Історія Подвірне

сторія

Подвірне — село в Україні, Чернівецькій області, Новоселицькому районі. Історія Подвірне (до 1946 року — Кишло-Салієве) — село, центр сільської Ради. Розташоване на березі річки Потік, за 36 км від районного центру. До найближчої залізничної станції Мамалиґа — 8 кілометрів. Населення — 2850 чоловік. За переказами, село виникло під час перебування на Хотинщині турецьких завойовників. На території сучасного Подвірного колись нібито був розташований турецький табір, навколо якого турки оселювали жителів сусідніх сіл, яких використовували як робочу силу. Турецьким загоном командував начебто якийсь Салій. Слово — «кипіла» в перекладі з турецької мови означає поселення чи подвір’я. Звідси — нібито і назва села. Вперше село згадується в документальних джерелах 1790 року. З 1812 року, після включення Бессарабії до складу Росії, село Кишло-Салієве стало входити до Лип-канської волості Хотинського повіту. Селяни Кишло-Салієвого до наділення їх землею згідно з «Положенням 14 липня 1868 року» користувались землею поміщиків за орендну плату, відробляючи, крім того, різні повинності. У 1867 році вони орендували 1773 десятини поміщицької землі, за яку платили щорічно 4100 карбованців. Кожний господар повинен був обмолотити 10 четвериків хліба, відробляти щотижня у господарстві поміщика по одному дню. Селяни орендували землю всією общиною, розподіляючи її між собою на окремі ділянки. Тяжке становище селян погіршувалося і внаслідок надто низької врожайності. Через низький рівень обробітку ґрунту врожаї зернових ледь досягали 2—3 цнт з гектара. Селяни не мирилися з своїм становищем, вони неодноразово виступали проти гнобителів. Весною 1865 року у масових селянських заворушеннях, що спалахнули в панських маєтках Хотинського та інших повітів Бессарабії, брали участь і трудівники Кишло-Салієвого. Царські власті змушені були направити для придушення селянських виступів значні військові сили. Після реформи земельні наділи одержали 290 господарств села. Однак, високі викупні ціни на землю (50 крб. за десятину проти ринкової вартості — 22 крб.), відсутність тяглової сили примушували селян продавати свої ділянки. Внаслідок цього вже на 1884 рік 98 надільних господарств стали безземельними, а 28 змушені були шукати побічних заробітків. А заробітки були надто мізерні. У 1903 році в Лип-канській волості за збирання хліба або трави з однієї десятини платили всього 5 карбованців. Важке економічне становище доповнювалося надзвичайно низьким освітнім рівнем населення. В селі панувала майже суцільна неписьменність, не було школи; на все доросле населення у 1884 році налічувалось лише двоє письменних. Зате в селі була побудована велика кам’яна церква. Значний вплив на зростання свідомості трудівників Кишло-Салієвого мала революція 1905—1907 років. У селі ширилися революційні настрої, відбувалися сходки, мітинги. Жителі пишаються своїм земляком А. Д. Мамаєвським, колишнім матросом броненосця «Потьомкін», учасником збройного повстання. Кровопролитні битви, які розгорнулися у Хотинському повіті під час першої світової війни, завдали жителям нових страждань. Багато чоловіків було мобілізовано в царську армію, більшість з них не повернулася. В селянських господарствах панувала розруха, була реквізована вся тяглова худоба. Коли до Кишло-Салієвого дійшла чутка про Лютневу революцію 1917 року, з села були вигнані царські урядовці, тут проходили численні збори і мітинги. З величезним піднесенням і радістю зустріли селяни звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, про ленінські декрети. На мітинг, що відбувся на сільській площі, зібралося все населення Кишло-Салієвого. Потім селяни попрямували до садиб поміщиків Лісовського та Орбінського, що вже