Освіта Зарожани

Освіта

Роки – як сторінки життя: прочитали сторінку, пережили все, що в ній було, перегорнули, а на наступній сторінці щось нове , незвідане. І сама оця мить перегортання сторінки є моментом пізнання істини. Пригадати, осмислити, оцінити все, що минуло, і подумати про майбутнє. Кожен з нас пише власну „книжку”, книжку свого життя. А всі ми разом пишемо нашу „спільну книгу” – історію своєї країни, свого народу, своєї школи.
Цей літопис ми присвячуємо пам’яті тих, хто любив і жив школою, тим хто будив у інших прагнення до мислення, тим хто навчаючись у цій школі, став її невід’ємною часткою, і нарешті тим, хто сьогодні входить до складу дружньої вчительської родини.
2005 рік – став знаменний для всіх вчителів, учнів та випускників нашого навчального закладу, оскільки 40 років минуло з того часу, як було побудовано велику споруду, в якій веселий дитячий гамір панує і донині. Для історії 40 років – 1 мить, а для школи – довгий відрізок часу, який пройшли багато поколінь.
І сьогодні, поки є живі свідки, доки збереглися в старожилів документи фотографії, пов’язані з життям Зарожанської школи, перед нами постає завдання – берегти на папері, з часом – у підручниках історії рідного краю, у пам’яті наступних поколінь, що свідчить про розвиток освіти в нашому селі.
Досліджуючи архівні документи, ми знаходимо відомості, що першим осередком освіти в Зарожанах стала двокласна чоловіча школа, яка почала діяти в 1867 р. [І.с.80] Зі спогадів старожилів ми дізнаємося, що школа була побудована власником заводу Рафаловичем Захаром Матвійовичем. Для побудови школи було виділено болотисту місцевість. Там установлена дренажна система. Школа збереглася до наших днів, але, звичайно, з тих пір неодноразово піддавалася капітальному ремонту. В тому приміщенні зараз знаходиться філія поч. класів.
За це Рафаловичу було присвоєно дворянський титул. Спочатку тут мали змогу навчатися тільки хлопчики, потім почали приймати і дівчат, але їх було мало. „На утримання земських шкіл селяни сплачували податок карбованець у рік. Село Зарожани в 1886 р. платило 273 карбованці з 273 господарств”. [2. с. 117] Це училище було міністерське. Навчання тривало 5 років. Наводимо дані за 1897 р. „Всіх учнів 105 (100 хл. і 5 дівчаток); православних – 96, католиків – 2, лютеранів – 6, євреїв – 1; спадкових дворян – 5,духовних осіб-9, міщан – 27, сільських дітей – 59,іноземців – 5,росіян і українців – 74, поляків і німців – 8, молдован – 22. У 1895/96 н.р. поступило на навчання 27 хлопців і З дівчинки. Вибули до закінчення навчального року 21 хл. і 1 дівч. Закінчили із свідоцтвом 20 хлопчиків і 1 дівчинка. В училищі 2 учителя і 1 законоучитель. На школу в навчальному році витратили 1255 карбованців. У школі є 206 назв підручників (870 томів), бібліотечних книг назв 123 (207 томів),періодичних видань назв 6 (192 тома), 83 навчальних і класних посібників і приналежностей” [4с. 110-111].
У „Хотинському земстві” наводяться статистичні дані про стан народних училищ Хотинського повіту за 1900-1901 навчальний рік, зокрема про село Зарожани та двокласне народне училище. „Всіх учнів 163 (145 хлопчиків і 18 дівчаток). Православних 148, римо-католиків 6, лютеранів 1, духівних осіб 10, дворян 2, міщан 25, селян 126, росіян-українців 108, поляків і німців 7, молдован 40, євреїв 8. Присутні на день перевірки 137 (123 хл. і 14 дів.). Нових учнів поступило 53 (51 хл. і 2 дів.). Вибуло 7 (2 хл. і 5 дів.). Закінчило школу 25 хлопців і 0 дівчат. Особовий склад: 1 законовчитель і 2 учителя. Підручників 998 томів, в бібліотеці 212 томів, періодичних видань 76 назв (225 т.)” [5 ст. 194-195].
