Духовність Шилівці

Духовність

На території села є церква, яка відноситься до Київського патріархату.

Також в селі є Молитовний дім Церкви Адвентистів Сьомого Дня.

 

 

       Історія громади Адвентистів сьомого Дня в с. Шилівці, мов би маленький струмочок живої води, який переріс у велике джерело, річку благословенної

 

сучасної Церкви. Вона бере початок в 1922 році.

 

В цьому році в селі Шилівці проживала Одовичен Лікерія. Одного разу до неї

 

приїхали родичі з Молдавії, а вони були членами Церкви Адвентистів Сьомого Дня. Про свою віру вони розповіли Лікерії. Так перша людина в с. Шилівці почула вістку спасіння Ісуса Христа.

 

         Про дивну віру своїх родичів Одовичен Лікерія розповіла Яковцю Феодосію та Яковцю Михайлу Мойсейовичу. Ці два брати читали Біблію і їх зацікавило вчення Церкви християн АСД. Хоча істина для них була цікавою, та багато ще залишалося не ясного. І тому вони хотіли повнішого пояснення. Для цього до них приїхав з м. Чернівці брат – Якубович Василь. Його ясні і переконливі докази зміцнювали братів у їхньому переконанні. Вони ще не були членами, а їх жорстоко переслідували жандарми, збивали їх, не жаліючи палок, ламаючи на їх спинах.

 

         В 1923 році утворена була перша група віруючих, готова до хрещення.

 

Незважаючи на переслідування і гоніння, незважаючи на те, що влада того часу

 

забороняла визнання і сповідання будь-якої віри, обряд хрещення був таки

 

звершений в 1924 р. Звершував його брат Ілієску. Група складалася з 20-ти членів. Це – Одовичен Лікерія, Яковець Феодосій з дружиною, Яковець Михайло з дружиною, Антонюк Роман з дружиною, Кушнір Кирило, Антонюк Іван з дружиною, Осадчук Нестор, Паращук Антон, Одовичен Парасковія, Пелепець Захарій, Антонюк Єфросинія. А в 1925 році було друге хрещення і хрестилося багато братів і сестер, в тому числі Мельничук Семен. В цьому ж році був організований хор. Керівником хору був Яковець Феодосій, а пізніше Кушнір Кирило. Пресвітером громади був обраний – Яковець Феодосій Мойсейович. Акт рукоположения в сан пресвітера звершував брат – Станеску. На протязі 26 років брат Яковець Феодосій Мойсійович виконував служіння пресвітера.

 

         Молитовного будинку громада не мала, збиралися по хатах в брата Феодосія Яковця та Михайла Яковця, а також орендували приміщення невіруючих людей, зокрема у Шевця Софронія. На початку 1927 року коли проходило богослужіння в домі Шевця, жандарми увірвалися в Будинок, забрали всіх хто був присутній, зв’язали мотузкою руки один до одного і повели на пост у Грозинці через с. Бочківці. Йдучи дорогою шеф наказав членам Церкви співати пісню “Червона калина” але діти Божі співали всім нам знайому пісню “Стройно шевствуем мы в вечный Ханаан”. Ось як мужньо відстоювали наші прабатьки істину, яку вони прийняли.

 

Після цієї події багато людей прийняли Христа в свої серця з с. Бочківці. Один із них – Бадалій Григорій. Перша любов і віра побуджували членів Церкви іти від хати до хати і проповідувати людям вістку Христа.

 

В 1927 році був побудований перший будинок Молитви на подвір’ї Яковця Михайла Мойсейовича. Фундамент був закладений для будівництва хати, але брат Михайло віддав його під забудову Молитовного Будинку. Розпочали будівництво – Руснак Єфрим, Яковець Феодосій, Яковець Михайло, Житарюк Андрій, Житарюк Яків, Антонюк Роман, Антонюк Іван, Кушнір Кирило, Пилепець Загарія, Одовичен Киріка, Кушнір Онуфрій, Кривий Пантелей, Житарюк Дмитро, Яковець Миколай. Ці тринадцять братів погодилися взяти відповідальність за будову церковної споруди. Дуже важко було нашим братам будувати будинок в той час. Не було техніки, будівельний матеріал заготовляли самі, але добрий Бог допомагав у всьому. Будинок був збудований, хоча добудовували його тільки п’ять чоловік. Багато людей приходили в дім і прийняли Христа в свої серця, і нині він стоїть на подвір’ї нашого брата.

 

В село приїжджали молдавські місіонери з інших віросповідань. Вони переконували наших односельчан, запевняли наших членів Церкви, що ті прийняли не правильну релігію, але це все даремно, наші прабатьки боролися мужньо за істину.

