Історія Ширівці

Територія наших рідних Ширівців була заселена з найдавніших часів. Корені наших предків сягають до палеліотичних стоянок, які існували 10-15 тисяч років тому.

 

 Невеликий історико-краєзнавчий музей с. Ширівці зберігає сліди трипільської культури ІІІ тисячоліття до н.е., які розкопані в урочищі ставка Очерет.

 

 В далекому 1205 році через територію нашого села рухалося військо Чингісхана, яке йшло на Чехословаччину. В цей час на нашій місцевості було 5 хатинок, в яких поселилися біженці із Чехословаччини, із села Ширівчики. Військо нічого поганого їм не зробило. А біженці все більше приходило сюди поселятися. Вони вирішили побудувати в селі церкву і здійснили свій задум. Перша церква була збудована – вона була дерев’яна.  

 

 Минав час і військо Чингисхана поверталося назад. Вони все нищили і палили на своєму шляху. Не змилувалися вони і над жителями нашої місцевості: їхні будинки і маленька дерев’яна церква були спалені. А оскільки тут жили люди з села Ширівчики, то й місцевість почала називатися Ширівці. Це ще один варіант походження назви села.

 

 Вперше в літописі назва села Ширівці згадується в 1476 році в «Путиянському літописі», на сторінках якого родючі чорноземні ґрунти та хутірський спосіб життя людей.

 

 День за днем проходили роки, а за роками  – століття. Десь на 1590-ті роки припадає навала турецьких військ на наш край. Життя стало важким: люди сплачували податки (в тому числі на димар, тому люди переходили жити в землянки).

 

 Деякого розвитку набуло ремісництво – працювали кравці, гончарі, ковалі, столярі. Найближчим центром торгівлі був Хотин.

 

 Із розповідей старожилів відомо, що в нашій місцевості є турецький цвинтар. Також є місця, де турки закопували золото, з надією на своє швидке повернення. На підтвердження цього факту ми почули історію про те, як жінка навіть знайшла горщик з турецьким золотом, коли обробляла землю. Золото було віддано державі.

 

 Через деякий час на територію нашого села приїхало жити три паничі: Олександр, Ригорко та Владя, що були родом з Орловської губернії, через що їх називали «орловцями». Ці паничі мали багато землі та лісу. В село почали приходити і оселятися людей з різних країв, які влаштовувалися працювати в цих паничів. Цей факт призвів до виникнення у селі багатьох прізвищ: якщо людина приходила з Мельниці, то отримувала прізвище Мельницький,  з Балина – Балук, з Польщі з села Худіковка – Худіковський, з Бучова – Бучачий, з Колодрівки, села Чехословаччини, – Колодрібські. 

 

 Паничі давали цим людям землю, на якій вони і поселялися.

 

 А ще в наш край приїхав Адам Шефер із своєю дружиною. Він збудував собі маєток та мав багато землі і худоби. Панич насадив багато фруктових дерев, а на своєму подвір’ї – 36 ялинок та лип. Дві липи ще й тепер стоять і радують нас своїм запашним цвітом.

 

 У 1914 році в нашому краї, так як і на території всієї багатостраждальної України, розпочалася Перша світова війна, яка тривала аж до 1916 року. 

 

 У 1918 році на нашу землю прийшли румуни.

 

 У 1919 році багато односельчан приймало участь у Хотинському повстанні. Це повстання було підготовлене. В Кам’янець-Подільському був створений повстанський комітет, т.зв. «Бессарабську Директорію» в складі 5 чоловік, яка співробітничала з Українською Директорією. 22-23 січня спалахнуло повстання в Хотині, який ранком 23 січня був взятий повстанцями. 25 січня весь повіт був у руках повстанців. Влада перейшла до рук Хотинської Директорії більш ніж у 100 селах. Чисельність повстанців досягла 30 тисяч. Були створені військові частини та загони самооборони, оголошено часткову мобілізацію та збір коштів на утримання війська. Повсталі орієнтувалися на об’єднання з Україною (саме в цей час пройшла злука УНР та ЗУНР). Проте УНР не змогла в той час офіційно підтримати повсталих, які  протрималися 12 днів. Під тиском румунських регулярних військ 4 тисячі повстанців перейшли на лівий берег Дністра, за ними пішли і 50 тисяч біженців.

 

 В ході розправи після повстання було вбито не менше 11 тисяч осіб, і 60 із них були розстріляні в Ширівецькому лісі румунами.

 

 В історію села Ширівці входить розповідь односельчана-старожителя – Худого Парферія – який розповів, що колись давно у селі жив Колодрібський Матей .  Він поїхав у Бугач на заробітки, де зустрів своїх земляків, що теж заробляли гроші, і працював разом із ними. І в той час тим краєм їхали багаті купці з Греції. По дорозі вони загубили велику суму грошей, які і знайшов Матей. Про свою знахідку чоловік нікому не розповів і заховав гроші. Невдовзі Матей вирішив повернутися додому, сказавши друзям, що захворів.

 

 Матей повернувся до рідних Ширівців і купив багато землі у Ригорка. Значну суму своїх грошей Матей пожертвував на будівництво церкви у селі Керстенці Хотинського району. А ще Матей вирішив побудувати церкву для односельчан. Він вибрав місце на Готарі (частина села), між селами Ширівці та Владична. Щодо цього, то є свідчення старожилів, що Матей під час будівництва церкви їхав на Урал за дзвонами. Ці дзвони виливали на замовлення Матея і вони мають дуже гарний і гучний голос, що проймає душу і наповнює її спокоєм та благодаттю. На дзвонах викарбуваний напис: «Колодрібський Матей». У нашій області тільки у двох храмах є такі дзвони. 