Цікаві дані наводяться в «Справочной книге Кишиневской епархии» за 1911 рік. „В селі 2785 чоловік українців. В селі двокласне міністерське училище, 60 учнів, законовчитель отримує 150 карбованців” [6 ст.203
За румунського періоду (1918-1940рр) навчання в школі тривало 7 років. Як згадує Коцур Іван Васильович, що до 1922 року в школі дозволяли навчатися також російською мовою. А з 1922 року навчання велося тільки румунською мовою. За найменшу провину учнів до тілесних покарань. Дівчатка сиділи за партами окремо від хлопчиків. Найбіднішим учням давали безплатну їжу. Дуже любили діти коли перед святами їх відвідувала пані Ісманська і роздавала їм подаруночки. Директором школи тоді був Семенюк Георгій Семенович, родом з Динівців. На фотографіях, що

      Приміщення школи не могло вмістити всіх дітей, яким необхідно було вчитися. Тому було відкрито додаткові класі в інших приміщеннях. На теперішній вулиці Зелений Гай навчав Бродовінський Іван Карпович, його син Бродовінський Микола Іванович, Святенко Афанасій Іванович.
В районі цукрового заводу вчив вчитель Розпопа. На „П’яній” (так у селі називають одну з вулиць) також відкрито філіал. Там навчалися діти 1-3 класів. Учителькою була Коцур Ірина Федорівна, яка закінчила в 1914 році Зарожанське двокласне училище. В 1916 році поступила в Кишенев на педагогічні курси, але їх не закінчила. У 1918 році поступила в 6 клас Хотинської жіночої гімназії, яку закінчила в 1920 році. Першого вересня почала працювати вчителем молодших класів. Спочатку в селі Баламутівка, а потім у Зарожанській школі.

З 1940 року по 1941 рік (радянський період) деректором школи був Кукленко Андрій Павлович, тому що Семенюк виїхав до Румунії. Коли знову повернулися румуни у 1941 році то повернувся з ними і Семенюк, який був директором школи до 1944 року. Після визволення села 29 березня 1944 року в селі знову почала функціонувати школа.
Наказом № 13 Хотинського відділу народної освіти від 24 квітня 1944 року директором школи було призначено Журбанського Порфирія Івановича. Одночасно сформувався педколектив. 1944 року по 1959 рік була семирічна школа. На фото 7 ми бачимо приміщення школи, де відбувалися заняття та педагогічний колектив.

З 1959 року по 1964 рік в Зарожанах була восьмирічна школа, а з 1964 року -середня школа.
У 1959 році директором школи призначено Коцура Миколу Антоновича. Микола Антонович, закінчивши Зарожанську семирічку у 1951 році продовжив навчання в Клішковецькій сш. Закінчив фізико – математичний факультет Кам’янець – Подільського педагогічного інституту. У 1959 році він був призначений директором Зарожанської сш. Вимогливий до себе й до колективу, Микола Антонович багато зробив для розвитку освіти села. Умови, в яких доводилося працювати, були погані, не було приміщення, працювати доводилося в дві зміни. Використовували додаткові приміщення: садибу Романюків і бібліотеку на фермі. І тому потрібно було будувати нову школу.

Микола Антонович у 1963 році взявся за спорудження школи. Прийшлося чимало поїздити. Декілька раз був у Києві. Спонсором будівництва став Зарожанський цукровий завод. А через два роки „ альма -матір” розкрила свої двері.