встигли втекти, і поділили між собою їхнє майно та землю. Разом з трудящими Хотинського повіту у січні 1918 року встановлення Радянської влади вітали і жителі Кишло-Салієвого. Та радість селян була недовгою. Незабаром село захопили австро-німецькі загарбники. Почалися тяжкі часи окупації. Знову повернулися поміщики, які відібрали у трудящих землю. Наприкінці лютого 1918 року окупанти видали наказ про сувору заборону захоплювати поміщицькі землі, про повну оплату селянами повіту всіх недоїмок, заборону мітингів, обов’язковий засів усієї взятої в оренду поміщицької землі та стягнення з сільських громад орендної плати. Після падіння габсбурзької монархії, з відходом окупаційних військ у листопаді 1918 року село зайняли війська боярської Румунії. З перших же днів установлюється жорстокий режим терору та грабунків. Окупанти проводили масові реквізиції худоби, забирали одяг, зерно, продукти харчування. За найменший непослух чи опір окупанти карали штрафами, ув’язненнями, смертю. Українська мова не визнавалась, «законною» була тільки румунська мова. Та трудівники села не мирилися з порядками новоявлених «господарів». Наприкінці 1918 року в Кишло-Салієвому був обстріляний румунський військовий загін; окупантам так і не вдалося затримати сміливця — місцевого жителя З. Олієвського. За роки румунської окупації становище жителів села значно погіршилось. Особливо тяжким було воно у бідняків. У 30-х роках більшість селян мала тільки по 0,2— 0,5 га землі. Зате поміщики Лісовський та Орбінський — по 1200 га кращих земель, глитай Мойсей Вержак — 28 гектарів. З року в рік зростав тягар державних податків. Якщо в 1926 році загальна сума податків на селян Кишло-Салієвого становила 82,3 тис. лей, а недоїмки за попередні роки — 14,6 тис. лей, то в 1936—1937 рр.— відповідно 206,5 тис та 29,7 тис. лей. За несплату податків селян штрафували, конфісковували їхнє майно.

В занедбаному стані знаходилось і медичне обслуговування населення. На 1923 рік у селі не було жодного медичного працівника. Не було тут і бібліотеки. Але трудівники зберегли свою рідну мову і культуру. Вони не скорились окупантам. Мрії трудящих про возз’єднання з Радянською Україною здійснилися 28 червня 1940 року, коли Червона Армія визволила село. Відразу ж була створена сільська Рада на чолі з селянином-бідняком І. О. Малимоном. І. О. Малимон брав активну участь у захисті Радянської влади. Після нападу фашистів на СРСР він одним з перших пішов на фронт, де й поліг смертю героя. З перших днів визволення почалися соціалістичні перетворення. На початку липня 1940 року в селі було створено земельну комісію, яка спільно з сільською Радою провела розподіл поміщицької та куркульської землі. Безземельні й малоземельні селяни одержали наділи розміром до 3 га, а також відібраний у поміщиків і куркулів інвентар, худобу тощо. Держава подавала бідняцьким господарствам безкорисливу допомогу; вже у перші місяці Радянської влади було виділено кошти для придбання корів Сільські активісти під керівництвом районної парторганізації робили перші кроки на шляху до колективного господарювання. Створювались супряжні групи, обмолотні, зерноочисні та ремонтні пункти. Все це сприяло своєчасному збиранню врожаю 1940 року та швидкому проведенню весняних робіт наступного року. У селі було відкрито державні та кооперативні магазини, трудящі стали об’єднуватись у споживчу кооперацію. Почала працювати школа з українською мовою навчання. В 1940/41 навчальному році за парти сіло 360 учнів. Вже у жовтні 1940 року у селі почались заняття з неписьменними та малописьменними. Одним з перших педагогів була Ф. І. Чорна, уродженка села, згодом — «Відмінник народної освіти». Центром відпочинку трудящих став клуб, при якому розпочалась демонстрація кінофільмів, була відкрита сільська бібліотека. У травні 1941 року в селі розгорнула діяльність новостворена комсомольська організація. Нове вільне життя було перерване нападом на Радянський Союз фашистської Німеччини. 