Духовність Недобоївці

Село Недобоївці знаходиться в Хотинському районі Чернівецької області на відстані 14 км. від районого центру м. Хотина та 56 км. від обласного центру м. Чернівці. Воно розташоване в досить вигідному географічному положенні. У селі живуть працьовиті люди, які примножують його здобутки. Село досить різнобарвне за релігійним колоритом. Мене зацікавила діяльність різних релігійних общин на території села і я вирішила провести дослідження їх становлення та діяльності. Робота складається з вступу, двох розділів, підрозділів до них, висновків. Щоб написати роботу довелося попрацювати з церковними книгами, провести зустрічі з людьми. У першому розділі дається загальна характеристика православ’я, на основі конкретних документів описую період будівництва та діяльності Свято-Успенської церкви. Записи церковних книг дали можливість дізнатися про священнослужителів, які здійснювали богослужіння з 1814 року по даний час, турбувалися про будівництво церкви, підтримували її в нормальному стані, приводили в порядок територію, націлювали прихожан на добрі, благодійні справи. У другому розділі дається загальна характеристика протестантизму. Конкретно зупиняюся на виникненні баптизму на території села, характеризую діяльність цієї релігійної громади від 1924 року до теперішнього часу. Зупиняюсь на непорозуміннях між керівництвом общини та владою в румунські та радянські часи, називаю лідерів даної церкви, характеризую благодійну діяльність віруючих, святкування їх ювілеїв. Другою за кількістю серед протестантських общин є адвентисти сьомого дня. Характеризую її появу, діяльність, називаю пресвітерів,
зупиняюся на тому яким важким був шлях цих віруючих, щоб їх визнали. Малочисленними є релігійні общини п’ятидесятників і єговістів. Представники цих общин не дуже хотіли спілкуватися про час їх виникнення, діяльність, просили не називати їх прізвищ, тому описуючи про ці громади, я посилаюся лише на одинокі прізвища. У своїй роботі я називаю ряд прізвищ жителів села без яких написати цю роботу було б неможливо. Також мені довелося побувати на зібраннях у всіх релігійних громадах. Вражає те, що всі славлять Бога, але сам процес моління та обряди відмінні. До роботи додаються копії документів, фотографії молитовних будинків. Дана робота дасть можливість жителям села краще познайомитися з історією та діяльністю релігійних громад.

 

 Віровчення православної церкви ґрунтується на положеннях Святого Письма – Біблії і священного передання (повчань отців церкви). Православні християни вірують у Господа Ісуса Христа, обстоюють приналежність до заснованої Ним Єдиної Святої Соборної та Апостольської Церкви, яка під проводом Святого Духу незмінно правильно зберігає вчення Ісуса Христа. Православні визнають триєдиного Бога, творця й управителя Всесвіту, переконані в існуванні потойбічного світу, вірять у безсмертне воздаяния, спасенну місію Ісуса Христа. Моляться віруючі у православному храмі, де розміщено ікони. На них зображені Бог, Божа Матір, ангели, святі угодники. Православні вірять, що через них Бог може являти свої чудеса, зцілювати та втішати людей. Крім ікон, для богослужіння та виконання таїнств і обрядів використовуються хрест, кадило, свічки, лампади. По неділях виголошується проповідь. Богослужбовою мовою є церковнослов’янська (староболгарська). Сьогодні православ’я має всі умови для безперешкодного здійснення своєї високої місії, можливість вести за собою мільйони людей, які повертаються до віри предків, відродження храмів, монастирів, навчальних закладів, церковної преси, народної релігійної традиції, підтримку релігійного життя з боку держави.

