Видатні особистості Остриця н

Григорій Нандріш

Григорій Нандріш народився 17 (30) січня 1895р. та був третім сином у родині Думітру та Марії Нандріш, селян з села Магала.
Початкові знання отримав у отримав у рідному селі Магала. Потім за порадою старшого брата – Іоана – втік до Чернівців, щоб навчитися у німецькому ліцеї. Дідусь допоміг Григорію закінчити і ліцей, і університет, і після університетську освіту. Після початку І світової війни у 1914 р., Григоре Нандріш переїхав до Кимпулунг – Молдовнес, де у наступному 1915 р. получив бакалавра.
Після того як Румунія заявила про вступ у війну – Григорій Нандріш був мобілізований у армію та відправлений вчитися до Офіцерської школи піхоти у Ботошанах.
Після 3-х важких армійських років Григорій Нандріша демобілізували і він відновлює своє навчання у Бухаресті. Він вирішив посвятити свою увагу вивченню слов’янських мов, щоб глибше вивчити актуальний стан румунської мови тамов, щоб глибше вивчити актуальний стан румунської мови та літератури. Григорій Нандріш вів багату наукову педагогічну та соціально-культурну діяльність.
Він вирішив сконцентрувати свою увагу на вивчення слов’янських мов. З цією метою у 1920-1921 рр. він направляється до Відня. У 1921-1922рр. Григорій Нандріш вивчав славістику у Ялелонському Університеті у Кракові. У 1922р. у Кракові Григорій Нандріш захистив докторську дисертацію на тему «Вербальні аспекти Путнянського Євангеліє». Після захисту незабаром Григорій Нандріш призначають лектором Краківського Університету.
У 1923-1925рр. Григорій Нандріш живе у Франції, де у Румунській школі у фонтенай-о-Розе він слухає курси найвидатніших французьких лінгвістів того часу: Меилет, Мазон, Маріо Роке та інших.
Маючи неперевершену працездатність, Григорій Нандріш набрав широкі знання у слов’янській філології та лінгвістиці. Загалом він знав 14 мов, і це у 31 рік. Він мав зв’язки з видатними лінгвістами, літераторами, фольклористами, істориками, юристами, які працювали на Заході: Розетті, Жюреску, Бусуічану, Мішля, Мунтяну, Бретіану, Панаітеску, Марінеску, Ламбріно, та інші. У 1926 р. він повертається до Чернівців. 18 січня 1927р. у вступній лекції курсу з словістики на філософському та лінгвістичному факультеті Чернівецького Університету Григорій Нандріш виступив з темою «Лінгвістична общність слов’янських народів».
Професор Григорій Нандріш вивчив цілу серію слов’яно – румунських історичних документів. Григорій Нандріш опублікував цілу колекцію з 44 слов’яно – румунських документів про зв’язки володарів Мунтенії з монастирями з Гори Атос. Ці документи датують 1372 – 1658рр.
Григорій Нандріш також вивчав історичні, літературні та лінгвістичні зв’язки між народами Молдови та України. У щорічному альманасі Румунської школи у Франції він опублікував працю про фольклорні зв’язки молдованів та українців. Він проаналізував цілу низку народних українських пісень з яких чітко прослідковуються історичні зв’язки молдаван та українців. У цих думах оспівуються героїчні військові вчинки доби Богдана Хмельницького. Також у цих думах розповідається про славетні часи Стефана Великого, ім’я котрого було дуже популярним у Західній України.
Що стосується історико – літературного вивчення, Григорій Нандріш прослідкував витоки прізвища видатного румунського поета Емінеску.
Університетський професор Григорій Нандріш був широко відомий за свої наукові праці не тільки на Буковині, а й у Румунії, Австрії, Франції, Польщі. У Польщі він був визначений «срібними лаврами» Літературної Академії у Варшаві та нагороджений орденом «Відроджена Польща» у звані офіцера та командора. Григорій Нандріш активно займався і соціально – культурною діяльністю. На протязі 12 років (1930 – 1942) він був головою «суспільства з румунської культури та літератури на Буковині».
