Традиції Котелеве

Зимові свята котелівчан

 

    

Виконали

члени гуртка «Музейна справа»

Котелівського НВК

 

 Зимовий цикл обрядовості припадає на поворо­тний момент у природі – зимове сонцестояння – та на початок нового року, коли у людини виникає природне бажання передбачити майбутнє й водночас вплинути на нього. Саме тому в обрядах зимових свят так багато ко­лядувань, щедрувань, ряджень, ворожінь.

        Одним з найважливіших способів вивчення спадщини нашого народу є аналіз сутності традицій, які зберігалися і передавалися з покоління в покоління через живий досвід, усне спілкування і практику сімейного життя.

Традиція – це досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління. Через систему традицій кожен народ відтворює себе, свою духовну культуру, свій характер і психологію своїх дітей.

У нерозривній єдності з традиціями перебувають народні звичаї. Звичай – це загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у громадському житті і побуті певного народу, суспільної групи, колективу.

Робота складається з вступу, трьох розділів (перший розділ – «Різдво Христове», другий розділ – «Щедрування та засівання», третій розділ – «А той третій празник – «Святе Водохреща»), висновків, списку використаної літератури.

Автор даної роботи намагається дослідити проведення в селі Котелеве новорічних та різдвяних свят. Для цього проводилось опитування старожилів села, з вуст яких були записані колядки, щедрівки та сам порядок проведення свят.

 

Різдво  Христове

Вже передріздвяний час виявляє, що зближається дуже святочна хвиля, глибоко шанована народом, наперед опано­вуючи його всю психіку й всі почування. Це Святий Вечір, властиве свято Різдва-Коляди, що містить у собі всю суть того свята. Це велике громадянське й культурне українське свято. Це одне з найбільш важливих родинних свят, коли кожна сім’я і словом, і ділом створювала в своїй оселі атмосферу затишку, багатства, щастя й миру. Починається Різдво з Святого вечора – надвечір’я  Різдва – 6 січня.

Свята вечеря – одне з наурочистіших свят. До Святого вечора готуються заздалегідь. У хаті і надворі все повинно бути виметене, вимите, скрізь має бути лад. В цей день не можна сваритися. Господар заносить до хати сіно. Господиня бере трохи сіна і притрушує стіл, а потім накриває його білою скатертиною. Матір Божа в яслах на сіні народила Христа, тому святвечірнє сіно набирає магічної сили. На Йордан його дадуть корові (аби відьми не змогли присмоктатися до молока), щоб молочною була, і під квочку кілька стеблин, щоб яєць порожніх не було. Під скатертину на стіл кладуть також зерно, часник і гроші: часник – щоб злі сили не приступали до хати, зерно – щоб був урожай гарний, а гроші – щоб у хаті трималися і позичати їх не доводилося. На стіл викладають 12 пісних страв: різдвяну кутю, узвар, горох, квасолю, смажену капусту, рибу, голубці, вареники, червоний буряк, моркву, гриби, квашені огірки.

Господиня з господарем обходять господу з хлібом і кутею, просять Бога, щоб у новому році господарство велося. Після цього господар тричі закликає: «Морозе, морозе, іди до нас кутю їсти» (це щоб посіви і городина не замерзали і був хороший врожай).

Сідають вечеряти, коли на небі з’являється перша зірка. За народними повір’ями діти залазять під стіл і починають видавати звуки всіх домашніх тварин (це для того, щоб у новому році в господарстві був лад).

7 січня  – Різдво Христове. З нагоди Різдва в храмах відправляють нічне Богослужіння, що завершується вдосвіта. А по оселях починають ходити хлопчики, які першими сповіщають про народження Христа. По обіді починається масове колядування. У піснях славляться господар, господиня та їхні діти, зичиться їм здоров’я та щастя, а господарству щедрого приплоду. Колядникам гарно віддячують.

Наше  село Котелеве досить своєрідне. В ньому поєднуються звичаї і традиції українського, молдавського, румунського і російського народів. Цими мовами жителі села розмовляють і колядують також на цих мовах. Крім того можна почути і сучасні колядки. Серед них є колядка сільських авторів: «Іісус родився!» на слова Світлани Руснак (вчительки української мови і літератури) і музику Володимира Щербанюка (місцевий композитор, викладач філіалу музичної школи).

 

Щедрування  та  засівання

         Останній день старого і перший день нового року котелівчани відзначають як свята Меланки та Василя. В народній традиції свята об’єдналися, і тепер ми маємо Щедрий вечір або свято Меланки.

        13 січня – Щедрий вечір (свято Меланки). Наступає це свято за тиждень після Різдва, напередодні Нового року за старим стилем. Це залишок стародавнього дохристиянського звичаю, що за християнським календарем збігається з днем преподобної Меланії. В цей вечір діти, дорослі щедрують. Щедрівка – старовинна українська обрядова пісня, що виконується 31 грудня, 1січня, 13 січня, 14 січня. У цілому ця ніч сповнена магічних дій, спрямованих на розгадування майбутнього, забезпечення родинного добробуту на щастя на весь наступний рік. Народні повір’я стверджують, що цими святковими днями небеса відкриті для людської молитви – можна просити в Бога про найпотаємніше.