 Щоб висвітлити дане питання мені довелося поспілкуватися з старожилами села, а саме: Миронцем Іваном, Рижаком Андрієм, Тодосійчук Агафією, Давньою Надією, священиком Козарем Дмитром, та іншими. Вони знали про заснування церкви від своїх предків. Також довелося перечитати багато церковних книг від 1814 року та познайомитися з архівними
документами. Старожили розповідають, що перша згадка про церкву датується 1794 роком. Таку ж згадку дають архівні матеріали. „ с. Недобоевцы, церковь Успенская, деревянная, крепкая, ризницею и утварью достаточна, книгами средственная, первое упоминание о ней за 1794 год”. Дана церква була побудована не на цьому місці, де сучасна, вміщала мало прихожан і тому постала нагальна необхідність будівництва нової церкви. Відомостей про діяльність священнослужителів того часу не збереглося, бо церковні книги заведені з 1809 року, а фактично записи починаються з 1814 року, (з цього часу знаходимо відомості про священнослужителів). У церковній книзі за 1829 рік знаходимо запис „Селение Недобоивка помещика Иордакия Константиновича Балша из молдавских бояр в селении не живет”. Майно йому дісталося від прадіда Іоанна Балша про що свідчать архівні документи – хартія молдавського князя Константина Дуки за 1702 р. А уже з кінця 1831 року село належить відставному майору Агапію Юхимовичу Ярмолинському, який в селі не жив, а в 1836 році зроблено запис – проживає в селі Ванчикауци. (взято із церковних книг за 1836 рік). Читаючи дальше церковні книги, знаходимо запис – церква побудована 1838 року про сприянні поміщиці – майорші Марії Опанасівни Ярмолинської. ( Додаток №1 – копії церковних записів). Тут же зазначається, що будова кам’яна, міцна. Також вказується, що кількість під церковної землі 33 десятини, відмежована в 1869 році із вотчини поміщика села Недобоївці єврея Лейби Мошковича Колпакчі, є план і межева книга, яка зберігається в церковних архівах. Земля неугодна. Знаходимо також запис, що церква опікувалася школою, зокрема було побудовано кам’яний дім для школи з трьох кімнат. 1. Труды Бессарабской губернской ученой архивной комиссии, т. 3, Кишенев, 1907 год, с.270 2. Труды Бессарабской губернской ученой архивной комиссии, т. 2, Кишенев, 1902 год, с.383-385 Велику увагу церква приділяла веденню записів народжень, шлюбів, смертей. Листаючи книги знаходимо прізвища своїх предків, які народилися, виходили заміж, помирали. Також дуже старанно велися записи, щодо церковного майна.

 Перелистуючи та перечитуючи церковні книги знаходимо відомості про священнослужителів з 1814 року. Дослідження зроблено на основі „Исповедных росписей по Свято-Успенской церкви села Недобоївці 1 -го округа Хотинского уезда Бессарабской губернии”. В цих книгах є записи про діяльність священнослужителів. До 1920 року записи зроблено зрозуміло, акуратно. З 1920 року по 1944 рік записи велися румунською мовою. Довелося шукати старих людей, щоб правильно прочитати прізвище священика. Крім того в цей період відбувалася часта зміна священнослужителів. Мені довелося перелистати дуже багато книг, щоб систематизувати діяльність священнослужителів Свято-Успенської церкви села Недобоївці. Я також познайомилася з такими церковними документами, як „Дело с оправдательными приходами и расходами денег Свято-Успенской церкви” за різні роки, „Книги реєстрації народжень, вінчань, смертей”, „ Протоколи засідань церковної общини Свято-Успенської церкви”. Крім того, щоб уточнити діяльність священнослужителів радянських часів, звернулася до старожилів. Опрацювавши вище названі документи, та маючи розповіді людей, я зробила такий хронологічний ланцюжок діяльності священнослужителів на території села з 1814 року по даний час. Першим священиком з 1814 року по 1828 рік був Георгій Радостать. З 1829 року по 1838 рік церковним служителем був Микола Красно польський. А вже з 1839 року по 1843 рік парафію очолювали житель Недобоївців Йосип Сворожинський, а допомагав йому Федір Бакалевич. За період з 1844 року по 1874 рік священнослужителями були батько і син Міхневичі. Батько – Федір Міхневич очолював церкву з 1844 по 1870 рік, з 1871 року по 1873 рік здійснював служіння його син Василь Міхневич, а в 1874 році богослужіння здійснює знову батько. Після Міхневичів церковними справами опікується Федір Чернявський з 1875 року по 1878 рік. Вкінці 1878 року священнослужителем стає Константи Кудрицький його діяльність тривала до кінця 1880 року. З кінця 1880 року церкву очолює Олексій Данилович. В уже згадуваному (додатку № 1) є відомості про те, як він був переведений 31 грудня 1880 року Архієпископом Павлом з села Гіждева до Свято-Успенської церкви села Недобоуц 1-го округу Хотинського повіту. Священик Олексій Данилович здійснював богослужіння аж до 1920 року. Над періодом з 1921 року по 1950рік довелося довго попрацювати, щоб систематизувати діяльність священнослужителів. Це був важкий період в історії церкви, відбувалася часта зміна священиків. Упорядкувавши вивчений матеріал я продовжила хронологічний ланцюжок таким чином: З 1921 року по 1928 рік прихожани слухали проповіді слова Божого від священика В.