Видатні особистості Рашків

Видатні особистості

Інна Віталіївна Івасюк

( 1977, с. Рашків, Хотинський район, Чернівецька область) —

українська лялькарка, авторка понад тисячі ляльок-маґодз.

Біографія

1992 року вступила до Вижницького коледжу прикладного мистецтва імені В. Ю. Шкрібляка, де навчалась на кафедрі художньої вишивки. 1997 року вступила до Львівської національної академії мистецтв, відтак навчалась на кафедрі моделювання костюма, де 2001 року здобула кваліфікацію бакалавра художника-дизайнера, а 2003 — отримала диплом магістра.

Виставки

Із закінченням навчання, а саме з виготовленням дипломної роботи, розпочалася участь у різноманітних виставках.
2003 року Інна Івасюк брала участь у конкурсі молодих дизайнерів одягу «Новий колорит» м. Мукачеве, Україна, з колекцією «Чорне чи біле? Біле…», яка отримує Гран-прі. 2004 року в Парижі відбувся міжнародний фестиваль «Монмартр в Європі», де в рамках фестивалю відбувся показ колекції «Чорне чи біле? Біле…».
Ще будучи дитиною, гостюючи в с. Китайгород, на Хмельниччині, Інна, за допомогою бабусі, створила свою першу маґодзу. (Маґодза — так на Поділлі називали ляльку, виготовлену мамою чи бабусею для дитини з підручних матеріалів). Відтак магічне слово з дитинства перетворилось на хоббі, а згодом на серйозну дорослу творчість.
Вже 2006 року у Львові відбулася Міжнародна виставка текстилю «До витоків», де Інна Віталіївна представила свою колекцію «Гра в маґодзи». Того ж року, за участі Інни Івасюк відбулася виставка «Великдень в Українському домі», м. Київ, та ІХ Міжнародний пленер художнього текстилю «Лялька — образ моделі світу».
2007 року у Львові відбулася виставка «Різдво у Львові», де представлена композиція «Різдвяні маґодзи» та Міжнародна виставка текстилю «Людина — образ моделі світу» за участі Інни Івасюк. Того ж року в м. Львові відбувається персональна виставка «Чіча-ляля — справжня краля», а також Інна Віталіївіна стає учасником ІХ-го фестивалю національних культур «Соцветие», м. Сургут, Росія, та Ягелонського ярмарку, м. Люблін, Польща.
2008 року Інна Івасюк здивувала Lviv Fashion Week колекцією ляльок маґодз.
2009 року на благодійний аукціон фестивалю «Забавдень», мета якого запровадити у Львові традицію святкування Дня дитини, під час якого усі діти зі звичайних сімей та сиротинців мали б однаковий доступ до навчання та розваг, Інна Івасюк виставляє свої ляльки. Того ж року за участі Інни Івасюк у відбувається Львівський фестиваль «Ляльковий світ», в якому взяли участь близько 50 авторів-лялькарів з усієї України та зарубіжжя.
А поміж цими виставками — презентації маґодз у маленьких львівських галереях, виготовлення ляльок на портретну схожість або подарункових. На рахунку лялькарки вже більше як півтисячі великих (висотою близько 50 см) та в рази більше середніх і маленьких ляльок маґодз.
За словами самої Інни, одяг ляльок — це переосмислення народного строю і створення сучасних, більш емоційних і яскравих образів: «На сьогоднішній день виготовлення ляльок для мене — це вже більше, ніж захоплення. Це спосіб мого світосприйняття. Це переосмислення традиційного народного строю і створення сучасних, більш емоційних і яскравих образів. Це просто море позитивних емоцій, які я отримую в процесі виготовлення кожної з моїх маґодз і якими можу поділитися з оточуючими».

 

Роботи

 

Громик Вікторія Євгенівна

Народилася 8 липня 1939 року в селі Рашків. Закінчила Рашківську школу, потім навчалась в Полянській школі. За покликом душі поступила і закінчила Чернівецьке музичне училище, Харківський інститут факультет делегування. Працювала в селі Гордівці в будинку культури. Після закінчення Харківського інституту культури була направлена на роботу в Бєлгородську загальноосвітню школу №1 вчителем співів. Потім працювала директором музичної школи. Має державні нагороди. Одружена, виховала трьох синів.