Проводив активну культурну діяльність, філій цієї організації були створені майже у всіх селах Буковини, у тому числі і у Магалі. У 1937 – 1940 рр. спілка збудувала Культурний палац у центрі Чернівців (сьогодні це «Будинок офіцерів» на Театральній площі). Спілка мала типографію, яка називалась «Мітрополіт Сільвестр» а також кінотеатр. У Роша – Стинка біля Чернівців з ініціативи Григорія Нандріша багато років функціонував «Селянський університет».
На честь 100 – річчя з дня заснування «Спілки румунської мови та літератури на Буковині» Григорій Нандріш опублікував у багатьох видавництвах у Парижі, Лондоні, Мадриді низьку статей про діяльність цієї спілки.
У 1946 р. професор Григорій Нандріш адресував Мирній конференції у Парижі «Меморіандум Басарабія та Буковина», у якому описав документально та аргументовано долю цих країв та закликав до поважання принципів прав людини та Атлантичної Хартії.
Ще у 1938 р. професор Григорій Нандріш був запрошений вести конференції про Румунію у Лондондеррі, Кембріджі, Оксфорді, Лондоні та інших містах Англії. Ці зв’язки з Англією не випадкові. Під час однієї екскурсії Григорій Нандріш знайомиться з англійською журналісткою, випускницею Дублинського університету Мабел Вінофред Фарлей, дочкою, дочкою протестантського священика Уільяма Джона Фарлей, професора теологічного факультету у Лондондеррі (Північна Ірландія).
У 1937 р. Григорій Нандріш одружується з Мабел.
Мабел (Марія) Нандріш – Фарлей розгорнула жваву публіцистичну та літературну активність. Вона перевела та опублікувала у Лондоні у 1952р. твори Іоана Крянге. Друге видання була у Нью – Йорку.
У травні 1940 р. – професор Григорій Нандріш, його дружина та їхній син Джон Грегорі поїхали до Англії. Але Нандріш більше не мав змогу після цього ступити на рідну землю. Місія, запланована на 2 місяця продовжилась 28 років. Мета місії була «проінформувати англо – американський світ» про нас.
У 1962 р. Нандріш провів конференції у Америці (Нью-Йорку), у Канаді (Клівленді), у Франції (Парижі), Італії (Мілані) та інших містах.
Нандріш публікувався у англійських виданнях у Лондоні з історії та лінгвістиці – 1951, 52, 53, 54, 56, 58 рр. Багато часу працював на кафедрі порівнювальної філософії слов’янських мов Лондонського Університету (1948 -1962). На пенсію вийшов зі званням Професор Емерітус.
Вранці у неділю 29 березня 1968 р. Лондонське радіо повідомило, що у клініці Кинг Каллеже у Лондоні пішов з життя Професор Емерітус Григорій Нандріш. Його дружина Мабел восени 1968 р. привезла до Румунії урну з прахом видатного вченого. Це була його остання воля, щоб його прах лежав поруч з прахом його матері та його братів у сімейній кріпті у Радівцях.

Іон Нандриш

З нашого села вийшло багато знаних людей. З довоєнного періоду це артисти та літератури К.Кристел, Валерій Кудла, юристи І.Аксені, Георгій Нандріш, О.Ісак т.і. Але самою відомою є не тільки у нас, але і за кордоном – це сім’я Нандріш, представники якої є: 2 лікаря Іон та Тоадер Нандріш, 2 інженера – Василь та Георгій Нандриш, 2 університетських професора – Григоре Нандріш, якій працював в Лондонському університеті та Октавіан Нандріш (його двоюрідний брат), який працював в Стразбурському університеті у Франції.
З після воєнного періоду слід назвати
спортсмена Георгія Котика – 8-кратного чемпіона Молдови та 2 – України, бронзового медаліста на чемпіонати Європи по самбо у 1966 р.;
музиканта Попичук Д.Г. – народного артиста України, художнього керівника фольклорного ансамблю «Козаки»;
художника Степана Пурича, якого називають «Новим Андрієм Рубльовим»;
поета Штефана Хостюка;
кандидата медичних наук Петра Миндреску;
кандидата економічних наук Михайла Гостюка;
кандидата юридичних наук Георгія Кибак;
кандидатів біологічних наук Костянтина та Олену Тимчук та багатьох інших, які прославили село Магала.
У цій роботи автор намагався дослідити біографію одного з найяскравіших представників унікальної сім’ї Нандріш – Іона Нандріша, якій залишив вагомий слід в слід в історії села Магала і є гордістю нашого села.