Зімена. Не знаходжу розшифровки імені у вищеназваних документах відповідних років, (значиться просто В.Зімен). Десять років потому богослужіння для жителів села здійснював Іван Мунтяну з 1929 року по 1939 рік. Чотири роки парафією керував Анатолій Антонік з 1940 по 1944 рік. З 1945 по 1948 рік священиком був Михайло Стрілецький, жителі села старшого покоління його запам’ятали, як дуже чесного, порядного, справедливого священнослужителя. Зокрема Чорна Надія розповідає, що коли вона виходила заміж, то свячено служителем був О. Маматюк. Це був старенький священник, а вона хотіла, щоб її звінчав Михайло Стрілецький. Його привезли в село і він здійснював обряд вінчання. Вкінці 1948 року по 1949 рік священнослужителем був О. Маматюк. Розшифровки імені також немає в церковних документах. В 1950 році призначили священнослужителем Павла Гончара. Він здійснював богослужіння до 1960 року. Жителі села розповідають, що родом він був з села Зарожани. Це був досить богомільний священник, він закликав віруючих бути істинними прихожанами і покірними волі Божій. Він ніколи не ішов на конфлікт з владою. Він здійснював богослужіння в селі Недобоївці до 1960 року. З 1960 року по 1987 рік церкву в селі очолював священик Гарлампій Фонарюк. Він дбав про те, щоб між віруючими був спокій. Велику увагу приділяв моральному виховання прихожан. Зовсім малий проміжок часу священнослужителем був Андрій Нагірняк з 1979 року по 1891 рік. З літа 1981 року по даний час богослужіння здійснює священник Дмитро Козар. Він докладає багато зусиль, щоб церква відповідала всім церковним нормам. Священник багато зробив разом з прихожанами щодо внутрішнього і зовнішнього впорядкування церкви. Проведено зовнішній ремонт церкви, зокрема перекрито дах, обновлено купола, приведено в порядок подвір’я церкви, вирубано старе дерево, посаджено молодий сад. (Додаток №2, фотографія, зовнішній вигляд церкви). Також зроблено капітальний ремонт всередині церкви, поновлено іконостас (Додаток №3, фотографія, іконостас). Для хористів церкви зроблено хори, в церкві все нове: хоругви, люстра, при столики, підсвічники, лампади, богослуживі книги, ікони. У 2000 році силами прихожан побудовано будинок, на території церкви, для сім’ї священника . Але з часом священик побудував собі хату, і в даний час, будинок використовується для навчання дітей (недільні школи), а також для прийому гостей. Церква готується до свого ювілею – 170-річчя, який відбудеться 28 серпня 2008 року. Уже складається програма, хто буде запрошений, планується закупити велику люстру в центрі церкви – пані-кадило, також буде розвалено стару сторожку, що значно розширить територію церкви. Підприємці Тодосійчуки Віктор і Наташа поставлять гарну огорожу (там де буде розвалено сторожку). Не можна не згадати жителів села, які вносять немалий вклад у діяльність церкви. Це колишні і теперішні старости: Гайдеєк Порфирій, Мігалатюк Іван, Мусурівський Василь, Вакарюк Григорій. Касири: Чорний Георгій, Веренчук Анисим, Семенюк Георгій, Миронець Василь. Паламарі -Миронець Іван, Миронець Степан. Треба відмітити, що священик Дмитро Козар є ініціатором для всіх релігійних громад, щодо впорядкування кладовищ (як старого, так і нового). Підтримує добрі відносини з владою, проводить велику виховну роботу серед прихожан, викорінив таке зло як алкоголь на поминальних обідах. У церкві немає непорозумінь між віруючими і священником. Церква займається благодійною діяльністю, діє згідно статуту. (Додаток №4 , копія про реєстрацію статуту релігійного організації Свято-Успенської церкви, додається).

 Протестантизм – нова течія в християнстві, яка об’єднує ряд церковних напрямів. Для всіх них спільними є такі принципи: заперечення верховної влади папи, невизнання ікон, культу святих і Богоматері, спростити обряди, скоротити кількість релігійних свят, „здешевити церкву”. Особлива увага у протестантизмі приділяється внутрішній, особистій релігійності, а не її зовнішньому прояву. Популярність баптизму пояснюється його специфічною організацією. У громаду входять лише віруючі, які свідомо і публічно прийняли хрещення. Баптизм в перекладі з грецької означає „хрещу водою”.