Прошу любить
Говорят, что люди, занимающиеся в жизни любимым делом, очень долго не старятся. И этому веришь, глядя на Викторию Евгеньевну Громик – директора Белгородской музыкальной школы № 4, талантливого педагога, всю свою творческую жизнь посвятившую одному из прекраснейших видов искусства – хоровому пению.«В ЖИЗНИ ЦЕННЕЕ ВСЕГО ДОБРОТА»
Я вспоминаю далекие шестидесятые годы, когда к нам в класс вошла совсем еще юная учительница пения – Виктория Евгеньевна. Ее уроки музыки были проникнуты таким вдохновением, такой необыкновенной одухотворенностью, что даже самые отчаянные мальчишки записывались тогда в школьный хор. По сей день мне помнится ее красивый, с мягким украинским акцентом голос, удивительно теплое, проникновенное отношение к песне, прежде всего, к народной.
Только потом, значительно позже, общаясь с этой замечательной женщиной, я поняла, откуда в ней это понимание музыки, эта духовная наполненность, природная интеллигентность. Истоки их  в живописной природе Прикарпатья, в прекрасных народных песнях, которые пелись испокон веков в ее родном селе, в том детском потрясении, когда впервые услышала она взорвавшее тишину звучание церковного хора…
Словом, с самого раннего детства не представляла Виктория Евгеньевна жизнь без пения, а подрастая, стала понимать, что музыка – это труд, постоянное постижение ее глубин. Поэтому, закончив с отличием Черно¬вицкое культпросветучилище, поехала учиться дальше – в Харьковский институт культуры, закончив который и получила распределение в Белгородскую общеобразовательную школу № 1 – учительницей пения. Потом, спустя много лет, работая уже директором музыкальной школы, вновь поступила в еще одно учебное заведение – Белгородское музыкальное училище.
Всю свою жизнь стремясь познать что-то новое, важное для своей профессии, Виктория Евгеньевна почти каждый год выезжала на стажировки в хоровые коллективы других городов, участвовала в семинарах Всероссийского хорового общества, которые проводили известные композиторы и хормейстеры – Д.Кабалевский, Г.Струве, В.Попов, Э.Виноградова и другие. А потом, уже будучи «Отличником Всероссийского хорового общества» и Заслуженным работником культуры Российской Федерации, сама помогала молодым, делилась опытом, возглавляя творческую комиссию по эстетическому воспитанию детей при хоровом обществе Белгородской области, являясь постоянной ведущей областного клуба хормейстеров «Камертон». Наверное, именно за удивительную душевность, теплоту, мудрость не раз избирали Викторию Евгеньевну народным депутатом городского и районного Советов. В огромной степени, благодаря высокому профессионализму и человеческому обаянию, в музыкальной школе, которую она возглавляет почти тридцать лет, царит удивительный дух искусства и взаимопонимания.
Она старается объединить вокруг себя самые лучшие педагогические кадры. С заинтересованной готовностью идет навстречу всему новому, нетрадиционному. Например, импровизацию и композицию преподает здесь член Союза композиторов России Юрий Леонидович Мишин.
А великое таинство хорового пения, открывшееся ей в далеком детстве, бережно несет она всю свою жизнь, посвящая в него все новые и новые юные души. Может быть именно поэтому созданные В.Громик за долгий творческий путь хоровые коллективы всегда отличались и отличаются высокой культурой пения, музыкальностью, какой-то особой вдохновенностью. А ведь добиться этого в детских хорах очень непросто – ребята вырастают, заканчивают музыкальную школу, с новичками же все приходится начинать сначала. Но в этом и заключается талант и мастерство хормейстера – сотворить прекрасную музыку из звучания живого человеческого голоса. И Виктория Евгеньевна творит…
Об этом свидетельствуют десятки грамот, дипломов, благодарственных писем, многочисленные лауреатские звания ее коллективов и солистов. Вот и совсем недавно на городском конкурсе «Звездочки Белогорья» ее воспитанни¬ки вновь названы в числе лучших.
Для многих ребят Виктория Евгеньевна Громик стала главным учителем в жизни. Она сумела увлечь, открыть им не только красоту музыки, но и творческую радость своей профессии. Одна из ее учениц так и написала: «Виктория Евгеньевна учит нас понимать песню, учит петь так, чтобы волновать, восхищать и удивлять слушателя. Я хочу стать таким же музыкантом и отдавать, как она, всю свою жизнь и все силы любимому делу».
Эта преданность любимому делу, так точно подмеченная ученицей, музыкальные дарования и незаурядные организаторские способности счастливо соединились в творческой судьбе Виктории Евгеньевны, принося радость не только ее ученикам и коллегам, но и ей самой. Сколько было за эти годы счастливых вдохновенных минут! И когда магическим взмахом рук заполнялись огромные залы звучанием слитых воедино детских голосов, и когда в душной тесноте репетиционного класса в глазах поющих ребят читалось первое понимание неизбывной красоты человеческого голоса, и каждый раз, когда новый маленький человек переступал порог музыкальной школы навстречу прекрасному миру музыки…
Наверное, закономерна и счастливая женская судьба Виктории Евгеньевны. Се¬мья, работа, творчество – все у нее неотделимо друг от друга, на все хватает терпения и нежности, которые особенно нужны самым близким ее людям – мужу и трем сыновьям. Дети, конечно, уже взрослые, но разве от этого меньше забот у ма-теринского сердца…
Дмитрий Сергеевич Лихачев как-то сказал: «В жизни ценнее всего доброта, и при этом доброта умная, целенаправленная». Скорее всего, именно это человеческое качество счастливой звездой озаряет жизненный и творческий путь Виктории Евгеньевны Громик, делая ее притягательной для всех, кто общается с ней.

