Культура Ставчани хот

Культура

Жива душа ставчанської пісні

 

З чого починається любов до отчого краю? Мабуть, у кожного українця вона починається з маминої колискової. Яка мати не співала цих легких, як сон, пісень над колискою своїх дітей?
Українська пісня — це поетична біографія українського народу. Пісня — це наша історія, наша гордість і слава. З пісні покоління за поколінням черпає духовні сили, мудрість. Вона супроводжує людину протягом життя. Вона допомагає хліборобу у полі, трудівнику за верстаком, господині в обійсті. Пісня допомагає у горі і звеселяє у щасті. Пісня вчить любити Батьківщину, боротися за її волю, допомагає осмислити минуле.
Українська народна пісня буде завжди чарувати світ своєю довершеністю.
Серед усiх видiв українського фольклору найважливiше i найпочеснiше мiсце належить пiсеннiй творчостi.
Переважна більшість пісень носить сумовито-тужливий харак¬тер, що відповідає нужденному побуту, в якому довгі роки пере¬бували ставчанці, важке життя на чужині, туга за рідним краєм і рідними, нещасливе кохання, родинні сто¬сунки тощо. У піснях збережено діалектизми, характерні для ре¬гіону. Що ж стосується мелодій, то вони, хоч і не мають велико¬го діапазону, проте дуже мелодійно-гнучкі і допомагають розк¬риттю змісту.
Особливо характерні у цьому відношенні балади. До високохудожніх зразків балад належать твори про вдовину долю: «Ой в неділю пораненьку, чуть розсвіт», «Ой жила вдова при селі», «Жила собі вдовонька», «Ой жила вдова посеред села».
Ой в неділю пораненьку, чуть розсвіт,
Мандрувала моя міла в білий світ.
Мандрувала моя міла в білий світ,
А за нею ліха доленька услід.
Ой верніса, моя міла, додому,
Бо прив’яжу до коніка косою.
Ще й зволочу чорний терен тобою,
Буду біті по ліченьку рукою.
—    Чи ж ти мене, муй міленькі, не познав,
Що ти мене до коніка прив’язав?
Ой запряжи муй міленькі сивий кунь
Да поїдем до батенька на двур муй.
Зрадуєтса батько, маті й весь руд муй:
Приїхала дочка в гості ще й зять муй.
Стулько зять у воротечка в’їжджає,
А вже дочка на матьонку гукає:
— Подай мені, моя мамо, острий міч,
Нехай виймлю чорний терен з білих пліч.
Ой ще ж маті до століка не зайшла,
А вже дочка гострий ножичок знайшла.
Да й встроміла у серденько глібоко.
— Кіпи, кіпи, кров червона з молоком.
Кіпи, кіпи, кров червона, на ножі,
Горе житі із нелюбом в чужині.

 

Свій ставчанський  варіант має і відома пісня-балада «Ой горе тій чайці», авторство тексту якої приписують гетьману Івану Ма¬зепі, який мав хист до поезії, ця пісня співається «Кричит чайка над водою». Кожен із жанрів має свої характерні риси, починаючи від ста¬ровинних народних колядок, веснянок і закінчуючи жартівли¬вими піснями.
Кричит чайка над водою,
Кричит по дорозі,
Проліває бідна чайка
Свої гуркі сльози.
Мала вона чаєняток,
Козакі забралі,
Бідной чайці печаль-горе
На серце зав далі.
—    Ой верніте, козаченькі,
Мої чаєнята,
То даст Бог вам у дорозі
І вдачу, і щастя.
— Ой не кричи, бідна чайко,
Лєті собі в поле,
Не вернутса чаєнята,
Забудь своє горе.
Лєті собі, бідна чайко,
На зелену пашу,
Бо вже твоїх чаєняток
Повкидали в кашу.
—    Бодай же вам, козачені.кі,
—    Воли поболіли,
Як ви моїх малих деток
В каші поварілі.
Бодай же вас, козаченькі,
Недоля зустріла,
Як ви моїх чаєняток
З світу погубілі.

 

Повні драматизму деякі рекрутські та вояцькі пісні, що гли¬боко западають в душу своєю правдою життя.
Ось як співається в одній із рекрутських пісень:
Сталі думать ще й гадать:
Кого в солдати забрать.
Заберемо багача —
То багач відкупітца
Заберімо сіроту —
То й не буде клопоту.
Нема неньки, ні отца,
А сам не одкупітца.