 

 Найбільш чисельною на території села, з протестантських громад, є баптистська. її кількісний склад 360 чоловік. Мені довелося поспілкуватися з багатьма членами ЄХБ, щоб дізнатися про час заснування даної громади та її діяльність. Зокрема багато цікавих фактів мені розповіли: Осовський Станіслав, Бурлака Олександр, Бурлака Сергій, Гуцул Іван, Дячук Василь, Бурлака Андрій, Міллер Антон, Козар Василь, Синогач Володимир, Тодосійчук Іван та багато інших. З їхніх розповідей стало відомо, що першою людиною в селі хто почав проповідувати баптизм був Олексій Козар. Він в 1910 році купив Євангеліє кишенькового формату, це був один з перших примірників з якого вивчали слово Боже перші протестанти нашого села. До речі, син Олексія, Василь Козар і нині проживає в селі. Я побувала в нього особисто, він також розповів багато фактів з свого життя. Зокрема, коли в школі дізналися, що в домі батька збираються люди і читають Слово Боже, то священник до нього почав погано відноситись, діти його били і йому довелося залишити школу. 22 вересня 1924 року слід вважати днем офіційного зібрання віруючих в нашому селі. В цей самий день до будинку Козаря Олекси ввірвалися жандарми, всіх присутніх заарештовують і ведуть на пост (місце розташування поліції), що знаходився в селі Владична. По дорозі, біля православної церкви було багато людей, молодь танцювала. Побачивши заарештованих, і знаючи за що їх вели, насміхалися з них. На посту шеф ( начальник поліції) добренько висварив перших християн-баптистів і заборонив надалі проводити зібрання. Але люди і надалі збиралися і читали Слово Боже. В цьому ж році (1924) в село завітав пресвітер Хотинського повіту Володимир, при якому розкаялися у своїх гріхах десять душ, це: 10. Синогач Степанида Першим баптистам було важко. їх переслідувала румунська влада, православна церква. Влада часто заарештовувала Козаря Олексія за те, що він дозволяв проводити в своєму будинку зібрання. Йому доводилося відбувати покарання по декілька діб у підвалах сіл Чепоноси, Рукшин та м.Хотина. Дружина Олексія Варвара сприймала ці переслідування як за належне і необхідне в служінні Богові, а тому у відсутності господаря дозволяла проводити зібрання в їхньому будинку. Перше водне хрещення, десяти покаяних душ відбулося осінню 1925 року в ставку с.Ставчани. Хрещення здійснював брат Сарачан з м.Бельци, пізньої осінньої ночі на світанку десять охрещених душ повернулися в рідне село й цим самим сповістили про народження нової церкви віруючих Євангельських Християн-Баптистів. У 1926 році відбулося водне хрещення у ставку Бурлаки Василя в нашому селі, де охрестилося більше сорока душ. В цьому же 1926 році відбулося перше духовне вінчання сестри Келі з братом Андрієм Шляхтою. В 1927 році церква змужніла, як духовно, так і кількісно. На той час налічувалося більше 100 членів. Збільшується також і кількість проповідників, ними стали: Бурлака Василь Куделько Матвій Мазур Ілля Романчук Федір Тодосійчук Аврам Осовський Станіслав Уже в 1928 році були організовано церковний хор, яким керував Степан Вакарюк. В цьому ж році були організовані недільні християнські школи. Першим вчителем дітей був Василь Бурлака, пізніше з дітьми займалися Ілля Мазур, Станіслав Осовський, Садова Марія та Щербата Марія. Старшим інструктором недільних християнських шкіл та навчання молоді по Молдові та Буковині була сестра Лідія Кандаор. Важливою проблемою для віруючих було будівництво молитовного будинку. Спочатку закупили ділянку землі біля Сворожінських, але влада заборонила там будівництво, посилаючись на те, що близько побудована православна церква. Тоді сестра Легун Калина виділила з своєї присадибної ділянки частку землі для будівництва молитовного будинку, він нині є місцем зібрання членів общини ( Додаток №5, фотографії, зовнішній вигляд молитовного будинку ЄХБ, додається). Очолював будівництво храму Божого брат Іван Дячук з осені 1928 по вересень 1930 року. У вересні 1930 року відбулося урочисте відкриття і посвячення дому молитви. Керував посвяченням старший пресвітер по Молдові брат Білоус. В цьому ж році відбулася ще одна видатна подія церкви – рукопокладання на пресвітерське служіння брата Олексія Козаря, а на дияконське – брата Івана Дячука. В 1931 році брат Олекса Козар звершує перше святе водне хрещення в ставку Шляхти Семена. В 1936 році проводилося друге рукопокладання на пресвітерське служіння брата Івана Дячука, а на дияконське трьох братів: Дякова Лук’яна, Козаря Василя та Осовського Станіслава. До 1945 року в церкві було два пресвітери і три диякони. В 1942-1943 рр. румунська влада поширила гоніння і переслідування всіх віруючих протестантських громад. Християн-баптистів