 

 В 1936 році Колодрібський Григорій та Худий Григорій побудували в Ширівцях перший млин. А на Горі, так називають частину Ширівців, побудували 5 млинів-вітряків. Один із них ще й досі стоїть на тому місці, щоправда вже у відреставрованому вигляді.

 

  У 1941 році розпочалася Велика Вітчизняна війна. Горе прийшло зненацька… У Ширівцях, у приміщенні де зараз знаходиться магазин, тоді був склад з боєприпасами. Вороги вирішили обстріляти склад і скинули на наше село бомби. Діти собі безтурботно гралися на подвір’ї, коли їхнє життя висіло на волосині – над їхніми головами пролетіли ворожі літаки, скидаючи бомби. Перелякані діти кинулися тікати кущі акацій, які росли замість паркана попри дорогу. На щастя. В перший день війни ніхто не постраждав. Це розповів нам житель села Колодрібський Олександр, який тоді теж був серед тих дітей. Люди ще не знали, що то буде війна. Потім односельчан почали забирати на фронт. Сумною звісткою приходили похоронки на синів, батьків, чоловіків. То в одному , то в другому кінці села плачуть родичі загиблих. Багато жителів села Ширівці не повернулися з фронту.

 

 Війна закінчилася в 1945 році.

 

 В 1945 році багато односельчан померло від страшної хвороби – тифу.

 

 1946 рік – голодний рік. Люди не мали що їсти. Корови давали мало молока. Жінки забирали з хати свої багатства: кожухи, налавники, хустки і йшли міняти їх на борошно, молоко тощо.

 

 А восени 1947 року в наших рідних Ширівцях утворюється колгосп імені Шевченка. Люди здали до колгоспу 36 заяв. Першим головою обирають Колодрібського Івана Михайловича. Землі в колгоспі тоді було 1700 гектарів.

 

 У 1948 році головою колгоспу обирають Соника Василя Петровича. Під його керівництвом  було побудовано одну конюшню та один телятник. Заробіток на один трудодень становив: 2 кг 200 гр. – зерна;

 

 1 кг – картоплі;

 

 1 кг – соломи;

 

 6 рублів.

 

 У цьому ж році була побудована тракторна бригада, бригадиром якої був Боднар Дмитро Георгійович.

 

 В 1951-1952 рр. до села Ширівці приєднується село Владична і колгосп має спільну назву: імені Ворошилова.

 

 В 1952-1953 рр. головою колгоспу обирають Тягнерядка Петра Івановича, а бухгалтером стає Варварюк Григорій Сидорович. В той час було побудовано конюшню.

 

      Протягом 1956-1957 рр. було збудовано курятник.

 

 У 1959 році до колгоспу приєднується село Зарожани і колгосп має спільну назву: імені «Росія». Головою колгоспу було обрано Кондрюка Григорія Олексійовича.

 

 В 1973-1974 рр. колгосп будує комбікормовий завод, а на території Ширівців – комплекс по відгодівлі ВРХ. Комплекс будувався за рахунок колгоспних коштів. На цей період колгосп має 2478 га землі, 300 га садів, 34 га ставків та озер. Колгосп мав різногалузевий характер.

 

 30 квітня 1975 року головою колгоспу обирають Сироту Тимофія Кириловича. Колгосп з кожним днем працює все краще і краще. І завдяки праці своїх людей колгосп стає міліонером.

 

 За рахунок колгоспних коштів було проведено реконструкцію тракторної бригади, гаражів, механічної майстерні, кузні, бензосховища, будинку механізатора, кімнати для відпочинку, закуплено багато техніки та засаджено велику площу саду. Закуплено духовний оркестр.

 

      Також було побудовано пам’ятник воїнам-односельчанам Великої Вітчизняної війни .

 

 У 80-х роках колгосп перепрофільований на виробництво м’яса, має новий тваринницький комплекс, оснащений передовою технікою, а найбільше багатство колгоспу – це його невтомні трудівники:  доярка Коваль Лідія Іванівна (нагороджена медаллю «За Трудову доблесть», орденом «Трудового Червоного Прапора», орденом «Леніна»; доярка Лаптій Надія Іванівна (нагороджена медаллю «За Трудову доблесть»);  ланкова Бурлака Параска Ксенофонтівна (нагороджена орденом «Знак Пошани»); пташник Думанський Сидір Феодосійович (нагороджений орденом «Трудового Червоного Прапора»); ветеринарний фельдшер Колісник Лариса Семенівна (нагороджена медаллю «За Трудову доблесть»).

 

 Ширівецькі поля давали високі урожаї, завдяки чому процвітав колгосп.

 

 За високі показники Всесоюзна виставка нагородила колгосп «Росія» два рази Дипломами та двома «Золотими медалями».

 

 З 1984 року головою колгоспу стає Данилюк Василь Григорович.

 

У 1990 році колгосп переіменовано у спілку селян «Діброва».

 

 У 1997 році обирають головою колгоспу Скрипника Сергія Михайловича. Наступним головою був – Балук Дементій Сидорович. З 2000 року колгосп переіменовано на «Товариство з обмеженою відповідальністю «Діброва».

 

Окрасою села Ширівці є гарні будинки та урожайні поля і сади.