6 липня 1941 року Кишло-Салієве окупували фашисти. В село повернулися поміщики, встановився .жорстокий окупаційний режим. Фашисти проводили масові грабежі, тероризували населення. Жорстоких переслідувань зазнавали активісти села Й. Ф. Дудка, В. А. Мамаєвський, Ф. Я. Чорний та інші. Особливо жорстоким катуванням було піддано у румунській сигуранці Й. Ф. Дудку. Румунізація, що її проводилиокупанти і до 1940 року, особливо відверто насаджувалась у 1941—1944 роках. Та і в чорні дні окупації трудящі Кишло-Салієвого були глибоко переконані в неминучості перемоги радянського народу над фашистськими загарбниками. Так, комсомолець Л. І, Керунець зберіг червоний прапор піонерської організації села. Після визволення Кишло-Салієвого від окупантів цю дорогу реліквію передано до Чернівецького державного краєзнавчого музею. В 1951 році обидві артілі були об’єднані в колгосп ім. Суворова, за яким закріпили 2915 га землі, з них 2072 га — орної. Тоді ж у колгоспі створилася парторганізація, а згодом — партгрупи на фермах і бригадах. Завдяки самовідданій праці колгоспників артіль невдовзі стала однією з передових не лише в районі, але і в усьому Придністров’ї. Особливо значних виробничих успіхів колгосп добився в 1959—1965 роках. Неухильно зростали врожаї зернових і технічних культур як провідних галузей рослинництва. У 1967 році колгосп виростив по 32,5 цнт пшениці, 38 цнт кукурудзи в зерні, 38 цнт гороху, по 354 цнт цукрових буряків з га тощо. Добрі врожаї давали і сади на площі 98 га та 42 га виноградників. Розвитку рільництва сприяло здійснення цілого комплексу заходів. Насамперед запроваджувалися нові високоврожайні сорти, зокрема пшениця «Миронівська-808». Крім того, зростала кількість сільськогосподарської техніки, дедалі раціональнішим ставало її використання. Як правило, колгосп ще взимку закінчував ремонт необхідної для польових робіт техніки. На 1967 рік артіль мала 21 трактор, 11 різних комбайнів, 16 тракторних причепів, 16 вантажних автомобілів, 6 спецмашин тощо. Велике значення для своєчасного ремонту техніки та механізації всіх виробничих процесів мало підключення села у квітні 1965 року до державної електромережі. Правління колгоспу невтомно дбало про зміцнення артільного господарства. Тільки протягом 1965—1968 рр. тут побудовано 2 автогаражі, навіс для тракторів і сільськогосподарських машин, майстерню, склад для мінеральних добрив, 3 криті токи, 2 нафто-, зерно-, овочесховище тощо. На колгоспних ланах працювало багато передовиків виробництва. Далеко за межами району відома своїми трудовими ділами тракторна бригада, очолювана Ф. М. Чорним. Цей дружний колектив першим у районі перейшов на комплексну механізацію всіх польових робіт, першим почав вирощувати кукурудзу та буряки без затрат ручної праці. За сумлінну працю Ф. М. Чорний нагороджений орденом «Знак Пошани». В числі передовиків — тракторист В. Берега, який у ювілейному 1967 році трактором «Т-16» виробив 700 га умовної оранки при нормі 400 га, зекономивши 1020 кг пального. Відмінно працює В. Баловецький, кількаразовий переможець змагання комбайнерів. Наступив березень 1944 року. В запеклих боях, долаючи опір фашистів, на Буковину знову прийшла героїчна Червона Армія. 