1) Дитячі та юнацькі роки
Іон Нандріш був першим сином багато чисельної родини, в якій було 7 дітей
Іон – 17.07.1890 – 17.01.1967
Василь – 13.03.1893 – липень 1926
Григорій – 17.01.1895 – 29.03.1968
Георгій – 1899 – 29.08.1929
Флоря – 03.03.1901 – 22.04.1965
Аніца – 21.03.1904 – 30.07.1986
Тоадер – 23.04.1906 – 20.01.1989
Батьком цієї багатодітної родини був Думітру Нандріш. Народився 9 жовтня 1864 р., помер 14 травня 1940 р. Похід з біженців з Марамуреша. Був малограмотним, але завдяки тому що відслужив службу в австрійській армії, дослужився до сержанта кавалерії. Тим він здобув деякі ветеринарні знання. Вплив зробити венопункцію хворих тварин, особливо коней. Після повернення додому став ветеринаром села, будучи відомим та шанованим в навколишніх селах. Він дуже вдало одружився на Марія Лазар, яка була єдиною донькою Василя Лазара і принесла йому дуже гарне придане.
В їхній сім’ї народились 6 хлопців і 1 донька – Іон, Василь, Григорій, Георгій, Флоря, Тоадер та Аніца, яка була шостою дитиною.
Думітру Нандріш був добрим господарем та батьком. Він дуже тішився що у нього зростають робочі руки. Першою дитиною у сім′ї Нандріш був Іон, який народився 17 липня 1890 р. До 1904 жив з батьками, допомагав по господарству, ходив у місцеву школу. Але 1904 р. без згоди батьків сам пішов у Чернівці та записався у німецький ліцей №1 (згодом «Арон Пумнул»). Вчився дуже добре. Після отримання бакалавра у 1911 р. поїхав до Відня, вивчити медицину.
1911 – 1929 рр. – австрійський період життя І.Нандріш. З 1911 р. І.Нандріш вивчив медицину. Спеціалізувався у легальній медицині, оторіноларінгології та психіатрії.
З перших років навчання у Відні Іон Нандріш був активним членом румунських організацій у столиці Австрії. 23 грудня 1913 Іон нандріш був обраним головою студентського товариства «Romania Jună» у Відні. Це товариство було засновано у 1868 р. І.Славічем, М.Емінеску, Н.Теклу, А.Хурмузакі, Памфія Даном та інші. Також у 1913 р. у Відні був заснований «Гурток студентських студій». Членами якого були румунські, чеські, словацькі, італійські, словенські, хорватські, сербські студенти. У цьому гуртку читали свої промови такі видатні особистості як Т.Масарік (1850 – 1937), згодом президент Чехословакії Жан Урбан – Жарник (1948 – 1923), відомий фольклорист; словенець І.Косек, бувший премьер – міністр югославів; Ж. Баттістіні, бувший італійській депутат; Аурел Попович (1863 – 1917), журналіст та письменник з Трансильванії та інші.
У серпні 1914 р. з самого початку війни І. Нандріш був мобілізований у австрійську армію (у 79 хорватській регімент у Фіуми Ріжека Хорватія). Був поранений 2 раза, потім був призначений лікарем у лагерь для поранених у Відні. У Відні Іон Нандріш познайомився зі славетним румунським авіатором Аурелом Влайку разом з яким здійснив перший політ над Віднем 17 липня 1912 р.
Після входу Румунії у війну у серпні 1916 р. Іон Нандріш отримав 6 вересня звістку про розпуск товариства «Romania Jună». Іон Нандріш проявив велику мужність. З під носу австрійської служби безпеки він зумів вивезти найцінніші документи та листи товариства та закопав їх на дворі румунського лікаря Аурела Молдован у місцевості Урлікшкірхен на кордоні з Угорщиною. І тільки після закінчення війні, у 19191 р. документи були розкопані і повернені до Відня.
