Традиції Чорнівка

У селі Чорнівці збереглось багато традицій і обрядів, які ведуть з глибокої данини. Існувало повір’я: той хто забув звичаї своїх батьків карається Богом і людьми, стає вовкулакою…

Серед обрядів слід відмітити віншування хлопців на Різдво, посівання на Новий рік, колядування, Маланка, оздоблення хати на зелені свята, Юрія, Андрея, сімейні обряди: родини, повноліття, весілля, похорони…, календарно-побутові, тобто зв’язані з певними природними циклами – зими, весни, літа, осені.

Традиційно залишається весілля, яке своїм дійством різко відрізняється, навіть від сусідніх сіл.

Особливе значення у суспільному побуті селян має народний календар.

 

Зимові свята

 

Різдвяно-йордайський цикл. Коляди.

Старовинна слов’янська назва Коляди в місцевій обрядовій лексиці вживається і для позначення всього різдвяно-йорданського циклу й у вужчому значенні Різдвяних свят. Місцевим людом вона усвідомлюється як народна, бо, називаючи її, вважають за потрібне пояснити.

Різдвяний Святий вечір.

Святкова вечеря. Зазвичай варили кутю, чи пшеничку, яку подавали з маком і цукрові, голубці з кукурудзяними крупами та вареники з різноманітною начинкою: чи з вишнями, чи з черешнями, чи зі сливками чи з картоплею, чи з капустою. У 20-і – першій половині 40-х ці три страви були основними на святвечірньому столі в жителів Чорнівки. Хто мав можливість, готував також рибу.

Магія та ворожби на Святий вечір. Переважна більшість магічних дійств, до яких вдавалися чорнівські господині на Святий вечір у міжвоєнний період, були покликані сприяти родючості і плодючості всього, на чому ґрунтувався достаток родини: садовини, домашньої птиці, бджіл тощо.[1]

Примітна риса магії Святвечора – особливе місце відводилося головним ритуальним стравам: колачеві та куті. Так, коли господиня замішувала тісто на калачі, то годилося руками в тісті скрутити перевесло з житнього приколотка і перев’язати плодове дерево, яке не хотіло родити, або ж горіхи – щоби були рясними. Дехто робив – це вдосвіта того дня, що Святий вечір.

Із кутею було пов’язано принаймні два цікавих обряди. Коли з печі виймалася готова пшениця, то зверху вона мала присохлу кірочку. Її збирали і давали курям але тихенько, так щоби не чули” сусіди, “щоб не йшли кури від свого гнізда”.

До ворожінь на різдвяній пшениці вдавалися і в інших місцевостях регіону. Давали курям варену пшеницю примовляючи при ньому: “Аби сі мої кури так несли сі, аби було тільки яєц, як є споро цеї пшениці у цалім свікі”, або: “Їште, курочки! Кілко тут дзеренец, абисти знесли тілко яєц”.

До цього свята варили і споживали зерна злаків, пригощали сусідів.

ІІолазник.                      

В обрядовості українців і загалом слов’ян так прийнято називати ритуального гостя, першого відвідувача оселі, Полазника визначають лише на великі, значні свята, які слугують у народному календарі своєрідними межовими віхами. Пильнували, щоби першим перейшов обійстя хтось сторонній, а не господар чи хто-небудь із домашніх, а сама назва виводилася від лазити, тобто “ходити”. Із появою полазника пов’язувалися ворожіння на наступний рік щодо урожаю, приплоду худоби чи цінні, особистого життя тощо.

У Чорнівці в 30-40-і роки полазника визначали у перший день Коляд на “старий” Новий рік, у перший день Йордана (але дехто вважає, що не обов’язково), і на Паску чи Великдень. У названі дні пильнували, щоби першим до оселі зайшов чоловік: “положено було уперед іти мужчинові”, натомість жінкам і дівчатам заказувалося (“не положено”) ходити по хатах.

Чорнівські господарі, які мали худобу, визначали полазника також того дня, що Святий вечір, тобто напередодні Різдва. Залежно від того, якої статі був перший відвідувач, такої обіцяв бути і приплід. Наприклад, якщо першою приходила жінка чи дівчина, то не вказувало на появу телички, кізлички. овечки тощо Ф.В.Боднар). Цікаво, що в Карпатській зоні ролі, полазника у скотарській магії нерідко відводилася й безпосередньо домашнім тваринам.