29 березня 1944 року село визволили воїни 42-ї гвардійської стрілецької дивізії. Збитки, завдані окупантами селу, за неповними даними, становили 384 тис. карбованців. У Великій Вітчизняній війні брали участь 382 жителі села. За мужність і хоробрість у боях проти фашистів орденами і медалями Радянського Союзу нагороджено 257 чоловік. Свято шанують мешканці села пам’ять про 125 своїх земляків, які віддали життя за нашу Батьківщину. Їх імена викарбувані на обеліску, встановленому в центрі села. Зразу ж після визволення стали провадитись заходи по налагодженню мирного життя. Відновили роботу сільська Рада, комсомольська організація. Радянська влада повернула селянам землю. За ініціативою селян у травні 1945 року в селі організувалася земельна громада, яка об’єднала 720 дворів з 2806 га землі. Своєю діяльністю вона сприяла підготовці селян до колективізації. У серпні 1947 року в селі було створено колективне господарство — артіль ім. Суворова, яка об’єднала 17 бідняцьких господарств. Вся тяглова сила спочатку складалась з 7 усуспільнених коней. В числі перших колгоспників були П. Мамаєвський, Л. Незвищук, Г. Тарновецька та інші. У червні 1948 року в Подвірному виник ще один колгосп — «Молода гвардія», в якому налічувалось 30 селянських господарств. На початку 1949 року в селі була завершена суцільна колективізація. Колгосп ім. Суворова мав 1299 га землі і об’єднував 329 дворів, колгосп «Молода гвардія» — відповідно 1634 га землі, 443 двори. Не все зразу добре йшло в молодих колгоспах. Бракувало досвіду ведення господарства, не вистачало техніки. Для зміцнення колгоспів багато зусиль доклали комуністи і комсомольці села. У січні 1948 року в Подвірному була створена первинна парторганізація, яка на перших же зборах розглянула питання організаційного зміцнення господарств. Велике значення надавалось авангардній ролі комуністів на виробництві, постійно здійснювалось керівництво комсомольцями, сільською Радою, роботою всіх громадських організацій. Другою прибутковою галуззю господарства артілі є м’ясо-молочне тваринництво. Виробництво тваринницької продукції неухильно зростає. Якщо протягом 1958—1962 рр. в середньому на 100 га сільськогосподарських угідь було вироблено по 529,8 цнт молока та 80,3 цнт м’яса, то в 1967 році — відповідно 733,2 та 141,5 центнера. Створена в 1961 році спеціалізована ферма по вирощуванню племінного молодняка рік у рік дає добре поповнення маточного поголів’я. Ферма племінної худоби розміщена в чотирьох приміщеннях, у двох з них встановлено автопоїлки, транспортер для прибирання приміщень. В 1965 році на першій в області виставці-аукціоні племінної худоби бики і телиці колгоспу привернули найбільшу увагу. їх швидко розкупили інші господарства. Поголів’я худоби поступово зростає. На 1968 рік у колгоспі налічувалось 565 корів, 916 свиней, 730 овець. Успішному розвиткові тваринництва колгоспу сприяло розгорнуте будівництво типових приміщень для худоби. Протягом 1965—1968 рр. побудовано 5 корівників, 7 свинарників, 6 телятників, конюшню, вівчарню, 2 пташники, 4 кормокухні, ветеринарну амбулаторію, ветеринарний ізолятор, сепараторний пункт, кормоцех, відгодівельний майданчик, спеціальні приміщення для молодняка з автопоїлками тощо. Колгосп ім. Суворова — ініціатор міжколгоспних зв’язків у своєму районі. У 1953 році в артілі побудовано міжколгоспний цегельно-черепичний завод, у 1963 році — міжколгоспну інкубаторну станцію, відгодівельний пункт. Немало працівників тваринництва колгоспу славиться своїми трудовими ділами. З 1954 року доярка М. С. Буряк тримає першість у соціалістичному змаганні за високі надої молока, щорічно одержує понад 3000 кг молока від кожної закріпленої за нею корови. За 15 років роботи на фермі вона надоїла близько 700 тис. кг молока. За успіхи в розвитку тваринництва М. С. Буряк нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Серед нагороджених і пташник М. Ф. Тарновецький та зоотехнік П. Д. Резничук. Для обміну передовим досвідом Подвірне часто відвідують тваринники з колгоспів Чернівецької та інших