У 1924 р. І.Нандріш захищає докторську дисертацію у місті Клуж. Після цього іде до Парижу на курси по спеціалізації у легальний медицині, отоларингології, психіатрії та кримінології. Слухає лекції самих відомих французьких лікарів – К.Дужарієра, В.Балтазарда, А.Клоде, П.Себіло, Ф.Леметре та інші. Маючи дуже ґрунтовні знання по спеціальності, Іон Нандріш відмовився від пропозиції професора Міна Міновича з Бухарестського факультету медицини працювати в університеті. Маючи велику тугу по свої Буковині, Ін Нандріш восени 1922 р. повертається до Чернівців, до Магали разом зі своєю дружиною Астрою Келугеряну, медиком – педіатром з бухареста, з якою одружився в18 квітня 1926 р. у Парижі.
В Чернівцях Іон нандріш керував Центральною лікарнею , а його дружина Астра Нандріш – Келугеряну була директором Дитячої лікарні столиці Буковини. Вона багато доклала зусиль для гідного функціонування лікарні та для підготовки медичних калрів.
2) Суспільно – корисна діяльність
Повернувшись восени 1929 р. до Буковини, Іон Нандріш почав інтенсивну суспільну активність, не стільки у галузі медицини, чи окультурення селян зі свого рідного села Магала, а також інших місцевостей Буковини. Що характеризує особистість доктора Іона Нандріша, то є велика пошана до життя села, до традицій та національних культурних цінностей.
У Чернівцях працював заступником секції отоларингології у Чернівецькій центральній лікарні. Часто бував у рідному селі Магала та надавав практичну допомогу односельцям.
У 1935 р. заснував в селі Магала секцію Товариства румунської культури та літератури на Буковині та був її головою. Керівництво секції дослідило потреби села та разом з жителями села Магали розробили програму діяльності. У меморандумі до Центрального комітету Товариства культури на Буковині Іон Нандріш попросив занести до бюджету будівництва Ноціонального Дому у Магалі. Спільними зусиллями восени 1937 р. Національний Дім у Магалі був освячений і почав працювати (при радянській владі до 1985 р. це був «Дім Культури» ) (Додаток №4,5,6,7). На відкриті було присутнє все село, гості з Чернівців, Сучави, Кимпулунга, навіть англійці – депутат Ханнах з 2-ма синами, які вивчали православну релігію на Теологічному факультеті у Чернівцях.
Національний Дім мов велику залу на 400 місць для організації культурних акцій, мав 6 кімнат та підвал для маленької електричної станції. З самого початку роботи Національного Дому, Іон Нандріш намагався організувати роботу, щоб була практична користь для села.
Спочатку була організована бібліотека, фонди якої дуже швидка зросли за рахунок книжок, які були надіслані «Товариством Культури на Буковині». Це було книги доступні для селян, з практичним змістом. Були книжки і для інтелігенції села – з історії, літератури, мистецтва, альбоми та інші. Був заснований Читацький зал, в якому були газети, журнали з різних спеціальностей, ілюстровані журнали. Читацький зал здебільше відвідували в неділю. Пізніше у читацькому залі встановили радіо, так що ввечері зал був повний людьми. Всього бібліотека мала 615 книг.
Одного дня якійсь селянин приніс до Іона Нандріша великий бувень мамонта (8,5 кг), деякі креленієвих наконечників від стріл на спитав його «Що це може бути?». Після цього Іон Нандріш загорівся ідеєю створити музей села Магала. Зібрав людей, поговорив з ними та пояснив які речі потрібні для музею. Після цього селяни почали нести до Національного Дому старовинні речі: одяг, знаряддя праці, старовинні книги. Через деякий час був створений музей, який займав 2 кімнати та який був повний різноманітними старовинними речами.
Також за сприяння Іона Нандріша у Магалі почались археологічні розкопки. Вони проводились у 1938 р., 1939 р.та 1943 рр. під керівництвом Амбросієвича, асистента кафедри археології з Чернівецького університету. Та археолога аматора з Магали Дмитрія Ісак.
Селяни працювали без плати, було розкопано 2 поселення. Восени 1937 р. працював в Чернівецькому університеті Національний Конгрес по археології. Студент Октавіан Нандріш (майбутній професор Страсбурзького університету) презентував низку знахідок з кременю, з глині, знайдених при археологічних розкопка у селі Магала. Ці знахідки пробудили велику зацікавленість у присутніх. На цьому конгресі визначились. Що у селі Магала знайшли невідому доісторичну стоянку неолітичного стоянку неолітичної епохи. У 1938 р. «Revista istorică» у Бухаресті опублікована стаття про знахідки з Магалі. По одному екземпляру знайдених речей зберігались у музеї с.Магала і тоді цей музей був найбільший сільський музей Румунії. При радянської влади цей музей був знищений.
