Культура Зарожани

Культура села Зарожани
Славиться наше село не тільки неповторною красою природи, родючими ґрунтами, багатими врожаями, але кожна земля славна своїми людьми. Ми пишаємося, що Зарожанська земля подарувала світові видатних людей. Саме вона дала їм перший хліб і вивела на широку життєву дорогу. Є в нас відомі на всю країну хлібороби, художники, інженери, артисти, всесвітньовідомі вчені.

                                           Творчість B.C. Галюка
Серед літераторів Буковини яскравою зіркою сяє талант Володимира Семеновича Галюка. Його твори широко відомі в літературних колах. Я познайомилася з ним. Це поважний літній чоловік з високим чолом, з розумними, але трохи сумними очима. Народився він 5 серпня 1935 року в селі Зарожани Хотинського району. Навчався спочатку в Зарожанах, потім у Клішківцях.
У 1953 р. став студентом Чернівецького державного університету. По закінченні його працював завідуючим відділом у Глибоцькій районній газеті «Новий шлях», був на комсомольській роботі.
У 1962 році Галюк B.C. переїздить до Харкова, де працює літературним працівником газети «Соціалістична Харківщина» (нині «Слобідський край»).
З 1964 року Володимир Семенович працював завідувачем відділами інформації, науки, вузів і шкіл, листів і масової роботи цієї газети аж до 1998 року.
Пізніше редагував газету «Новини ДАІ», а нині являється головним редактором газети «Автомобіліст Слобожанщини».
Творчий доробок такий: письменник написав понад тисячу гуморесок та фейлетонів. Фейлетон – улюблений жанр Володимира Семеновича. За серію фейлетонів він став лауреатом Всесоюзної премії. Як стверджує сам поет: «Фейлетон, як жанр, зник зі шпальт газет. А він так би не завадив у наш час розвитку демократії перехідного періоду нашої суверенної держави… Либонь, тоді б менше місця залишилося для кримінальної хроніки. Адже сміху (за твердженням класика) боїться навіть той, хто вже нічого не боїться.
B.C. Галюк – автор збірки «Товченики з маком» (1970), повісті «Розповиті леготи» (1972), збірки оповідань «Двоє на косі» (1979), публіцистичного нарису «Бессмертны подвиги ваши и слава ваша бессмертна» (1982), збірки «Фірма віники в’язала» (1995), книжки оповідань «Сполохані лелеки» (2002), автобіографічної книги «Сап’янове весілля» (2004).
Володимир Семенович Галюк – заслужений журналіст України (1993), нагороджений двома медалями і орденом Трудового Червоного Прапора (1987), Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України (1977), Лауреат всесоюзної премії журналістів (колишнього СРСР, 1981), Лауреат премії Спілки журналістів «Золоте перо» (1976). Член національної спілки журналістів України.
Напередодні Нового року (2005) Володимир Семенович Галюк був удостоєний звання «Журналіст року» та нагороджений грошовою премією і цінними подарунками.
Я дізналася,що першою повістю Галюка була повість «Розповиті леготи». У ній змальовані події Великої Вітчизняної війни на Буковині, тимчасово окупованій румунсько-фашистськими загарбниками. Автор розкриває волелюбність і патріотизм буковинців. Головні герої твору – підлітки, які не миряться з лихоліттям війни і разом з дорослими борються за щастя рідної землі.
Мені цікаво було читати повість, бо вона про наш буковинський край, про моє село Зарожани, про вулицю Липчанку, на якій зростав майбутній письменник.
В розмові з письменником я з’ясувала,що в образі Санди він змальовує свою матір Василину. Ця просто сільська трудівниця, неграмотна жінка, вона була надзвичайно мудрою, сильною, цікавою, що зуміла вистояти, залишившись одна з трьома малими діточками на руках, зуміла поставити синів на ноги, вивести в люди.
Мати Санда та її сини – це сім’я письменника, а один із підлітків – сам
автор.
Автор підкреслює, що діти разом з батьками прискорювали перемогу. Особливе враження справили на мене сторінки, де розповідається про героїчне протистояння загонів Тимофія Проклова, які мужньо боролися і загинули в Малинецькому лісі.
Мене схвилювали події, в яких розповідається про партизанку Ольгу Степанову. Зацікавило мене те, що ці події мали місце вреальному житті. Ми організували пошуковий загін, який очолила Н.В. Руснак і пройшлися по місцях цих подій.