областей УРСР. Господарство артілі неухильно міцніє. Грошові надходження колгоспу в 1965 році становили понад 1152 тис. крб., а в 1967 році—1665 тис карбованців. Піднесенню всіх галузей господарства сприяла нова організація оплати праці. З 1964 року колгосп перейшов на грошову гарантовану оплату трудодня. Ланки переведено на господарський розрахунок; на 1967 рік у артілі були такі госпрозрахункові одиниці — рільнича, садова і тракторна бригади, ферми великої рогатої худоби, свиней, овець, птахоферма та транспортна бригада. Крім основної, нараховується ще і додаткова оплата за планову та понадпланову продукцію. Розцінки затверджуються на загальних зборах членів артілі. В 1967 році оплата праці становила в середньому 4,25 крб. на людино-день та 1 кг хліба на зароблений карбованець основної оплати. Парторганізація колгоспу є ініціатором усіх важливих починань. Комуністи артілі, яких на 1968 рік налічувалось 50 чол., працюють на відповідальних ділянках господарства. З 1957 року колгосп очолює член КПРС Г. Д. Прохоренко, за професією учитель. Спираючись на комуністів та широкий актив артілі, він став ініціатором масової підготовки колгоспних кадрів. Після ліквідації неписьменності це був другий у Подвірному похід — похід за знаннями. У селі організували три консультаційні пункти — у тракторній бригаді, на фермі та при середній школі. їх завданням було допомагати тим, хто прагне здобути спеціальну освіту заочно. «Ми вже навчились виробляти багато продукції,— сказав Г. Д. Прохоренко,— взяли добрий розгін. Продуктивність праці, собівартість, рентабельність — ось над чим ми зараз працюємо. Треба, щоб усі були економістами». Радянський уряд відзначив невтомні пошуки Г. Д. Прохоренка, його неабиякий вклад у надбання одного з кращих господарств Північної Буковини високою нагородою — орденом Леніна. Комуніст С. Н. Гураль працює завідуючим фермою по вирощуванню молодняка; комуніст І. М. Боднарюк — агрономом колгоспу, член КПРС доярка Г. Д. Малимон, що працює на фермі близько 10 років, була делегатом XXIII з’їзду КПРС. В тому, що артіль зробила великий крок вперед, найважливішу роль відіграє повсякденна робота з людьми. Добір кадрів, правильна розстановка, піклування про їх навчання завжди були і залишаються на першому плані роботи партійної організації колгоспу ім. Суворова. В селі є дві комсомольські організації — колгоспна і шкільна. Комсомольці приділяють багато уваги не тільки питанням виробництва, але й вихованню сільської молоді. За їх ініціативою у колгоспі організовано гурток «Кругозір», де молодь поповнює свої політичні знання, регулярно проводить літературні вечори. З 1965 року в селі працює профспілкова організація, яка на 1968 рік налічувала 130 чоловік. Профорганізація села допомагає партійній організації керувати соціалістичним змаганням, вирішує питання охорони праці, культурно-масової роботи. Велику роль у житті села відіграють групи народного контролю, що діють у тракторній бригаді, на фермах, у рільничій та садово-городній бригадах. Вони займаються питаннями якості виконаної роботи, стану кормової бази, економії нафтопродуктів тощо. Про велику роботу народних контролерів свідчить, зокрема, нагородження в лютому 1968 року члена групи народного контролю фуражира А. П. Незвищука Грамотою Президії Верховної Ради Української PCP. Основою успішного розв’язання нового п’ятирічного плану є послідовне здійснення системи економічних заходів, вироблених березневим (1965 року) Пленумом ЦК КПРС. Комуністи колгоспу ім. Суворова почали з того, що організували економічне навчання кадрів середньої ланки. Бригадири, завідуючі фермами, ланкові, доярки, механізатори прослухали цикл лекцій про культуру землеробства, шляхи впровадження у виробництво досягнень