Також по ініціативі Іона Надріша у Національному Домі було заснована майстерня по виробництвом румунських армянина біженця з Турції, якій мав у Константинополі по виробництву кадрів, запросив його до Магали та запропонував йому створити майстерню по виробництву персидських коврів. Була така умова, щоб працювати тільки мешканці с.Магала. Робітникам спочатку платили по 20 лей на день, а потім за квадратний метр, по 3 категоріям:
І категорія – 800 лей за кв.метр
ІІ категорія – 600 лей за кв.метр
ІІІ категорія – 400 лей за кв.метр
Ковдри, ткані у Магали, мали свій знак – літера M у 4-х кутах, продавались у Румунії та за її кордонами і буде дуже хорошої якості.
За сприяння Іон Нандріша у лютому – березні місяцях у Національному Домі для дівчат та жінок було організовані поварських курси. Іон Нандріш запросив вдову одного священика з Чернівців, яка зналася на поварській вправі і та навчала дівчат та жінок як готувати нові страви з місцевих продуктів. Ці курси були безплатними та дуже допомогли магалянським господиням.
Також з ініціативи Іона Нандріша в селі Магала був створений кооператив. Він знаходився у приміщення Національного Дому. Продавцем був чоловік з села, а охоронцем – вчитель на пенсії. Іон Нандріш порадився зі старійшинами села та завіз всякого краму за 2 тижня: вагон з бавовною, вагон з кукурудзою, 2 вагона з деревиною для будівництва, вагон з сіллю для тварин т.і. За 10 днів все це було продано, бо була дешевше ніж Чернівцях. Кожний, хто вклав у кооператив 500 лей получив прибуток 540 лей. З 30000 лей уставного капіталу у квітні до кінця року прибуток становив на 31 грудня 8 млн 400 тис. лей. З прибутку кооперативу велику суму були направлені на культурний фонд, соціальний та резервний фонди.
Згодом Іон Нандріш помітив що у селі відчувалась відсутність кваліфікованих майстрів: ковалів, теслярів, бондарів. За пропозицією Іона Нандріша магалянська секція орендувала у одного з господарів в центрі села великий сарай та облаштували там 2 майстерні. Умови були приємліми для всіх. Майстер мав 40% від доходу робітників та мав обов’язок мати трьох підмайстрів з сільських дітей. Секція закупила всі необхідні інструменти, матеріали, робота ішла дуже добре.
У селі відчувалась нестача будівельних матеріалів. Деревина була дуже дорога, тому що її експортували. Але в селі було багато працівників, які працювали на цегляній фабриці у Чернівцях. Іон Нандріш договорився з цими людьми та запропонував їм, щоб секція заснувала в Магалі цегляну фабрику і щоб вони там працювали. Згодом фабрика була побудовано та виготовляла дуже хорошої якості цеглу, яка була дешевше ніж чернівецька. Попит на неї був великий. Цегла мала закарбовану відмітку «Mahala». Деякі будинки, побудовані з цієї цегли, стоять у Магалі по сьогоднішній день.
Такий стан речей був в нашому селі до 28 червня 1940 р., коли прийшла радянська влада, яка принесла з собою репресії та депортації. За один рік у Магалі було знищено близько 1000 мешканців.        Іон Нандріш побоюючись радянської влади разом з родиною перебрався до Румунії. Повернувся до Чернівці 8 липня 1941 р., коли знову на Буковині була румунська влада. Щоб дати роботу односельцям і допомогти санітарному стану села, Іон Нандріш звертається до Медичної Дирекції Буковинського Керівництва до доктора Октавіана Лупу і отримує згоду на будівництво у Магалі «Будинку Опіки» (Casa de Ocrotire). За рік двоповерхова будівля була побудована. Передбачалося, що матері які йшли працювати у полі могли залишати тут своїх діточок, а ввечері забрати додому. Тут була велика веранда, гостьова кімната, кухня, кімната з маленькими ліжками, кімната з маленькими столами і стільцями, консультаційний кабінет, зал для очікування, інсталяція по депаразітації, ванна та душові кімнати, радіологічне обладнання. У підвалі була маленька електрична станція та яслі. На другому поверсі була 3-кімнатна квартира для лікаря, квартира для медичної сестри та квартира для медичного агента. Всі були з пліткою, паркетом, кафельними печами, електричним світлом. Цей Будинок Опіки працював у нашому селі до березня 1944 р., коли знов прийшла радянська влада. Після цього і до тепер Дитячий будинок – інтернат для дітей з особливими потребами, а дитячого садочку у Магалі немає дотепер. В народі цей дім так і називають – «Дім Іона Нандріша».