 

При усній передачі пісня виступає в органічному поєднанні з інтонацією, жестом, мімікою, мелодією. Цю єдність важко передати на письмі без певних втрат, що стосуються насамперед нюансів емоційного. Кожен варіант пісні, записаний від інших людей, звучить по-різному. На відміну від інших видів мистецтва, закріплених у знаковій системі, у фольклорі нема остаточно завершених творів. Кожен виконавець може вносити свої поправки, доповнення; перекомпоновувати текст, але всі ці зміни все – таки обмежені традицією і спираються на неї. В цьому й полягає одна з причин стійкості різних фольклорних жанрів. В пісні поєднано напругу думки і настрою, виражену в слові і мелодії,- остання підносить на вищий щабель емоційний вплив пісні. Нескладна мелодія і ритмічна організація тексту сприяють запам’ятовуванню і відтворенню.
Враховуючи різницю в тематиці, функціях, поетиці і ритмомелодиці української, зокрема поліської пісенності, увесь її масив можна поділити на основні жанри: історичні пісні, співанки-хроніки, які представляють епічний рід; балади мають ознаки епіки і лірики. Календарно-обрядова і родинно- обрядова пісенність, що належать до ліричного роду, включає в себе такі жанри: колядки та щедрівки, йорданські та стрітенні, веснянки і постові пісні, великодні та юр’ївські, миколаївські, троєцькі і русальні, купальські та жниварські, осінські та покровні, весільні та голосіння.

 

КОЛЯДКИ ТА ЩЕДРІВКИ

 

А вчора звечора

 

А вчора звечора
Стала нам новіна:
Породіла Йсуса Христа
Марія єдіна.

 

Вона породіла,
В яслах положила,
Сіна в ясла, як лілею
Йому постєліла.

 

Сіна постєліла,
Свічки засвєтіла,
Ясно, ясно ще й прекрасно
Цілу нуч свєтіла.

 

Пречистая Маті
В лісі ночувала.
Серед лісу, на морозі
Огонь розкладала.

 

Огонь розкладала,
Ніжки обтуляла,
Свого Сина єдіного
К серцу пригортала.

 

Ти, Детінко моя,
Ти, рожевий цвіту,
Пригорні до себе нині
Всі маленькі діти.

 

Коляднічко моя
Нучко темненькая.
Свєті, Боже, з неба,
Бо нам ходіть треба. (2)

 

Бо нам ходіть треба
Од хати до хати,
Од хати до хати
— Бога прославляті. (2)

 

Светі, Боже, з неба
Місяченьком ясним,
Місяченьком ясним,
Да ще зуроньками. (2)

 

Щоб знайті стаєнку,
Де Діва Марія,
Де Діва Марія
Сина породіла. (2)

 

Веснянки
Ой вже весна вскресла
Ой вже весна вскресла.
Що ти нам принесла?

 

Коробочку з веретюнцамі,
А другую — із червонцамі.

 

Старим бабам по куділєчці,
Молодіцам да й по чепчику.

 

А девчаткам по серпаночку,
Щоб бігалі на весняночку.

 

А хлопчикам да й по дудоньці,
Щоб ігралі да й на вулоньці.

 

Ой весна, весна, весняночка

 

Ой весна, весна, весняночка,
Де ж твоя дочка Уляночка?

 

Седіт на колочку,
Пряде на сорочку.
Гей, пряде на сорочку.

 

Що виведе нітку,
Горобю на світку.
Гей гороб’ю на світку.

 

Як виведе півтори,
То й пошиє рукави.
Гей, то й пошиє рукави.

 

Головним критерієм жанрової атрибуції, груп соціально-побутової лірики береться ознака тематики: козацькі, чумацькі, рекрутські, солдатські, бурлацькі та ін.
Козацькі, рекрутські та вояцькі пісні

 

Ой у полі, на тополі

 

Ой у полі, на тополі
Там завзюлєнька кує.
Берут сина у солдати,
Маті плаче, ридає.

 

Ой завезлі до прийому,
Сталі волоси знімать,
Молоденький некрутічок
Почав сільненько прохать.

 

Ой заждіте, не стрижіте
Нехай матьонка прийде,
Вона мої руси кудрі
У платочок забере.

 

Вона мої руси кудрі
У платочок забере,
Вона моє біле лічко
Сльозоньками оболлє.

 

Доліною вода бєжит

 

Долшою вода бежит, (2)
Край доліни козак лєжит.