науки і передового досвіду. Крім цього, у колгоспі створено три школи підвищення фахових знань колгоспників, де вивчаються питання конкретної економіки в рільництві та тваринництві. Партійне бюро добрало кваліфікованих керівників шкіл — комуністів з спеціальною теоретичною підготовкою і досвідом практичної роботи. Так, школу рільництва очолив секретар партбюро колгоспу агроном І, М. Боднарюк. Уміло застосовуючи здобуті знання, нову технологію вирощування цукрових буряків, ланка І. Д. Кифяка зібрала в 1966 році по 437 цнт буряків з кожного гектара. Собівартість центнера цукрових буряків, зібраних ланкою,— 87 коп., а по колгоспу — 1 крб. 18 копійок. Чистий прибуток від продажу буряків, вирощених ланкою І. Д. Кифяка, перевищив 42 тис. карбованців. Прибутковими стали майже-всі галузі артільного виробництва. У 1965 році рівень рентабельності в цілому по колгоспу становив 55 проц., а в 1966 році — 80 процентів. Правління, партійна, комсомольська і профспілкова організації роблять усе, щоб створити колгоспникам хороші умови для праці. У Будинку тваринника є кімната для відпочинку, їдальня, червоний куток. У вільний час тваринники дивляться телевізійні передачі, слухають радіо, читають газети, журнали, книги. Будинок механізатора розташований на польовому стані тракторної бригади; він має дві просторі кімнати для відпочинку, червоний куток, їдальню, кухню, роздягальню, бібліотеку на 500 книг, метеорологічну станцію. У 1959 році артіль спорудила котедж для відпочинку колгоспників у міжколгоспному санаторії в селі Щербинцях. На фонди колгоспу утримуються дитячі ясла на 120 місць. На ознаменування трудових успіхів у комуністичному будівництві, за успіхи у виконанні взятих зобов’язань на честь 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, у 1967 році колгосп нагороджено пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР і ВЦРПС. Того ж року колгоспові — переможцю у всесоюзному соціалістичному змаганні — вручено перехідний Червоний прапор Міністерства сільського господарства СРСР та ЦК профспілки працівників сільського господарства і заготівель. Велику роль відіграє у житті Подвірного сільська Рада депутатів трудящих, очолювана І. Ф. Кифяком. При сільраді створено 6 постійних комісій, до складу яких входять 35 депутатів, кращих людей села, серед них два чоловіка обрані до районної Ради депутатів трудящих: М. І. Швець — доярка колгоспу і Г. Д. Прохоренко — голова колгоспу. На вирішальних ділянках виробництва (фермах, тракторній бригаді) створено депутатські пости. Сільрада працює в тісному контакті з правлінням колгоспу, школою. Вона систематично займається питаннями культури, медичного обслуговування, благоустрою села тощо. За відмінну роботу Подвірнянській сільській Раді в 1967 році було вручено перехідний Червоний прапор виконкому обласної Ради депутатів трудящих та обкому профспілки працівників державних установ. За післявоєнні роки значно зріс добробут трудящих, докорінно змінилось обличчя села. Ведуться великі будівельні; роботи. За післявоєнний період споруджено 425 будинків, вони утворюють нову, широку центральну вулицю. Приємно вражає те, що біля старих хатин або на ш місці виростають нові сучасні будинки. Жителі споруджують їх, як правило, з цегляних або гіпсовапняних блоків, вкривають черепицею, шифером, бляхою. Старі ж хати використовуються як підсобні приміщення. В особистій власності колгоспників багато телевізорів, радіоприймачів, велосипедів, мотоциклів, легкових автомашин. В селі діють сільмаг, 2 продовольчі, господарський та комісійний магазини, чайна. У світлому просторому приміщенні розмістився павільйон побутового обслуговування; він має цех пошиття верхнього чоловічого та жіночого одягу, фотоательє, перукарню, цех по