Микола Антонович любив свою школу і пишався нею. Директор зробив школу красунею. Скільки разів він був у ботанічному саду Чернівців. Звідусіль він привозив рідкісні саджанці, молоді дерева, екзотичні кущі. Посадив дикий виноград, який за 40 років оповив всю школу, посадив бузкову алею, кущі спіреї.
Колектив був дружній, працьовитий, згуртований. Сам директор -вимогливий, дисциплінований, ерудований майстер своєї справи. Завучем школи в той час була Ничик Галина Семенівна, заслужена вчителька яка була опорою і підтримкою директора.
     В 1975 році директором школи було призначено Шевчука Івана Петровича. Дякуючи Івану Петровичу, в Зарожанській школі було згуртовано один з найкращих колективів району, який вважався самим інтелігентним, інтелектуальним, творчим. І не дивно, що саме в той час сім вчителів -предметників стали головами методичних об’єднань району. В 1989 р. -1990 роках завершено будівництво нового корпусу на 8 класних кімнат з актовим та спортивним залом.

Іван Петрович – Лауреат премії ім. О.Поповича, відмінник народної освіти, ветеран праці, прекрасний педагог, якого шанують і поважають учні, вчителі, односельчани.
З 2000року школу очолює Главацький Валентин Васильович. Хоч і молодий, але досить активний і відповідальний керівник, який за короткі строки доклав чимало зусиль для газифікації школи, перекриття старого корпусу, ремонту актового та спортивного залів, покращення інтер’єру школи.
Сьогодні школа має сучасне обладнання, комп’ютерний клас, 10 кабінетів. Шкільна бібліотека нараховує 26560 книг, де є довідкова, наукова, художня література, підручники.
В нашій школі працює 18 вчителів – випускників Зарожанської школи. Школа може пишатися своїми випускниками чиї імена відомі не лише на Україні, а й за її межами:
Романюк А.І. – професор Канадського університету. Борщівський П.П. – доктор економічних наук.
Борщівська А.В. – кандидат математичних наук , працює в галузі космічних досліджень разом з американським вченим.
Смолій О.Б. – кандидат хімічних наук, старший науковий співробітник Київського інституту біоорганічної хімії. Галюк В.С. – член Спілки письменників України.
Соколик Н.Д. – художник, її роботи на вернісажах Чехії і Словаччини та Америки.
Змістовною роботою і добрими справами відзначається учнівська організація „Джерело”. Члени її приймають участь у акціях милосердя , у трудових десантах, вони зелені патрулі, слідопити, переможці конкурсів „Хотинська зіронька” та „Рідна пісня”
У1998 році створена літературна студія „Росинка” (керівник Смолій Л.В.). За час свого існування „Росинка” видала сім збірок, щорічно приймає участь у районному конкурсі поетів – початківців „Первоцвіт”. Визнанням талантів юних поетів були призові місця та премія „Гран-прі”.
У 2004 році був створений хореографічний гурток (керівник Івченко Г.І.) -переможець районного конкурсу „ У ритмах XXI століття”(2007 рік) та призер обласного конкурсу. (II місце – молодша група, III місце – старша)
На високому рівні в нашій школі проводиться спортивна робота. На спортивних майданчиках Зарожанської школи виховувались відомі спортсмени: майстер спорту С.Шеремета, майстер спорту І.Павлюк, В.Ліщук – заслужений тренер України, вчителі фізвиховання: Д.Бусуюк, В.Худиківський. Саме нашим спортсменам В.Пернаю та О.Главацькому у 1980 році було доручено нести Олімпійський вогонь на відрізку шляху Зарожани – Недобоївці.
