Духовність Маршинці

Незгасним маяком віри місцевих жителів є одна з найстаріших будівель у Маршинцях – це Свято-Миколаївська церква.

Це гарно збудована споруда яка притягує погляд перехожих на центральній трасі, що перетинає село. Споруджена у своєрідному стилі, який нагадує центральний корпус Чернівецького національного університету і рідко зустрічається в Україні. І майже 100 років залишається загадкою. У 1913 році відбулось освячення храму – подія великого духовного значення для мешканців села.
Спочатку у Маршинцях була дерев’яна Свято-Миколаївська церква, побудована у 1710 році. У 1858 вона була перебудована на кошти поміщика Іоана Стурдзи, а у 1883 і 1888 роках проводились ремонтні роботи з ініціативи священика Іоана Болбочана. Але виникла необхідність побудови іншої, більш просторої, церкви. Той же священик попросив з казни сільської громади, зібраної з продажу щебеня з річки Прут на потреби залізничної дороги, що поблизу села, суму коштів для спорудження церкви з червоної цегли. У 1904 році виконали проект будівлі, а в наступному році розпочали будівельні роботи .  У цьому ж документі написано, що у 1910 закінчились будівельні роботи, а в 1913 році відбулось освячення храму. Отож зведення церкви тривало не більше 10 років. Будівельні роботи нової церкви розпочав саме батюшка Болбочан, уродженець Сорокського району Молдови. Насправді, якщо вдивитись уважно в техніку будівлі, стиль і навіть спосіб, в який свята споруда була зведена, можемо назвати її шедевром робочих рук мулярів, каменярів, будівельників. Звичайно, проект був складений досвідченим, архітектором, але основна праця ( будування, різблення цегли,її склеювання у різні фігури) була виконана з великою мудрістю і скрупульозністю працівниками села.
Від деяких односельців дізналися, що муляри ставили визначену кількість цегли на день, але перед цим, вони були спеціально оброблені. Напевне, існувала спеціальна техніка  при здійсненні будівельних робіт. На жаль, свідчень про це не маємо. Тому, залишається вірити тільки у розповіді людей старшого віку про те, що цеглу виготовляли на основі курячих яйцях. Потім її випалювали соломою у спеціальних печах. Це може бути правдою, тому що яйця мають властивість зміцнювати і, в той же час робити стіни еластичними.
Архітектура церкви незвичайна, рідко у Західній Україні зустрічаємо таку архітектуру. Її можна побачити в центральній Росії, в Москві, Східній Україні. На Заході існує схожа архітектура лише в місті Кременець Тернопільської області. Там приходська церква також збудована з цегли, але більш жовтуватої, ніж наша. І архітектура простіша, хоча сама будівля більша за своїм розміром. Одна з причин, чому церква така гарна і оригінальна – це те, що на її будівництво використовувались найдорожчі матеріали. Люди не поскупились.
Маючи вже столітню історію, Свято-Миколаївська церква «наставила» на священицьку місію чимало духовних осіб. В архіві сільської бібліотеки існують такі відомості. Іоанном Болбочану послідували священники Микола Болбочан, Іоан Сорочану, Василь Краєвський, Микола Терсина (житель нашого села) , Ефрем Телеука(з Чернівців).І ось вже більше 30 років духовним наставником духовним наставником маршинчан є отець Гавриїл Істратій.
Але, такого документи, де були б вказані імена усіх священників, які служили після 1913 не знайшли. Але знову ж рятують свідчення прихожан, які пригадують з розповідей їхніх батьків про священнослужителів церкви. В середині 30-х років  священником в селі Маршинці був Іоанн Сорочану. З приходом радянської влади отець Іоанн втік до Румунії. Довгий час прихожани церкви тримали зв’язок з його сином, який колись приїжджав до нашого села. Йому була близька до серця церква, де служив його батько. Останнього разу бачили пана Сорочану-молодшого у 2002 році. Він привіз з Румунії хрест, який носив його батько. Хрест виготовлений з срібла  та золота у 1797 році. На зворотній стороні напис «Пресвитеру дающему образ верным словом и житием … »

На початку 80-го року, до Маршинців приїжджає новий священник отець Гавріїл. Перед тим, як приїхати у Маршинці, отець Гавріїл служив у Рідківцях. На новому місці він правив служби один. На допомогу з 2002 року прийшов його син отець Олексндр Істратій. Отець Гавріїл розпочав священнослужительську дорогу у роки, коли люди ще боялися порушувати тоталітарні заборони. Але й духовенство чвсто звинувачували в «протягуванні силою» до віри. Він розповів що одного разу його запросили додому охрестити дитину. А це було заборонено. На другий день ця сім´я пішла до сільської ради і написала заяву, що днем раніше до них прийшов священник і охрестив їхню дитину. Вони запросили – вони ж і донесли на нього. За це священнослужителі отримували штрафи в сумі 200-400 рублів, що було багато у порівнянні з заробітною платою одного священика. Але,  незважаючи на це, хрестили дітей, щоправда – вдома, таємно. У церкві можна було хрестити, але потім людей очікували проблеми на роботі. Тому дітей, яких хрестили вдома, не реєстрували в церковній книзі і зараз не має жодних документів про хрестини і вінчання тих років.

З 2009 року почали ремонт церкви. Мотивом для початку ремонту – столітній ювілей, який церква відзначить через два роки. Іншою причиною був незадовільний стан живопису. Це був розпис маслянами фарбами, зроблений у російському стилі. Попередні реставрації робилися вже емальними фарбами що значно пошкодило первинний розпис. Він почав лущатись і осипатись із стін. Іншого вибору, ніж стерти пошкоджений розпис і знов розписати стіни не було. Сподіваємось, що реставрація надасть аспект гарного і грамотного вигляду. На місці, де раніше були образи святих, розписуватимуть тих же святих. Більшість ікон вже написані винницьким художником. Простір між іконами буде заповнений церковними орнаментами. При розписі зберігатиметься той же стиль. Іконостас церкви є антикварним. А ікони, які його прикрашають, – просто чудові. Рідко де знайдеш такі відтвори мистецтва. Всі вони написані на золотому фоні одеським художником Н. Кожемяко.

Творча група:

Тудос С.М. – заступник з виховної роботи Маршинецького НВК
Кошман Христина – учениця 8  класу
Терсина Регіна – учениця 8  класу