Освіта Недобоївці

Школа моя величава

Дивиться вікнами в світ,

 Наче в букет пов’язала

Мрії окрилених літ.

Як монумент нездоланний,

 Що у дитинство манить.

Храм доброти і науки

 Ціле століття стоїть.

 

   Школа – це загальноосвітній заклад, у якому навчають і виховують молоде покоління. Перша школа в Україні була заснована Володимиром Великим при Десятинній церкві у Києві. Спочатку на навчання брали тільки дітей із князівської родини та придворної знаті, а згодом – дітей бояр та іншої прислуги. Тому вже через кілька десятків років наша держава увійшла в коло найбільш цивілізованих країн. Стаття 53. Конституції України говорить про те, що держава забезпечує повну загальну середню освіту кожній дитині. Сааме це завдання виконує і наша Недобоївська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів. Вона має багату і цікаву історію. За Бухарестським мирним договором 1812 року Хотинський повіт був приєднаний до Росії. Село Недобоївці входили до Рукшинської волості. Як на території повіту так і волості був низький рівень освіти. Грамотність по Рукшинській волості складала 3% серед чоловіків і 1,5% серед жінок. В Недобоївцях в 1881 році існувала школа (вірніше, кімната в селянській хаті), де працював один учитель. В 1884 році тут навчалося лише 13 учнів. Решту дітей була поза школою через велику бідність. Тому – то в селі було тільки 17 чоловік що вміли читати і писати.1 В 1884 році уряд Росії видав положення про розширення мережі церковно – приходських шкіл, особливо на селі. Мабуть виконуючи рішення уряду в 1892 році „старанием священника Александра Даниловича, приговором общества построен для школы каменный дом -три комнаты с кухней за 730 рублей, с землею 11 фальч пражин.” Початок XX століття у Хотинському повіті характеризувався певними успіхами земських та приватних шкіл. Також і в нашому селі 1 жовтня 1910 року було засноване земське однокласне училище в якому навчалися три роки. Власного приміщення школа не мала, а наймала глиняний будинок, незручний для навчання. З початком воєнних дій Першої світової війни становище круто змінилося. 27 земських шкіл Хотинського повіту, в тому числі і в нашому селі не діяли. Практично перевіряючі та екзаменуючі відмічали на той час низький рівень відвідування і знань учнів. Початок і закінчення навчального року в школах Хотинського повіту офіційно не регламентувалися. З огляду на необхідність допомоги у сільськогосподарських роботах діти починали відвідувати школу між 1 жовтня та 1 листопадом і закінчували з кінцем березня чи початком квітни. Цей термін визначався безпосередньо вчителем. За спогадом старожила села Мельника Івана Григоровича в однокласній школі вивчали Закон Божий, церковно – слов’янську мову, російську мову, рахування й чистописання, а також церковний спів. На громадських зборах села, з допомогою місцевої царської влади було вирішено побудувати кам’яний будинок школи, який би використовувався лише для навчання дітей. Школу розпочали будувати в 1911 році розповів нам старожил села Мушієк Григорій Семенович, Палій Григорій перевіз своїм конем камінь для майбутньої школи. Розмір шкільного будинку 20м х 10м. Цей будинок зберігся до нашого часу. Це наша вчительська, методкабінет і дві класні кімнати, першого і другого класів. В 1914 році розпочалася перша світова війна, вона порушила фазу початкового розвитку освіти в селі. Як відомо основні події війни відбувалися в західій Україні. Ще й досі у нашому лісі знаходяться глибокі рови часів війни. За переказами жителів села вони споруджувались під керівництвом відомого інженера Карбишева, який часто бував у сім’ї Сливінських. На жаль не збереглося ніяких документальних фактів з цих часів, лише перекази жителів з урочища села „Галич”. Основним надбанням освіти цього періоду стало порівняно швидке розповсюдження освіти серед жителів села, недоліком – посилена денаціоналізація українського населення. В 1918 році Хотинський повіт окупувала королівська Румунія. Населення краю зазнавало важкого соціального і національного гніту. Внаслідок чого в 1919 році розпочалося проти румун повстання. Під тиском повстанців вони відступили з села підпаливши багато будинків, в тому числі і школу. Залишилися стояти лише кам’яні стіни. Невдовзі повстання було придушене і румуни знову повернулися в Хотинський повіт. Проводячи політику румунізації окупанти не могли обійтися без школи, де б діти з малих років вивчали румунську мову. Тому в 1921 році вони взялися за відбудову спаленої школи і ще добудували правий корпус школи і дві класні кімнати до старого корпусу. В 1926 році школа почала працювати, було набрано перший клас. В 1928 – 1929 році було вже чотири класи. Першою вчителькою була Шляхта Віра Опанасівна. (в 1940 році вона виїхала до Румунії.) Список учнів першого класу:
1. Шляхта Олександра (1919 р. н.)

2. Бурячок Микола (1917 р.н.)

3. Дяков Петро (1916 р.н.)

4. Бурлака Іван (1919 р.н.)

5. Манюк Іван (1919 р.н.)

6. Мігалатюк Василь (1916 р.н.)

7. Дячук Іван (1919 р.н.)

8. Давня Ганна (1919 р.н.)

9. Манюк Люба (1919 р.н. з Данківців) ІО.ІО.Миронець Дементій (1919 р.н.)