викликали на пост до шефа і зобов’язували відмовлятися від віри. Деякі християни писали про відмову від віри. Першими кого забрали до Чернівецької в’язниці, були пресвітер церкви брат Козар Олексій та диригент хору Іван Савчук. Арешти продовжувались і далі, було заарештовано другого пресвітера Дячука Івана, дияконів та рядових віруючих. Молитовний будинок відібрали, в ньому поселили офіцера, який жив у братській кімнаті, а в залі проводились заняття з рекрутами (допризивниками до румунської армії). Але зібрання не припинялися, віруючі збиралися таємно. Незабаром частина засуджених повернулася, а частину звільнили воїни Радянської Армії. У 1944 році після визволення села від румунської окупації було проведено свято молоді в молитовному будинку. Приїхало дуже багато людей з усіх церков області. Після свята Олексія Козаря викликали в районну раду. У нього забрали довідку на пресвітерське служіння, а дім молитви закривають, з метою забрати назавжди. У село приїхав старший пресвітер по Чернівецькій області брат Леньов, який виясняє в уповноваженого у справах релігії, як вийти з даної ситуації. Вихід один – обрання нової двадцятки й нового пресвітера, що й було зроблено. Пресвітером стає Іван Дячук. Документи направлені в Москву, чекати довелося більше півроку. Дозвіл прийшов у червні 1946 року, але Козарю Олексію заборонили пресвітерське служіння у селі Недобоївці. У цей час посилюється контроль за діяльністю громади, проповідувати можна було лише тим, хто входив у керівні органи й ревізійну комісію. Щоб проводити богослужіння іншим братам, потрібно було мати дозвіл з сільської ради. Заборонялося, брати на зібрання дітей дошкільного і шкільного віку. Учителі школи, працівники райкому партії чергували на богослужіннях, складали акти, якщо були порушення. Складним питанням для общини було водне хрещення, тому було побудовано басейн у приміщенні храму, де в 1950році було проведено хрещення. З 1950 по 1960 рік збільшувалася кількість проповідників, зростає роль молодіжних зібрань, які крім дому молитви збиралися нелегально в домівках віруючих. Вчив дітей музики брат Христофор, який проживав у селі Мамалиґа. Церква користується авторитетом не лише у братстві, але і в області та Союзі. В 1963 році від общини було обрано делегата на всесоюзний з’їзд – Івана Дячука, який проходив у Москві з 15 по 18 жовтня. На з’їзді прийнято поправку до статуту – знято заборону приводити дітей на богослужіння, але вони не мали права декламувати вірші, співати духовні пісні. У 1975 році церква святкувала 50- річчя, було багато гостей, відбулося хрещення – 19 душ – це була найбільша кількість за післявоєнні роки. Перед церквою постало серйозне питання – вибори пресвітера, бо Дячук Іван був хворою людиною. У 1977 році.пресвітером обирається Василь Шляхта й виконував ці обов’язки до 1987 року .Це був важкий період, бо посилились протистояння між церквою і державою. Влада ставила свої претензії щодо вечірніх зібрань молоді, озвучення весільних свят, похоронів. Часто накладалися штрафи. У 80-х роках збільшується кількість проповідників, проводиться зміна в керівництві хором .Керівником хору молоді стає Антон Міллер, обираються молоді диригенти: Іван Гуцул , Олексій Манюк, Петро Онуфрійчук, Петро Савчук. Було створено три оркестри, вокальну групу. Важливою подією в житті церкви була її реконструкція, в якій головну роль відіграв пресвітер Василь Шляхта та будівельники Григорій Романчук і Михайло Бурлака ( нині покійні). Василь Шляхта користувався великим авторитетом серед пресвітерів області. Як зразкового пресвітера його в 1979 році посилають на 42-ий всесоюзний з’їзд віруючих ЄХБ, який відбувся в Москві з 16 по 19 грудня. У церкві відбуваються зміни – пресвітером обирається в 1987 році Шляхта Михайло ( він і зараз пресвітер), а Василь Шляхта в 1987 році йде на почесний відпочинок, але залишається почесним пресвітером . З 21- 24 лютого 1988 року Михайло Шляхта був запрошений на 44- ий всесоюзний з’їзд віруючих ЄХБ, який відбувся в Москві. Були прийняті важливі рішення для віруючих ЄХБ. Віруючі мали право навчатися в духовних семінаріях, коледжах, інститутах , академії, а також дозволялося проводити реконструкцію та будівництво нових молитовних будинків. Також з 1990 року дозволяється проводити благодійні служіння в сільському будинку культури. Перше благодійне служіння в СБК відбулося 8 липня 1990 року. На ньому були присутні тодішній депутат обласної ради Василь Ковбас, голова сільради Марія Давня, директор будинку культури Людмила Голяндина. Ось як описав початок цього богослужіння кореспондент тодішньої районної газети „ Червона зірка”( нині Хотинські вісті)Сергій Доманчук. „ Не дивлячись на післяобідню спеку сотні людей і дітей прямували тієї неділі 8 липня 1990 року , до будинку культури.” Велика панно-афіша запрошувала народ на благодійний концерт ЄХБ.