Історія Котелеве

МОЄ СЕЛО – МОЯ ІСТОРІЯ ЖИВА Чолом тобі, Котелеве! Чолом тобі, наш древній! Чолом вам, люди добрі! Благослови, Господь, своїх людей, Не забувай їх в радості і в горі. Оратая, що в полі ниву оре, Будівельника, що камені кладе І розчином змішує міцнішим, Письменника, що праведним пером Скарби словесні в книгу пише…

Село Котелеве відоме з XIV ст. (1322 р). Як пише Замфір Арборє в своєму словнику за 1904 р.«… це село Хотинського повіту Новоселицької волості розташоване в долині р. Гошиці». За переказами старожилів села саме таке місце і знайшли перші поселенці села Дудник, Кишлар, Перепелюк, Блудник. Про це говорять прізвища і прізвиська людей, які проживають у селі тепер. Назва села походить від слова “котел”. Саме великий котел нагадувала ця місцевість, в якій поселились перші поселенці. Існують і інші версії щодо походження назви села. 1. Так називали місцевість, куди виселяли селян-кріпаків із-за несплати податків. 2. В селі проживали хороші майстри, які виготовляли великі котли для вичинки овечої і телячої шкіри. До 1617 року селом володів службовець молдавського воєводи Георге, а 12 березня 1617 року молдавський воєвода Радул по грамотіповертає село боярам Генге і Костянтину Рошка. Через село часто проходили турецькі, молдавські, австрійські, польські війська. За архівними даними у 1728 році в селі нараховувалось 420 будинків, проживало 1063 чоловіки і 1072 жінки. Діяла православна церква, було 3 вітряних, 2 парових і 1 водяний млини. 17 серпня 1739 poкv біля с. Ставчани, нині Хотинського району відбулася велика битва, в якій російське військо фельдмаршала Мініха разом з українськими козаками розгромили турецьке військо Велі-Паши. В цій битві брали участь загони добровольців, сформованих в основному, з жителів навколишніх сіл. Жителі села Котелеве брали участь у бойових діях, допомагали українським козакам і російським солдатам продуктами харчування, фуражем, допомагали пораненим. У 1774 році за умовами Кючук-Кайнарджийського мирного договору між Росією і Туреччиною Новоселиця була розчленованана дві частини – через місто пройшов кордон. Західна частинаНовоселиці потрапила під владу Австрії, а східна – зновузалишилася за Туреччиною. Селяни східної частини Новоселиці і навколишніх сіл, які були під турецьким ігом, поряд з національним зазнавали і тяжкого соціального гніту. Крім турецьких завойовників, населення визискували місцеві експлуататори, які володіли значними земельними наділами, сотнями підневільних селян. Багатій Стурдзау 1804 р. мав у Новоселиці маєток з 204 селянськими дворами, а його нежонатий тридцятитрьохрічний син, колезький радник Іоан Михаїл, який проживав в м. Кишиневі, володів в Хотинському повіті селом Котелеве, в якому після турецького погрому залишилося 95 будинків. У 1812 році Бухарестським договором Новоселиця і частина навколишних сіл у складі Хотинського повіту були прилучені до Росії. В цей час багатій Стурдза прибрав до своїх рук кращі землі Новоселиці, Маршинців, Тарасівців, Котелева. Тяжкий гніт знову ліг на плечі селян. Але вони не хотіли миритися з таким життям і часто піднімалися на боротьбу. Про це свідчить рапорт Хотинського земського начальника бассарабському губернатору від 21 червня 1832 року. Щоб запобігти ще більшим масовим виступам трудящих Новоселиці і навколишних сіл, місцеві власті просили дозволу губернатора розмістити у Новоселиці військову частину. В кінці XIX ст. село починає зростати, але становище йото жителів залишалося важким. За архівними даними в 1884—1886 роках в селі нараховувалось 1243 жителя, троє з яких вміли читати і писати. В селі було 276 селянських господарств, з яких 57 були безземельними, а 219 господарств орендували на 3 роки землю, платили за одну фалчу (десятину) по 10 карбованців на рік. У цей час на селі було 340 коней, 87 волів, 21 корова. 876 овець, 410 свиней. 46 селянських господарств не мали ніякої худоби, 137 господарств вирощували часник для продажу.

1 серпня 1914 року розпочалася перша світова війна. Село Котелеве не було осторонь цієї трагедії. На краю села, понад берегом ставка, два дні проходила лінія фронту. З 1918 по 1940 р. село входило до складу королівської Румунії. У січні 1919 р.відбулося Хотинське повстання проти румунських властей, учасниками якого були і жителі села. Серед них: Сікора Г.М. (засуджений до 15-річного ув’язнення, покарання відбував у Яссах в тюрмі «Галата”), Трипадуш Захарій (за це румунські власті йому спалили хату), Вакарчук Петро, Юхим Міщенко, Ілля Трипадуш, Василь Яковенко, Максим Семенов та інші. За участь у Хотинському повстанні 20 жителів села були розстріляні на городі Головки Івана Спиридоновича, а 40 чоловік було страчено за втечу з румунської армії. 28 червня 1940 року на територію району увійшла Червона Армія. Верховна Рада СРСР 2 серпня 1940 року своїм законом включила Північну Буковину, а також Хотинський, Акерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії до складу Української РСР. Таким чином, в селі почало налагоджуватись нове життя. Віроломний напад на Радянський Союз фашистської Німеччини 22 червня 1941 року перервав мирну творчу працю трудящих. Важкі випробування випали на долю жителів села.