 

Також в село приїхав «місіонер» з Кишенева. Староста села зібрав всіх Адвентистів та православних і вони проводили дискусію. Першими виступали Адвентисти з Біблією в руках. Згідно Слова Божого та Заповідей брати Попов Олександр, Яковець Феодосій та Халамендрик Фока доказали справедливість свого віровчення. Місіонер розгубився, він звернувся до православного старости і сказав: «Помогите ради Бога».

 

Наші члени Церкви бачили Боже провидіння. «Місіонер» обіцяв повернутися і продовжувати дискусію, але поїхавши в Кишинів він не мав більше бажання вести дискусію з Адвентистами. Завдяки цьому випадку, багато людей повірили в Христа, вони прийняли водне хрещення і стали членами Церкви Божої.

 

«Нова віра» , яка з’явилася в нашому селі викликала інтерес і в жителів із навколишніх сіл: Клішківці – Костромський Ілля, Костромський Парфеній, Непийвода Іван, в інших селах – Маленці, Грозенці, Шишківці, Рингач, Ржавенці, Санківці. Громада села Шилівці стала матір ю усіх громад АСД в Хотинському та Новоселицькому районах.

 

Громада с. Шилівці входила до складу Північно-Молдавської конференції, центр якої знаходився у м. Ясах. В 1928 році був з’їзд делегатів Північно-Молдавської конференції, де були присутні такі делегати від села Шилівці: Яковець Феодосій, Кушнір Кирило та Осадчук Нестор.

 

В 1933 році канцелярія нашої конференції була переведена в м. Чернівці, і громада Шилівців входила в склад конференції в Чернівцях. В цьому ж році відбувся з’їзд делегатів в м. Чернівці, де також були присутні делегати із громади с. Шилівці: це Антонюк Єфросинія, Яковець Ганна, Яковець Феодосій, Осадчук Параска Кирилівна та деякі інші.

 

1934 р. був роком духовного урожаю. Група жителів села Шилівці, заключила завіт з Богом, із них було багато учасників православного хору.

 

В 1935 році в центрі села на участку Мельничука Андріуци був збудований ще один Молитовний Будинок. Члени Церкви збиралися в двох будинках. В новому Будинку Молитви першим пресвітером був Попов Олександр, другим – Волошин Яків, диригентом хору – Стрілець Тимофій і Банарь Петро.

 

Два Молитовних Будинки не сприяли для єдності Церкви. В новому Будинку збиралися тільки п’ять років. З 1940 року новий Будинок Молитви став Будинком Культури в селі. В 1980 році він був розвалений.

 

В 1935 році були переслідування, гоніння, влада закривала Молитовний Будинок, але не на довгий час. Переслідування і гоніння спіткали наших піонерів, героїв віри. Румунські жандарми судили членів Церкви примушували працювати в суботу, знущалися, били, засуджували у в’язниці.

 

Неодноразово брати: Кушнір Андрій, Осадчук Нестор, Яковець Феодосій, Кривий Іван, Коржос Андрій були ув’язнені в Сучаві і в Чернівцях у в’язниці. Але переслідування та гоніння тільки скріпляли віру Адвентистів.

 

Після 1935 року відбулося районне хрещення на ставку в «Калатурі», де були присутні служителі Церкви: Манхель з Німеччини,- брати Бадеска, Станеско, Паунеско, Попов, Флорія Єремія з Румунії, представник з Америки – Браунд. Хрещення проводити заборонялося. На хрещенні був присутній шеф поста, він прийшов з метою зірвати проведення цього акту, але Дух Божий керував кожною справою і так вплинув на нього, що він зробив заклик до порядку, щоб ніхто не мішав у проведенні релігійних обрядів. В 1937 році відбулося хрещення на ставку Костромського Іллі в селі Клішківці, де хрестилися наші піонери віри Паращук Федір Євдокимович з дружиною, Кривий Пантелей, Осадчук Параска Андріївна, Осадчук Василь Семенович та інші. Чисельно церква швидко зросла.

 

В1940 році в двох громадах нараховувалося біля 400 членів Церкви АСД. І в цей час представники Румунської влади закрили два Молитовних Будинки віруючих розігнали. Члени Церкви знову збиралися по хатах. В основному у Феодосія Яковця.

 

Після війни в гоніннях і переслідуваннях Божої Церкви сатана зробив свою підступну справу. За істину Слова Божого в тюрмі померли три сестри: Банарь Ірина, Горбатюк Оксана та Якимик Паладя. Осадчук Василь Семенович, Маляр Фока – ці двоє не повернулися з тюремного ув’язнення в Сибірі. Мельничук Василь Андрійович та Мельничук Андрій Андрійович – ці два брати загинули в Хотині, їх розстріляли за істину. Мельничук Іван Андрійович знаходячись у тюрмі в Іркутську – помер.