У вестибюлі приміщення будинку культури привертає увагу тематичний фотомонтаж, створений віруючим художником Іаном Гуцулом, на такі теми: – Люди, що чекає на вас завтра? – їхня старість! А ваша? – Пожалійте! – Діти планети. Перед початком служіння до присутніх звертається пресвітер церкви Михайло Шляхта, він говорить:” Хоча присутні в залі належать до різних конфесій віровчення та сьогодні ми маємо можливість всі разом помолитись живому Богові за все людство, зробити Богові угодну справу”. Після всіх виступів було здійснено збір пожертвувань (3190 крб.)сума перераховується на Хотинський психоневрологічний будинок інтернат і районне товариство інвалідів. Благодійні служіння і в даний час проводяться в сільському будинку культури. Церква відсвяткувала свій 80 – річний ювілей, виступали найстарші члени церкви, які розповідали про минуле, про ті часи коли було багато заборон. Були гості які виступили з поздоровленнями. Дана громада досить організована, вона не конфліктує з владою, проводить багато благодійних акцій. Це лише основні моменти з історії діяльності ЄХБ на території села Недобоївці. Община зареєстрована і діє згідно статуту .(Додаток № 6 копія свідоцтва, про реєстрацію статуту релігійної громади додається),(Додаток № 7, копія статуту ЄХБ, додається) 1. Газета „Червона зірка”, 13.07.7990р. стор.З

 

У селі зареєстрована релігійна громада адвентистів сьомого дня (Додаток № 8, копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи „Адвентисти сьомого дня”, додається),(Додаток № 9, копія свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної організації АСД та копія статуту, додаються) Адвентизм – пришестя. Центральним догматом адвентизму залишається вчення про близьке друге пришестя Христа. Адвентисти сьомого дня -послідовники американки О.Уайт, яка заявила , що уві сні бачила Бога, і він наказав святкувати не неділю „воскресіння”, а суботу як сьомий день тижня. Щоб дізнатися про діяльність цієї релігійної громади я зустрілася з пресвітером Тенкуляком Сергієм, членами цієї общини Тодосійчук Людмилою, Тодосійчук Анастасією, Палій Ксенією та Надією , Тодосійчук Любою та Іваном і рядом інших, побувала на зібранні. Дана община не багаточисленна вона налічує 96 чоловік. У Чернівецьку область трьохангельську звістку приніс брат Михайло з Румунії в 1918- 1920 роках. Але до 1930 року було багато протиріч між румунською владою і тими хто проповідував нову релігію. Саме в 1930 році була відкрита община церкви АСД в селі Клішківці , проповідником був вибраний брат Кастомський. У Недобоївцях свого молитовного будинку для церкви АСД не було , тому люди збиралися у приміщенні баптистів. У 1935 році брат Костомський був присутній, при хрещенні 5- ти жителів села Недобоївці, а саме: Давній Самуїл Давня Олена Мигалатюк Ольга Мигалатюк Іван
Вальковська Марія Ця група віруючих була членами Клішківської общини. У 1937 році була відкрита община церкви АСД в селі Недобоївці, віруючі збиралися в будинку Мигалатюка Івана, пресвітером був рукопокладений Давній Самуїл. Кожного року церква поповнювалася новими членами за рахунок жителів наближених сіл. Але в 1992 році румунська влада почала переслідувати віруючих з церкви АСД. Були засуджені до 10 років позбавлення волі та вислані до Румунії такі члени церкви Давній Самуїл Мигалатюк Михайло Легун Марія А Вальковська Агафія, Козар Феодосія, Мигалатюк Марія, Мигалатюк Іван були відправлені в Чернівецьку тюрму на 6 місяців. Але в Румунії відбулися зміни і ті, що були в Чернівецькій тюрмі були звільнені, а тих хто був засуджений на 10 років звільнила Червона Армія в 1945 році. У 1947 році до Недобоївської общини приєдналась община з села Долинян, члени якої були в ЄХБ, але їх переконали і всі 45 чоловік стали членами АСД церкви с Недобоївці. З 1948 року богослужіння проводилися в будинку Мигалатюка Миколи,а в 1950 році відремонтували сарай у Давнього Самуїла й проводили богослужіння до 1971 року. З року в рік до общини приєднувались члени з міст Новоселиці, Кам’янця-Подільська, сіл -Колибаївка, Довжок Хмельницької області. Кількість членів церкви збільшувалася, а приміщення було зовсім малим, тому з 1972 року по грудень 1993 року віруючі церкви АСД збиралися в молитовному домі ЄХБ. (ЄХБ і АСД чергувалися свої зібрання). З 1962 року по 1995 рік від церкви АСД відділились групи віруючих з Новоселиці, Хотина,Камгянця-Подільська, сіл Долиняни, Рукшин, Ширівці. Отже, з Недобоївської общини утворилося 6 дочірних общин.
