

У місцях, де вода глибоко знаходилася, діставали її коловоротом. Поперек двох стовпів прикріплювали круглу колоду з ручкою – корбою. До колоди кріпили ланцюг з відром і діставали воду.
Щоб вода була чистою, не псувалася, в неї опускали срібний предмет, часто хрест, садили біля неї вербичку, щоб була приємною на смак – садили калину. На подвір’ї має бути колодязь або криниця. Часто була одна на цілу вулицю або околицю. Сюди сходилися всі стежки, тут люди спілкувалися, отримували всю інформацію про життя села.

Цікавим був сам процес копання. Господар збирав клану (толоку). Приходили сусіди, родичі, куми. В основному чоловіки, бо робота потребувала міцних рук. Жінки могли допомагати по кухні господині. Така робота тривала декілька днів. Чоловіки працювали, вивозили глину, а жінки пригощали смачними стравами, бо ж треба сили. Коли криницю викопали, прикликали священика, накривали довжелезний стіл . Крім страв, там стояли калачі, кухлики І рушники і відра, на дні яких була свіженька вода. Коди священик освятив криницю, співав церковний хор, тоді робили невеличкий «обід», молилися, пригощалися, дякували Богу за добру справу, господарям зичили здоров’я. Великою радістю для господарів була нова криниця. Черпали вони смачну джерельну воду, пригощали сусідів, подорожніх, щоб джерело не замулювалося.

Щоранку сходяться сюди люди: хто води набрати, хто кудись їде, а хто сільські новини почути. Стоїть одноногий «Журавель» – свідок багатьох історій. Стоїть і дивиться постійно в небо, куди не судилося йому злетіти. А щоднини великим дзьобом дістає з надр землі смачну водицю.

Сучасна криниця – витвір мистецтва.