 

Накрив очі китайкою,
А ноженьки — нагайкою.

 

В головоньках ворон кряче, (2)
А в ноженьках конік скаче.

 

-Не стуй, коню надо мною, (2)
Не бий землі під собою.

 

Бо ти землі не доб’єшся
З мора води не нап’єшся.

 

Біжи, коню, дорогою, (2)
Темним лісом, дубровою.

 

Як прибежиш ти до брами, (2)
Стукні, брязні копитами.

 

Вийде батько — розсідлає, (2)
Вийде братко — розпитає.
Вийде братко — розпитає, (2)
Маті й сестра заридає.

 

Родинно – побутова лірика так само, тільки умовно може бути поділена за тематикою на жанри: пісні про кохання і родинне життя. Пісні про кохання становлять кількісно найбільшу частину родинно- побутових творів. Закоханість, переживання розлуки, туга і сум за коханою людиною, вірність і зрада – такими є основні мотиви цих пісень. Пісні про жіночу долю розкривають переживання родинних взаємин, змальовують становище невістки в, чужій родині, нерідко висловлюють розчарування жінки в її надіях на подружнє щастя. До родинно – побутової лірики відносять також удовині і сирітські пісні.

 

Родинно-побутові пісні
Краче ворон на каліні

 

Краче ворон на каліні,
Злетів на дубочок.
Десь далеко на чужині
Молодий синочок.

 

Дома маті рано й ввечор
Двера одчиняє,
Да все свого молодого
Сина дожидає.

 

Приїдь, сину, на Вкраїну,
До своєї хати,
Я навару вечероньки,
Сядем вечераті.

 

Я постелю постілоньку
На новой кроваті,
Сяду в тебе в головоньках
Да й буду питаті.

 

Ой не питай, ненько моя,
Як жить на чужині,
Нема, батька, нема неньки,
Як той сіротіні.

 

Чужа земля, чуже небо,
Ще й чужії люде.
Ой ніхто не пожаліє,
Ще й смєятца буде.

 

Як той явор край доліни
Стоїт над водою,
То й так твуй син нещасліви
Поміж чужиною.

 

Ой віє вітьор да повіває

 

Ой віє вітьор да повіває,
Син на Вкраїну да від’їжджає.

 

Син на Вкраїну да від’їжджає,
А його маті да не пускає.

 

Ой не їдь, синку, да ночуй вдома,
Послухай, синку, Мойого слова.

 

А син матері да й не послухав,
Оседлав коня, сів да й поїхав.

 

Да їхав полем, да їхав другим,
А на третьому остановівса.

 

А на третьому остановівса,
Чогось сіви кунь да й зажурівса.

 

Чогось сіви кунь да й зажурівса,
Дай на правую ножку схилівса.

 

У ліричних піснях  нашого краю знайшли відображення найрізноманітніші прояви української народної душі. Героям цих творів властиві краса й духовне багатство, здатність до щирих і глибоких переживань. Окремим жанром називають також колискові й дитячі пісеньки, хоч маючи свою специфіку, вони становлять одне з відгалужень пісень про родинне життя.
Ой був в мене муж,
Вельми мене бив,
Прив’язва ніткою,
Бив соломінкою,
Да й не научив.
А я, молода,
Спатоньки лягла,
Встала ранесенько,
Вмилася біленько,
Ще й поснідала.
З’їла я вола,
З’їла барана,
Чотири качечки
Ще й горшок кашечки
Голодна була.
Випила вина
Дві бочки до дна,
Ще й бочку горшки,
Перцовки — півмірки,
П’яна не була.
—    Ой дідоньку муй,
Одчиняй двур свуй,
Йде твоя міленька
Вельми п’янесенька.
Ой чи рад ти юй?
Ой чи я юй рад,
Ой чи юй не рад?
її словце, моє слівце
—    То все пуйде в лад,
—    То все пуйде в лад.

 

ЧОЛОВІК ПРОПИВ КАБАНА

 

Чоловік пропив кабана,
Ну а жунка — барана.
Приспів:
Чоловіче, не лаймоса,
Ходім додому, порадьмоса,
Сядем, подумаємо,
Може, ще щось проп’ємо.
Чоловік пропив теліцу,
Жунка — свою сподніцу.
Приспів.
Чоловік пропив тарілки,
Жунка — ложки ще й миски.
Приспів.
Чоловік пропив помело,
Жунка — в хаті, що було.
Приспів.