Історія Драниця

Моє село. Яке ж воно красиве!

Воно одне таке на цілий світ!

Пшеничним колоском буяють рідні ниви,

Чарує веснами садів вишневий цвіт.

Річка хвилює пісню колисанки,

Шепочуть віттям осокори й ясени.

Моє село, його пісні й світанки Візьму з собою в пам’ять назавжди.

 

Драниця (до1947 року – Шендрень) розташована на лівому березі Прута, за 59 км від Чернівці, за 25 км від Новоселиці. Перші документальні згадки про село датуються 1646 та 1665 рр., коли його поділили між спадкоємцями поміщиків Хиждеу та Шандрю.    Напевне, звідси й походить колишня назва села Шендрень. Але існує народна легенда про існування села Драниця набагато раніше ніж зазначено в існуючих історичних документах.

На території села Негринці виявлено поселення трипільської (IV-III тисячоліття до н.е.), черняхівської (ІІІ-IV століття н.е.) і давноруської (X- перша половина XIV століть), а також курган епохи бронзи (II тисячоліття до н.е.).

Історія нашого села багата й цікава, і починається вона з приєднанням Бессарабії до Росії. Тоді, наше село стало власністю поміщика Тодореке Чуре. На той час селяни Драниці відносились до категорії царан і мусили працювати у маєтку поміщика заради користування землею. Землею в селі володіли поміщики. Найбільші й найкращі масиви належали поміщикам Сонседським, Хилевським, Мошану та іншим. Протягом 1867-1917рр. поміщики Драниці мали від 902 до 1042 десятин землі, тоді як у володінні селян було лише від 403 до 543 десятин землі. В умовах жорстокої експлуатації , напівголодного існування, безпросвітної темряви, відсутності хоч якогось медичного обслуговування, приріст населення збільшення кількості дворів були незначними. На 1771 рік у Драниці налічувалося 18 дворів, на 1817-69 сімей, а у 1904 році село мало 158 дворів і 798 чол. Населення, тобто за 133 роки з`явилося всього 140 дворів. До 1917 року не мало село і своєї початкової школи. Незначна частина дітей відвідувала початкову школу в сусідньому селі Негринцях.

28 лютого 1918 року Драницю зайняли австро-німецькі інтервенти, а в листопаді сюди вдерлися війська Румунії. Наше село перебувало під владою Румунії аж до 1940 року. Румунська влада почала проводити свою політику на території села і стара схема: земля – селянин – поміщик повернулась.

У період румунсько-боярської окупації становище трудівників Драниці різко погіршало. Дедалі більше селян потрапляло в кабалу і куркулів. Дрібні господарства розорялись. За так званою «аграрною реформою» 20-х років, спрямованою на відновлення поміщицької власності на землю, наполовину зменшилася кількість землі, яку селяни мали право одержати у поміщиків за викуп.

Напередодні визволення, на 1940 рік, у Драниці було 39 дворів. Поміщики і куркулі володіли частиною землі-1312 га найкращих земельних угідь, тоді як понад 200 селянських господарств зовсім не мали землі і худоби, решта ж мали дрібні ділянки від 0,25 до 1 гектара. До того ж, земля, що належала біднякам, була виснаженою, наділи складалися з декількох клаптиків, що знаходилисьу різних місцях. Зате багатії володіли доброякісними суцільними земельними масивами. Поміщику Колонелу належало 190 га землі, Добжанському-180, Мошану- 150, Богатшулу-100 тощо. Переважна частина селян майже не мала сільськогосподарського реманенту, землю обробляли примітивними знаряддями-дерев`яними плугами і боронами, сіяли вручну. Звідси і мізерні врожаї – 4-5 центнерів зернових з гектара. Поміщики ж одержували значно більші врожаї – у середньому по 10-12 центнерів.

У цей час зовсім не дбали про розвиток культури. Село з населенням 1409 чол (за станом на 1930 рік) мало лише початкову школу, побудовану в 1936 році, з однією класною кімнатою. На 1930 рік у Драниці було 172 дітей шкільного віку (від 7 до 12 років) з них у школі навчалось лише 10. На той час у селі налічувалось 900 неписьменних, у т.ч. чоловіків-369, жінок-531.

У червні 1940 року Червона Армія звільнила село від окупантів і почали встановлювати свої правила. Зразу ж після визволення в селі створюється сільська рада, почав здійснюватися закон про загальне обов`язкове навчання. Але під час Другої світової війни в нашому селі знову помінялась влада. 3 липня 1941 року Драницю захопили німецько-румунські окупанти, які завдали селу великих збитків. У селі запанував режим терору. Над активістами Радянської влади чинилися масові репресії. Голову сільської ради М.С.Левчика було прилюдно побито до непритомності. На каторжні роботи до Німеччини окупанти насильно вивезли 98 чоловіків і жінок. Над кожним підозрілим було встановлено постійний жандармський нагляд. У зв`язку з посиленням на території Хотинського повіту партизанського руху в село було оголошено військовий стан. Після 10 години вечора під загрозою смертної кари заборонялося виходити на вулицю. Фашисти завдали селу великих збитків: пограбували майно школи, сільської ради. Крім того, вони забирали у селян домашнє майно, одяг, худобу, птицю…Всього окупанти заподіяли жителям села збитків на суму близько 200 тис. карбованців. Але їхня влада закінчилась 31 березня 1944 року, коли Червона Армія визволила село і продовжила свою політику. За час перебування під окупацією Росії в нашому селі, у 1947 у серпні в селі Негринці створюється колгосп і односельці обирають Володимира Опанасовича Савчука головою. Після об’єднання двох сусідніх господарств очолює ново- створене сільгосппідприємство, де працює до 1974 року.