Румунська влада зобов’язала всіх ходити до школи, хто не виконував цю вимогу, платили штрафи. Навчання велося лише румунською мовою, навіть урок „Закон Божий”. Дисципліна була сувора. За будь – яку провину, чи не вивчений урок били тоненьким прутиком. Розповідає жителька села Кавлюк Марія: „хто добре навчався посилали принести тоненький прутик і били тих хто не вчився, чи був неуважний. Били по пальцях рук, а якщо забирали руки, то били по голові, по очах, по чому попало. Два рази на тиждень до школи приходив священник, який проводив урок „Закон Божий”. Всі молитви діти завчали на незрозумілій румунській мові. Вже пройшло чимало часу, але ще й досі наші прадіди і діди згадують своє важке навчання. Розповідає Бурлака Олександр 1926 року народження: „До школи ходили у білих штанах і сорочках з домотканого полотна, що звисали до колін, підперезаним ниткою. На ногах постоли, на голові солом’яний капелюх. Полотно я сам ткав, оскільки батьки були зайняті іншою працею. Книжки і зошити носив у коробці з паперу. А ще кусочок мамалиґи.” Інші діти ходили до школи з торбиною з налавників, в якій була дощечка для письма і грифель. Написане з дощечки стирали тряпочкою. Згадує Шляхта Іван Калістратович: „в румунській школі я навчався сім років. Навчання було дуже важке, але мав велике бажання вчитися. Я був хорошистом, навіть зберіг свій табель про навчання. Це для мене дорогий документ, бо він нагадує мені моє дитинство.” Спочатку були два класи, а потім чотири. В 1940 році Північну Буковину було приєднано до України і включено до складу СРСР. Відповідно відбулися зміни і у освіті. Школа стала українсько – російською. Директором призначено Кононенка В.І. але в червні 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна і румуно – фашистські війська знову ввійшли до нашого краю. Освіта знову румунізувалася. 30 березня 1944 року село визволили радянські війська і відновилася освіта радянського періоду. Протягом 1944 – 1945 років, дітей навчали два солдати і один вчитель. Директором було призначено Шатровського Л.В. Аналізуючи архівні документи школи за 50 років створено таблицю, яка наочно характеризує рівень розвитку освіти в Недобоївській школі. При цьому як і вся освіта так і школа зазнавали реформування. Так з 1960 по 1966 рік в школі здійснювалося професійне навчання, і випускники школи одержували свідоцтво про набуття професій швеї, водія автомобіля, тракториста і плодоовочевода. В 1974 році в школі вперше в районі було введено поглиблене вивчення фізики, починаючи з 9 класу. Експеримент дав позитивний результат і ця форма навчання існує сьогодні в школі. Випускники школи продовжували успішно навчатися в різних вищих навчальних закладах. Серед них є багато, таких, що займаються науковою діяльністю. Так Синогач Валерій Тимофійович,після закінчення школи поступив у Московський фізико – технічний інститут. Успішно закінчивши, поступив в аспірантуру, захистив дисертацію, провів ряд цікавих дослідів в галузі магнетизму, ставши одним з провідних фахівців. При цьому як і вся освіта так і школа зазнавали реформування. Так з 1960 по 1966 рік в школі здійснювалося професійне навчання, і випускники школи одержували свідоцтво про набуття професій швеї, водія автомобіля, випускник – вчитель – директор). Це – Шевчук Іван Петрович, Томін Григорій Петрович, Одовичен Михайло Григорович та нинішній директор школи Пайлик Василь Іванович. Більшість учителів школи є її випускниками. Це – Гайдеєк В.В., Томін Л.О., Головко Н.С., Виклюк Л.В., Касапчук С.І., Пайлик Л.І., Сорокіна Л.В., Білоус І.Г., Гайдеєк Л.П., Головко В.М., Безверхній В.Г., Миронець І.М., Сорокіна Н.В., Владика М.О., Пайлик В.В., Тодосійчук Т.С., Томін Л.П., Галюк Л.М., Топоровська Л.Д., Ватаманюк Т.І., Лизюк Р.В., Морозова Т.Г., Манюк Є.В., Серед випускників школи є духовні пастирі. Козар Павло Дмитрович навчається в духовній православній Московській академії. Козар Сергій і Скоробогач Віталій закінчили Почаївську духовну семинарію. Бурлака Сергій Сергійович та Садовий Ігор Дмитрович закінчили Киівський християнський університет. Протягом всіх років школа впроваджує нові підходи до створення системи виховання на основі гуманізації та демократизації всього шкільного життя. В школі багато вже років діють такі гуртки як: „Сопілкарі”, „Гармошкарі”. Учасники цих гуртків неодноразово виступали на районних та обласних концертах. Також в школі діє драматичний гурток, яким керує в даний час Миронюк П.В. започаткувала цю справу талановита вчителька яка працювала в Недобоївській школі з 1974 по 1986, Пілатович Людмила Борисівна. Виступи драматичного гуртка під керівництвом цієї вчительки радували не тільки глядачів нашого села, а й глядачів району, області. Щоб виховати з дітей справжніх людей треба показати взірець. Отож при школі здавна існує гурток краєзнавців, основний девіз якого – пошук в ім’я твого добра. Учасниками цього гуртка зібрано багато цікавого матеріалу про односельчан, що повернулися з війни. Створено книгу Пам’яті у якій фотографії фронтовиків, далі нарисові розповіді про них. Усе це було непросто зібрати: час позабирав очевидців, постирав найпотрібніші деталі, але ми повинні донести голоси попередників наших до наступних поколінь, якщо маємо совість. Недобоївська школа добре відома своїми спортивними традиціями. Фізична культура на протязі багатьох років міцно ввійшла в життя учнів. Недобоївська школа – неодноразовий переможець районних змагань, її учні не раз захищали честь школи і в обласних змаганнях. Щоб зрушити камінь байдужості в учнів у школі часто організовуються загальношкільні диспути: „В чому сенс життя”, „Чи так ми живемо”, „В чому краса людська”. Кожний урок і вся позакласна робота школи була і є підпорядкована одній меті – виховувати справжню людину.