У 40-х роках у Котелеві діяв підпільний осередок, організатором якого був Л. В. Грицуник.В перші місяці війни у Ванчиковецькому лісі за наказом румунських властей було вбито сім активістів – В. Г. Васкана, Н. М. Бузала, В. Д. Буняка, Л. В. Грицуника, В. Д. Яковенка, Г. М. Сікору, П. Г. Єременчука. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинули 95 котелівчан.Вони вічним сном спочивають в братських могилах Європи. На честь 30-річчя Перемоги жителі села вирішили спорудити пам’ятник-обеліск воїнам-односельчанам, які загинули в роки ВеликоїВітчизняної війни. Пам’ятник було замовлено 27 липня 1974 року на Львівській експериментально-кераміко-культурній фабриці. Над створенням пам’ятника працювали скульптор Якунін, архітекторКожулов. 17 листопада 1974 року він був відкритий. Імена загиблих викарбовані на граніті, занесені до обласної Книги Пам’яті, виданоїу 1975 році в Чернівцях.

1 квітня 1944 року село було звільнено. Зразу ж після визволення трудівники села приступили до ліквідації наслідків війни.У 1947 році в районі почалася масова колективізація селянства. В цьому ж році, 22 серпня в селі було створено колгосп ім. Чапаева. Одними з перших, що подали заяви в колгосп, були: Г. Ф. Крупник,В. Г. Грицуник, Г. П. Рошко, І. П. Трипадуш, Г. А. Грицуник, І. Ф.Бурлака, Г. В. Кишлар, В. І. Скрипник та інші. Новостворений колгосп очолив Рошко Георгій Пантелейович. Трохи пізніше було створено ще один колгосп – “Комсомолець”, головою якого став Колдичев Павло Іванович. В 1950 році колгоспи були об’єднані в один – ім. Чапаева, головою якого було обрано Бурлаку Івана Феодосійовича. Пізніше дане господарство по два-три роки очолювали Уманець Микола Васильович, Боканча Петро Іванович. В 1958 р. головою колгоспу став Гаращук Єпіфан Васильович, який працював до 1971 року. За цей період силами колгоспників було збудовано будинок культури, магазин, виробничі приміщення, розпочато будівництво середньої школи, консервний цех, цехбезалкогольних напоїв. З 1971 по 1990 р. колгосп очолює Малатинський Іларій Климентійович. В 1976 р. колгосп ім. Чапаєва (с. Котелеве) і колгосп ім. Котовського (с. Черленівка) об’єднуються і створюється укрупнене господарство “Росія”. В цей час був введений в дію міжгосподарський свинокомплекс. Колгосп спеціалізувався по виробництву кормів для нього. На свинокомплексі утримувалось вмежах 16 тис. голів свиней. За ці роки було завершено будівництвосередньої школи, побудовано тракторний стан, реконструйовано виробничі приміщення, благоустроєно тваринницьку ферму.

З 1990 р., після роз’єднання колгоспів, дане господарство очолює Мельник Євген Іванович. Заостанні роки в господарстві побудований цегельний завод, розпочато будівництво млина. Нині в селі 1000 дворів, в яких проживає 1150 сімей. Населення села складає 2960 чоловік. В селі нараховується 720 телевізорів, 680 магнітофонів, 128 легкових машин, 135 мотоциклів, 717 газових установок, 280 холодильників, 250 пилососів, 70 квартирних телефонів, 460 радіоточок, 380 пральних машин. В Котелеві функціонують: середня школа, філіал Новоселицької дитячої музичної школи, будинок культури, п’ять торгівельних точок, фельдшерсько-акушерський пункт, дві бібліотеки, відділення зв’язку, філіал Новоселицького Ощадбанку, вісім фермерських господарств. Невпізнано змінився зовнішній вигляд села. Після прийняття Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 року Акту проголошення незалежності України в селі відбулися позитивні зміни. Здійснюється земельна реформа з таким розрахунком, щоб кожен хто працює на землі, став її повноправним господарем. Незважаючи на економічні негаразди, трудівники села впевнено дивляться вперед, шукають нові шляхи до матеріального благополуччя, вірять у щасливе майбуття.

Творча группа: Рошко Н.О.– вчитель історії,

Вакарчук Яна – 10 клас, Лисак Катерина – 10 клас, Лисак Тетяна – 10 клас