Історія Рухотин

Історія села Рухотин

Розташоване на березі Дністра.

Географічні дані

Географічні координати  48°31′02″ пн. ш. 26°12′18″ сх. д. / 48.517222° пн. ш. 26.205° сх. д.

Середня висота над рівнем моря 202 м Водойми Дністер

Село Рухотин згадується в письменних джерелах другої половини ХVІІІ століття. Насправді історія села сягає в глибині віків. У книзі «Про нагороди візантійського імператора Костянтина Багрянородного», який жив у Х столітті зазначено, що на території нинішнього Рухотина і його околицях було шосте місто по правому березі Дністра і звалося воно Гієукати. Про це свідчить величні рештки городища – Вал вік якого більше двох тисяч років. В селі найдавніша у західному регіоні церква – 1459 році.
Ця територія входила до складу Київської Русі, згодом належала Галицько-Волинському князівству. Рухотин був прикордонним пунктом спочатку Русі та Валахії, потім Польщі й Туреччини, Австро-Угорщини та Росії, Польщі й Румунії, СРСР і Румунії. Сьогодні місцеві жителі займаються досить цікавим промислом — випалюють у земляних печах вапно з місцевого каменю.

Пам’ятка історії. Городище Вал.

На околиці села збереглась археологічна пам’ятка — вали скіфського городища. їх висота становить 6—9 м, ширина — до 35 м. Внутрішній майдан має діаметр близько 500—700 м. Із зовнішнього боку укріплення проходить широкий і глибокий рів, в окремих місцях дотепер ще наповнений водою. Деякі науковці вважають, що тут було давнє місто Гієукати, яке у своїх творах описував візантійський імператор Костянтин Багрянороднийу Хст. н. є. (книга «Про народи»). У радіусі 2—4 км у лісових хащах розташовано ще кілька менших валів-городищ.    Одне з них на високому пагорбі так і називається – Замчище, яке має досить складну систему укріплень. Майдан розміром 230 х 170 м. Схили валу обкладені камінням, які ледь помітні з-поміж трави. Як від центрального Валу, так і від Замчища у східному напрямку тягнуться прямі вали, які через 100-150 метрів зникають серед рельєфу. Для чого вони – невідомо! Легенда стверджує, що Вал побудували турки. А професор університету Б.О.Тимощук (покійний) у путівнику “Хотин” називає вік споруди – VI століття до н.е.. Там сказано, що це місце служило жителям навколішніх поселень для переховування худоби – основного свого багатства, під час нападу ворогів. Щоб витримати облогу, потрібно не менше 30-40 тис. захисників. Це вагомий аргумент до того, що тут справді існувало древнє, шосте місто по правому березі Дністра – Гієукати”. ”
Цікавим між Замчищем і Валом є маленьке городище з валом у 2-3м висоти. Внутрішній майдан діаметром 40-45м.
Виразна дорога до городища, яка обривається прямо перед в`їздом. Можливо, там був підвісний міст. За всіма ознаками (в центрі поселень) ця земляна споруда могла слугувати спільним святилищем для всіх навколишніх городищ… Сучасна назва цього городища – Бате(а)рея. А так назвали тому-що, під час Першої світової війни там справді була розташована батарея. Ця війна залишила безліч карбів: усі навколишні ліси зриті окопами, бліндажами, редутами, упокоєні цвинтарями – російськими, австрійськими… І до зараз хлопці знаходять снаряди на місці боїв, щоб у ніч перед Великоднем вони сколихнули святу тишу страшними вибухами. Така у нас традиція.
Загадковим є городище, яке на віддалі 700 метрів від Валу. Розташоване у лісі на самому горбі над Дністром. Висота валу 3-3,5 м, діаметр круга до 300 метрів. Але вся ця споруда чомусь у видолинку.Дивишся на вал зверху. Після тривалого вивчення рельєфу виявилось, що колись це городище було на висоті, “на пупі”. Але десь кілька віків назад відбулися великі природні катаклізми, які призвели до особливо масштабних зсувів – і городище опинилось внизу. Ці наслідки зсувів відображені у топоніміці навколишньої місцевості (Перший валок, Другий валок, Глей…)

Далі землі ці входили до складу Київської Русі. Належали згодом Галицько-Волинському князівству й були заселені слов`янами.