У школі створено футбольну команду хлопців „Цукровичок” (тренери Тирон А.В. та Веркштейн В.В.). Футболісти – неодноразові учасники і переможці змагань:
Турнір з міні-футболу присвячений іновгурації Президента України В.Ющенка 23 січня 2005 року в м.Хотин (II місце)
Районні змагання на приз „Шкіряний м’яч” 13 квітня 2005 року (І – місце) Турнір пам’яті Івана Попова, який відбувся 19 червня 2005 року в селі Клішківці (III – місце)
Міжнародний турнір з міні-футболу імені Каденюка, який проходив в м.Хотин з 8 -10 грудня 2006 року (І – місце)
Зональні Всеукраїнські змагання ВФСТ „Колос” з міні-футболу, які проходили в м. Хмельник Вінницької області з 10 по 11 лютого 2007 року (II – місце).
Не відстають від них і дівчата. Першого вересня 2003 року на базі Зарожанської ЗОНІ І-ІП ступенів була створена футбольна команда дівчат „Дністер” ( тренер Веркштейн В.В.). Ось деякі досягнення цієї команди:
– III місце в обласному турнірі, який проходив у смт. Глибока в 2004 році.
– III місце у всеукраїнському футбольному фестивалі „Даруймо радість дітям”, який проходив у м. Переяслав-Хмельницький Київської області в 2005 році.
– І місце в першості області по ФСТ „Колос” з міні-футболу.
– І місце в зональних змаганнях першості ФСТ „Колос” України „Даруймо радість дітям”, який проходив в м. Хотині 16-17 вересня 2006 року.
– III місце на зональній першості по Ц.Р ФСТ „Колос” України. Який проходив селі Рожнів Івано-франківської області 20-21 січня 2007 року.
– II місце на фінальних змаганнях на приз „Шкіряний м’яч” м. Чернівці 25 березня 2007 року.
У 2006-2007 нав. році у школі навчаються 389 учнів. Педколектив об’єднує 34 вчителів. З них 28 з вищою освітою, 6 – з середньою спеціальною. В школі працює Заслужена вчителька Смолій Лілія Василівна, та вчитель методист Соколик Галина Миколаївна, чотири – старших вчителів.
Вчителі вищої категорії – 13.
Вчителі І категорії -11.
Вчителі II категорії – 2.
Спеціалістів – 8.
Психолог – 1.
Бібліотекар – 1.
Довгим і тернистим був шлях становлення школи. Це були роки праці сумлінної і не завжди легкої. Але основним було те, що в цих стінах озброювали фундаментальними знаннями, розвивали творчий потенціал учнів. Сьогодні школа наша живе, розвивається, має широкі перспективи, власний сміливий погляд на життя, світлу віру в майбутнє із вдячністю пам’ятає людей які творили її історію.

Людина з великої літери

     Багато в школі було і є прекрасних вчителів; багато з них стали відомими в районі й області; багатьох поважають, пам’ятають і згадують добрими словами… Та небагатьом судилося вести могутній „Корабель знань”, яким „відпливали” в життя десятки вчителів, лікарів, інженерів, науковців, юристів, письменників, навіть були серед них і актори. Цей мудрий, начитаний, ерудований керманич – Шевчук Іван Петрович. Це справді відданий своїй справі директор, неповторний педагог, незамінний наставник молодим, надзвичайно пунктуальна й відповідальна людина, і просто приємний співрозмовник для кожного. Народився він у 1934 році в селі Ширівці Хотинського району. На той час територія знаходилась під окупацією Румунії. В селі функціонувала початкова школа, викладання в якій проводилось на румунській мові.
В 1942 році Шевчук. І. П. пішов до 1-го класу цієї школи. Учні зовсім не знали румунської мови, і їхня вчителька не володіла • українською, тому спілкування було дуже важким.
У 1944 році територія була звільнена радянськими військами з-під окупації і викладання в школі почали проводити на українській мові, але виникли нові проблеми. Діти не знали українського алфавіту і тому не могли ні читати, ні писати. І як не старалися, але до кінця навчального року так і не змогли ліквідувати прогалини у знаннях, тому третій клас, де вчився Іван Петрович, було залишено на повторний курс. І 1946 році він закінчив початкову школу. Тоді початкова освіта була обов’язковою. Дуже хотілося вчитися, але в селі була тільки початкова школа. На щастя, в селі Владична відкрили п’ятий клас і частина дітей із села, в якому жив Іван Петрович, пішли вчитися до цієї школи. Закінчив Шевчук І. П. сім класів Владичанської семирічної школи в 1949 році. І знову виникли проблеми – де продовжити навчання.