Але потреба в молитовному будинку для АСД була невідкладною. У 1990 році почалося будівництво молитовного будинку для общини АСД с Недобоївці. А 28 грудня 1993 року було проведено перше богослужіння в своєму молитовному будинку. З жовтня 1993 року було посвячено молитовний будинок АСД. Нині община налічує 96 членів. (Додаток №10, фотографії, зовнішній вигляд церкви). Община не вступає в конфлікти з владою, дотримується статуту. Члени общини займаються благодійною діяльністю. Вони відвідують дитячі будинки, школи-інтернати. Церква відзначила свій 70-річний ювілей, було багато гостей, найстаріші члени згадували про часи гонінь і благословляли Бога за те, що мають змогу вільно сповідувати свою релігію. Проповідниками в АСД були: Давній Самуїл, Паскарій Валентин, Герчук Володимир, Чаущак Євген. У даний час, як уже згадувалось, церкву очолює Тенкуляк Сергій.

 

П’ятидесятництво. Назва цієї протестантської групи пов’язана з міфом про зішестя Святого Духа в день п’ятидесятниці на апостолів Христа та одержання ними завдяки цьому здатності пророкувати й говорити різними мовами. На території села Недоброївці зареєстрована і діє релігійна громада п’ятидесятників. Я побувала на зібранні в даній церкві, мене вразило моління цих віруючих. Вони, щось вигукували, падали на коліна. Я нічого не могла зрозуміти. Підійшла до пресвітера Скорбогача Ігора і попросила його розповісти мені про діяльність їхньої церкви. Він не виявив великого задоволення, але почав розповідати. Перші відомості про нашу громаду сягають 60-х років XX століття. Дану звістку в село про цю релігію принесли жителі Івано-Франківської області. Ця релігійна громада була заборонена в радянські часи. Жителі села Недобоївці не мали де збиратися і тому їхали в місто Кам’янець-Подільськ, села – Оринін, Жванець. Своїх проповідників також не було. Община була малочисленною – 25 чоловік. До 1987 року вони збиралися по хатах, але кожен раз в іншого господаря, бо представники влади забороняли ці зібрання. Моління проводили пізно ввечері, або дуже рано, щоб уникнути переслідувань. Бували випадки, що приходили представники сільської Ради, активісти села, складали акти, рвали релігійну літературу. Хрещення також проводили по чужих селах вночі. З 1987 року пресвітором був Вільховецький Микола. Житель села Грейцар Іван (нині покійний) дозволив проводити зібрання в нього вдома. Після смерті Вільховецького пресвітером був Коломієць Анатолій з 1989 року по 1990 рік, тому, що виїхав на Кіровоградщину. З 1990 року церкву очолював житель села Ставчани Анатолій Копцевич по 1996 рік. А вже з 1996 року по даний час пресвітером є Скорбогач Ігор. Він молодий, енергійний, грамотний. Церква зареєстрована в 1996 році, а з 1998 року має своє приміщення. (Додаток №11, фотографії, зовнішній вигляд церкви п’ятидесятників). Нині церква налічує 70 чоловік. Вона порівняно з іншими релігійними громадами молода. Церква не вступає в конфлікти з владою, займається благодійною діяльністю. Вони часто відвідують будинки пристарілих, школи -інтернати. Церква зареєстрована, має свідотство про реєстрацію статуту своєї релігійної організації. (, додається). Досить цікавими є відомості про таку релігійну течію, як єговізм. Це релігійна течія пізнього протестантизму. Єговісти заперечують догмат про трійцю, але визнають всі три іпостаті. Для них творець всього сущого – Бог Єгова. Святий Дух – це сила Єгови, яку він дав Христу. Вони вірять також в ангелів, демонів на чолі з сатаною, заперечують існування пекла. Ними розроблено вчення про Армагеддон – глобальну божественну війну, в якій Христос з армією ангелів знищуватиме „всіх поганих людей”, які не повірили в істину єговізму. В єговістів лише одне свято – вечеря