Історія Рашків

сторія села

У школі працює загін «Пошук». Пошуківцями зібрано багатий матеріал про історію рідного села.
Село Рашків розкинулось на правому березі Дністра. Воно знаходиться за 18 кілометрів від Хотина, до залізничної станції Новоселиця 64 кілометри. Автомашиною можна проїхати в Рашків через Поляну, а також через Рукшин.
Як тільки піднятись на Рашківську гору, відкривається красива панорама. Понад Дністром та на схилах глибокої балки стоять в густій зелені садів чепурні біленькі хати криті черепицею, шифером та оцинкованою жерстю.
Село Рашків – досить давнє село, в писемних джерелах воно вперше згадується в 1453 році. Археологічні матеріали дозволяють підтверджувати, що село існувало вже в період Київської Русі. Залишки жител виявлені в самому центрі села на лівому березі річки Бражанки, на березі Дністра. В урочищі «Левада» археологи виявили стародавнє слов’янське поселення. Воно датується V – IX століттям. Тут Київські археологи розкопали 93 житла, 53 господарські ями. Крім того на одній з ділянок поселення, де могло бути ще 7-8 будівель, культурний шар був повністю знищений. Отже, у Рашкові існувало паралельно 100, а може і більше житлових будівель. Всі житлові будинки розташовані групами по 7, а іноді і по 25 жител, складаючи один двір.
Експедиція Інституту археології – керівник В. Д. Баран – на поселенні розташованому на першій надлуговій терасі Дністра, в урочищі Левада поблизу села Рашкова, розкопали понад 50 напівземлянкових жител та господарських споруд, які відносяться до культури типу Луки – Райковецької.
Це була розповідь про дописемну згадку села. Писемна ж згадка датується 20 червня 1453 року. В цей час налічувалось близько 75 дворів, в порівнянні із таким великим селом як Клішківці, де налічувалось 85 дворів, Рашків було велике село. За іншим архівним джерелом А.V. Boldur istoria basarabieivd, vd.I. Epocile vechi Chisinau, Еросіїе 1937, с. 307, село згадується 1447 роком, але прийнятна перша дата, яка згадується в більшості офіційних документів.
З кінця XIV і до початку XVIII століть Хотинщина перебувала під владою молдавських бояр і воєвод, отже, і Рашків перебував під владою молдавських бояр. Кожний правитель молдавської держави роздавав землі та села прибічникам з нагоди за віддану службу. Незначною частиною земель володіли церкви, значнішою – монастирі.
Рашків, як і інші села Хотинщини й сам Хотин, зазнавав частих спустошень під час війн між молдованами, поляками, турками, татарами, росіянами і переходив залежно від наслідків баталій, то в одні руки, то в інші.
Рашківчани підтримали січневе повстання 1919 року. Було сформовано повстанський загін з 60 чоловік на чолі з І.Г. Громиком.