Середні школи були тільки в м. Хотині і в с. Клішківцях. Тодішні учні були дуже щасливими, коли в селі Недобоївцях відкрили восьмий клас. То були важкі роки післявоєнної відбудови народного господарства. Не вистачало кваліфікованих учительських кадрів, підручників, навчального приладдя. Починаючи з восьмого класу, навчання було платним, й батьки, працюючи в колгоспі, отримували досить мізерну плату. У 1952 році відбувся перший випуск Недобоївської середньої школи. Середню освіту одержали 20 випускників, в тому числі троє випускників із села Ширівці. Вони були першими із жителів села, які одержали середню освіту. В той час у молоді було велике бажання продовжувати навчання. Так, із 20-ти випускників нашого випуску 18 одержали вищу освіту. Вимоги до абітурієнтів були досить високими.
Вступаючи на фізико-математичний факультет Чернівецького державного університету, Івану Петровичу довелося складати 8 екзаменів. Три із них письмові – математика, укр. література (твір), російська література ( твір) і 6 екзаменів усних: з математики, фізики, хімії, іноземної мови, російської мови і літератури. Конкурс був два претенденти на 1 місце. Шевчук І. П. успішно склав екзамени і в 1952 році став студентом першого курсу фізико – математичного факультету Чернівецького державного університету. Вимоги до студентів були досить високими. Стипендію отримували тільки ті студенти, які навчалися на „4″ і „5″ ( п’ятибальна система). Було встановлено суворий контроль за відвідуванням студентами лекцій, навчання та дотриманням норм співжиття. Студентські роки багато дали не тільки в оволодінні фаховими знаннями, а й інтелектуальному розвиткові, чого студентам тоді так не вистачало.
Після закінчення університету в 1957 році Іван Петрович був направлений на роботу у Вижницьку середню школу №2 з російською мовою викладання. Вижниця – це чудовий куточок нашої країни. Місто розташоване у підніжжі Карпатських гір із самобутньою культурою і традиціями, працьовитими і щирими людьми. Це батьківщина відомого на весь світ народної3©’ артиста Назарія Яремчука, саме тут робили свої перші кроки Заслужений артист України Василь Зінкевич та відомий ансамбль „Смерічка”.
Саме у Вижницький СШ №2 були зроблені Шевчуком І. П. перші педагогічні кроки як директора школи. Він щиро вдячний педагогічному колективу цієї школи, який з такою увагою і розумінням віднісся до нього, як до молодого педагога. В 1959 році Іван Петрович був переведений на посаду заступника директора по навчально-виховній роботі, а через рік на посаду директора у Вижницьку СШ №1 ім. Юрія Федьковича. На той час у цій школі навчалося більше 800 учнів, працював великий педагогічний колектив, серед якого було багато відомих, досвідчених вчителів. Як молодому керівникові, доводилось дуже багато працювати, щоб бути на рівні тогочасних вимог.
У 1963 році у м. Вижниці було відкрито школу-інтернат для дітей сиріт, з багатодітних сімей та дітей, батьки яких з різних причин не могли їх утримувати. Івана Петровича було переведено в цю школу на посаду заступника директора по навчальній роботі. Роботу саме в цій школі вважає одним із основних етапів в становленні як педагога й керівника. Адже потрібно було не тільки налагодити навчально-виховний процес, а й створити для дітей такі умови, щоб вони відчули домашній затишок і батьківське піклування про них.
В 1965 році, через сімейні обставини, Шевчук І. П. змушений був залишити цей чудовий край і повернутися у своє рідне село.