Л.СИДОРОВА–музыковед

Онуфрієвич Дмитро Венедиктович

Народився 27.06 1934 року в селі Рашків. В 1946 році закінчив 4 класи Рашківської школи, в 1949 році – 7 класів Полянської школи, в 1852 році – Клішковецьку середню школу.
В 1952 році поступив у Чернівецький медичний інститут. У 1956 році переведений у Харківський медичний інститут на військовий медичний факультет, який закінчив у 1958 році і був направлений на роботу в пустелю Бетнекдала Казахської РСР у військовий госпіталь, в якому пропрацював до 1992 року. Госпіталь обслуговував будівництво і експлуатацію полігону науково-дослідницького інституту №10 по розробці протиракетних і протиповітряних систем лазарної техніки.
Спеціальність патоморфолог (патологоанатом, судмедексперт, звання полковник). Основний час в роботі віддав мікроскопічній діагностиці захворювань і травм.
Після звільнення в запас переїхав у місто Харків, де проживає і в даний час.
Має двох синів. Старший полковник медичної служби, кандидат медичних наук, молодший експерт ДТП,
Дружина – військовий лікар-анастезіолог, пропрацювала разом з ним у військовому госпіталі.

 

Рокачук Віктор Никодимович

Народився в селі Рашків у 1949 році в багатодітній сім’ї селянина.
Рокачук Віктор Никодимович у 2002 році обраний за конкурсом на посаду доцента та завідуючого кафедрою філософських дисциплін Кам’янець-Подільського національного університету. Він плідно працює над підготовкою наукових кадрів. У 2007 році два асистенти кафедри філософських дисциплін успішно захистили кандидатські дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук, а в 2008 році був ще один захист.
За час роботи в університеті зарекомендував себе високоосвіченим, висококваліфікованим спеціалістом., який відзначається високою фаховою підготовкою, є вмілим організатором, наполегливим, старанним, принциповим у виконанні своїх посадових обов’язків.
Віктор Никодимович – плідний науковець, учасник Міжнародних і Всеукраїнських науково-практичних конференцій, симпозіумів, семінарів й наукових конференціях викладачів і аспірантів Кам’янець-Подільського національного університету. Сумлінно виконує роботу завідувача кафедри
У нього є понад 100 наукових робіт, серед них – підручники, монографії, методичні посібники для студентів, магістрантів та аспірантів. Віктор Никодимович постійно працює над вивченням нової наукової літератури. Був переможцем конкурсу лекторської майстерності серед молодих викладачів країни, головою філософського товариства Молдови, членом Президії правління філософського товариства Радянського Союзу, головою ЦЕНТРУ міжнаціональних відносин республіки Молдова.

 

Захисники нашого спокою

 

Нині, як ніколи, актуальним є патріотичне виховання юних українців. У Рашкові знають, що любов до Вітчизни починається з любові до своєї маленької батьківщини. Тому й вчителі школи прагнуть якомога раніше пробудити в дітях інтерес до найблищого оточення. Тож для юних рашківчан було проведено зустріч із учасниками АТО, колишніми учнями школи: Клюс Олександр Вікторович, Івах Олексій Вікторович, Войт Ярослав Миколайович.

 

 

 

 

 

Ці мужні захисники Батьківщини пройшли крізь горнило війни, тому їх сміливо можна назвати видатними особистостями нашого села.