2011р РУХОТИНУ  виповнилося 550

Дослідники стверджують, що насправді люди жили у цьому місці ще раніше. Підтвердженням є той факт, що в окремих місцях села збереглися старі вали скіфського городища, яким 2-2,5 тисячі років. Поблизу є багато печер та старовинна церква, ровесниця Рухотина. Монументальність цього мініатюрного храму вражає. На Буковині не так багато церков, викладених з вапнякового каменю. Стіни цієї духовної споруди мають товщину 1,5 м, а маленькі віконця, розташовані з кожного боку, нагадують амбразуру.
Унікальне село Рухотин, що через Дністер межує з Тернопільщиною, розташоване за 25 км від районного (Хотин) і за 50 – від обласного центрів. Оточене звідусіль лісами, воно багате й на іншу сировину – глину, з якої, як кажуть рухотинчани, “можна ліпити богів”. З усіх кінців по неї приїжджають майстри, бо глина є дуже добротною для виготовлення гончарних виробів.
Та найбільше Рухотин славиться відомими з давніх-давен вапнярками. Нині тут нараховується понад 80 копалень, звідки місцеві жителі добувають вапно, забезпечуючи нашу та інші області. Кожна родина в селі пройшла через небезпечні підземні шахти, які в найскрутніші хвилини рятували рухотинчан від скрути і безгрошів’я.
Розділити великі радощі маленького унікального села того дня зібралося чимало гостей. Приїхали земляки, які народились тут, а нині проживають в інших містах, завітали голови сільських рад із сусідніх сіл, приїхали з концертом артисти з Чернівців, зійшлася громада села. Свято розпочалося Гімном України, який чути було аж по той бік Дністра, у сусідній Тернопільщині, і під звуки якого зі стільців підвелися і зовсім юні рухотинчани, і ветерани з орденами на грудях та старенькі бабусі, яким за 90… А далі – не за сценарієм, а покликом душі – один за одним підходили до мікрофона. Одні, щоб поговорити, як було колись, інші – щоб подякувати й вклонитись цій землі і людям. Завідуючий Хотинською станцією переливання крові Євген Рябий, наприклад, пригадав дитинство, коли під час уроків у чорнильницях замерзало чорнило, а сільська влада закрила єдину в Рухотині церкву, обладнавши у її стінах музей атеїзму. Згадав тепер уже заслужений лікар України і ту людину, якій зобов’язаний вибором своєї професії. Це був фельдшер на прізвище Німець, до якого ходили лікуватися жителі всіх навколишніх сіл – Гринячки, Блищаді, Корнешт та Рухотина…
Рухотинчан, які завжди і в усі часи вміли випікати калачі, вишивати рушники, молитися Богу і народжувати в рухотинських хатах чудових продовжувачів роду, привітав голова сільради Віктор Лісничий. Найстаршій жительці села Домніці Печерязі, якій невдовзі виповниться сто років, він вручив грамоту та подарунок.
Пошанували на сільському ювілеї і наймолодшу жительку Рухотина – новонароджену Софійку Козачок, яку щасливі батьки принесли на свято на руках. І хоч Софійка ще не дуже розуміється у піснях та музиці, проте її батькам та усім присутнім приємно було почути пісню з красномовною назвою “Все починається з любові” у виконанні юної співачки родом із Рухотина Юлії Козачок.
Вшанували того дня у селі й багатодітних матерів, серед яких і Валентину Дудку, удостоєну почесного звання “Мати-героїня України” за те, що народила і виховала 13 синів і доньок. Для неї та всіх жителів Рухотина юні артисти із Чернівців виконали унікальні акробатичні номери.
Привітання, виступи, різноманітні сюрпризи, у тому числі й музичні, тривали аж до заходу сонця. А далі люди розбрелися по домівках, щоб витягнути з печей гарячі голубці, випити по чарці народної “Рухотинської”, адже ювілей села того дня припав на храмове свято.