У 1942 – 1944 рр. був обраний головою Товариства Румунської культури та літератури на Буковині, замість свого брата Григорія Нандріша, який працював в Англії. В цей час видава газети «Bucovina medicală» та «Revista Bucovinei». В листопаді 1942 року організує інавгурацію Палацу Культури Товариства (зараз Будинок офіцерів м.Чернівці).
У березні 1944 р. доктор Іон Нандріш разом з своєї дружиною Астрою Келугеряну вдруге перебрався до Румунії. У наш краї знов прийшла радянська і знову репресії. Іон Нандріш побоювався за своє життя, бо більша частина його сім’ї була вже депортована в Сибір. Серед них і його сестра Аніца Нандріш – Кудла з чоловіком та трьома синами, яка провела в Сибірі 20 років. Пізніше вона написала книгу «20 de ani în Siberia» , яка у 1994 р. отримала премію «Lucian Blaga» Румунської Академії та перекладена на англійську та французьку мови.
Після 1944 р. Іон Нандріш жив у Бухаресті, у домі своєї дружини Астри. Працював лікарем, був дуже хорошим спеціалістом, мав великий авторитет та всім допомагав. Дуже скучав за рідним селом Магала, за Буковиною. Решту свого життя писав спогади про село, про людей які у ньому жили, про звичаї та традиції, про трагічну долю односельців. (Додаток №18).
Пізніше зібрав ці спогади у рукопись, яку передав у 1966 р. своєму племіннику Георгію Нандрішу, щоб він укомплектував її «тим, що час принесе». Він заповів, щоб його поховали без пафосу , без церемоній : «єдина квітка, єдина свічка, єдиний «Отче наш»…». Він мріяв «щоб упав як дуб. Хто знав як жити, має знати як вмирати… ». Так воно і сталося. У день Святого Іоанна (7 січня 1967 р. ), після того як відсвяткував день ангела зі своєю родиною, пішов до своєї кімнати і «упав як дуб». Бог подарував йому таку смерть, про яку він мріяв.
Моє рідне село Магала знаходиться серед місцевостей, яка дали світу цілу низьку видатних особистостей. Серед всіх виділяється сім’я Нандріш. Найяскравіші представники родини Нандріш – видатний лінгвіст, науковець, професор Лондонського університету Грігорє Нандріш, доктор, суспільний діяч Іон Нандріш, Аніца Нандріш – Кудла, авторка книги «20 de ani în Siberia». Для ношого рідного села Магала велике значення мала суспільно – корисно діяльність Іона Нандріша, першого сина багато чисельної родини в якій будо 7 дітей.
Це покоління Нандрішів жило на протязі століття, будучи сучасниками 3 влад: австрійської, румунської, радянської. Всім була притаманна велика любов до рідного села, намагання бути корисним селу, допомагати людям, залишити свій слід на землі. Найбільше це вдалося Іону Нандрішу, який все життя любив Магалу і своєю діяльністю намагався зробити щось корисне для села.
Як пам’ятник цій неординарній особистості залишились у Магалі «Casa Naţională» , де був найкращий музей на Буковині (нажаль зруйнована 1985 р.) «Casa de Ocrotire», яка на жаль зараз не використовується для села, а є Дитячий будинок – інтернат для дітей з особливими потребами, що, між іншим, теж є гуманним та корисним для цих дітей та книга «Satul nostrum Mahala din Bucovina», виданої у Румунії у 2001 р.

Георгій Котик

Народився 1944р. у Магалі. Навчався у школі. У 1961 – 1965 навчався на фізкультурному факультеті Кишинівського університету. Займався самбо та дзюдо. У 1965р. виграв срібну медаль на першості Радян Армії, а у 1966р. – бронзову медаль на чемпіонаті Європи по Самбо, а у 1970 р. – золоту медаль на чемпіонаті Радіанського Союзу. З 1966 р. – майстер спорту, міжнародна категорія. 8 – кратний чемпіон Молдови та 2 – чі – України. Має понад 40 різних нагород.