Наш пошуковий загін зустрівся із старожилами села Клішківці, які були свідками цих трагічних подій. Вони розповіли, як загинула партизанка, як лежала мертвою на площі І загарбники не дозволяли поховати її тіло, викликаючи цим у місцевого населення страх. Клішківчани співчутливо розповідали про юну розвідницю, говорили, що хотіли б їй допомогти.
Потім ми звернулися до архівних матеріалів, які відображають події Великої Вітчизняної війни і участь у ній Ольги Степанової. Старожили пам’ятають, як у село з міста Щар’їу Клішківці приїздила мати Ольги Степанової Валентина Петрівна. Вона спілкувалася з клішківчанами, розпитувала про її загибель. B.C. Галюк розповів, що він також зустрічався з матір’ ю партизанки, використав у своєму творі реальні факти про неї. Потім наша пошукова група відвідала могилу партизанки, поклала квіти коло її підніжжя.
Нам було цікаво дізнатися про реальні події і їх художнє зображення у повісті Галюка, які відбувалися у знайомій нам місцевості.
Книга оповідань « Сполохані лелеки» піднімає моральні проблеми, підкреслює, що сенс людського життя в чесній праці, порядності. Автор засуджує егоїзм, зраду, бездуховність.
« Двоє на косі» – третя книжка В. Галюка. Колгоспна нива, заводський цех, міська вулиця не просто місце дії його оповідань. Це терені, де в кількох вимірах сплітається минуле і сучасне, де відбувається гостре, часом драматичне, зіткнення різних життєвих, громадянських та моральних позицій. Романтичний розмай буття автор оповідань прагне передати багатьма засобами, залюбки черпаючи щедрі барви з криниці народного мовлення .
Серед усіх книжок автора найбільше виділяється «Сап’янове весілля».
В художньо – публіцистичних нарисах В. Галюк змальовує конкретні події, учасником яких він був (лихоліття війни, загибель батька, повоєнні роки, навчання, кар’єра). Книгу свою автор присвячує дружині з якою вони разом вже 45 років, звідси і назва книги (у народі 45 річницю називають сап’яновим весіллям).
Особливо зацікавлюють розповіді про навчання на філологічному факультеті Чернівецького університету, про вчителів, серед яких був В.М. Лесин, про зустрічі з М. Рильським, О. Гончаром. Не залишають байдужими сторінки про спілкування з А. Добрянським, Сабодашем, Ігорем Муратовим,
Л. Новиченком. Мені сподобалися жваві розповіді літератора, які нерідко мають сатиричне забарвлення, подекуди автор із самоіронією прагне повідомити про те, що було, який слід залишило, що закарбувалося в пам’яті.
Хочу підкреслити, що образ рідного села, його малої батьківщини проходить через усю прозу Галюка. Про своє село він писав:
Зарожани мої, Зарожани,
Ви у серці роз’ятрені рани,
Ви в дитинстві голоднім і босім,
Наче в сні нереальнім і досі.
Увижається часом в дорозі –
І порадник ви мій без омани.
Ви у клекоті гучнім лелеки,
В черешневім саду стоголосім,
Коли дід мій там мудрий Тодосій
Говорив про часи ті морозні.
Особливе місце у творчості В. Галюка займає сатира. Його сатиричні збірки «Товченики з маком» та «Фірма віники в’язала» нікого не залишають байдужими. Я прийшла до висновку, що у гумористичних книгах В. Галюк залишається вірним обраній темі – гостро висміювати вади нашого буття, картати тих, хто заважає поступу, оновленню. Тут тісно переплітаються болі автора за наше суспільство і турбота про викорінення всього, що заважає плідно жити і працювати. Його зброя – сміх – спонукає читача глибше задуматися над багатьма проблемами сьогодення. Мені сподобалася його добірка « Щіпавки» та влучні « ПЕСимізми».
Хочу відзначити, що ми листуємося з письменником, зустрічаємось, коли він приїздить в Зарожани. Автор розуміє проблеми молоді, дає поради, розповідає про свою роботу, уподобання.
Коли письменник дав нам інтерв’ю, ми зрозуміли, що він близький нашому поколінню.
Ось кілька відповідей на наші питання.
–    Ваш улюблений літературний герой?
–    Спартак.
–    Ваші враження про сучасну школу?
–    Багато що треба перебудувати. А взагалі, я порадив би більше читати.
–    Що таке дружба?
–    Коли все можеш віддати! Безкорисливо віддати тому, хто друг.