виготовленню огорож та бляхарний цех. За післявоєнні роки побудовано колгоспний профілакторій, пологовий будинок. При медпункті Подвірного діють стоматологічний та рентгенівський кабінети, є машина швидкої допомоги. Колгоспна молочна кухня готує страви для малят. На належному рівні пенсійне забезпечення трудящих. Лише колгоспників-пенсіонерів у селі налічується 374 чоловіка. Загальною турботою оточені в Подвірному сільські пенсіонери, люди похилого віку. Вони безкоштовно забезпечуються електроенергією, паливом. Державну допомогу отримують багатодітні матері, у 1966 році вона була надана 40 родинам. Колгоспники глибоко шанують своїх односельчан — ветеранів праці. На одній з подвірнянських хат на пам’ятній дошці викарбувано: «Тут живе почесний колгоспник артілі А. Д. Мамаєвський». Славні діла за плечима ветерана, якому близько 90 років. Це він у буремному 1905 році брав участь у повстанні на броненосці «Потемкин». Після трирічного ув’язнення А. Д. Мамаєвський повернувся в Подвірне; він часто розповідає молоді про героїчну боротьбу моряків Чорноморського флоту. Своєю самовідданою, багаторічною працею в артілі А. Д. Мамаєвський здобув заслужену повагу земляків. В далеке минуле відійшли ті часи, коли в Подвірному всі жителі, за винятком поміщиків і попа, були неписьменними або малописьменними. Якщо за всю дорадянську історію існування села жоден його мешканець не здобув вищої освіти, то на 1968 рік 227 жителів села мали середню освіту, 44 — вищу, у різних вузах країни навчалося 34 подвірнянці. Показова щодо цього родина П. Вакарюк. Після війни П. Вакарюк залишилася вдовою з чотирма маленькими дітьми. Колгосп, Радянська влада виховали, вивчили, вивели дітей у широкий світ. Василь став трактористом, Микола — інженером, Серафима — фельдшером, а наймолодший Іван вчиться в Одеському політехнічному інституті. В 1968 році у Подвірному провели свої відпустки уродженці села інженер-геолог лауреат Державної премії, депутат Верховної Ради Якутської АРСР Є. Д. Чорний та інженер-радіотехнік М. З. Вакарюк, який працював у Гвінейській республіці. Вони зустрілися з односельчанами; розповіли про свою роботу, про плани на майбутнє. Частим гостем рідного села буває кандидат сільськогосподарських наук, співробітник Кишинівського сільськогосподарського інституту Ф. М. Довбуш. У 1966/67 навчальному році понад 600 дітей і дорослих Подвірного набувало знань у денній та заочній середніх школах, де працюють 32 учителі, переважна більшість з них має вищу освіту. Вчителі ведуть велику громадську роботу на селі: вони і агітатори, і розповсюджувачі літератури, і лектори, і перші помічники правління колгоспу та сільської Ради у здійсненні господарських та культурно-масових заходів. Партійна організація, правління колгоспу, сільська Рада приділяють школі постійну увагу. При ній організовано музичний клас для навчання музики дітей колгоспників, створено фізичний, біологічний та інші кабінети, обладнано радіовузол. У 1967 році, наприклад, на придбання приладів і наочних посібників колгосп витратив близько 1600 карбованців. Ще в 1960 році він створив за свій рахунок піонерський табір на 100 дітей. Колгосп будує нову середню школу, два восьмиквартирні житлові будинки, де Житимуть вчителі. Нове заможне життя поступово витісняє з побуту селян старі звичаї і обряди. У 1960 році через відсутність віруючих у селі перестала діяти церква. Доброю традицією стало проведення вечорів трудової слави, на які приїжджають гості з навколишніх колгоспів, зокрема з братньої Молдавії. Свята проходять урочисто, радісно. Передовикам вручають почесні грамоти, подарунки. Увечері в Палаці культури відбувається концерт. У 1963 році на вечір трудової слави в село завітали гості з Канади. Це колишні жителі