Степан Пурич

Народився в селі Магала. Закінчив художню школу в Чернівцях. 1990р. здібний художник вступає до художньої академії мистецтву у Бухаресті, де вчився іконопису у відомих професорів – Григорія Попеску та Штефана Кильці. Водночас із основним навчанням він відвідує церковну – іконописну школу при румунській патріархії. Тут під керівництвом професора Г.Попеску студент Степан Пурич бере участь у розписі монастирів Римеї та Тисмані.

Серед творчих досягнень Степана Пурича – розпис іконостасів у Чернівецькому жіночому монастирі, у церквах Заставни, Хрещатика, Колінківцях, Боян, Коровії, у Молдови та Румунії. Ходив за натхненням на Святу гору в Греції.
Пам’ять років тому створив творчу фундацію під назвою «Предтеча». Нині у ній навчається 15 юнаків і дівчат. Теоретичний курс для них щоп’ятниці читає його дружина Дойна, а Степан       Пурич разом з іконописцем Тимчуком щодня викладають практичний предмет. Учні – мешканці навколишніх сіл. Займаються молоді молоді іконописці в одній з кімнат приватного будинку Степана Пурича. Вихованці художника за заняття не платять жодної копійки. Школа іконопису Степана Пурича стала першою в Україні творчою фундацією в іконо писанні. І має неабиякі успіхи. Приміром, два роки поспіль його учні посідають перші місця на міжнародному конкурсі «Ікона очима дітей» в Румунії.

Попичук Дмитро Георгійович

Народився 15 листопада 1939р. в селі Магала. У 1963 р. закінчив Київську консерваторію (нині Національна музична академія України імені Петра Чайковського) у марка Геліса. Перший випускник консерваторії по класу цимбал, довгі роки працював там викладачем, виховав цілу плеяду музикантів (серед них народний артист України Георгій Аграпіна).
Від 1959 року працював солістом Ансамблю пісні Держтелерадіо УРСР, Державного українського хору імені Григорія Верьовки. Від 1992 р. працював в Державній капелі бандуристів України (нині Національна заслужена капела бандуристів України імені Георгія Майбороди) диригентом оркестрової групи. Художній керівник фольклорного ансамблю «Козаки».
26 листопада 1993 р. став заслуженим діячем мистецтв України – за значний особистий внесок у розвиток музичного мистецтва і культури, високу професійну майстерність.
8 жовтня 1998р. став народним артистом України – за високий особистий внесок у розвиток національного мистецтва, вагомі творчі здобутки.

Магаляні у творах художників
У вирі історичних подій найкращі людські риси були втрачені. Розвиток цивілізації приніс нам багато нового, але зникає взаємопідтримка, людяність, совість, якраз те, що ми бачимо на полотнах минулих часів. В наш час, нам так бракує відчуття прекрасного, хочеться знов повернутися до сильних, вдумливих. Гарних, людяних облич, що були увіковічені на полотнах видатних художників. Магаляни навіть не уявляли собі на скільки був багатим їх внутрішній світ, але це помітили і залишили на згадку, на спадок видатні художники, такі як Бучевський, Максимович, Ловендаль та інші.
Один з видатних художників Буковини – Епамінонда Бучевський – провів у Магалі літо 1898р., гостював у свого родича, який був священиком у Магалі та зробив серію набросків по моделям з села. Бучевський получив освіту в Академії Бельарте у Відні, був учнем Фенербаха і деякий час працював у Відні. Тоді ж малював всі картини у соборі Загребі (Хорватія), які збереглися до наших днів.
До Чернівців його визвав мітрополіт Сільвестр Мораріу. В Чернівцях він намалював ряд фресок у Мітрополичому Палаці, які є і дотепер.
Ще один художник – Максимович – у 1904 р. намалював дівчину з с. Магала рідної краси та тендітності. Газета «Жунімя Літераре» у 1909 р. репродукцією цього портрета виставила на своїй обложці.
Ще одна художниця – Тарновецька-Топор намалювала маслом портрет однієї жінки з Магали – Домнікі Прохір, одягнута у святкове вбрання, пов’язана в святковий рушник по тогочасному звичаю.