Володимир Опанасович мав великий авторитет у трудівників колгоспу і жителів села. Савчук В.О. був депутатом Верховної Ради УРСР четвертого і п’ятого скликань. Під його керів­ництвом колгосп домагався високих показників у виробництві сільськогосподарської продукції.

За особливі заслуги в розвитку сільського гос­подарства і досягненні високих показників з вироб­ництва зерна, цукрових буряків, м’яса, молока і впровадження у виробництво досягнень науки і пе­редового досвіду В.О.Савчук удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, нагороджений ордена­ми Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Черво­ного Прапора та багатьма медалями.

В складі колгоспу входили майже усі жителі села, таким чином гарантуючи роботу для всіх. В 1958 році колгосп побудував власну електростанцію, а у 1965 році село підключено до державної електромережі. Опорою комуністів у нашому селі була комсомольська організація, яка у 1967 році – налічувала 169 комсомольців – передової молоді села. Юнаки та дівчата брали активну участь у всіх виробничих процесах. На належному рівні була і народна освіта. З 1944 по 1967 році кількість учнів збільшилося у три рази (з 186 по 392). У 1967 році колгосп побудував приміщення нової школи на 400 місць а також неписьменність було ліквідовано. Але були й негативні риси. Наприклад: через колективізацію переважна кількість селян були бідними, так як усе своє майно вони віддавали колгоспу.

Наше село, на протязі усієї історії свого існування, пережило багато трагічних і нелегких періодів. Сьогодні село Драниця процвітає і являється одним з найкращих сіл області. Сучасне прогресивне село Драниця Новоселицького району знаходиться по трасі за кілька кілометрів від КПП «Мамалига». Дорогами села постійно їздять автомобілі. Жвавості руху додають місцеві мешканці, які не ходять пішки, а їздять на велосипедах, мотоциклах і візках. Нові будинки шикуються один біля одного. Один кращий за інший. У селі заговорили про розширення меж села. Оскільки люди так його розбудували за останні роки, що знаходяться поза табличкою «Драниця», хоча вважаються її корінними мешканцями. На території села є хутір Негринці. Відокремлений територією, але не людьми. Адже сільська рада все одно єдина. Так само, як і всі інші державні установи. А от храми сільські святкують у різні дні. Жителі села пояснюють відокремлення хутора історичним явищем.

На під’їзді до Драниці Новоселицького району обабіч дороги височіють стрункі липи. А далі – розкішні сучасні котеджі різних архітектурних стилів і вподобань. Та й місце тут біля кожного будинку відповідне: рівне, чисте, сонячне. Як кажуть місцеві жителі, сонце тут встає і заходить біля кожної хати, адже обійстя широкі, з просторими подвір’ями, квітниками чи грядками. Нині на заробітках за кордоном перебуває понад 400 односельчан, А це майже п’ята частина мешканців села. Що характерно, люди не пропивають, як мовиться, зароблене, а вкладають гроші у нерухомість – будують будинки. Найбільше їх на вулиці Центральній, хоча на кожній є нові ошатні будинки. Приміром, за останні п’ять років було видано понад півсотні дозволів на зведення житлових будинків.

У цьому році сільська рада придбала пожежну машину, адже село не так близько знаходиться до району. А в разі потреби тепер селяни зможуть використовувати власний автомобіль.

Сільський голова каже, що дуже вболіває за збереження культурних традицій у селі. Віднедавна у Драниці знову почали святкувати День молоді. Регулярно проводяться вечори просто неба. У цьому році більш-менш до ладу було приведено сільський парк, щоб молоді мами з малечею могли там культурно відпочити. У найближчих планах збудувати спортивний комплекс поблизу стадіону, щоб молодь могла розвиватися. А ось за результатами районного огляду-конкурсу «Кращий громадський колодязь» колодязь у селі Драниця, розташований на території навчально-виховного комплексу, виборов перше місце.

Серед відомих вихідців села – заслужений агроном України Бежан Серафим, Герой Соціалістичної Праці, перший голова колгоспу «Зоря комунізму», депутат двох скликань Верховної Ради УРСР Савчук Володимир. До слова, зовсім недавно в селі відбулися урочистості, присвячені встановленню меморіальної дошки на приміщенні адмінбудинку сільської ради.

Сьогодні наше село являється одним з найкращих сіл Новоселицького району. Драницька ЗОШ перетворилася на навчально-виховний комплекс, що дозволяє дітям села повністю відкрити себе і розвиватись у стінах рідної школи з дитячих літ до 17 років. Завдяки Драницькому НВК рейтинг села піднявся.

Впродовж років розвивається і малий бізнес, з`являються все більше підпрємців, які відкривають свої магазини по всьому селу, забезбечуючи селян усім необхідним. Також в селі з`явилися двоє аптек, які допомагають підтримати здоров`я селян. З`явилися нові будинки, модернізувалися старі. Також оновлений спортивний стадіон, щоб дозволити дітям розвиватись і витрачати життєву енергію.

Ще красивішою стане Драниця у майбутньому…

Керівник пошукової роботи – Дімітрішина М.Б., вчитель історії

Учасники: Руснак Адієл – 9 кл,

Руснак Олександр – 9 кл,

Варзар Христина – 9 кл.