У цьому ж році він був призваний директором Владичанської восьмирічної школи, де пропрацював 10 років. У школі працював невеликий, але згуртований педагогічний колектив і вчителі успішно вирішували поставлені перед ними навчально-виховні завдання. По якості знань учні займали провідні місця на усіх предметних олімпіадах. У 1975 році Івана Петровича було переведено на посаду директора Зарожанської СШ, у якій уже був сформований педагогічний колектив із своїми здобутками та традиціями.
Основним із своїх завдань він вважав удосконалення навчально-виховного процесу, зміцнення навчально-матеріальної бази, підвищення методичного та формування працездатного учительського колективу. Ці завдання були посильними, бо переважна більшість учителів, з якими директору доводилося працювати – це висококваліфіковані, з великим почуттям обов’язку та відповідальності фахівців. В різні періоди в школі працювали, а окремі з них працюють і в даний час, Заслужені вчителі України Ничик Г. С. та Смолій Л. В.; старші вчителі Лен юк Д. П., Данилко М. В., Пшеславська Г. М, Саранчук Н. І.; відмінники народної освіти Коцур Н. А., Борщівський В. П., Кранкус Б. П., Кульвіц Є. І., Мельницька М. В., Гонцарюк В. Н.
Школа неодноразово завойовувала перше місце в соціалістичному змаганні, володіла перехідним приміром, а учні школи з честю захищали честь району й області на предметних олімпіадах, спартакіадах та інших засадах, які проводились в згаданих масштабах. Вчительський комітет зумів підготувати достойну собі заміну. Адже керівні посади у школі займають наші* випускники. Главацький В. В. – директор і Горобець Т. М. та Тимчук Н. В. – його заступники. Переважна більшість вчителів, які працюють у школі – це колишні випускники Зарожанської ЗОШ І-Ш ступенів. Багато з них здобули вищу освіту, працюючи у різних сферах. Окремі учні навчались в престижних вузах Москви, Ленінграда, Києва. Частина з них має високі наукові звання.
За період роботи, в Зарожанській школі Іван Петрович уже працює ЗО років, з них 25 працював директором школи, разом з колективом школи багато зроблено по зміцненню навчально-матеріальної бази. *
Побудовано новий навчальний корпус; повністю реконструйовано навчальний корпус в центрі села, проведена значна робота по впорядкуванню шкільного подвір’я, переобладнано ряд предметних кабінетів та класних кімнат. Цей прекрасний керівник школи має 53 роки педагогічного стажу. Це 5 років навчання, 8 років працював учителем математики, 5 років – заступником директора школи по навчально-виховній роботі і 37 років – директором школи. За багаторічну трудову діяльність став лауреатом премії ім. Омеляна Поповича, лауреатом премії Заслуженої вчительки України Кривнюк Марії Несторівни, відмінником народної освіти України, нагороджений двома грамотами Міністерства освіти України та грамотами обласного та районного відділів освіти.
Згадуючи своє дитинство і юність, які проходили у важкий для нашої країни час, Іван Петрович із жалем говорить про те , що не міг одержати того, що може одержати сучасне підростаюче покоління для свого інтелектуального розвитку, тому, на протязі всього життя він намагався побільше прочитати, побачити, узнати, збагатити себе духовно. На жаль, за останні роки відчувається спад інтересу учнів до знань. Звертаючись до підростаючого покоління, виходячи із свого життєвого досвіду, педагог хоче сказати, що тільки глибока повага до культури і традицій свого народу, висока духовність, міцні наукові знання приносять у житті істинну насолоду. А це дається _ впертою і наполегливою працею, починаючи з шкільної парти і на протязі всього життя. Отже, Іван Петрович радить всім уперто й наполегливо оволодівати знаннями з основ наук, вірно зорієнтуватися і по-своєму стану здібностях та фізичних можливостей обрати свій майбутній шлях і постійно працювати над своїм духовним збагаченням.