–    Ваші захоплення?
–    Література. Художнє читання.
–    Ваша заповітна мрія?
–    Жити щасливо. Хотілося б, щоб не було підлості.
–    Ваше життєве кредо?
–    Життєве кредо взяте мною ще з дитинства, коли я при каганці читав книгу Каверіна« Два капітана»: « Боротися і не здаватися, шукати і знаходити”

              А.І. Романюк – автор художньо-публіцистичних творів
Анатолій Іванович Романюк – знана і шанована людина в Зарожанах. Він почесний громадянин села та міста Хотина.
Влітку я з нетерпінням чекала зустрічі з ним, бо ми листувалися, він цікавився новинами в селі, моїм навчанням. Я, вивчаючи його життєвий і творчий шлях, з бесіди з ним його творів, дізналася багато нового.
Анатолій Іванович Романюк народився 28 лютого 1924 року в селі Зарожани Хотинського району на Буковині. Громадянин Канади. Навчався в університетах і вищих школах Бельгії, Франції, Німеччини, Сполучених Штатів Америки.
Має магістерський диплом з соціальних і політичних наук (Лювенський університету Бельгії). Доктор економічних наук (Лювенський університет).
Спеціаліст з демографії (Прінстонський університет США). Є науковим співробітником при Інституті демографічних досліджень Прінстонського університету (США). Завідувач демографічним бюро в Заїрі (Африка).
Директор демографічного сектору й перепису населення при статистичному бюро Канади.
Професор демографії при Оттавському, Монреальському й Альбертійському університетах (Канада).
Автор багатьох публікацій з народознавства (демографія). Президент Федерації демографів Канади.
                                    Літературна студія «Росинка»
З 1998 року в нашій школі працює літературна студія «Росинка», якою керує заслужений вчитель України, вчитель – методист, фахівець своєї справи Лілія Василівна Смолій. Метою роботи студії є розвиток творчих здібностей учнів, формування їх культурно – пізнавальних інтересів, виховання естетичного смаку
Кожен, хто став членом студії, повинен виконувати такі заповіді:
–    Будь громадянином своєї Вітчизни. Багато читай, люби свою мову. Володій нею.
–    Будь скромним. Пиха, зарозумілість нікого не прикрашають. Якщо до тебе звернулись по допомогу – допоможи.
–    Дотримуйся слова. Пустомель не поважають.
–    До людей відносься так, як ти хотів би, щоб вони відносилися до тебе.
Студійцям подобаються заняття, де вони працюють над збагаченням мови, осягають таємниці віршування.
Цікаво проходять зустрічі з поетами Хотинщини: І. Бурмеєм, Т.Швець, членом спілки письменників Б. Галюком, місцевою поетесою Л. Чорнобров.
За тринадцять років існування в студії навчалися поети – початківці, які можливо, оберуть поезію своїм основним заняттям.
Яскравий поетичний талант виявився у Судаса Олександра, Швець Роксолани, Альони Дробко, Наталії Тирон, Діани Борщівської, Олесі Семенко, вірш якої «Зарожани» використав у своїй книзі «Хроніка одного життя: спогади і роздуми» А.І. Романюк – професор Канадського університету. «Росинка» презентували твори автора.
Росинківці щорічні учасники районного конкурсу «Первоцвіт». Журі високо оцінює поетичні доробки початківців, відмічаючи їх заслуги призовими місцями, а в цьому році «Росинка» одержала гран – прі.
Тематика поезій юних поетів різноманітна: тут і роздуми про своє майбутнє, проблеми країни, шкільна тематика.
Студія пишається тим, що юні поети вже видали вісім збірок.
А в 2007 році, початківці прийняли участь у Всеукраїнському конкурсі дитячої творчості «Моя мала Батьківщина», пославши на конкурс збірку під назвою «Краплина сонця».
Основна частина збірки – вірші Мельницької Каріни (нині студентка факультету міжнародних відносин ЧНУ ім. Федьковича). Дівчина виділяється серед юних поетів – початківців своїм світобаченням, спостережливістю, неповторним стилем.
Вдумливий читач знайде в поезія юних поетів багато цікавого, поетичні рядки, в яких по – дитячому, але щиро і безпосередньо юні талант пишуть про рідний край, чудову природу Буковини, про найрідніших людей – батька і матір і, звичайно, про школу, друзів. Шкільний тематиці притаманна спостережливість, весела усмішка.