 

В 1941 році були забрані з села Осадчук Василь Семенович, Стрілець Тимофій, Гнатюк Іван, Горбатюк Тимофій, Гнідко Афанасій, забрали також і Андрійчука Афасанасія, який нажаль не повернувся додому, там і помер. На превеликий жаль гоніння та переслідування надірвали віру жителів села. За відказ іти на фронт був ув’язнений до позбавлення волі на 10 років Коржос Констянтин. А деяких братів забрали на роботу в Сибір м. Магнітогорськ. Серед них: Попов Олександр, Яковець Феодосій, Стрілець Тимофій. Внаслідок гонінь деякі члени Церкви відпали.

 

Інший період часу починається після Другої Світової війни. З 1945 року було дозволено реєструвати громади, відкривати Молитовні Будинки. Але на жаль, коли Яковець Феодосій повернувся з роботи і хотів організувати громаду, то з 400 членів Церкви брат Яковець не зміг знайти двадцятку, щоб зареєструвати громаду. П’ятнадцять членів підписали, а п’ять не адвентистів погодилися підписатися. Багато членів відпало, багато померло, а деякі через страх не бажали стати членами двадцятки. В 1945 році був відкритий молитовний Будинок, з цього ж року пресвітерами були: Яковець Феодосій, Кушнір Кирило, пізніше Ковтюк Пилип.

 

В 70-тих роках знову розпочалися переслідування, за те, що проводилися богослужіння суботньої школи, молодіжні урочисті зібрання, заняття з дітьми, за активну участь в служінні, за те що діти не ходять в суботу в школу, закривають Молитовний Будинок на три роки.

 

В 1976 році, коли пастором церкви був Андрійчук Федір Іванович, а пресвітером – Попов Олександр, проводилася реконструкція старого Молитовного Будинку, де розширили зал, зробили штукатурні роботи. Після 80-тих років були обрані на служіння пресвітера: Ткач Павло Захарович, Антонюк Іван Афанасійович, Кривий Федір Пантелеймонович, Коржос Борис Костянтинович, Яковець Василь Феодосійович, Тодоріко Сергій Пилипович, Тимчук Анатолій Васильович, Антонюк Анатолій Іванович, Кривий Віктор Васильович, Волошин Сергій.

 

З Церкви с. Шилівці вийшло багато служителів-проповідників: Паращук Іван Федорович, Осадчук Іван Несторович, Осадчук Петро Васильович, Осадчук Анатолій Несторович, Кривий Борис Іванович, Кривий Олександр Іванович, Антонюк Олександр Іванович, Ковтюк Пилип Васильович, Ковтюк Вадим Пилипович, Коржос Борис Костянтинович, Антонюк Віктор Іванович, Антонюк Анатолій Іванович, та біблійні працівники: Коржос Віктор Костянтинович, Жейлик Віктор Олександрович, Осадчук Олег Семенович.

 

З 1992 року в громаді було 240 членів. В старому Будинку стало тісно. Громада прийняла рішення розпочати будівництво нового Молитовного Будинку. Будівництво розпочалося в дуже важкий економічний час для країни. Довгий час не могли знайти місце для забудови. На проблему громади відгукнувся Ніврянський Михайло Олександрович, який запропонував свою земельну ділянеку. Під час служіння в нашій громаді брата – Гуйвана Анатолія Миколайовича і пресвітера Яковця Василя Феодосійовича та Тодоріко Сергія Пилиповича було розпочато будівництво. Керівниками будівництва громада вибрала – Кривого Семена Івановича, Паращука Володимира Дем’яновича і пізніше був обраний – Яковець Василь Феодосійович.

 

Участь в будівництві Молитовного Будинку приймали всі члени громади, хто працею, хто словом, хто коштами, хто молитвою.

 

27 вересня 1996 р. закрилася остання сторінка будівництва нового Молитовного Будинку в с. Шилівці.

 

27 вересня 1996 року було проведено останнє богослужіння в старому Будинку Молитви. А також відбулося урочисте богослужіння переходу 234 членів Церкви в новий Будинок в супроводі керівників Буковинської конференції — президента — Бориса Костянтиновича Коржос та секретаря – Івана Степановича Завадюка, а також представників братів із Канади – Френка Скорця, Джона Брозека, Едварта Тиранського, Василя Татаріна, Уотера Чайковського.

29 вересня 1996 року відбулося посвячення Молитовного Будинку на служіння Богу.