поминання смерті Христа. Віруючі збираються після заходу сонця, запрошують родичів та знайомих. На столі мають бути прісний хліб і сухе червоне вино, які символізують тіло і кров Христа. Але сприймати ці символи, можуть тільки ті, хто вважає себе помазаним Духом Божим. Щоб дізнатися про жителів села, які називають себе свідками Єгови мені довелося поспілкуватися з Сіньковською Світланою. Вона не хотіла розповідати, але після деяких вагань дала деякі відомості. У селі Недобоївці свідки Єгови з’явилися в 1957 році. Відомості про таку віру жителям села принесли віруючі з Івано – Франківської області. Спочатку було всього 6 чоловік. Ця релігійна течія була тоді заборонена, але незважаючи на це віруючі збиралися вночі. Вони призначали зібрання в лісі, на полі. Якщо збиралися в когось вдома, то обов’язково попадали в немилість до влади. Було багато гонінь, переслідувань. Хрещення також приймали тільки вночі. Якщо представники влади виявляли зібрання, то накладали великі штрафи й навіть притягали до відповідальності. Також свідки Єгови займаються проповідницькою діяльністю, вони мають закріплені села, де час від часу ходять з хати в хату і проповідують віру Єгови. Особливу ставку вони роблять на молодь, бо вважають, що вона їх майбутнє. А чому така мала кількість людей села входить до цієї релігійної течії? Моя співрозмовниця помовчала, а потім сказала, що за радянських часів розповсюджувалася неправдива інформація про їхніх членів церкви. А яка саме? Говорилося, що нібито, єговісти приносять в жертву дітей, вони є агентами ЦРУ, але все це не так, бо ми незмінно служимо своєму творцю Богу Єгові. В даний час ми збираємося на зібрання в місті Хотині, в новозбудованому молитовному будинку «Царство свідків Єгови». Я попросила копію свідоцтва про реєстрацію, мені відмовили, мотивів не вказали. Отже, моя розповідь про релігійні громади на території села дійшла до кінця. Думаю мені вдалося хоч в якійсь мірі висвітлити дану тему хоч це було нелегко, особливо по Свято-Успенській церкві, жодних записів немає, довелося перелистати масу церковних книг, в яких також багато непослідовностей. Але дана робота – це хоч часточка знань про історію релігійних общин на тереторії села Недобоївці.

 Проаналізувавши існування та діяльність різних релігійних громад на території села можна прийти до наступних висновків. Спочатку існувала єдина Свято-Успенська церква і всі жителі села досримувалися єдиної віри. Але під впливом зовнішніх чинників у селі появляються протестанські общини. Треба віддати належне протестантам раннього періоду, що вони незважаючи на заборони румунської влади, а пізніше радянської влади (баптизм і адвентизм) продовжували свої зібрання і залучали до своїх громад все більше і більше жителів села. Поява п’ятидесятництва і єговізму (пізніший період в роботі вказано) також переслідувалися, але вже радянською владою, та члени цих церков не зупинялися перед труднощами, а наперекір всім проводили таємні зібрання. Представниками влади складалися акти накладалися штрафи, що суперечило конституції СРСР, 52 стаття якої гласить „ Громадянам СРСР гарантується свобода совісті, тобто право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи або вести атеїстичну пропаганду”. Отже, існувала невідповідність між реальністю і діями владних структур. З 1990 років змінилося ставлення влади до віруючих, вони дістали право будувати молитовні будинки, навчатися не лише в релігійних закладах , але і у вищих учбових закладах різних напрямків, дозволяються проводити благодійні зібрання в будинку культури. В даний час кожна людина має право вільно сповідувати будь-яку релігію. Релігійні громади і влада мирно співпрацюють. 1 Конституція СРСР, стаття 52