В підвалі старого млина часто збиралися бідняки послухати розповідь про нову державу, де трудовий люд міцно узяв владу до своїх рук.
Прийшли сюди селяни бідняки і напередодні Хотинського повстання. Гаряче говорили промовці, закликали до помсти. К.Ф. Римар нагадав селянам про всі злочини, які встигли вчинити в селі румунські окупанти за кілька місяців свого «господарювання». А коли опівночі пролунав над яром глухий постріл (сигнал до виступу), двері старого млина розчинилися, повстанці рушили один за одним в темряву, до румунських постів.
Уміло маневруючи загін, Івана Громика захопив прикордонну заставу і взяв у полон 25 солдатів і офіцерів. У цей же час інший повстанський загін, яким командував колишній фронтовик Марко Колибняк, штурмом захопив у центрі села жандармський пост. Вранці на майдані зібралися мало не всі рашківчани. Семи десятирічна Катерина Онуфрійчук прийшла сюди з буком – «бити ненависних окупантів».
У той же день з сільського майдану вирушив озброєний загін повстанців у сторону Хотина, щоб поповнити ряди Рукшинського полку. В дні повстання селяни випікали хліб, здавали інші харчі, підводами відправляли їх в Хотин для повстанської армії.
Майже десять днів трималися повстанці. Та сили були нерівні. Вже 28 січня надвечір лінію фронту зламав артилерійський вогонь. Ряди народних месників рідшали.
У ніч на 1 лютого загарбники знову захопили Хотин і придністровські села. Почалася звіряча розправа над мирним населенням.
Не зважаючи на поразку, Хотинське повстання мало важливе історичне значення в Істрії революційної народно – визвольної боротьби. Це було глибоко народне повстання з метою остаточного національного визволення.
Жорстоко розправившись з повстанням, румунські окупанти встановили своє панування аж на 22 роки. Це був період важкого національного гноблення, будь – якого прагнення до волі.
22 роки румунського панування негативно вплинули на економічний, соціальний і політичний розвиток Хотинщини.
І лише 28 червня 1940 року на вимогу Радянського Союзу румуни залишили територію Бессарабії. На землі Хотинщини ступили радянські війська.
Друга світова війна. ЇЇ кривавий подих та чорне крило не поминули і нашого села. Так 6 липня підготовлені німецькі і румунські війська прорвали оборону і захопили Хотин. Почалися масові розправи, розстріли, знущання, пограбування. Так румунські окупанти розстріляли на березі Дністра активістів села: Матвія Довганюка, Василину Громик, Іхонію Леваднюк, Архипа Швеця, Тихенького Петра, Мельника Омеляна, Мазура Опанаса, Сафтюка Григорія.

Не повернулися з поля бою 63 воїни, імена яких викарбувані на обеліску, збудованому в 1980 році та занесені до книги Пам’яті.

Війна залишила свій кривавий відбиток у людських душах. Та тільки почали відходити рашківчани від лихоліть війни, як спіткало нове лихо, справжня трагедія – голод 1946-1947 років. Посуха навесні і влітку 1946 року була такою, що, розповідають старожили, пересох Дністер і його можна було переходити як потічок. За офіційними даними, які є в Хотинському ЗАГСІ в книзі реєстрації померлих відмічено, що в селі від дистрофії (хвороба виснаження організму недостачею їжі) померло 60 осіб.
Переживши голод в 1947 році в селі було створено артіль, пізніше колгосп імені «Радянської Армії», з 1974 року – радгосп Радянської Армії. Директор радгоспу Гринчак Іван Григорович.
За післявоєнні роки село розбудувалось. Площа населеного пункту села Рашків 545 га, під забудовою 340 га, кількість дворів 540.
Тепер рашківчани будують добротні цегляні житла. Всі криті шифером, жестю. Є двоповерхові будинки, облицьовані плиткою. В 1966 році з’явилась електрика, а з нею змінився і побут. В селі збудовано новий будинок культури – нову школу – 1986 рік, аптеку, магазин, тракторний стан, ферму, сільську їдальню.

 

Розбудувалось село. Не впізнати. Майже на кожному подвір’ї мотоцикл, машина. Зажили люди щасливо.
Змінилось життя рашківчан після 1991 року. Люди розкріпачились, зажили по-новому.
Змінився і характер праці. Не стало колгоспу. На зміну йому прийшло селянське товариство, а потім товариство з обмеженою відповідальністю, які також себе не виправдали. Землю розпаювали.
До послуг рашківчан сільська лікарська амбулаторія – головний лікар Дмитро Іванович Довганюк, з трьома медичними сестрами та лаборантом.

Для малечі є садок, в якому виховується 20 дітей. Є в селі загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, 3 приватних магазини, пошта, телефонна, станція, бібліотека, будинок культури, аптечний пункт, церква, збудовано капличку.

А найкраще, що є в селі – це його жителі. За релігійною ознакою: православні християни.
Живе повноцінним життям наше село. І здається, що в нашому селі зібралась вся земна краса, і якщо Господь Бог схотів би взяти відпустку на ві дпочинок, то він обов’язково провів би її у нашому селі, серед наших прекрасних людей.