Бессарабії, які в пошуках щастя виїхали за океан. Канадські туристи були глибоко схвильовані. Вони на власні очі побачили нове життя, дізналися, якою пошаною оточена у нас людина праці. На запрошення партійної організації та правління колгоспу на такі свята часто приїздять знатні люди області і республіки. На одному з свят трудової слави гостем була ланкова з Тернопільщини двічі Герой Соціалістичної Праці Є. О. Долинюк, Весело зустрічають у Подвірному Новий рік. Сільські комсомольці та молодь готують до цього свята карнавальну програму. Біля клубу, контори колгоспу і школи в новорічну ніч засвічуються яскраві ялинки, розпочинається бал-маскарад. Три діди Морози у супроводі духових оркестрів ходять по селу від хати до хати, вітають трудівників із святом, вручають поздоровлення від парторганізації та правління колгоспу, а дітям — подарунки. По-новому справляється у Подвірному весілля. Молодий на відкритій легковій машині з ескортом мотоциклів їде з «весільними батьками» до нареченої, а потім разом з нею та її гостями весільний поїзд направляється до клубу, де молодих зустрічають члени сільської Ради та правління колгоспу. Далі молоді реєструють шлюб, їх вітають. Після урочистої частини влаштовується весільний обід. Неухильно зростають культурні запити населення. Велика увага приділяється роботі культурно-освітніх закладів. У центрі Подвірного в 1967 році споруджено Палац культури. Мозаїка, різьблення по дереву прикрашають сцену, зал, кімнату щастя та кімнату-музей. У залі, який вміщує понад 600 чоловік,— лампи денного світла, парове опалення. Приваблює своєю урочистістю триптих «Під прапором Леніна — вперед, до комунізму». В Палаці розміщена також бібліотека з читальним залом, кімнати для роботи гуртків, зокрема хорового, драматичного, хореографічного, гуртка народних інструментів тощо. У клубі систематично читаються лекції, проводяться тематичні вечори та вечори запитань і відповідей. Крім місцевих аматорів, на сцені клубу часто виступають артисти Чернівецького музично-драматичного театру ім. О. Кобилянської, Буковинського ансамблю пісні й танцю, гастрольні естрадні колективи. За активну участь у масово-політичній та культурно-освітній роботі значна частина учасників художньої самодіяльності Палацу культури була нагороджена почесними грамотами Міністерства культури УРСР, а сам Палац культури — дипломом 1-го ступеня Міністерства культури СРСР. В селі є кінотеатр «Колос», в якому щоденно демонструються кінофільми для дорослих та 3 сеанси на тиждень для дітей. У Подвірному діють три бібліотеки: сільська при Палаці культури, дитяча, шкільна. При Будинку тваринника теж є бібліотека громадського користування. Лише сільською і дитячою бібліотеками користуються 1100 читачів, книжковий фонд всіх бібліотек становить понад 8000 томів. Жителі Подвірного — часті відвідувачі бібліотеки — тут проводяться читацькі конференції, літературні ранки для дітей, обговорюються нові твори. Всі родини Подвірного передплачують періодичну пресу. В середньому на кожний двір припадає по 4 примірники періодичних видань. В селі випускаються стінгазети «Комсомолець», «За високий врожай», «Комсомольський прожектор», «Тваринник», «Механізатор», в школі виходить газета «Відмінник». У 1967 році колгосп витратив на потреби культурно-побутових закладів і проведення культмасової роботи понад 20 тис карбованців. В Подвірному добре налагоджена спортивна робота. Тут діють секції настільного тенісу, шахова, волейболу, футболу та секція ручного м’яча. В 1967 році на першості району чоловіча і жіноча команди з ручного м’яча зайняли перше місце, футбольна — завоювала кубок. Спортсмени колгоспу займають друге загальнокомандне місце серед спортивних колективів району. Виросло й розквітло Подвірне.