Дійовими особами Меланки виступають «кінь», пов’язані з давніми культурами маски «діда», «баби», демонологічні персонажі – «смерть», «чорт», побутові – «турки»,   «кукона» (панночка), цигани. Головну роль Меланки виконує парубок, перевдягнений у народне вбрання дівчини («кукона»). Серед її прикрас є вінок, стрічки, багато намиста. Всі інші карнавальні ролі за традицією також виконують нежонаті хлопці. «Хлопці-турки» одягають військову форму, обшиту дзеркалами, стрічками, «гармузами» (намистами). Під хатою учасники дійства розігрують кумедні сценки.

14 січня – Новий рік за старим стилем, День Василя. Багато з обрядів та звичаїв новорічно-аграрного циклу мають яскраво виражений магічний зміст. Виразно проступає він у засіваннях (посипаннях). Головна людина цього дня – перший посівальник. Перший посівальник, за повір’ям приносить до оселі щастя. Відповідно до народних уявлень, дівчата щастя не приносять, тому їм посівати не бажано.

Цього дня діти прокидаються дуже рано, бо в них важлива справа – посівати треба. Вони носять торбинку або рукавиці, наповнені зерном. За традицією посівають спочатку в рідній оселі, а вже потім ідуть до сусідів, родичів, знайомих, найкращих друзів:

На щастя, на здоров’я.

На Новий рік!

Щоб усе родило краще, ніж торік, –

Жито, пшениця, усяка пашниця…

Дай, Боже!

Господарі дякують дитині за побажання щастя, обдаровують її грішми:

Ось тобі грош,

Будь завжди хорош!

Так діти посівають майже до обіду. Зерно, посипане ними, господарі зберігають до весняного посіву, частину ж віддавали курям, аби краще неслися, а також худобі, щоб забезпечити її здоров’я та приплід.

 

   А той третій праздник – святе Водохреща

 

        18 січня  – Голодна кутя (другий Святвечір). Цього дня всі віруючі люди дотримуються посту – нічого не їдять. Аж коли зійде вечірня зоря, тоді можна сідати вечеряти, але й тоді на стіл подають тільки пісні страви.

Цього дня прийнято святити в церкві воду (перша водиця), причому посуд, призначений для свяченої води, прикрашають квітами, щоб Бог оберігав від різних негараздів. Цю воду люди бережуть цілий рік, називаючи живою водою, яка приносить здоров’я і красу. Повернувшись із церкви, господар окропляє свяченою водою всіх, хто є присутніми в оселі, при цьому супроводжує свої дії такими словами: «Дай нам, Боже, і на слідуючий рік дочекатись!». А потім так само окроплює  господу – усе, що є в домі і навколо дому, худобу.

19 січня закінчується дванадцятиденний період святок. На цей день припадає християнське свято Хрещення Ісуса Христа, відоме в народі як Йордан, Водохреща. На відміну від багатьох інших свят, що поєднали традиції народні й церковні, це свято суто християнське. Воно прийшло до нас із запровадженням християнства. Коли Ісусу Христу виповнилося 30 років, він прийняв хрещення від Іоана Хрестителя на річці Йордан. Християнські перекази оповідають, що коли Син Божий виходив із води, небеса розкрилися, і в цю саму мить на плече його опустився голуб. Це був Святий Дух. Звідси й пішла традиція хрещення у воді.

Центральною дією Водохреща є освячення  води.

Вранці відбувається богослужіння, після якого народ вирушає до криниці, яку заздалегідь прикрашали. Кожна людина має із собою посудину для води. Після недовгої відправи, священик занурює у воду хрест, після чого вода вважається освяченою. Це супроводжується стріляниною з рушниць, фейєрверками, хлопушками. Люди намагаються дістати трохи вогню, щоб ним запалити підкурювач, яким «обкурюють» на цвинтарі могили рідних і близьких.

Люди набирають воду в посудини, несуть до своїх осель, ставлять під іконами, потім цією водою окроплюють все, що є в господарстві. Уся родина сідає до столу, перед їжею п’ють свячену воду.

І у давні часи, і в наші дні на Водохреща існує звичай хрещенських купань. До крижаної купелі  вдаються хворі на різні хвороби люди, ті, хто бажає оздоровитися.

20 січня – День Іоана Хрестителя. Святий Іоан, за церковними переказами, був посланий Богом, щоб допомогти людям підготуватися до з’явлення Ісуса Христа. А коли сам  Ісус Христос забажав охреститися в нього, то Іоан Предтеча виконав закон. Таким чином Спаситель показав приклад святого хрещення, дав людям зрозуміти, що закон Божий слід виконувати.

Від цього дня для жінок уже настає час братися до роботи. До речі, в усі головні зимові свята жінкам і дівчатам не можна ходити по воду – це роблять за них чоловіки й парубки.

Після Водохреща слабшають морози. Тому кажуть: «Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі». З цим днем пов’язані й деякі прикмети:

На Водохреща день теплий – буде хліб темний.

Якщо хмарно – хліба буде вдосталь.

Йде лапатий сніг – на врожай.

Якщо зоряна ніч – вродять горіхи і ягоди.

Різдвяно-новорічний цикл народних свят закінчується 21 січня. Хаті надавали буденного вигляду, доїдали святкові страви.