Отже, магаляні були надзвичайні люди, якщо стількі видатних художників звертались до їх зображення та увіковічували їх обличчя.
Але більше всього портретів селян та селянок з Магали написав Ловендаль.
Видатний початок однієї з аристократичних родин датсько-норвезьких родин, художник Георге баран Ловендаль народився у Санкт-Петербурзі 10 травня 1897 р. завдяки більшовицькій революції в Росії 1918 р., Ловендаль втік разом зі своєю сім’єю до Кишинева, де працював у Театрі Буфф між 1918 – 1922 роками, потім у Бухаресті (1922 – 1926). Протягом 1926 – 1937 рр. він розвернув активну культуру діяльність у Чернівцях, на протязі 19 років був художнім директором Національного театру у столиці Буковини. Художник, поет, актор, танцюрист, мім, бамрін, режисер, художник по сцені, акробат, майстер балету, Ловельдаль був видатною особистістю культурного життя Буковини у міжвоєнний період. Його називали «художником Буковини» за те, що він створив велику галерею румунського селянина, галерею, яку він реалізував під час своїх подорожей по селах Буковини, зокрема саму велику кількість у Магалі. В Магалі він провів багато часу, ходив по хатах, розмовляв з селянами про їхнє життя, шукав цікаві типажі жінок та чоловіків. У своєму щоденнику він писав : «… дуже цікаві ці селяни зі своїм глибоким внутрішнім життям. Ці старі з сел майже зникають. Ми повинні зберегти їх для вічності».
Так, мандруючи по Магалі, Ловендаль написав портрет, як він сказав, «Генриха ІV – короля Франції», на якому намалював міцного селянина з Магали – Миколая Негуцой – якого в селі називали «Генерал» (дод.№1). А ось і «Лорд Джорж» – це старий Вайпан (дод.№2), а це «Мудрець» – Ілуца Лягу з Магали, з великими розумними очима .
Ловендаль – автор портретів молодої селянки –  Анни Максімєц з Магали, які він написав у січні 1937р.
Вона розповідала, що їй було 15 років у ту зиму 1937р. коли вона ходила на базар до міста та продавала молоко, бо вони були бідні, але тримали корову. Її помітила дружина художника Георге барон вон Ловендаля та була захоплена її тендітністю та красою. Вона запропонувала Аніці щоб вона приносила їм додому молоко. Художнику дуже сподобалось її обличчя та він попросив щоб вона декілька тижнів позувала йому. Вона згадувала що він усадив її на стілець та попросив сидіти нерухомо, потім дуже ретельно поправляв хутро на одягненому на неї вивернутому кожусі та намагався спіймати лучик сонця який попадав її обличчя та відмовлявся писати її портрет у дні коли не було сонця…
Критики того часу писали що її таємничий образ конкурує з самою Мона Лізою. Цей портрет ще називали «Буковинська мадонна». Нажаль один згорів у Кьолні 1942р. до наших днів збереглося лише літографія. У 1937 році цей портрет був виставлений у вітрині музичного магазину «Орфей » у Бухаресті. Біля вітрини зібралось стільки народу, що був призупинений рух по Каля Вікторієй у Бухаресті, за що Ловендаля визвали до поліції та була висунута вимога, щоб він забрав свій портрет з вітрини або виплатить штраф…Портрет «Мадонни з Магали » був надрукований у календарі газети «Всесвіт» на 1946 р. та на обложці «Трудової газети» № 9 – 10, 1946 р., Бухарест.
Інша картина презентує Єлену Мардаре, жінку з магали, його купила Мерія Бухареста. Сьогодні вона знаходиться у музеї Бухаресті.
Дуже експресивний портрет селянки з Магали Аніци Черновцан. Стара одягнена у святковий одяг, її обличчя висвітлює добро , тепло, але й рішучість та внутрішню гордість. Ця картина знаходиться у власності доктора Іона Нандріша.
Ловендаль має ще одну серію чудових картин з селянами та селянками з Магали. Серед них картини Ілуци Ляху, Ніколая Негуцой, Коїцана Штефана, Якобеця ,Петру, Домніка Доруш т.і.
Всі ці картини та інші були презентовані на виставці, яка була презентована у холі парламенту Румунії у 1945р.